ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 346/2848/22
провадження № 61-9915св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - Міністерство культури та інформаційної політики України,
третя особа - Національний музей Голодомору-геноциду,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2023 року у складі судді Махно Н. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 червня 2023 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Томин О. О., Девляшевського В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Міністерства культури та інформаційної політики України, третя особа - Національний музей Голодомору-геноциду, про визнання наказу про звільнення незаконним, його скасування та поновлення на роботі.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що наказ від 24 червня 2022 року за № 268-к про її звільнення з посади генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду грубо порушує чинне законодавство та її права, передбачені Конституцією України.
Правовою підставою виконання нею функцій на посаді генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду є контракт № 720, строком дії до 17 лютого 2024 року. Контракт містить гарантії виконання нею трудових функцій, здійснення прав та обов`язків, а також виключний перелік умов його припинення з ініціативи роботодавця. Вважає, що не було правових підстав для її звільнення.
У наказі про її звільнення йдеться про неналежне виконання нею обов`язку, передбаченого підпунктом 2.1.27 контракту, а саме обов`язку керівника спрямовувати діяльність працівників Музею на визнання його авторитету на державному та міжнародному рівні.
Вона добросовісно виконувала свої обов`язки, її звільнення відбулося під час презентації нею новітніх досліджень, а під час декретної відпустки вона продовжує свою наукову і просвітницьку діяльність.
Згідно з наказом Національного музею Голодомору-геноциду від 03 березня 2022 року за № 31/к/тр про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, їй надано відпустку на підставі заяви та медичної довідки, без збереження заробітної плати, у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді до досягнення нею шестирічного віку з 03 березня 2022 року до 02 вересня 2022 року. Вказані документи були направлені відповідачу. Проте в наказі від 24 червня 2022 року йдеться про неможливість отримання від неї пояснень, у зв`язку з відсутністю інформації про її місцезнаходження. Крім того, на запит відповідача 03 травня 2022 року Музей повідомив (лист за № 123) про перебування генерального директора ОСОБА_3 з 03 березня 2022 року у декретній відпустці без збереження заробітної плати та місце її знаходження в Україні. Відповідачу було добре відомо про місце її знаходження в Україні та про її активну професійну і просвітницьку діяльність. Таким чином, наказ видано на підставі доповідної записки, в яку внесено завідомо неправдиві відомості.
Також в оскаржуваному наказі як одну з підстав зазначено лист Міністерства культури та інформаційної політики України від 03 лютого 2022 року, в якому йдеться про начебто дискредитацію нею авторитету Музею як науково-дослідної установи на державному та міжнародному рівнях. Проте публічне озвучення нею чисельності жертв Голодомору - це результат комплексної судової статистично-криміналістичної експертизи.
Вказувала, що Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" не дозволяє безпідставного звільнення, це суперечить Конституції України.
