1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 року

м. Київ

справа №460/1984/20

адміністративне провадження № К/9901/48612/21; К/9901/47464/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,

суддів: Радишевської О.Р., Уханенка С.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції

касаційні скарги Рівненської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора

на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року (головуючий-суддя: Дудар О.М.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року (головуючий-суддя: Довгополов О.М., судді: Гуляк В.В., Святецький В.В.)

у справі № 460/1984/20

за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Офіс Генерального прокурора про зобов`язання вчинення певних дій, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач, скаржник) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до прокуратури Рівненської області (наказом Офісу Генерального прокурора від 03 вересня 2020 року №410 юридичну особу "Прокуратура Рівненської області" перейменовано без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань у "Рівненську обласну прокуратуру"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Офіс Генерального прокурора (далі - Офіс, третя особа), в якому просив:

-зобов`язати Прокуратуру Рівненської області виплатити компенсацію при звільненні за всі дні невикористаної щорічної відпустки;

-стягнути з Прокуратури Рівненської області середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 11 грудня 2019 року по дату повного розрахунку або на час ухвалення рішення щодо суті спору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні позивача з органів прокуратури 10 грудня 2019 року з ним не було проведено повний розрахунок, а саме: не виплачено компенсацію за 98 днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 2016 по 2019 роки.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року, адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії Рівненської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації при звільненні за невикористані 98 календарних днів щорічної відпустки;

- зобов`язано Рівненську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 98 календарних днів щорічної відпустки;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов в означеній частині, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що компенсація за невикористані дні відпустки, як компенсація за час затримки розрахунку при звільненні, за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Судами зазначено, що факт роботи (перебування на посаді та здійснення повноважень керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області) ОСОБА_1 у період з 08 листопада 2016 року по 10 грудня 2019 року відповідачем не заперечується, а тому останній має право на дотримання роботодавцем гарантій, передбачених статтями 83, 116 КЗпП України та статті 24 Закону України "Про відпустки".

Таким чином, суди дійшли висновку, що Прокуратурою Рівненської області при звільненні 10 грудня 2019 року ОСОБА_1 вимоги ст.116 КЗпП України порушено, належну йому компенсацію за 98 календарних днів щорічної відпустки протиправно не виплачено.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з Прокуратури Рівненської області середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції зазначив, що для обрахунку суми середнього заробітку, що підлягає стягненню з роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Оскільки фактичного розрахунку із позивачем в частині виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки відповідачем не проведено, на думку суду, ці позовні вимоги є передчасними.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Рівненська обласна прокуратура та Офіс Генерального прокурора звернулися до Верховного Суду із касаційними скаргами (К/9901/47464/21; К/9901/48612/21) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року у справі № 460/1984/20, у яких просять їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рівненська обласна прокуратура в обґрунтування підстав касаційного оскарження вказує, що неправильне застосування норм матеріального права полягає в помилковому тлумаченні статей 5, 9, 24, 49 Закону України "Про відпустки", частин 1, 2 статті 82 Закону України "Про прокуратуру", ст. 116 КЗпП України, а порушення норм процесуального права - у недотриманні судами першої та апеляційної інстанцій вимог статей 2, 6, 242, 322 КАС України.

При цьому зазначає, що у даному випадку відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування вказаних норм права щодо наявності права працівника на основну та додаткову відпустку в разі скасування судового рішення про поновлення працівника на роботі та, як наслідок, застосування статті 116 КЗпП України щодо наявності підстав для виплати компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні.

Окрім того, відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 2а-8044/09/1370, зокрема у пунктах 53-55 щодо правових наслідків скасування судового рішення про поновлення на роботі.

Так, відповідно до постанови Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 817/2166/16 скасовано рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року, якими адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено, а адміністративну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Отже, датою звільнення ОСОБА_1 на даний час є 07 листопада 2016 року.

Однак, оскільки ОСОБА_1 обіймав посади в органах прокуратури з 19 червня 2008 року (дата призначення в органи прокуратури) по 07 листопада 2016 року (дата звільнення), він не набув необхідного стажу роботи, який надавав би право на додаткову оплачувану відпустку в кількості 15 календарних днів, а відтак мав право на щорічну оплачувану відпустку тривалістю 30 календарних днів за наступні періоди до дати звільнення: з 19 червня 2008 року по 18 червня 2009 року, з 19 червня 2009 року по 18 червня 2010 року, з 19 червня 2010 року по 18 червня 2011 року, з 19 червня 2011 року по 18 червня 2012 року, з 19 червня 2012 року по 18 червня 2013 року, з 19 червня 2013 року по 18 червня 2014 року, з 19 червня 2014 року по 18 червня 2015 року, з 19 червня 2015 року по 18 червня 2016 року; а також на частину щорічної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований період до дати звільнення - з 19 червня 2016 року по 07 листопада 2016 року в кількості 12 календарних днів.

До звільнення позивача ним повністю використані щорічні основні відпустки за період роботи з 19 червня 2008 року по 18 червня 2014 року.

Після поновлення наказом Генерального прокурора №64к від 21 травня 2018 року ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури з 08 листопада 2016 року, ним, відповідно до наказів прокурора області № 378 від 29 травня 2018 року, № 868 від 28 вересня 2018 року, № 1149 від 21 грудня 2018 року, № 135к від 31 січня 2019 року, використано право на щорічну основну відпустку за період з 19 червня 2014 року по 18 червня 2017 року в повному обсязі.

