ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 910/1352/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
позивача: Куниця В.Ю.,
відповідача: Литвин В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2023
та рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2023
у справі № 910/1352/23
за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Анва"
про стягнення 1 838 153,67 грн,
В С Т А Н О В И В:
У січні 2023 року Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - ВЧ НОМЕР_1 ) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Анва" (далі - ТОВ "Анва") про стягнення 1 838 153, 67 грн, з яких: 942 167,68 грн пені та 895 985,99 грн штрафу за порушення строків поставки товару за договором №199/ВЗЗ-2022 від 16.05.2022.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2023 (суддя Ващенко Т.М.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2023 (колегія суддів у складі: Кравчук Г.А. - головуючий, Коробенко Г.П., Козир Т.П.), позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 9 421,68 грн пені, 8 959,86 грн штрафу. В іншій частині позову відмовлено.
Судами обох інстанцій встановлено, що 16.05.2022 між ВЧ НОМЕР_1 та ТОВ "Анва" було укладено договір №199/В33-2022, відповідно до п. 1.1. якого відповідач зобов`язався поставити позивачу якісні товари, зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору (додаток № 1), а замовник - прийняти та оплатити такі товари.
Згідно з п. 1.2. договору найменування (номенклатура, асортимент) товару зазначене в додатку № 1 до цього договору ДК 021:2015 - 18110000-3-Форменний одяг.
Згідно з п. 3.1. договору його ціна складає 19 199 700,00 грн з ПДВ.
Відповідно до п. 6.3. договору відповідач зобов`язався забезпечити поставку якісного товару у строки, встановлені цим договором.
Пунктом 7.3. договору встановлено, що за порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці замовника, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару. У випадку порушення строку поставки понад 3 календарних дні чи не надання товарно-супровідних документів у термін, визначений у пункті 5.7. договору, замовник залишає за собою право на одностороннє розірвання цього договору.
Пунктом 11.8. договору передбачено, що всі повідомлення, будь-яке листування тощо з цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, якщо вони письмово оформлені та надіслані відповідним листом (рекомендований лист, цінний лист з описом вкладення, передача листа посильним, засобами електронного поштового зв`язку на адреси, вказані у розділі 13 цього договору). У будь-якому разі замовник вважається повідомленим з моменту фактичного отримання листа, а Учасник з моменту направлення замовником відповідного листа (на електронну пошту Учасника, вказану у розділі 13 цього договору; передання до поштового відділення зв`язку та отримання фіскального чеку; поставлення на копії документа будь-якої відмітки, що свідчить про його отримання Учасником).
Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та продовженого Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", від 14.04.2022р. №259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", а в частині оплати за поставлений товар - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань. Строк дії Договору може бути продовжений за згодою сторін у разі продовження строку дії воєнного стану в Україні понад період, визначений Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", але не довше ніж до 31.12.2022 (п. 10.1. договору).
Додатком № 1 до договору (специфікація) сторони погодили найменування (асортимент) товару, його кількість та загальну вартість у розмірі 19 199 700,00 грн з ПДВ.
16.06.2022 керівник відповідача отримав під підпис заявку від 09.06.2022 №78/8/2-682 про поставку товару в кількості 5 000 комплектів у строк до 31.08.2022; 5 000 комплектів - до 15.09.2022; 5 000 комплектів - до 30.09.2022.
За видатковими накладними №154 від 27.07.2022 та №169 від 15.08.2022 позивач своєчасно поставив товар у кількості 1 200 штук на суму 1 561 575,60 грн, проте решта товару за заявкою від 09.06.2022 №78/8/2-682 поставлена з порушенням строків, а саме:
- 16.09.2022 поставлено товар у кількості 3 780 шт. на суму 4 838 324,40 грн (видаткова накладна №209 від 16.09.2022);
- 08.11.2022 поставлено товар у кількості 1 440 шт. на суму 1 843 171,20 грн (видаткова накладна №283 від 08.11.2022);
- 11.11.2022 поставлено товар у кількості 840 шт. на суму 1 075 183,20 грн (видаткова накладна №289 від 11.11.2022);
- 29.11.2022 поставлено товар у кількості 1 280 шт. на суму 1 638 374,40 грн (видаткова накладна №304 від 29.11.2022);
- 01.12.2022 поставлено товар у кількості 1 840 шт. на суму 2 355 163,20 грн (видаткова накладна №311 від 01.12.2022);
- 07.12.2022 поставлено товар у кількості 1 420 шт. на суму 1 817 571,60 грн (видаткова накладна №321 від 07.12.2022);
- 12.12.2022 поставлено товар у кількості 1 500 шт. на суму 1 919 970,00 грн (видаткова накладна №338 від 12.12.2022);
- 14.12.2022 поставлено товар у кількості 1 680 шт. на суму 2 150 366,40 грн. (видаткова накладна №347 від 14.12.2022).
Відповідач поставку товару за договором з простроченням визнав, проте зазначив, що відповідне прострочення відбулось не з його вини через форс-мажорні обставини.
Позивач звернувся до відповідача з претензію від 05.01.2023 №78/8/2-24 про сплату пені в розмірі 942 167,68 грн та штрафу в розмірі 895 985,99 грн за порушення строків поставки товару, яка відповідачем задоволена не була. У зв`язку з цим позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення означених сум в судовому порядку.
Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.
Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що визначений заявкою позивача від 09.06.2022 №78/8/2-682 товар відповідач поставив з порушенням строків, встановлених договором поставки товару №199/В33-2022 від 16.05.2022. В свою чергу, розглянувши заяву відповідача про зменшення штрафних санкцій, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу на 90%, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 9 421,68 грн пені та 8 959,86 грн штрафу.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів в частині відмови в позові, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами порушено норми ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, ст.ст. 74, 78, 86, 236, 282 ГПК України, оскільки суди нівелювали значення пені та штрафу, як відповідальності за порушення зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів позивача; залишили поза увагою обставини неналежної поведінки відповідача, що призвела до прострочення поставки товару оборонного призначення; не надали всебічної, повної та об`єктивної оцінки наявним у справі доказам; прийняли докази відповідача, які не підтверджують наявність виняткових обставин, поважність причин несвоєчасного виконання зобов`язання та поведінку відповідача, яка б свідчила про вжиття ним всіх можливих заходів для своєчасного виконання зобов`язання з поставки товару оборонного призначення; не взяли до уваги, що порушення відповідачем своїх зобов`язань завдало суттєвого порушення господарського інтересу позивача на своєчасне отримання товару оборонного призначення; дійшли помилкового висновку, що виконання відповідачем в повному обсязі обов`язку з поставки товару оборонного призначення, навіть з суттєвим простроченням (понад 90% товару поставлено з порушенням строків понад 50 днів), є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.
Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09.11.2023 у справі № 910/12371/22.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 911/2269/22 та надано відповідачу строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 15.02.2024.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.02.2024 поновлено провадження у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду у судовому засіданні на 20.02.2024.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 12.02.2024 від відповідача надійшли відзиви на касаційну скаргу (з ЕЦП та через "Електронний суд"), а також 15.02.2024 через пошту, які є одним відзивом, поданим із застосуванням різних форм, у якому відповідач просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів позивача.
Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Так скаржник посилається на те, що судами не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09.11.2023 у справі № 910/12371/22.
У вказаній справі розглядався спір за позовом Міністерства оборони України до дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - державного підприємства "Укроборонсервіс" про стягнення неустойки за прострочення виконання ремонту виробів. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з підприємства на користь Міністерства 10 000 000,00 грн штрафних санкцій. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано частково та ухвалено нове рішення, яким викладено резолютивну частину рішення у такій редакції: ?1. Позов Міністерства оборони України задовольнити в повному обсязі. 2. Стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного підприємства "Укроборонсервіс" (02093, м. Київ, вул. Отамана Зеленого, 3-А, код 21552117) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код 00034022) пеню за порушення строків надання послуг з ремонту за Договором № 370/3/5/6/1/44 від 30.12.2020 в розмірі 28 506 590,99 грн (двадцять вісім мільйонів п`ятсот шість тисяч п`ятсот дев`яносто грн 99 коп.) та штраф у розмірі 5 396 232,87 грн (п`ять мільйонів триста дев`яносто шість тисяч двісті тридцять дві грн 87 коп.) та 508 542, 36 грн (п`ятсот вісім тисяч п`ятсот сорок дві грн 36 коп.) витрат по оплаті судового збору?.
Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована відсутністю підстав для задоволення клопотання підприємства про зменшення розміру штрафних санкцій на 95%, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій. Так з наданих самим підприємством доказів судом не було встановлено, що виконавець (підприємство) звертався до замовника (міністерства) посилаючись на неможливість виконати умови договору з вини міністерства, так і не було доведено, що наявність форс-мажорних обставин дійсно мало такий вплив на виконання договору, що унеможливило тривале виконання договору, яке встановлено в ході розгляду даного спору
Верховний Суд зазначив, що не може погодитись з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Міністерство правомірно при розрахунку штрафних санкцій застосувало орієнтовну ціну, яка була визначена сторонами на момент укладення договору і підстави для здійснення перерахунку штрафних санкцій в даному випадку відсутні, оскільки апеляційний суд при цьому обмежився лише посиланням на те, що розрахунок проводився за період коли послуги ще не були надані, та остаточна договірна ціна з урахуванням фактично наданих послуг не була визначена, водночас судом залишено поза увагою положення статті 549 ЦК України, відповідно до якої неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, а також умови укладеного між сторонами Договору, зокрема, пункту 4.1 договору, згідно з яким розрахунок за надані послуги проводиться з договірної ціни послуг та пункту 7.2 договору, в якому визначено, що пеня та штраф розраховуються з вартості послуг. Тобто апеляційним судом не було досліджено всіх доказів та обставин, які є необхідними для правильного вирішення спору в частині вирішення питання, з якої саме суми мають розраховуватись штрафні санкції, а саме з фактичної чи з орієнтовної ціни.
Крім того судом апеляційної інстанції не наведено належного обґрунтування відхилення доводів сторін з даного питання та відповідних висновків суду першої інстанції.
Верховний Суд також вважав передчасним висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстави для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суд обмежився лише цитуванням норм права та загальних висновків Верховного Суду щодо порядку застосування ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.
Крім того, суд апеляційної інстанції пославшись на те, що суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків; майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки, не вчинив жодних дій на виконання вказаних умов, а саме не навів обґрунтувань відхилення доводів підприємства, наведеним у відзиві та заяві про зменшення розміру штрафних санкцій щодо наявності/відсутності підстав для застосування судами ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України; не з`ясував наявність/відсутність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків; об`єктивно не оцінив, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання; не встановлював відповідність/невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, майновий стан сторін та соціальну значущість підприємства.
При цьому Верховний Суд врахував, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Оскільки судом апеляційної інстанції при розгляді справи не враховано приписи частини третьої статті 86 ГПК України, а саме те, що суд повинен надати оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у матеріалах справи, то, судом не виконані вимоги норм процесуального права у вирішенні відповідного спору. Відтак, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону, а саме статтям 86, 236-238 ГПК України, визнана Верховним Судом такою, що їм не відповідає.