Посилаючись на незаконність та необґрунтованість свого звільнення, оскільки підстав для її звільнення не було, відповідач в повній мірі володів інформацією про її професійну діяльність, її місцезнаходження та перебування у декретній відпустці, позивачка просила визнати незаконним і скасувати наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 24 червня 2022 року № 268-к про її звільнення з посади генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду та поновити її на вказаній посаді, допустивши негайне виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2023 року, залишеним без змін постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 14 червня 2023 року, позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 24 червня 2022 року № 268-к про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду. Поновлено ОСОБА_1 на посаді генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду з 24 червня 2022 року. Стягнуто з Міністерства культури та інформаційної політики України 1 073,60 грн судового збору. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду з 24 червня 2022 року допущено до негайного виконання.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що у матеріалах справи містяться дві копії оскаржуваного наказу, однією з них відповідач фактично повідомив позивача про факт звільнення, а інша це та, яку відповідач долучає до поданого ним відзиву, як аргументацію та підтвердження наданих ним заперечень на позовні вимоги. При вивченні матеріалів справи встановлено, що обидві копії оскаржуваного наказу від 24 червня 2022 року № 268-к є ідентичними за своїм змістом, підставами та мотивами його прийняття. Проте у примірнику наказу, який був направлений до відома позивачці, відсутнє зазначення чіткої дати звільнення позивачки із займаної нею посади, а в примірнику наказу від 24 червня 2022 року № 268-к, що долучений відповідачем у справі, присутня дата звільнення. Тобто існує невідповідність копій оскаржуваного наказу, який направлявся позивачу і який фактично наданий відповідачем до суду. Також відповідач у зазначеному наказі здійснює посилання на статтю 5 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", яка однозначно без жодних інших можливих варіацій закріплює, що у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем після закінчення відпустки. При цьому в оскаржуваному наказі, копія якого долучена відповідачем, датою звільнення позивача, яка на час винесення наказу перебувала у відпустці без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді до досягнення нею шестирічного віку з 03 березня 2022 року до 02 вересня 2022 року, зазначена дата звільнення позивача, а саме 24 червня 2022 року, що є не припустимим в контексті положень статті 5 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" та свідчить про передчасність звільнення позивачки ОСОБА_1 з посади генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду. Суд дійшов висновку, що відповідач не надав належних, допустимих та достовірних доказів правомірності винесення ним оскаржуваного наказу від 24 червня 2022 року № 268-к про звільнення ОСОБА_1, зокрема у частині вказівки дати, з якої позивачка вважається звільненою із займаної нею посади.
Апеляційний суд у свою чергу погодився із висновками суду першої інстанції та дійшов переконання, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості, підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
Міністерство культури та інформаційної політики України (далі - МКІП; Міністерство чи Міністерство культури та інформаційної політики України) у липні 2023 року звернулося засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга містить клопотання про зупинення дії рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2023 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 14 червня 2023 року. У касаційній скарзі Міністерство також зазначало про своє бажання взяти участь у розгляді касаційної скарги.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, без урахування висновку Верховного Суду від 29 травня 2023 року у справі № 201/4759/22 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
Заявник також вказує у касаційній скарзі, що:
- МКІП вжило вичерпних заходів для повідомлення позивачки про звільнення;
- Міністерство, приймаючи наказ про звільнення ОСОБА_1, діяло відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), статуту Музею та контракту із позивачкою;
- суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, проте справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження;
- суди не врахували надані Міністерством докази, висновки, викладені у рішеннях суду, не відповідають обставинами справи, суди неповно з`ясували обставини справи, що мають значення для її вирішення;
- під час перебування позивачки на посаді генерального директора Музею на адресу МКІП надходили численні звернення, в тому числі доручення з Секретаріату Кабінету Міністрів України, Офісу Президента України, запити народних депутатів України щодо питання втрат жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років, у яких зазначалось, що Музей під керівництвом ОСОБА_1 озвучує оцінки жертв Голодомору, з якими не погоджуються та вважають необґрунтовано завищеними деякі академічні інституції, зокрема Інститут демографії та соціальних досліджень імені Птухи М. В., Інститут історії України, а також історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Позивачка в обов`язковому порядку мала погоджувати результати науково-дослідної діяльності закладу із цього питання з позицією МКІП, в координації з Українським інститутом національної пам`яті;
- позивачка зобов`язана була надати відповідь на лист Міністерства від 03 лютого 2022 року № 1154/6.11.8 відповідно до обов`язків, покладених на неї контрактом від 15 лютого 2019 року № 720. Не надавши таку відповідь, позивачка порушила підпункт 2.1.5 контракту № 720. Ненадання позивачкою пояснень на лист Міністерства є неналежним виконанням умов контракту, що призвело у свою чергу до порушення підпункту 2.1.27 контракту (керівник зобов`язується спрямовувати діяльність працівників Музею на визнання його авторитету на державному та міжнародному рівні);
- суди по суті погодилися з доказами Міністерства стосовно того, що МКІП мало право звільнити позивачку, яка перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку. У підсумку суд повинен був у наказі Міністерства від 24 червня 2022 року № 268-к змінити дату звільнення, зазначивши дату звільнення - перший робочий день після закінчення відпустки.
