ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 357/1247/22
провадження № 61-11177св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради "Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф",
третя особа - Міністерство охорони здоров`я України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради "Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 квітня 2022 року у складі судді Ярмола О. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року в складі колегії суддів Сушко Л. П., Кулікової С. В., Олійника В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради "Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" (далі - КНП КОР "Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф"), третя особа - Міністерство охорони здоров`я України, про відсторонення позивача від роботи, поновлення допуску до роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 06 вересня 1994 року він працює на посаді фельдшера з медицини невідкладних станів Білоцерківської станції екстреної медичної допомоги в КНП КОР "Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф". Наказом директора даної медичної установи, Шарко О. М від 01 лютого 2022 року за № 17-к, позивача відсторонено від роботи з 01 лютого 2022 року на час відсутності в нього щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати. Позивач вважав даний наказ протиправним, оскільки не зобов`язаний вакцинуватися проти COVID-19. Наказ про відсторонення від роботи обмежує його права, як працівника щодо повноцінної роботи.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправним і скасувати наказ відповідача про відсторонення його від роботи, зобов`язати директора КНП КОР "Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" поновити ОСОБА_1 на роботі, шляхом допуску його до роботи та стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення до часу фактичного виконання рішення суду.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 квітня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ від 01 лютого 2022 року № 17-К, виданий Шарко О. М., як генеральним директором КНП КОР "Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1". Стягнено з КНП КОР "Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 01 лютого 2022 року до часу фактичного виконання цього судового рішення, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, за виключенням періоду зупинення дії наказу про відсторонення від роботи у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що єдиним нормативно-правовим актом, який визначає перелік обов`язкових щеплень є Календар профілактичних щеплень, який, на момент відсторонення позивача від роботи не передбачав щеплення від короновірусної хвороби. Відповідачем не надано доказів на підтвердження, що починаючи з дня повідомлення позивача про обов`язкове профілактичне щеплення від СОVID-19 до моменту відсторонення від роботи, у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення та прийняття рішення щодо щеплення. Також, в оскаржуваному наказі № 17-к відсутні відомості про те, що позивач відмовився або ухилявся від проходження обов`язкового щеплення у відповідності до порядку такого оформлення, складеному згідно з нормами чинного законодавства. Оскаржуваний наказ № 17-к містить положення про те, що позивача фактично відсторонено від виконання посадових обов`язків до усунення причин, що зумовили його видачу, а не на період дії карантину. Наказ відповідача від 05 січня 2022 року № 18 "Про вжиття заходів контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19" не може слугувати підставою для відсторонення особи від роботи. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача допустити ОСОБА_1 до роботи, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що дана вимога наразі є передчасною та не може бути задоволена, оскільки до початку розгляду даного спору судом, відповідач добровільно допустив позивача до виконання його трудових обов`язків.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу Прокопенка П. С., який діє в інтересах КНП КОР "Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" залишено без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 квітня 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що втручання в трудові права позивача не були пропорційними легітимній меті. Винесення відповідачем оскаржуваного наказу, лише на підставі повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення і відмову позивача робити щеплення, є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини другої статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення". Колегія суддів вважала, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.
