ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 242/5251/21
провадження № 61-10015св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1,
відповідач -Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Серафимовича Леоніда Вікторовича на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 02 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Черкова В. Г., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Агєєва О. В., Кішкіної І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої загибеллю цивільної особи внаслідок скоєння терористичного акту.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, щоІНФОРМАЦІЯ_1 невстановленими особами здійснено терористичний акт, а саме артилерійський обстріл м. Авдіївка Донецької області, в результаті якого загинув її син - ОСОБА_2 .
Факт смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим 16 лютого 2019 року, а також довідкою про причину смерті № 125 від 04 вересня 2014 року.
Вказувала, що за фактом вчинення терористичного акту, внаслідок якого ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув її син, внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), кримінальне провадження № 12014050140000522 від 21 липня 2014 року за фактами вчинених злочинів, передбачених частиною третьою статті 258 КК України, в рамках якого проводиться досудове розслідування.
Вважала, що відповідач зобов`язаний відшкодувати їй моральну шкоду, яка полягає у незворотних моральних стражданнях та хвилюваннях, спричинених загибеллю її сина. Посилалася на відповідні норми ЦК України, Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України), Закону України "Про боротьбу з тероризмом" й зазначала, що відсутність відповідного спеціального закону, передбаченого статтею 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", на підставі якого може стягуватися моральна шкода родичам загиблих осіб від терористичних актів, не може бути перешкодою для захисту її прав. Також посилалася на норми Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), прецедентну судову практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду, заподіяну терористичним актом, що призвів до загибелі її сина ОСОБА_2 та невиконання державою позитивних зобов`язань в сумі 1 000 000 грн, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку в Державній казначейській службі України.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 02 лютого 2023 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довела належними та допустимими доказами, що відповідачам було чи мало бути відомо про загрози для життя її сина, зокрема про факт артилерійського обстрілу м. Авдіївка Донецької області, що відповідачі могли вжити, але не вжили заходів з попередження обстрілу. Позивач не обґрунтувала порушення саме Державою Україна її позитивного матеріального обов`язку щодо гарантування права на життя сина. Висновок психологічного експертного дослідження складений через сім років після смерті сина. У висновку зазначено про зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню особистості позивачки та виникли внаслідок загибелі сина. Однак, цей висновок не може бути доказом того, що саме внаслідок протиправних дій Держави Україна чи за наявності вини її посадових осіб позивачці завдано моральних страждань. Посилання у позові на висновки ЄСПЛ, сформульовані у рішенні у справі "Айдер та інші проти Туреччини" є хибними, оскільки дана справа не стосується знищення Державою Україною житла позивачки та її сина з метою примусити їх покинути територію проживання.
Розпорядженням Голови Верховного Суду "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану" № 40/0/9-22 від 22 липня 2022 року підсудність судових справ, які розглядалися Донецьким апеляційний судом, у зв`язку з неможливістю судом здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено Дніпровському апеляційному суду.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Серафимович Л. В., залишено без задоволення, рішення Селидівського міського суду Донецької області від 02 лютого 2023 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові ОСОБА_1, оскільки позивач не обґрунтувала вимогу про відшкодування державою моральної шкоди, не зазначила факти (обставини), за яких можна було б стверджувати про порушення нею конкретних обов`язків (негативного, позитивного матеріального, позитивного процесуального) з гарантування права на життя сина позивача. Також позивач не обґрунтовувала, що Держава Україна до того моменту, як загинув її син, могла вжити, але не вжила заходи, які б усунули ризик для його життя. Так само позивач не доводила, що Держава Україна обстріляла чи знала про можливість обстрілу з боку незаконних збройних формувань м. Авдіївка Донецької області і могла вжити, але не вжила заходи з попередження такого обстрілу, тобто з усунення ризику для життя сина позивача. Отже, позивачем не обґрунтовано порушень Державою Україною її позитивного матеріального обов`язку що до гарантування права на життя сина позивача з наданням належних та допустимих доказів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Серафимович Л. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що син позивачки загинув на підконтрольній території України, а тому наявні правові підстави для відповідальності Держави України за неналежне виконання позитивного матеріального обов`язку щодо гарантування права на життя.Держава Україна належним чином не виконала свій позитивний процесуальний обов`язок щодо забезпечення об`єктивного та ефективного розслідування факту загибелі сина позивача.
Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20).
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, був сином ОСОБА_1
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Факт його смерті підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 16 лютого 2019 року; довідкою про причину смерті до форми №106/о № 125 від 04 вересня 2014 року.
Відповідно до довідки про причину смерті № 125 від 04 вересня 2014 року причина смерті ОСОБА_2 гостра крововтрата, множинні сколкові поранення шиї, задньої поверхні грудної клітки, правого плеча, правої сідниці.
04 вересня 2014 року слідчим відділом Другого управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУСБУ в Донецькій та Луганській областях відомості про кримінальне правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12014050140000522 з правовою кваліфікацією за частиною третьою статті 258 КК України.
Згідно з відомостями, які містяться у витязі з кримінального провадження № 12014050140000522 (епізод № 30), ІНФОРМАЦІЯ_1 в ході артилерійського обстрілу м. Авдіївки загинув ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Щодо права ОСОБА_1 на відшкодування Державою моральної шкоди, заподіяної загибеллю сина внаслідок терористичного акта, на підставі статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом"
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга статті 1168 ЦК України).
Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення.
Згідно з частиною першою статті 1207 цього Кодексу у редакції, чинній до 03 липня 2020 року, шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18)).
Відповідно до частини другої статті 1177 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
Проаналізувавши положення статті 1177 ЦК України у редакції, чинній до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13, поданими потерпілими, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення, ЄСПЛ зазначив, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування.
ЄСПЛ зазначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення в Україні ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави.
З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі "Петльований проти України" (Petlyovanyy v. Ukraine), заява № 54904/08 і від 16 грудня 2014 року у справі "Золотюк проти України" (Zolotyuk v. Ukraine), заява № 3958/13).
Частина перша статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" передбачає спеціальне правило, згідно з яким відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.
Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом").
З огляду на зміст вказаних приписів Закону України "Про боротьбу з тероризмом" реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі.
Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.
Більше того, у законодавстві України відсутня не лише процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі "Будченко проти України" (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі "Петльований проти України").
За усталеною практикою ЄСПЛ поняття "майно" у частині першій статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно"
(див. рішення ЄСПЛ від 05 січня 2000 року у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202, § 100).
Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб "очікування" було "легітимним", воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому, як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50). Проте стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує право на набуття майна (див. рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини", § 35).
Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має "легітимне очікування" успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема у судовому рішенні (див. для порівняння ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 02 липня 2002 року у справі "Гайдук та інші проти України" (Gayduk and Others v. Ukraine), заява № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 50).
Отже, передбачене у статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" право на відшкодування державою відповідно до закону шкоди, завданої терористичним актом, не породжує без спеціального закону легітимного очікування на отримання від Держави України відшкодування за моральну шкоду, завдану позивачу внаслідок загибелі її сина під час терористичного акта в період проведення антитерористичної операції незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт.
У законодавстві України немає такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивачки щодо права вимоги на підставі Закону України "Про боротьбу з тероризмом" до держави про відшкодування нею моральної шкоди, завданої у зв`язку із загибеллю сина у період проведення антитерористичної операції.
Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19 (провадження № 12-23гс20), від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20).
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог на підставі статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом".