ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2024 року
м. Київ
справа №640/25472/19
адміністративне провадження № К/990/22933/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Смоковича М. І.,
суддів: Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р.,
секретаря судового засідання Борисевича О. Ю.,
за участю:
позивача ОСОБА_1,
представника (адвоката) позивача Рагімової Т. О.,
представника відповідача Андрієнка О. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Рагімової Тамари Олександрівни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2022 року (суддя Келеберда В. І.) і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2023 року (судді: Ключкович В. Ю., Беспалов О. О., Парінов А. Б.), та
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Рагімової Тамари Олександрівни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2022 року (суддя Келеберда В. І.) і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2023 року (судді: Ключкович В. Ю., Беспалов О. О., Парінов А. Б.), та
в с т а н о в и в:
1. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 15 листопада 2019 року № 1551ц про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України [від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII] "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII), з 20 листопада 2019 року;
- поновити ОСОБА_1 в органі прокуратури на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, з 20 листопада 2019 року;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 20 листопада 2019 року по дату ухвалення судового рішення.
2. Обставини, які встановили суди попередніх інстанцій, стисло можна викласти так.
ОСОБА_2 з липня 1995 року по листопад 2019 року безперервно працював в органах прокуратури України на різних посадах.
Зокрема, останньою посадою, яку займав ОСОБА_1 (згідно з наказом Генерального прокурора України від 11 липня 2018 року № 640ц), була посада старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.
25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-ІХ; тут і далі - у редакції, яка діяла на дату видання спірного наказу), відповідно до пункту 6 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Окрім того, тим самим Законом передбачено, що слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом (частина друга пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ).
Згідно з наказом Генерального прокурора від 15 листопада 2019 року № 1551ц позивач звільнений з посади старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 20 листопада 2019 року.
Підставою для видання цього наказу стало рішення кадрової комісії № 1 від 04 листопада 2019 року № 237, відповідно до якого ОСОБА_1 не з`явився на складання іспиту у формі анонімного тестування, тому визнаний таким, що не успішно пройшов атестацію.
З погляду позивача, він не міг бути звільнений на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, тому що на нього як слідчого не поширювалися положення пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин). З цих міркувань позивач звернувся з цим позовом до суду.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
3. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 16 вересня 2022 року відмовив у задоволенні позовних вимог.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 травня 2023 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.
4. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив головним чином з того, що наслідки непроходження атестації для слідчого прокуратури такі самі як і для прокурора. Іншими словами, позицію судів першої та апеляційної інстанцій можна зрозуміти так, що юридичні підстави для звільнення прокурорів, які передбачені у пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ стосуються також і слідчих органів прокуратури. Тому, позаяк позивач не з`явився на атестацію й у зв`язку з цим кадрова комісія визнала його таким, що неуспішно її пройшов, відповідач, з погляду судів попередніх інстанцій, мав привід для видання спірного наказу з підстав, про які написано вище.
Касаційне оскарження
5. У касаційній скарзі представник позивача - адвокат Рагімова Т. О. просить скасувати судові рішення судів першої інстанцій і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Касаційну скаргу її автор подала з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з чим зазначила, що суди попередніх інстанцій застосували під час вирішення цього спору положення пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (у взаємозв`язку з пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ) без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19 травня 2022 року у справі №640/22164/19, від 11 серпня 2022 року у справі № 640/25355/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 640/25387/19, від 22 вересня 2022 року у справі № 640/23456/19, від 27 жовтня 2022 року у справі № 640/24789/19.
Представник позивача наголосила на тому, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII та пункт 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, на яких оснований спірний наказ, стосуються прокурорів, але не слідчих [прокуратури].
У цьому зв`язку пояснила, що за правилами пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ право на переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора через механізм атестації мають як прокурори, так і слідчі органів прокуратури. Але у разі відмови від переведення (на наслідками проходження атестації), звільненню, відповідно до пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, підлягають тільки прокурори, а не слідчі прокуратури.
На її думку, підхід законодавця в цьому питанні узгоджується з існуючими у законодавстві змінами щодо досудового розслідування, зокрема позбавлення цієї функції органів прокуратури.
Представник позивача наголосила також на тому, що на час звільнення позивач виконував функції, передбачені статтею 40 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), відповідно не був прокурором в розумінні статті 36 КПК України та статті 15 Закону № 1697-VII (у редакції, яка діяла на дату звільнення) його звільнення.
За змістом касаційної скарги, позицію, яку обстоює представник позивача у цій справі, неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема у справах, судові рішення у яких зазначені як приклад для порівняння. Позаяк суди попередніх інстанцій на це не зважили, скаржник просить переглянути оскаржені судові рішення з наведених підстав і задовольнити позовні вимоги.