В суді апеляційної інстанції позивач повідомив суд, що до моменту винесення оскаржуваного наказу про відсторонення, у вересні 2021 року, позивач хворів COVID-19 коли перебував у відпустці, тобто за шість місяць до моменту відсторонення позивача від роботи. Зазначив також, що аналізу на антитіла до COVID-19 за для перевірки наявності імунітету (антитіла) до коронавірусу не здавав, оскільки такі аналізи не вимагались відповідачем. Позивач також вказував в судовому засіданні суду апеляційної інстанції про те, що він є багатодітним батьком, який є єдиним членом сім`ї який отримує дохід задля забезпечення життєдіяльності своєї сім`ї. Судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуваний наказ про відсторонення позивача від виконання роботи не містить відомостей про його медичний огляд та відібране у позивача лікарем відповідне письмове підтвердження. Апеляційний суд погодився з поясненнями ОСОБА_1 в тій частині, що, працюючи фельдшером у КНП КОР "Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" не створював загроз, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку, з урахуванням того, що позивач вже перехворів COVID-19, у зв`язку з чим сформувався імунітет до коронавірусу, який може захистити від повторного зараження. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі КНП КОР "Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 квітня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
24 липня 2023 року КНП КОР "Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 квітня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 05 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою КНП КОР "Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 квітня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень КНП КОР "Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 750/8986/17, від 20 травня 2020 року у справі № 279/3334/17-ц, від 31 серпня 2022 року у справі № 761/19884/15, від 12 жовтня 2022 року у справі № 522/18674/19, від 22 березня 2023 року у справі № 509/5080/18, від 22 березня 2023 року у справі № 285/6167/21, від 22 березня 2023 року у справі № 472/5/22, від 29 березня 2023 року у справі № 682/2645/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 208/10023/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 452/4325/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 950/2795/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 697/2357/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 202/55/22, від 19 квітня 2023 року у справі № 559/3124/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 130/3222/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 295/14880/21, від 24 квітня 2023 року у справі № 163/2878/21, від 24 квітня 2023 року у справі № 444/3344/21, від 24 квітня 2023 року у справі № 177/1639/21, від 24 квітня 2023 року у справі № 143/1261/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 203/268/22, від 26 квітня 2023 року у справі № 185/10400/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 146/1911/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 286/3965/21, від 14 червня 2023 року у справі № 362/6024/21, від 05 липня 2023 року у справі № 932/6311/21. Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування положень статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення".
Касаційна скарга мотивована тим, що обов`язок роботодавця щодо організації медичного огляду під час щеплень чинним законодавством не встановлено. Відповідач не мав пропонувати позивачу пройти медичне обстеження, проте позивач сам мав його пройти перед вакцинацією в пункті щеплення.
Крім того, оскільки позовна заява не містила такої підстави позову як те, що у питанні необхідності вакцинації позивача, відповідач не застосував індивідуальний підхід до позивача, апеляційний суд не мав правових підстав досліджувати відповідне питання, оскільки це є порушення принципу диспозитивності.
Також, позивач не надав доказів щодо кількості зафіксованих смертей після вакцинації та того, що він перехворів на COVID-19 і є єдиним годувальником багатодітної сім`ї. При цьому, позивач перебуває у контакті з пацієнтами, яким надає екстрену медичну допомогу, а також з іншими працівниками екстреної медичної допомоги.
Позиція інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 06 вересня 1994 року був працевлаштований фельдшером в Білоцерківську станцію швидкої і невідкладної медичної допомоги, найменування якої в подальшому було змінено на КНП КОР "Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф".
05 січня 2022 року відповідачем прийнято наказ № 18 "Про вжиття заходів контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19", який містив перелік пунктів щеплень та масової вакцинації в Київській області, а також роз`яснював права та обов`язки працівників щодо проведення вакцинації та наслідків невакцинації.
Згідно з актом від 17 січня 2022 року № 4 підтверджено що фельдшер ОСОБА_1 був ознайомлений із наказом № 18 від 05 січня 2022 року, але відмовився ставити підпис про ознайомлення із наказом, мотивуючи тим, що категорично проти вакцинації від COVID-19.
В суді апеляційної інстанції позивач пояснив, що він єдиний годувальник багатодітної сім`ї, та на ньому лежить тягар забезпечення родини. Тому йому було не достатньо часу для прийняття рішення щодо щеплення від COVID-19. Також, до моменту винесення оскаржуваного наказу про відсторонення, у вересні 2021 року, позивач хворів COVID-19 коли перебував у відпустці, тобто за шість місяць до моменту відсторонення позивача від роботи.
01 лютого 2022 року складено акт про відмову або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, яким засвідчено акт про ухилення ОСОБА_1 від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
01 лютого 2022 року генеральним директором КНП КОР "Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Шарко О. М. винесено наказ № 17-к, згідно з яким позивача відсторонено від роботи з 01 лютого 2022 року на час відсутності в нього щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати.
Крім того встановлено, що 24 лютого 2022 року в. о. генерального директора КНП КОР "Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Куц О. видав наказ № 382, яким допустив раніше відсторонених від роботи працівників у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.