ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 753/405/20
провадження № 61-3752св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року у складі судді Коренюк А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Сушко Л. П., Суханової Є. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та присудження грошової компенсації замість частки
у праві спільної сумісної власності на майно.
Позов мотивований тим, що 18 листопада 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 01 жовтня 2018 року шлюб між сторонами розірвано. Це рішення суду набрало законної сили.
Сторони у справі як подружжя 10 квітня 2008 року (у період шлюбу) за спільні кошти набули нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка зареєстрована на праві приватної власності за відповідачем.
Позивачка вважала, що вказане нерухоме майно належить їй та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності і має бути поділено з відступленням від засади рівності часток подружжя при поділі, оскільки відповідач не забезпечує неповнолітню дочку ОСОБА_4 та з урахуванням інтересів такої дитини, яка проживає з нею, відповідно до статті 71 СК України.
Ураховуючи, що у відповідача є інше житло, на думку позивачки, суд повинен відступити від принципу рівності часток подружжя і виділити їй у порядку поділу майна 2/3 частини спірної квартири, а відповідачу - 1/3 частини.
Згідно з висновком щодо ринкової вартості квартири АДРЕСА_1 станом на 24 травня 2018 року, проведеного ТОВ "Експерт Прайм", цей об`єкт нерухомого майна оцінено у 2 447 743,00 грн. Таким чином, в рахунок компенсації вартості 1/3 частки у праві власності на нерухоме майно необхідно стягнути з неї на користь відповідача вартість 1/3 частки, що становить 815 914,33 грн (2 447 743,00 грн / 3 = 815 914,33 грн).
З огляду на викладене ОСОБА_1 просила:
визнати за нею право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 54,4 кв. м, загальною площею 117,0 кв. м, у тому числі:
- на 2/3 ідеальної частки квартири в порядку статті 71 СК України;
- на 1/3 ідеальної частки квартири в порядку статті 365 ЦК України;
присудити ОСОБА_2 грошову компенсацію замість 1/3 частки у праві спільної сумісної власності на квартиру
АДРЕСА_1 у сумі 815 914,33 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 липня
2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1, яка зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1, яка зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі
2 881,50 грн.
При частковому задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що підстав для відступу від засади рівності часток подружжя при поділі майна подружжя (квартири) за правилом частини другої статті 70 СК України немає. Також відсутні підстави для застосування судом частини третьої статті 70 СК України на підставі того, що між сторонами укладено договір про спільне виховання та утримання дитини від 24 травня 2018 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції. Крім того, вказав, що доводи позивача про те, що відповідач не заперечує проти припинення його частки у праві власності із грошовою компенсацією є необґрунтованими, оскільки доказів про таке погодження немає. У матеріалах справи наявна лише одна заява відповідача, у якій він просить проводити судове засідання, призначене на 27 липня 2020 року, без його участі, проте інформація щодо визнання ним позову відсутня.
Суд першої інстанції встановив, що домовленості чи шлюбного договору у сторін немає. При цьому позивачка має намір у подальшому володіти спірною квартирою одноособово, оскільки у відповідача є інше житло, а тому просила в рахунок компенсації вартості його частки власності в цьому майні стягнути з неї на користь відповідача суму вартості 1/3 частки, що становить 815 914,33 грн. Проте позивачка не пред`явила вимогу про припинення права власності відповідача у праві спільної сумісної власності на це майно, що також є підставою для відмови у цій частині вимоги.
Оскільки позивачка попередньо не внесла на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми (розміру компенсації) замість частки у праві спільної сумісної власності відповідача на майно, позивачка не пред`явила вимогу про припинення частки відповідача в майні, не довела обґрунтованість вимоги для застосування правила відступу від засади рівності часток подружжя при поділі майна подружжя, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції зробив правильний висновок про визнання за сторонами ідеальних часток подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишення майна у їх спільній частковій власності.
Аргументи учасників справи
У березні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій з урахуванням уточнення від 24 квітня 2023 року просить рішення суду першої інстанції змінити, постанову апеляційного суду скасувати, а її позовні вимоги задовольнити повністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
з урахуванням неналежного виконання одним із подружжя батьківських обов`язків та неналежного матеріального забезпечення сім`ї частку іншого з подружжя у спільному майні може бути збільшено. Проте зазначеного суди не врахували, її частку у спільному майні помилково не збільшили.
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 18 листопада 2005 року до 01 жовтня 2018 року (дата розірвання шлюбу за рішенням суду). За час перебування у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1, в сторін народилась дочка ОСОБА_4 . Позивачка ОСОБА_1 виховує дитину самостійно. Відповідач ОСОБА_2 з сім`єю не проживав. Він як проживав, так і проживає на тимчасово окупованій російською федерацією території України (в місті Луганськ), тому він не міг належним чином виконувати батьківські обов`язки.
факт тимчасової окупації російською федерацією міста Луганська з 07 квітня 2014 року є загальновідомим. Факт неналежного виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків та неналежного матеріального забезпечення сім`ї
з 07 квітня 2014 року не потребує доведення, оскільки відповідач визнав позов повністю. Він неодноразово подавав до суду відповідні заяви. Також
ОСОБА_2 подавав до суду першої інстанції заяву про розгляд справи без його участі і визнання позову, справжність підпису на якій була засвідчена нотаріального. Про визнання позову ОСОБА_2 також зазначав у пункті 6.6 договору про поділ спільного майна подружжя, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Онищенко М. О. 21.10.2020 року за реєстровим № 823. Проте суди попередніх інстанцій не взяли до уваги факт неналежного виконання одним із подружжя батьківських обов`язків та неналежного матеріального забезпечення сім`ї, заяви ОСОБА_2 про визнання позову;
згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору про поділ спільного майна подружжя, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Онищенко М. О. 21 жовтня 2020 року за реєстровим № 823, за згодою сторін в особисту приватну власність ОСОБА_1 переходить квартира АДРЕСА_1 . За згодою сторін в особисту приватну власність ОСОБА_2 переходить транспортний засіб LEXUS LS 460, кузов (шасі) НОМЕР_1, номер знак НОМЕР_2, який зареєстрований на імʼя ОСОБА_1 . Проте суди попередніх інстанцій не взяли до уваги факти, які підтверджуються договором про поділ спільного майна подружжя.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі
№ 456/828/17, від 16 грудня 2019 року у справі № 308/4390/18.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що з 18 листопада 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 01 жовтня 2018 року. Вказане судове рішення набрало законної сили.
Сторони мають неповнолітню дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, щодо утримання якої ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали договір про спільне виховання та утримання дитини від 24 травня 2018 року.
У період шлюбу сторони набули нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка згідно з свідоцтвом про право власності від 07 квітня 2008 року, виданого на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 28 березня 2008 року № 564-С/КІ і зареєстрованого
в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за реєстровим від 10 квітня 2008 року № 45377, зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 .
Згідно з висновком щодо ринкової вартості квартири
АДРЕСА_1 станом на 24 травня 2018 року, проведеного ТОВ "Експерт Прайм", її вартість становить 2 447 743,00 грн.
24 травня 2018 року між сторонами укладено договір про спільне виховання та утримання їхньої дитини, який посвідчено нотаріально.
Позиція Верховного Суду
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті
6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. "Право на суд", одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).