ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 947/19393/20
провадження № 61-12804св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Олійник А. С.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал",
третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" (далі - ТОВ "Вердикт Капітал"), третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання зобов`язання припиненим, визнання договору частково недійсним та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що вона виконала зобов`язання за кредитним договором від 01 листопада 2006 року № 11061779000, шляхом укладення 27 червня 2014 року договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І. М. за № 957.
Вважала, що договір про відступлення права вимоги від 30 липня 2020 року № 2298/К в частині відступлення права вимоги за договором від 01 листопада 2006 року № 11061779000, укладений між ПАТ "Дельта Банк" і ТОВ "Вердикт Капітал", суперечить нормам матеріального права, оскільки не був спрямований на реальне настання правових наслідків. Зазначала, що діями банку їй завдано моральну шкоду.
ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати припиненими її зобов`язання перед ПАТ "Дельта Банк" за договором про надання споживчого кредиту від 01 листопада 2006 року № 11061779000 внаслідок укладення 27 червня 2014 року договору про задоволення вимог іпотекодержателя; зобов`язати ПАТ "Дельта Банк" списати залишок заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 01 листопада 2006 року № 11061779000, внаслідок укладення 27 червня 2014 року між ПАТ "Дельта Банк" і ОСОБА_1 договору про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку Закону України "Про іпотеку"; визнати недійсним укладений між ПАТ "Дельта Банк" і ТОВ "Вердикт Капітал" договір про відступлення права вимоги від 30 липня 2020 року № 2298/К в частині відступлення права вимоги за договором від 01 листопада 2006 року № 11061779000; відшкодувати моральну шкоду в розмірі 30 000 грн.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2020 року прийнято відмову представника позивача - ОСОБА_2 від позову в частині позовної вимоги щодо зобов`язання ПАТ "Дельта Банк" списати залишок заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 01 листопада 2006 року № 1106177900, внаслідок укладення 27 червня 2014 року між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 договору про задоволення вимог іпотекодержателя, провадження у справі в цій частині закрито.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2020 рокув задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно з пунктом 4.2 договору про задоволення вимог іпотекодержателя право власності на об`єкт нерухомості виникає у іпотекодержателя з моменту нотаріального посвідчення цього договору та державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості за іпотекодержателем. Проте позивач не надала суду доказів державної реєстрації за іпотекодержателем - ПАТ "Дельта Банк" права власності на об`єкт нерухомості, розташований на АДРЕСА_1, що є обов`язковою вимогою припинення зобов`язання за вказаним договором. Стороною позивача не доведено обставин, на які вона посилалася, як на підставу своїх вимог в частині визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині. Оскільки вимоги щодо стягнення моральної шкоди є похідними від інших позовних вимог, то у задоволенні позову в цій частині суд першої інстанції також відмовив.
Постановою Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2020 року скасовано. Прийнято постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано припиненими зобов`язання ОСОБА_1 перед ПАТ "Дельта Банк" за договором про надання споживчого кредиту від 01 листопада 2006 року № 11061779000, внаслідок укладення 27 червня 2014 року між ПАТ "Дельта Банк" і ОСОБА_1 договору про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку".
Зобов`язано ПАТ "Дельта Банк" списати залишок заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 01 листопада 2006 року № 11061779000, внаслідок укладення 27 червня 2014 року між ПАТ "Дельта Банк" і ОСОБА_1 договору про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку Закону України "Про іпотеку".
Визнано недійсним укладений між ПАТ "Дельта Банк" і ТОВ "Вердикт Капітал" договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 30 липня 2020 року № 2298/К, зазначених у додатку № 1 до цього договору, в частині відступлення права вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 01 листопада 2006 року № 11061779000, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" і ОСОБА_1 .
Стягнено з ПАТ "Дельта Банк" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3 000 грн.
Стягнено з ПАТ "Дельта Банк" на користь держави судовий збір у розмірі 5 465 грн.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 892 грн.
