ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 754/9761/21
провадження № 61-11081св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - державне підприємство "Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Спиридонова Катерина Сергіївна, на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року у складі судді Гринчак О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року в складі колегії суддів Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного підприємства "Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України" (далі - ДП "Державний будівельний центр МОЗ України") про стягнення заробітної плати.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що наказом (розпорядженням) відповідача від 06 вересня 2016 року № 4/К вона прийнята на роботу з 06 вересня 2016 року на посаду головного бухгалтера за сумісництвом на період до затвердження її на цій посаді уповноваженим органом управління в порядку, встановленому законодавством. Наказом (розпорядженням) від 01 лютого 2017 року № 3/К позивач прийнята на роботу з 02 лютого 2017 року на посаду керівника проектів та програм у сфері будівництва за основним місцем роботи на невизначений строк.
Наказом (розпорядженням) ДП "Державний будівельний центр МОЗ України" від 26 березня 2018 року № 4/К позивач звільнена з посади керівника проектів та програм у сфері будівництва з 14 липня 2017 року за власним бажанням у зв`язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
В день ознайомлення з наказом про звільнення (26 березня 2018 року) ОСОБА_1 повернуто трудову книжку, проте не виплачено заборгованість із заробітної плати. Станом на час звільнення указана заборгованість становила 247 655,95 грн заробітної плати за період вересень 2016 року - липень 2017 року, 17 201,79 грн грошової компенсації за невикористану відпустку, 96 093,46 грн вихідної допомоги, а всього - 360 951,20 грн без урахування обов`язкових платежів.
За зверненням ОСОБА_1 Печерський районний суд міста Києва 30 липня 2017 року видав судовий наказ про стягнення з ДП "Державний будівельний центр МОЗ України" нарахованої, але невиплаченої працівникові суми заробітної плати у розмірі 165 307,65 грн. Проте відповідач не погасив заборгованість зі сплати заробітної плати за період червень 2017 року - липень 2017 року у розмірі 47 362,72 грн, не виплатив грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 17 201,79 грн та вихідну допомогу у розмірі 96 093,46 грн.
ОСОБА_1 просила стягнути з ДП "Державний будівельний центр МОЗ України" 160 657,97 грн, які мали бути виплачені в день звільнення, заборгованість із заробітної плати та середній заробіток за весь час затримки до дня звернення до суду в розмірі 1 614 695,46 грн, виходячи із середньоденної заробітної плати у розмірі 1 642,62 грн та 984 робочі дні, компенсацію втрати доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 232 211,08 грн за період з вересня 2016 року до травня 2021 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з ДП "Державний будівельний центр МОЗ України" на користь ОСОБА_1 кошти, які мали бути виплачені у день звільнення у розмірі 160 657,97 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 160 657,97 грн, компенсацію втрати доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати - 232 211,08 грн та судовий збір - 3 928,69 грн.
Стягнено з ДП "Державний будівельний центр МОЗ України" на користь держави судовий збір у розмірі 1 606,58 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не подав до суду належних та допустимих доказів сплати належних позивачу при звільненні коштів. Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, середньоденна заробітна плата позивача складає 1 642,62 грн, період затримки розрахунку при звільненні позивача складає, 984 робочих дні (з 14 липня 2017 року до 22 червня 2021 року), тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 1 616 338,08 грн.
Враховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а також розмір простроченої заборгованості відповідача щодо виплати позивачу всіх належних сум, передбачених на день звільнення, період прострочення, співмірність заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 1 614 695,46 грн, заявленої позивачем до стягнення, до суми невиплачених позивачу коштів при звільненні, що становить 160 657,97 грн. Крім того, враховуючи, що відповідачем порушено строки виплати заробітної плати позивачу, а саме з вересня 2016 року до дня звернення з даним позовом до суду, суд, перевіривши наданий розрахунок сум компенсації втрати частини заробітку позивача, який доданий до позовної заяви, вважав, що з відповідача слід стягнути на користь позивача 232 211,08 грн компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Узуновою А. М., залишено без задоволення, заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач не надав до суду доказів на спростування розрахунку, наведеного позивачем. Суд першої інстанції, врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, а також розмір простроченої заборгованості відповідача щодо виплати позивачу всіх належних сум, передбачених на день звільнення за період прострочення, співмірність заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Спиридонова К. С., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1 454 037,49 грн, ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині.
Рух справи в суді касаційної інстанції
21 липня 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Спиридонова К. С., надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 06 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Спиридонова К. С., на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року, витребував справу із суду першої інстанції.
13 вересня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Спиридонова К. С., посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/1933/20, від 03 січня 2018 року у справі № 331/2814/16-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково, безпідставно та необґрунтовано зменшив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Суди порушили принцип обґрунтованості судового рішення. Позивач як особа, яка працювала і розраховувала на отримання відповідних виплат, фактично без жодного правового обґрунтування позбавлена права на отримання грошових коштів у зазначеному у позовній заяві розмірі.
Позиція інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що наказом (розпорядженням) ДП "Державний будівельний центр МОЗ України" від 06 вересня 2016 № 4/К ОСОБА_1 прийнято на посаду головного бухгалтера за сумісництвом на період до затвердження її на цій посаді уповноваженим органом управління в порядку встановленому законодавством.
Наказом ДП "Державний будівельний центр МОЗ України" від 01 лютого 2017 року № 3/К ОСОБА_1 призначено на посаду керівника проектів та програм у сфері будівництва.
Наказом (розпорядження) ДП "Державний будівельний центр МОЗ України" від 26 березня 2018 року № 4/К ОСОБА_1 з 14 квітня 2017 року звільнено з посади керівника проектів та програм у сфері будівництва за власним бажанням у зв`язку з невиконанням законодавства про працю на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.
26 березня 2018 року позивач ознайомилася з наказом про звільнення та отримала трудову книжку.
Судовим наказом Печерського районного суду міста Києва від 30 липня 2017 року у справі № 757/35821/17-ц стягнено з ДП "Державний будівельний центр МОЗ України" на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену працівникові заробітну плату у розмірі 165 307,65 грн, за період з вересня 2016 року до травня 2017 року.
Згідно з довідкою про заробітну плату (дохід) від 15 травня 2019 року № 11 посадовий оклад позивача за червень 2017 року становить 32 000 грн, за липень 2017 року - 15 238,10 грн, індексація заробітної плати
за червень-липень 2017 року - 124,62 грн, що разом становить 47 362,72 грн, а грошова компенсації за невикористану відпустку - 17 201,79 грн, сума вихідної допомоги при припиненні трудового договору - 96 093,46 грн, що разом становить 160 657,97 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судові рішення оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1 454 037,49 грн, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду в іншій частині.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За статями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У статті 89 ЦПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).