ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 759/24584/21
провадження № 61-12444св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Гудими Д. А., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідач - Київська міська рада,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 05 липня 2023 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Київської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності в порядку спадкування.
Позов мотивований тим, що в 2002 році вона познайомилась із ОСОБА_2, а з 2003 року вони почали проживати однією сім`єю, а також з його матір`ю - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
16 жовтня 2006 року вона з ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного на його ім`я, придбали однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 . З жовтня 2006 року вона та ОСОБА_2 стали проживати у цій квартирі, зробили ремонт за спільні кошти, придбали меблі та побутову техніку. Фактично стали проживати як подружжя, мали спільний побут та бюджет, разом вели господарство.
З 2014 року ОСОБА_2 став хворіти, а ІНФОРМАЦІЯ_1 - помер. Вказувала, що всі витрати на лікування, поховання були понесені нею. Після смерті чоловіка відкрилась спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_2 . Спадкоємців, крім неї, після смерті ОСОБА_2 не має. 26 квітня 2021 року вона звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фатхутдінової І.В. із заявою про прийняття спадщини за законом, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки вона не перебувала з померлим ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі.
ОСОБА_1 просила суд:
встановити факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період із 2006 року по 03 січня 2021 року за адресою: АДРЕСА_3 ;
визнати за нею право власності на зазначену квартиру у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2022 року позов задоволено.
Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з 2006 року по 03 січня 2021 року за адресою: АДРЕСА_3 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на квартиру за адресою: АДРЕСА_3, після смерті ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач надала докази на підтвердження факту проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу понад п`ять років однією сім`єю, а саме: акт про фактичне проживання без реєстрації, копії платіжних документів про оплату комунальних послуг, спільні фотографії, договір про надання ритуальних послуг з оформлення свідоцтва про смерть. ОСОБА_1 є єдиною особою, яка подала заяву на прийняття спадщини, що підтверджується спадковою справою, заведеною після смерті ОСОБА_2 . Дослідивши матеріали справи суд приходить до переконання, що надані позивачем докази є належними та достатніми для встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2, наявності спільного побуту, спільного відпочинку, ведення спільного господарства, відтак позовні вимоги є обґрунтованими.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 05 липня 2023 року апеляційну скаргу Київської міської ради задоволено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1, як чоловіка та жінки, тобто наявність сім`ї, у період з 2006 року до моменту його смерті, матеріали справи не містять. Акт про фактичне проживання ОСОБА_1 без реєстрації у квартирі АДРЕСА_2, копії платіжних документів про оплату комунальних платежів за вказаною адресою та спільні фотографії, на підставі яких суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки, не є належними та достатніми доказами про наявність у них сім`ї в розумінні статті 3 СК України.
Посилання представника позивачки під час апеляційного розгляду на обов`язок суду апеляційної інстанції допитати свідків, які були заявлені під час підготовчого засідання у суді першої інстанції, однак допитані судом не були, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У свою чергу 27 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із заявою про розгляд справи у її відсутність та відсутність її представника за наявними матеріалами справи. У судове засідання ні позивачка, ні її представник не з`явилися. Отже, позивач визначилася з обсягом доказів, які були нею надані суду першої інстанції, виняткових обставин, за яких свідки не були допитані судом першої інстанції, наведено не було, а відтак апеляційний суд не має правових підстав для прийняття нових доказів.
Аргументи учасників справи
18 серпня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати постанову суду апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційну скаргу мотивовано тим, щосуд апеляційної інстанції безпідставно поновив пропущений відповідачем процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Звертаючись з апеляційною скаргою вперше, Київська міська рада у порушення вимог статті 356 ЦПК України не виконала обов`язок в частині своєчасної сплати судового збору, а подала клопотання про відстрочення сплати судового збору. Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року поновлено Київській міській раді строк на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2022 року було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. У зазначеній ухвалі апеляційний суд вказав, що в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем копії судового рішення. При цьому апеляційний суд не вжив жодних заходів для встановлення наявності таких доказів та встановлення фактичної дати отримання Київською міською радою копії судового рішення. Дата, зазначена в копії довідки Київської міської ради про вхідний документ №08/23599 від 13 грудня 2023 року, не є днем вручення судового рішення, а сама довідка не є належним доказом отримання копії оскарженого судового рішення відповідно до вимог частини шостої статті 272 ЦПК України.