На судовому засіданні 21 лютого 2024 року представник позивача - адвокат Рагімова Т. О. підтримала вимоги касаційної скарги з мотивів, які в ній написані. З-поміж іншого підкреслила, що позивач як слідчий не міг бути звільнений на підставі приписів пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ (у редакції, яка діяла на дату видання спірного наказу) у поєднанні з приписами пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Позивач теж підтримав вимоги касаційної скарги, просив їх задовольнити.
Крім цього, на судовому засіданні суд поставив на обговорення клопотання представника позивача (вх.№К/990/22933/23-Д2 від 21 лютого 2024 року) про долучення до матеріалів справи розрахунків заробітної плати позивача за 2019 рік. За наслідками розгляду цього клопотання суд ухвалив долучити до матеріалів справи документи, які надала представник позивача.
6. Офіс Генерального прокурора отримав копію ухвали від 11 липня 2023 року про відкриття касаційного провадження, про що у справі є відповідна довідка від 13 липня 2023 року про доставку електронного листа до електронного кабінету.
Суд не отримав відзиву на касаційну скаргу у визначений для цього строк. Натомість після того, як суд завершив підготовчі дії у справі та ухвалою від 07 лютого 2024 року призначив її до розгляду у судовому засіданні, Офіс Генерального прокурора надіслав додаткові пояснення (вх. № К/990/22933/23 від 19 лютого 2024 року).
У цих поясненнях відповідач: 1) з покликанням на пункт 7 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX зазначив, що позивач як слідчий органу прокуратури підлягав атестації, без успішного проходження якої він (позивач) не міг бути переведений на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора; 2) пояснив, що позивач у встановленому порядку виявив намір пройти атестацію (подав заяву встановленого зразка), відтак був допущений до її проходження та включений у графік, але у визначений час не з`явився для складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки. Як наслідок кадрова комісія ухвалила рішення про неуспішне проходження атестації; 3) з покликанням на пункт 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX наголосив на тому, що ці приписи є спеціальними для спірних правовідносин і підлягають беззастережному виконанню, що й було зроблено шляхом видання спірного наказу; 4) з покликанням на пункт 9 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, пункт 1 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України, пункт 7 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX ствердив, що позаяк слідчі органів прокуратури не втратили повноважень з розслідування кримінальних проваджень, то так само незмінним фактично був і їхній правовий статус, що, з погляду відповідача, означає також, що й інші норми Закону № 113-ІХ (надто пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ), які регламентують подання заяви про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію, проведення атестації, наслідки неподання заяви та неуспішного проходження атестації також поширюються на слідчих органів прокуратури. У цьому зв`язку додав, що слідчі перебували у трудових відносинах з Генеральною прокуратурою України, отримували заробітну плату, визначену законодавством для працівників прокуратури, тому підлягають звільненню з підстав і в порядку, передбачених [у спеціальному законі] для прокурорів, а не відповідно до трудового законодавства; 5) у критичній формі висловився щодо покликання у касаційній скарзі на Рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року у справі № 1-р(ІІ)2023, зауваживши, що юридичні наслідки цього Рішення мають перспективну дію; 6) з покликанням на правозастосовну практику суду касаційної інстанції в цій категорії спорів (зокрема у справах № 200/5038/20-а, № 160/6204/20, № 440/2682/20, № 640/24727/19, № 540/1456/20, № 160/5745//20, № 640/1208/20, № 640/25705/19, № 240/7852/20) констатував, що висновки, який дійшли суди попередніх інстанцій в цій справі, правильні та обґрунтовані, й що підстав для задоволення касаційної скарги немає.
На судовому засіданні представник відповідача підтримав зазначену позицію, просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Нормативне регулювання і позиція Верховного Суду
7. Відповідно до статті 1311 Конституції України прокуратура в Україні здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
У пункті 9 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України передбачено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції, а також функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян, - до набрання чинності законом про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій.
8. Зазначені перехідні положення Конституції України в частині виконання прокуратурою функції досудового розслідування мають продовження у пункті 1 розділу X "Прикінцеві положення" і в пункті 1 розділу XI "Перехідні положення" КПК України, якими закріплені повноваження слідчих органів прокуратури щодо здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, які відповідно до частин четвертої і п`ятої статті 216 цього Кодексу підслідні слідчим органів державного бюро розслідувань і детективам Національного антикорупційного бюро України, - до дня початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не пізніше п`яти років з дня набрання чинності цим Кодексом, та до дня початку діяльності Національного антикорупційного бюро України, але не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Кодексом відповідно.
Аналогічна норма щодо здійснення слідчими органів прокуратури досудового розслідування у визначеному КПК України порядку до початку діяльності державного бюро розслідувань, але не пізніше п`яти років після набрання чинності цим Кодексом закріплена в пункті 4 розділу XIII "Перехідні положення" Закону № 1697-VII.