У серпні 2023 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України, в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, позивачка просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін, оскільки вони є законними. Відзив містив також клопотання про розгляд касаційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Інші відзиви на касаційну скаргу станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
14 лютого 2024 року засобами електронної пошти на адресу Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1, скріплене електронним цифровим підписом, в якому вона просить врахувати, що справа є малозначною, не підлягає оскарженню, відсутній предмет розгляду цієї справи. Із приводу вказаного клопотання Верховний Суд зазначає, що підстави відкриття касаційного провадження вже були предметом розгляду Верховного Суду при постановленні ухвали від 20 липня 2023 року у цій справі, зокрема суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для залишення касаційної скарги без руху, відмови у відкритті касаційного провадження чи повернення касаційної скарги,тому таке клопотання не підлягає задоволенню.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 04 липня 2023 року касаційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Погрібний С. О., Ступак О. В.
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 346/2848/22 із Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, відмовлено у задоволенні клопотання Міністерства культури та інформаційної політики України про зупинення дії рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2023 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 14 червня 2023 року та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2023 року матеріали справи № 346/2848/22 надійшли до Верховного Суду.
На підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2024 року № 224/0/226-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 07 лютого 2024 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання Міністерства культури та інформаційної політики України про розгляд справи за участю представника та справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що копією наказу Міністерства культури України від 15 лютого 2019 року № 139/0/17-19 про призначення ОСОБА_1, 18 лютого 2019 року позивачку призначено на посаду генерального директора Національного музею "Меморіал жертв Голодомору", що також підтверджується контрактом від 15 лютого 2019 року № 720, укладеним між Міністерством культури України та ОСОБА_1 на період з 18 лютого 2019 року до 17 лютого 2024 року.
Згідно з копією додатку № 1 до контракту від 15 лютого 2019 року № 720 сторони за взаємною згодою на підставі змін, внесених до Статуту, внесли зміни до контракту від 15 лютого 2019 року № 720, а саме: Національний музей "Меморіал жертв Голодомору" змінено на "Національний музей Голодомору-геноциду".
Відповідно до наданої третьою особою довідки про інформацію щодо лікарняних листків, виданих генеральному директору Національного музею Голодомору-геноциду ОСОБА_1 за період із 2017 до 2022 року, позивачка з 14 січня 2022 року до 25 лютого 2022 року безперервно перебувала в стані тимчасової непрацездатності.
Згідно з копією письмової заяви ОСОБА_1 від 03 березня 2022 року, ОСОБА_1 зверталася до Міністерства культури та інформаційної політики України із проханням надати відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 03 березня 2022 року до 02 вересня 2022 року, а також просила на час її відпустки обов`язки генерального директора покласти на ОСОБА_4 . Відповідно до свідоцтва про народження дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, матір`ю дитини є позивачка. Згідно з копією довідки № 27/37, виданої КНП "Коломийський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" Коломийської міської ради від 03 березня 2022 року, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, потребує домашнього догляду.
Відповідно до копії наказу Національного музею Голодомору-геноциду від 03 березня 2022 року № 31/к/тр про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку генеральному директору Національного музею Голодомору-геноциду надано відпустку без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді до досягнення нею шестирічного віку з 03 березня 2022 року до 02 вересня 2022 року. На час відпустки виконання обов`язків генерального директора покладено на заступника генерального директора ОСОБА_4 .