У строк, встановлений судом, Київська міська рада недоліки не усунула та ухвалою Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу було визнано неподаною та повернуто заявникові. 04 квітня 2023 року відповідач повторно подав апеляційну скаргу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 травня 2023 року поновлено Київській міській раді строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Вказана ухвала є незаконною, оскільки відповідачем пропущений строк звернення до суду з апеляційною скаргою від 04 квітня 2023 року. Відповідач не навів жодних причин, які об`єктивно (через незалежні від нього обставини) перешкоджали б його зверненню з апеляційною скаргою в строк, визначений ЦПК України, або свідчили про наявність підстав для поновлення такого строку. При цьому, апеляційна скарга подана вдруге більше, ніж через місяць після прийняття апеляційним судом ухвали про повернення апеляційної скарги. Крім того, як і вперше, новий склад апеляційного суду не встановив достеменно дату вручення відповідачу копії судового рішення від 27 жовтня 2022 року. Відповідач не здійснював покладеного на нього обов`язку щодо добросовісного виконання своїх процесуальних права та обов`язків у порушення норм частини третьої статті 27 ЦПК України, частини першої статті 44 ЦПК України. Оскільки строк на апеляційне оскарження Київська міська рада пропустила без поважних причин, ? апеляційна скарга підлягала поверненню.
Постанова апеляційного суду про відмову у задоволенні позову прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд взяв до уваги позицію відповідача, який не підтвердив належними та допустимими доказами своїх доводів. Натомість суд не врахував наявних у справі доказів на підтвердження позовних вимог. В суді першої інстанції вона ставила питання про допит свідків, які можуть підтвердити факт спільного проживання, ведення спільного господарства. Суд апеляційної інстанції вказав, що під час підготовчого засідання свідки не були допитані, оскільки позивач звернулась до суду з заявою про розгляд справи без її участі та за наявними в матеріалах справи доказами, та наведене, на думку суду апеляційної інстанції, свідчить про те, що вона визначались з обсягом доказів. Разом з тим, відповідач не подав відзив на її позов, жодних письмових пояснень та не з`явився в судове засідання, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання. Саме з наведених підстав свідки не допитувались. Апеляційний суд не звернув увагу, що вона не відмовлялась від поданого раніше клопотання про допит свідків, а з журналу судового засідання вбачається, що суд першої інстанції вказане клопотання не розглянув. При цьому, вона потворно заявила вказане клопотання в суді апеляційної інстанції, однак у задоволенні такого їй було відмовлено з підстав відсутності правових підстав для прийняття нових доказів. Вважає таку відмову незаконною та необґрунтованою.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права - пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у: постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2023 року у справі № 643/536919, від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3393/19; постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 640/11452/19, від 18 жовтня 2021 року у справі № 299/3611/19, від 31 січня 2019 року у справі № 753/21967/15-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 199/7620/19, від 27 жовтня 2021 року у справі № 279/5407/20, від 19 жовтня 2022 року у справі № 369/16324/20, від 28 січня 2021 року № 260/1888/20, від 19 лютого 2021 року у справі № 909/541/19, від 31 березня 2021 року у справі № 240/13092/20, від 09 квітня 2021 року у справі № 500/90/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/1129/19, від 19 травня 2021 року у справі № 910/16033/20, від 20 липня 2021 року у справі №916/1178/20, від 04 травня 2022 року у справі № 548/467/20, від 20 липня 2022 року у справі № 569/7129/21, від 10 лютого 2022 року у справі № 620/5970/20, від 12 жовтня 2022 року у справі № 640/11452/19, від 18 жовтня 2021 року № 299/3611/19, від 31 січня 2019 року №753/21967/15-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 199/7620/19).
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні; справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що:
"вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження" (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року);
"одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами" (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року).
Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (частин перша, друга статті 127 ЦПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частина друга статті 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина третя статті 354 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження
№ 61-14230сво18) зазначено, що "апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження".