ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 201/6472/20
провадження № 61-9744св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.
учасники справи:
позивач (за зустрічним позовом відповідач) - ОСОБА_1,
відповідач (за зустрічним позовом позивач) - ОСОБА_2,
відповідач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_3,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2022 року у складі судді Ткаченко Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, поділ майна та визнання права власності на 1/2 частину майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, поділ автомобіля шляхом припинення права спільної сумісної власності на автомобіль та відшкодування вартості частки у спільному майні,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у липні 2020 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без укладення шлюбу на час придбання квартири АДРЕСА_1, відповідно до договору купівлі-продажу від 29 червня 2017 року та автомобіля "Toyota", модель "RAV4", тип загальний легковий - загальний універсал-В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1, 2007 року випуску, який придбано 12 червня 2019 року;
- визнати, що квартира АДРЕСА_1, загальною площею 66,0 кв. м, житловою площею 39,1 кв. м, є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2
- розділити між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1, а саме визнати за позивачем та відповідачем право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, за кожним;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля "Toyota", модель "RAV4", тип загальний легковий - загальний універсал-В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1, 2007 року випуску у розмірі 140 704 грн.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що хоча між сторонами шлюб і було розірвано рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2015 року, вони ще до травня 2020 року проживали однією сім`єю в одній квартирі, вели спільне господарство та мали спільний бюджет, разом виховували доньку. Саме з цих підстав він вважав, що квартира АДРЕСА_1, яка була придбана за договором купівлі-продажу від 29 червня 2017 року, є спільною сумісною власністю, хоча право власності зареєстровано на цю квартиру тільки на ім`я ОСОБА_2 . Так само, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позивач вважав і придбаний 12 червня 2019 року автомобіль "Toyota", модель "RAV4", 2007 року випуску, право власності на який також було зареєстровано тільки на ім`я ОСОБА_2 . Позивач стверджував, що мав власні грошові кошти, щоб приймати участь у придбанні спірної квартири 29 червня 2017 року, оскільки 29 травня 2012 року продано квартиру (на ж/м Тополя-3 у м. Дніпрі) за 325 000 грн, крім того, він 28 травня 2013 року зняв депозит в "А-Банку" у розмірі 25 101,97 грн.
ОСОБА_2 у серпні 2020 року звернулася до суду з зустрічним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
- поділити між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме автомобіль "Toyota Corolla", 2008 року випуску, сірого кольору, номер кузова VIN - НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_3, а саме стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошові кошти в сумі 127 200 грн в рахунок відшкодування вартості частки в спільному майні в розмірі 3/5 частини, тобто з відступом від принципу рівності часток.
- припинити право спільної сумісної власності сторін на зазначений автомобіль, визнавши це майно особистою приватною власністю ОСОБА_1
- визнати недійсним договору купівлі-продажу вказаного транспортного засобу від 18 вересня 2020 року, який уклали ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що під час шлюбу, в якому вони перебували з 10 серпня 2002 року, вони з чоловіком у 2007 році придбали автомобіль "Toyota Corolla". Автомобіль придбано за 21 000 доларів США, право власності оформлено одноособово на чоловіка. Шлюб розірвано рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2015 року у справі № 200/781/15-ц. ОСОБА_2, вважала, що у відповідності до положень статей 60, 70, 71 СК України цей автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 14 грудня 2022 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 .
Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивач факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без укладення шлюбу належними та достатніми доказами не довів. Сукупність зібраних доказів та їх оцінка за правилами статті 89 ЦПК України дає суду можливість зробити висновок, що після розірвання шлюбу і до моменту придбання автомобіля в 2019 році сторони у справі не проживали разом однією сім`єю, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, отже відсутні підставі не тільки для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, а і для задоволення інших його позовних вимог.
Позовні вимоги ОСОБА_2 щодо поділу автомобіля "Toyota Corolla", 2008 року випуску, є обґрунтовані, проте вони заявлені з пропуском строків позовної давності для цієї категорії спорів. Заяви про поновлення строків позовної давності для подачі зустрічного позову ОСОБА_2 на розгляд суду не подавала.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, поділ майна та визнання права власності на 1/2 частину майна та ухвалення в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 30 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2022 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що акт про проживання від 20 травня 2020 року не містить жодних відомостей, на підставі яких, особами, що його підписали, встановлено обставини, викладені в цьому акті, зокрема, в чому саме полягало проживання сторін однією сім`єю. Крім того, як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_4 взагалі не була заявлена позивачем як свідок, а від допиту в якості свідка ОСОБА_5 представник позивача відмовився під час судового засідання 06 грудня 2022 року. Показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не дають змогу встановити, що характер відносин позивача та відповідача мав ознаки шлюбних відносин.
Як вбачається із матеріалів справи, квитанції про сплату комунальних послуг були оплачені з карткового рахунку НОМЕР_4 . Гроші на цю картку перераховував позивач. Втім, зазначена картка знаходилась в розпорядженні ОСОБА_2, і саме вона здійснювала оплату комунальних послуг. Як було встановлено судом першої інстанції та зазначено представником відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, ці гроші мали характер матеріальної допомоги на утримання дитини, яка, окрім іншого, частково використовувалась і на оплату комунальних послуг, проте, ці кошти не були частиною спільного з позивачем бюджету, як він вказував у своїх поясненнях.
Разом з тим, позивач не був власником автомобіля "Toyota", модель "RAV4", 2007 року випуску та не був його користувачем. Тому договір страхування від 11 квітня 2020 року не породжував ніяких правових наслідків, оскільки був укладений неналежною особою. Крім того, вказаний договір не підтверджує факт сумісного проживання сторін у справі.
Враховуючи викладене, позивач не довів належними та допустимими доказами факт сумісного проживання з відповідачем, як чоловіка та дружини.
Крім того, квартира ОСОБА_2 продана за 666 998,79 грн (21 квітня 2017 року), а придбана квартира за 150 104 грн (29 червня 2017 року), тобто після придбання спірної квартири у неї залишилась значна сума коштів. Суд не прийняв доводи ОСОБА_1 про те, що для придбання спірної квартири були використані кошти від продажу квартири АДРЕСА_2, оскільки ця квартира, по-перше, зі слів ОСОБА_1, продана 29 травня 2012 року, тобто за п`ять років до придбання спірної квартири, а по-друге, матеріали справи не містять доказів продажу ОСОБА_1 (чи його матері) нерухомості за договором купівлі-продажу від 29 травня 2012 року. Доводи позивача ОСОБА_1 про те, що для придбання спірної квартири були також використані кошти, які він отримав після розірвання договору депозиту 28 травня 2013 року та які ним знято з депозиту за чотири роки до придбання спірної квартири суд також не прийняв до уваги так само, як і декларації позивача за 2015-2019 роки він, як ФОП, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу, на підтвердження того, що саме ці кошти витрачено на придбання оспорюваної квартири. Крім того, колегія суддів погодилася з судом першої інстанції з приводу того, що станом на травень 2019 року відповідач перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_8, що виключає набуття спільного майна з колишнім чоловіком.
Отже, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, з яких би вбачалося, що спірне майно набуто сторонами за їхні спільні кошти або спільною працею.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Від ОСОБА_1 у липні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, поділ майна та визнання права власності на 1/2 частину майна та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2023 року у справі № 165/2346/20, від 13 липня 2022 року у справі № 201/7705/19, від 21 липня 2021 року у справі № 740/4027/20, від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16, від 14 липня 2020 року у справі № 552/5693/18, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15. Суди не дослідили зібрані у справі докази щодо придбання дверей, меблів, пральної машинки, ордер на право тимчасового розміщення власного гаража, копію страхового сертифікату, які долучені на підставі клопотання представника позивача від 29 листопада 2021 року. Суди проігнорували клопотання про допит свідків, які мали змогу додатково підтвердити факт проживання сторін у справі. Крім того, суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме покази свідка ОСОБА_8 не можуть бути враховані судом, оскільки він є зацікавленою особою.
Разом з тим, суди порушили норми статей 11, 12, пункту 6 частини першої статті 43, частини першої статті 49, статей 76, 77, 78, 81, 89, частин першої та другої статті 103, статті 110, 120, частини першої та третьої статті 229, статей 258, 359, 360, 365, 367, 382 ЦПК України, та неправильно застосували норми статей 3, 62, 74 СК України.
ОСОБА_1 відкрив картку, яка була у розпорядженні ОСОБА_2 у період починаючи з 23 червня 2015 року до 29 червня 2017 року, та перераховував на неї кошти, якими відповідач сплачувала за комунальні послуги, проте суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином вказаний доказ, оцінили його критично і однобічно.
Крім того, суди безпідставно не зазначили і не взяли до уваги те, що свідки зі сторони позивача повідомили суд про те, що сторони після розірвання шлюбу в 2015 році продовжили перебувати у фактичних шлюбних відносинах, вести спільне господарство, мали спільний бюджет та взаємні права і обов`язки, притаманні подружжю, виховували доньку, разом переїхали у придбану ними спірну квартиру.
Заявник вважає, що продавець спірної квартири значно зменшив її ціну в договорі купівлі-продажу.
Також, відзив на апеляційну скаргу подано з порушенням встановленого строку та клопотання про продовження строку для подання відзиву матеріали справи не містять та ухвалою суду не вирішувалось.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 11 липня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
Справа № 201/6472/20 надійшла до Верховного Суду 07 серпня 2023 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 серпня 2002 року. Під час перебування у шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_9 .
Шлюб між сторонами розірвано рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2015 року у справі № 200/781/15-ц. Рішення суду набрало законної сили 04 липня 2015 року. У даній справі судом встановлено, що подружжя з липня 2010 року втратило взаєморозуміння та повагу один до одного, спільне господарство не ведуть, сім`я фактично розпалася.
ОСОБА_1 стверджував, що після розірвання шлюбу вони з ОСОБА_2 фактично не припинили шлюбні відносини, як чоловік та жінка, проживали без реєстрації шлюбу разом, вели господарство, мали спільний бюджет та виховували спільну доньку.
На підтвердження своїх доводів позивач надав суду наступні докази: акт про проживання від 20 травня 2020 року, складений ОСОБА_10 та ОСОБА_4, в якому вказано, що сторони проживали однією сім`єю в кв. АДРЕСА_1 з 29 червня 2017 року та до дня складання акта (т. 1 а. с. 47); квитанції про оплату комунальних послуг; спільні фотографії позивача та відповідача. Також в судовому засіданні 06 грудня 2022 року надані показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Від допиту в якості свідка ОСОБА_5 представник позивача відмовився під час судового засідання 06 грудня 2022 року.
Із наданих квитанцій про оплату комунальних послуг, вбачається, що вказані квитанції були оплачені з карткового рахунку НОМЕР_4 .
Також позивач надав спільні фотографії, які на думку позивача, є підтвердженням факту проживання сторін однією сім`єю без укладення шлюбу у період після розірвання шлюбу, а саме станом на 29 червня 2017 року (дату придбання квартири) та станом на 12 червня 2019 року (дату придбання автомобіля).
ОСОБА_11, як свідок, підтвердила той факт, що після 2015 року бачила позивача в квартирі відповідача декілька разів, при тому, що бувала у ОСОБА_12 коли раз на місяць, коли раз на півроку, втім, зазвичай, ОСОБА_13 там не було.
Спірна квартира АДРЕСА_1 придбана 29 червня 2017 року за договором купівлі-продажу, укладеним між ОСОБА_2 (з однієї сторони) та ОСОБА_14 і ОСОБА_15 (з іншої) (т. 1 а. с. 15, 16).
ОСОБА_2 21 квітня 2017 року відчужила власну квартири АДРЕСА_3, в свій час подарованої її батьком за договором дарування від 16 травня 2007 року (т. 1 а. с. 99, 100).
Крім того, ОСОБА_2 до матеріалів справи долучила довідку від 13 серпня 2020 року з АТ КБ "ПриватБанк", яка підтверджує користування банківським сейфом з 21 квітня 2017 року (станом на 19 липня 2017 року договір розірвано) та заяву на видачу готівки від 21 квітня 2017 року.
ОСОБА_1 надав декларації за 2015-2019 роки, з яких вбачається, що він, як ФОП, зазначав максимально можливу суму доходу, а саме 900 000 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що на ім`я ОСОБА_2 12 червня 2019 року придбано автомобіль "Toyota", модель "RAV4", 2007 року випуску (т. 1 а. с. 29).
Відповідач в травні 2019 року зняла в АТ КБ "ПриватБанк" 2 000 евро (відповідач володіла декількома депозитними рахунками - т. 1 а. с. 104).
Також, станом на травень 2019 року ОСОБА_2 перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_8 . Факт перебування у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 з 2019 року підтвердив і свідок (зі сторони відповідача) - ОСОБА_8 .
Із показань свідків зі сторони позивача ОСОБА_16 та ОСОБА_6, стосовно тих обставин, що ОСОБА_13 та ОСОБА_12 після розірвання шлюбу ще до 2020 року проживали разом, свідки повідомили, що на дату розгляду справи дружні стосунки у них тільки з ОСОБА_13, а з ОСОБА_12 вони зіпсовані, в тому числі через їх згоду давати свідчення в суді.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).