Згідно з копією наказу Міністерства культури та інформаційної політики від 24 червня 2022 року № 268-к про звільнення ОСОБА_1, наданою позивачкою, за неналежне виконання підпункту 2.1.27 розділу 2 контракту від 15 лютого 2019 року № 720, з урахуванням статті 5 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" та враховуючи неможливість отримання пояснення ОСОБА_1 щодо неналежного виконання умов контракту у зв`язку з відсутністю інформації про її місцезнаходження, 24 червня 2022 року розірвано контракт від 15 лютого 2019 року № 720, укладений між Міністерством культури України та ОСОБА_1, призначеною на посаду генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду з підстав, передбачених цим контрактом. Також звільнено "__" червня 2022 року ОСОБА_1 з посади генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду, згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України. Підставою видання наказу зазначено: доповідна записка заступника Міністра з питань європейської інтеграції ОСОБА_6 від 21 червня 2022 року; лист Міністерства культури та інформаційної політики України від 03 лютого 2022 року № 1154/6.11.8; підпункт 6.3.12 розділу 6 контракту від 15 лютого 2019 року № 720.
Відповідно до копії наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 27 червня 2022 року № 216-к про покладення виконання обов`язків, виконання обов`язків генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду покладено на головного зберігача фонду Музею ОСОБА_7 з 30 червня до 30 вересня 2022 року.
Із копії повідомлення Міністерства культури та інформаційної політики України у зв`язку зі звільненням згідно з наказом Міністерства від 24 червня 2022 року № 268-к випливає, що позивачку просили прибути до Міністерства для отримання трудової книжки.
Згідно зі знімком екрана з інтернет-ресурсу "Viber" на контактний номер позивачки 24 червня 2022 року о 15 год 53 хв направлено фотознімок частково заповненого наказу про звільнення ОСОБА_1 до відома, а також фотознімок листа про необхідність прибуття ОСОБА_1 для отримання трудової книжки.
Відповідно до листа Національного музею Голодомору-геноциду від 03 травня 2022 року № 123 на виконання наказу від 02 травня 2022 року № 159 "Про здійснення моніторингу заходів, що впливають на діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства культури та інформаційної політики України, на період воєнного стану" Міністерство культури та інформаційної політики України повідомлено, зокрема, про те, що генеральний директор ОСОБА_1 з 03 березня 2022 року перебуває у відпустці без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді до досягнення нею шестирічного віку та знаходиться на території України.
З копії листа щодо надання пояснень від 03 лютого 2022 року № 1154/6.11.8 випливає, що заступник Міністра з питань європейської інтеграції ОСОБА_8 зверталася до позивачки ОСОБА_1 як генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду для отримання пояснень щодо зазначених питань. Згідно з копією акта про відсутність пояснень від 21 червня 2022 року генеральним директором ОСОБА_1 станом на цю дату не надано пояснень на лист Міністерства культури та інформаційної політики України від 03 лютого 2022 року.
Згідно з копією доповідної записки Міністру культури та інформаційної політики від 21 червня 2022 року, складеної заступником Міністра з питань європейської інтеграції Чуєвою К., надано пропозицію щодо звільнення ОСОБА_1 із займаної посади у зв`язку з порушенням нею умов контракту, а саме: неналежне виконання підпункту 2.1.27 розділу 2 контракту від 15 лютого 2019 року № 720.
Відповідно до наданої відповідачем копії наказу Міністерства культури та інформаційної політики від 24 червня 2022 року № 268-к про звільнення ОСОБА_1 за неналежне виконання підпункту 2.1.27 розділу 2 контракту від 15 лютого 2019 року № 720, з урахуванням статті 5 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" та враховуючи неможливість отримання пояснення ОСОБА_1 щодо неналежного виконання умов контракту у зв`язку з відсутністю інформації про її місцезнаходження, розірвано 24 червня 2022 року контракт від 15 лютого 2019 року № 720, укладений між Міністерством культури України та ОСОБА_1, призначеною на посаду генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду з підстав, передбачених цим контрактом. Також 24 червня 2022 року звільнено ОСОБА_1 з посади генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України.
Згідно з копією акта про доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку, складеного 24 червня 2022 року о 15 год 53 хв, цього дня наказ МКІП від 24 червня 2022 року № 268-к та лист МКІП від 24 червня 2022 року № 06/19/351-22 доведено до відома ОСОБА_1 з використанням месенджера "Viber" шляхом направлення текстового повідомлення та фото наказу і листа з телефонного номера на телефонний номер ОСОБА_1 .