Таким чином, оскільки на даний час датою звільнення ОСОБА_1 є 07 листопада 2016 року, то на вказану дату ним повністю використано право на щорічну оплачувану відпустку.

При цьому, якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Отже, якщо суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції і визнав звільнення працівника правомірним, рішення про поновлення на роботі втрачає свою силу, а працівник вважається звільненим з дати, зазначеної в наказі про звільнення.

Офіс Генерального прокурора в обґрунтування підстав касаційного оскарження вказує про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок щодо застосування частини 1 статті 6, пункту 2 частини 1 статті 9, статті 24 Закону України "Про відпустки", частин 1, 2 статті 82 Закону України "Про прокуратуру", викладеного у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 2а-8044/09/1370 щодо правових наслідків скасування судового рішення про поновлення на роботі.

Скаржник зауважує, що скасування постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року та постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року в справі № 817/2166/16 про поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області з 08 листопада 2016 року свідчить про законність звільнення ОСОБА_1 наказом Генерального прокурора від 07 листопада 2016 року № 26к з посади керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області та з органів прокуратури.

Відтак, його перебування на посаді з 08 листопада 2016 року по 10 грудня 2019 року відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20 листопада 2019 року, було незаконним, а тому ОСОБА_1 не набув права на компенсацію щорічних відпусток (основної та додаткової), які надаються виключно прокурорам, які на законних підставах перебувають у трудових правовідносинах з органами прокуратури за відпрацьований календарний рік.

Суд апеляційної інстанції помилково, ґрунтуючись лише на даних з особової картки працівника форми №П-2, зробив висновок, що з 19 червня 2018 року стаж роботи ОСОБА_1 в органах прокуратури становить понад 10 років. При цьому суд не взяв до уваги доводи відповідача про те, що відповідно до постанови Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі №817/2166/16, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, період часу з 07 грудня 2016 року по 13 квітня 2021 року не може вважатися вимушеним прогулом та, відповідно, враховуватися до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку.

Позивачем подано відзив на касаційні скарги, в якому вказано на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржників, якими не спростовано законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, а тому останній просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Позивач зазначає, що факт роботи (перебування на посаді та здійснення повноважень керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області) ним у період з 08 листопада 2016 року по 10 грудня 2019 року відповідачами не заперечується, а тому, як зауважує позивач, він має право на дотримання роботодавцем гарантій, передбачених статтями 83, 116 КЗпП України та статтею 24 Закону України "Про відпустки".

Крім того, в період з 08 листопада 2016 року по 10 грудня 2019 року сплачувалися відповідні податки та страхові внески і позивачу нараховувався страховий стаж, що також спростовує доводи відповідачів, що ОСОБА_1 із прокуратурою не перебував у трудових правовідносинах.

На думку позивача, у разі поновлення працівника судом на роботі він має право використати щорічну основну відпустку за весь час вимушеного прогулу. При цьому її тривалість визначається пропорційно з дати поновлення на роботі й до кінця його робочого року.

Доводи відповідачів, що днем звільнення позивача є 07 листопада 2016 року, спростовуються даними з відкритого сервісу Веб-порталу Пенсійного фонду України, розділу електронна трудова книжка, де зазначено, що 19 червня 2008 року останнього прийнято на роботу до Рівненської обласної прокуратури та 14 квітня 2021 року на підставі п.9 ст.36 КЗпП України звільнено з роботи Рівненської обласної прокуратури.

Також позивач зазначає, що спірні правовідносини у справі №2а-8044/09/1370, на яку посилаються скаржники не є подібними до правовідносин у цій справі, а тому правова позиція не є релевантною до спірних правовідносин.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Рівненської обласної прокуратури на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року з підстав, визначених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в порядку письмового провадження на 22 лютого 2024 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, ОСОБА_1 з 19 червня 2008 року працював в органах прокуратури на різних посадах.

Згідно з наказом Генерального прокурора від 08 грудня 2015 року №766к призначений на посаду керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області.

Наказом Генерального прокурора від 07 листопада 2016 року №26дк ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області та з органів прокуратури.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року, у справі №817/2166/16 позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 07 листопада 2016 року №26к, поновлено ОСОБА_1 у органах прокуратури на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області з 08 листопада 2016 року, стягнуто з Прокуратури Рівненської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2016 року по 14 грудня 2017 року на суму 207793,88грн (без урахування податків та обов`язкових платежів).

Наказом Генерального прокурора від 21 травня 2018 року №64к ОСОБА_1 поновлено в органах прокуратури на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області з 08 листопада 2016 року.

За наслідками касаційного перегляду судових рішень Рівненського окружного адміністративного суду та Житомирського апеляційного адміністративного суду у справі №817/2166/16 постановою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року судові рішення скасовано, адміністративну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі постанови Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №817/2166/16 Генеральним прокурором прийнято наказ від 10 грудня 2019 року №506к, яким скасовано наказ Генерального прокурора від 21 травня 2018 року №64к про поновлення ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури.

На підставі наказу від 10 грудня 2019 року №506к 10 грудня 2019 року до трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 внесено запис №22 про недійсність запису №21 про поновлення на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури.

12 грудня 2019 року ОСОБА_1 . Прокуратурою Рівненської області було виплачено заробітну плату - розрахунок при звільненні в сумі 2689,12 грн.

Судами також встановлено, що у період з 08 листопада 2016 року (день поновлення на посаді на виконання рішення суду) по 10 грудня 2019 року (день звільнення з посади) позивачу було надано відпустки згідно з наступними наказами:


................
Перейти до повного тексту