Стягнено з ТОВ "Вердикт Капітал" на користь держави судовий збір у розмірі 1 051 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між ОСОБА_1 і ПАТ "Дельта Банк" 27 червня 2014 року укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку", який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І. М. за реєстровим № 957, тому на виконання умов вказаного правочину кредитні зобов`язання ОСОБА_1 перед ПАТ "Дельта Банк" були погашені. Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора.
Договір про відступлення права вимоги, зокрема за договором від 01 листопада 2006 року № 11061779000, укладений 30 липня 2020 року між ПАТ "Дельта Банк" і ТОВ "Вердикт Капітал", суперечить нормам матеріального права, зокрема статті 36 Закону України "Про іпотеку", оскільки кредитне зобов`язання, що є предметом спірного правочину, припинилось внаслідок укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, ОСОБА_1 виконала свої кредитні зобов`язання перед ПАТ "Дельта Банк".
Під час посвідчення договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27 червня 2014 року, який зареєстрований у реєстрі за № 957, нотаріус вчиняла дії щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем - ПАТ "Дельта Банк". Факт припинення зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту від 01 листопада 2006 року № 11061779000 підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, з якої вбачається, що 27 червня 2014 року право власності ОСОБА_1 на нежиле приміщення офісу загальною площею 57,1 кв. м на АДРЕСА_1 припинено. Того ж дня - 27 червня 2014 року зареєстровано право власності на вказаний об`єкт нерухомості за ПАТ "Дельта Банк". Крім того, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Главацький В. А. 24 жовтня 2014 року посвідчив договір купівлі-продажу, відповідно до якого ПАТ "Дельта Банк" відчужило спірний об`єкт нерухомості на користь ОСОБА_3, за якою і зареєстровано право власності на це майно.
Колегія суддів апеляційного суду вважала, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року, та залишити в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2020 року.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення ПАТ "Дельта Банк" посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18.
Касаційна скарга мотивована тим, що доводи позивача щодо виконання у 2014 році зобов`язання за кредитним договором відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя є припущеннями та не підтверджені належними і допустимими доказами, тому не можуть бути підставою для визнання недійсним договору відступлення, укладеного між відповідачами, стороною якого не є ОСОБА_1 . Позивач не довела порушення її прав чи інтересів зі сторони відповідачів внаслідок укладення спірного правочину. Відступлення права вимоги відбувається без згоди боржника.
Позиція інших учасників справи
У вересні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зазначає, що позивач надала належні та допустимі докази щодо виконання договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27 червня 2014 року. Апеляційний суд, дотримуючись норм процесуального права, обґрунтовано врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 та постанові Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 756/10266/15-ц. Разом з тим предметом правочину не може бути кредитне зобов`язання, що припинилось внаслідок укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Провадження у суді касаційної інстанції
16 грудня 2022 року ПАТ "Дельта Банк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року.
Верховний Суд ухвалою від 09 січня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Дельта Банк" на постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року.
06 березня 2023 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_1 01 листопада 2006 року уклали договір про надання споживчого кредиту № 11061779000, в забезпечення виконання якого указані особи уклали іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Главацьким В. А. за реєстровим № 3010. Предметом іпотечного договору було нежиле приміщення офісу, розташоване на АДРЕСА_1 .
ПАТ "Дельта банк" 08 грудня 2011 року придбало за договором купівлі-продажу у АКІБ "УкрСиббанк", зокрема, право вимоги за договором від 01 листопада 2006 року № 11061779000.
ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 27 червня 2014 року уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І. М. за реєстровим № 957.
Пунктом 2 договору про задоволення вимог іпотекодержателя передбачено, що сума вимог іпотекодержателя за кредитним договором задовольняється за рахунок прийняття у власність об`єкта нерухомості і за умовами договору становить 217 201,76 дол. США, що за курсом Національного банку України складає 2 568 051,56 грн. Зобов`язання іпотекодержателя за кредитним договором перед іпотекодержателем по поверненню кредиту в зазначеному розмірі вважаються виконаними з моменту нотаріального посвідчення цього договору та проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості за іпотекодержателем.
ПАТ "Дельта Банк" і ТОВ "Вердикт Капітал" 30 липня 2020 року уклали договір про відступлення права вимоги № 2298/к, зокрема за договором від 01 листопада 2006 року № 11061779000, укладеним між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк".
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, враховуючи наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Підстави для припинення зобов`язання визначені у статтях 598-609 ЦК України. Разом з тим частина перша статті 598 ЦК України визначає, що зобов`язання може бути припинено і з підстав, визначених договором або законом, а отже, вказує на невичерпність переліку підстав припинення зобов`язання, наведених у ЦК України.
Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 523/12336/18.
Зокрема, Закон України "Про іпотеку" як акт цивільного законодавства визначає правові підстави для припинення не тільки іпотеки як додаткового зобов`язання, а й основного зобов`язання, що випливає з кредитного договору.
Частина перша статті 36 Закон України "Про іпотеку" передбачає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку").
Згідно з частиною третьою статті 36 Закон України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя) договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя) після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 757/52475/18 викладено висновок, що "частина четверта статті 36 Закону України "Про іпотеку" вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів".
Норма права, яка міститься в зазначеній частині Закону, передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, які можуть виникнути до боржника після будь-якого позасудового врегулювання, зокрема після звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, має обмежувальний характер регулювання, тому не може тлумачитися розширено.
Із цього випливає неможливість для кредитора вимагати виконання боржником основного зобов`язання в розмірі, який перевищує визначену суб`єктом оціночної діяльності вартість такого предмета іпотеки, якщо кредитор (іпотекодержатель) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за цією ціною.
У той же час виходячи з розуміння зобов`язання як правовідношення, у якому боржнику належить юридичний обов`язок вчинити певну дію на користь кредитора (або ж утриматися від її вчинення), а також і право кредитора вимагати від боржника виконання такого обов`язку, відсутність кореспондуючого праву обов`язку призводить до припинення існування між кредитором та боржником цього зобов`язання в цілому, тобто до припинення зобов`язання з підстав, визначених законом.
Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 161/9633/20.
Суди встановили, що 27 червня 2014 року ПАТ "Дельта Банк" і ОСОБА_1 уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку", у пункті 2 якого погодили, що сума вимог іпотекодержателя за кредитним договором задовольняється за рахунок прийняття у власність об`єкта нерухомості і за умовами договору становить 217 201,76 дол. США, що за курсом Національного банку України складає 2 568 051,56 грн, і зобов`язання іпотекодержателя за кредитним договором перед іпотекодержателем по поверненню кредиту в зазначеному розмірі вважаються виконаними з моменту нотаріального посвідчення цього договору та проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості за іпотекодержателем.
Відповідно до пункту 2.5 договору про задоволення вимог іпотекодержателя сторони цього правочину домовились, що у відповідності до статті 36 Закону України "Про іпотеку" після укладення договору та виконання умов будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання іпотекодавцем основного зобов`язання є недійсними.
Встановлено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений між ПАТ "Дельта Банк" і ОСОБА_1, був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І. М. 27 червня 2014 року за реєстровим № 957.
Факт переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, з якої вбачається, що 27 червня 2014 року право власності ОСОБА_1 на нежиле приміщення офісу загальною площею 57,1 кв. м на АДРЕСА_1 припинено. Одночасно (27 червня 2014 року) зареєстровано право власності на вказаний об`єкт нерухомості за ПАТ "Дельта Банк", номер запису 6167227.
Крім того, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Главацький В. А. 24 жовтня 2014 року посвідчив договір купівлі-продажу, відповідно до якого ПАТ "Дельта Банк" відчужило спірний об`єкт нерухомості на користь ОСОБА_3, за якою і зареєстровано право власності на це майно за номером 746153.