ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 906/952/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Петрова Євгенія Леонідовича
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2023
у справі № 906/952/23
за позовом Фізичної особи-підприємця Петрова Євгенія Леонідовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгова фірма "Мар`ян"
про стягнення 4 064 016,24 грн заборгованості по розрахунках, пені, інфляційних втрат та річних,
В С Т А Н О В И В:
В провадженні Господарського суду Житомирської області з 24.07.2023 перебуває справа за позовом Фізичної особи-підприємця Петрова Євгенія Леонідовича про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгова фірма "Мар`ян" 4 064 016,24 грн, з яких: 3 478 601, 66 грн заборгованості по розрахунках, 482 476, 44 грн пені та 50 886, 22 грн 5% річних згідно з укладеним договором поставки, а також 52 051,92 грн інфляційних втрат.
20.09.2023 до місцевого господарського суду надійшла заява про забезпечення позову, відповідно до якої ФОП Петров Є.Л. просив суд: накласти арешт на грошові кошти відповідача, що знаходяться на банківському рахунку в АТ "УкрСиббанк" НОМЕР_1 ; накласти арешт на нерухоме майно, що зареєстроване на праві приватної власності за товариством, а саме: - земельну ділянку, площею 35,813 га з кадастровим номером 1822087900:02:000:0691, цільове призначення для ведення фермерського господарства, місце розташування: Станишівська сільська рада, Житомирський рн., Житомирська обл.; автомобіль марки ГАЗ 2705, 2002 року випуску, об`єм двигуна 2890, номерний знак НОМЕР_2, дата державної реєстрації 05.01.2006; - автомобіль марки ГАЗ 3302014, 2006 року випуску, об`єм двигуна 2285, номерний знак НОМЕР_3, дата державної реєстрації 26.10.2006; - автомобіль марки ГАЗ 3302, 2008 року випуску, об`єм двигуна 2300, номерний знак НОМЕР_4, дата державної реєстрації 27.08.2009; - чотири одиниці сільськогосподарської та іншої спеціальної техніки, що зареєстрована в Єдиному реєстрі для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, на праві приватної власності за відповідачем.
За наслідками розгляду заяви про забезпечення позову Господарський суд Житомирської області (суддя Сікорська Н.А.) 22.09.2023 постановив ухвалу про повне її задоволення.
Ухвалюючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції врахував, що предметом даного позову є вимога про стягнення грошових коштів в загальній сумі 4 064 016,24 грн, що є значною сумою стягнення. Оскільки матеріалами заяви про забезпечення позову підтверджується, що відповідач під час розгляду справи вчиняв дії щодо відчуження належного йому майна, тому виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у випадку задоволення позовних вимог, безпосередньо залежатиме від тієї обставини, чи будуть наявними у відповідача грошові кошти у достатньому розмірі або майно для задоволення вимог кредитора. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність зв`язку між заявленими позивачем заходом забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, рухоме майно та земельну ділянку відповідача і предметом спору, співмірність та адекватність заходів із позовними вимогами, а також врахував, що вжиття відповідних заходів не впливатиме на господарську діяльність відповідача.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції (колегія суддів у складі: Грязнов В.В. - головуючий, Розізнана І.В., Павлюк І.Ю.) постановою від 29.11.2023 ухвалу місцевого господарського суду про вжиття заходів забезпечення позову у справі скасував.
Північно-західний апеляційний господарський суд зазначив, що суд першої інстанції не витребовував у сторін пояснень і відомостей про рахунки, за яким здійснювались оплати товару згідно з договором поставки №03/11/20-1 від 03.11.2020, не встановив наявності інших активних банківських рахунків відповідача, суми коштів, які на них обліковуються. Стосовно рахунку, на який місцевим судом було накладено арешт в межах суми позовних вимог, то як стверджує сам позивач, даний рахунок виявився банківським рахунком в іноземній валюті (швейцарський франк) і призначений виключно для здійснення операцій у відповідній іноземній валюті. Також у відзиві на апеляційну скаргу представник ФОП Петрова Є.Л. зазначав про існування іншого банківського рахунку товариства в тому ж банку, але в національній валюті, арешт на який не накладався і скаржник вільно ним користується. Поряд з тим, судом першої інстанції не було встановлено, на який саме банківський рахунок - в іноземній чи національній валюті просив накласти арешт позивач, як і не витребувано пояснень, що слугувало причиною продажу відповідачем автомобілів та на які рахунки перераховано кошти. Зазначене в сукупності не спростовує можливості застосування заходів забезпечення позову виключно шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача. Застосуванню судом першої інстанції накладення арешту на майно не передувало вирішення питання, яке саме рухоме та нерухоме майно перебуває на балансі товариства, його місцезнаходження, вартість. Поряд з тим, матеріали оскарження ухвали не містять доказів, а позивачем не доведено, що дії з продажу автомобілів вчинено відповідачем умисно, з метою уникнення відповідальності за порушення зобов`язань, а не в процесі здійснення господарської діяльності. Твердження позивача на стадії апеляційного перегляду, що в межах виконавчого провадження №72869531 йому стало відомо про відсутність грошових коштів на рахунку позивача не можуть визнаватися достатнім обґрунтуванням для вжиття заходів забезпечення позову, тоді як в оскаржуваній ухвалі суд обмежився лише формулюванням критерію наявності зв`язку між заходами забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача і предметом спору, співмірності та адекватності таких заходів до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами та висновком, що вжиття відповідних заходів не впливатиме на господарську діяльність відповідача. Однак місцевий господарський суд не вказав та не встановив фактичних обставин, що підтверджують вищезазначені твердження. За відсутністю жодних доказів та вказівок у заяві про забезпечення позову на обставини, що свідчать про наміри відповідача протиправно вивести кошти та припинити господарську діяльність для завдання шкоди кредитору (чи ухилення від виконання грошового зобов`язання у разі його підтвердження в судовому порядку), апеляційний суд вважав за можливе керуватися презумпцію добросовісної поведінки відповідача щодо напрямків використання наявних у нього грошових коштів (ч.5 ст.12 Цивільного кодексу України). Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та помилковість висновків суду першої інстанції щодо спів-мірності, виправданості та обґрунтованості застосування таких заходів.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити в силі.
В обґрунтування своїх вимог посилається на абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України та вказує, що судом апеляційної інстанції, в порушення вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України, не враховано висновки Верховного Суду щодо підтвердження достатньої обґрунтованості при застосування заходів забезпечення позову. Стороною позивача зверталася увага суду апеляційної інстанції на систематичні дії відповідача з реалізації власного майна (3 автомобілів та 2 сільгосптехніки), що згідно з усталеною практикою Верховного Суду свідчить про вчинення відповідачем дій, спрямованих саме на ухилення від виконання зобов`язання після подання позову до суду. Однак судом апеляційної інстанції вказані пояснення та докази не взято до уваги і в порушення вимог ГПК України жодних обґрунтувань за яких судами не сприймаються чи то спростовуються наведені у цих поясненнях доводи оскаржувана постанова не містять. Більше того, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 № 905/448/22 (п. 23) вже звертав увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Відтак, вимоги апеляційного суду у цій справі щодо: з`ясування причини продажу відповідачем автомобілів та на які рахунки перераховано кошти від такого продажу; вирішення питання, яке саме рухоме та нерухоме майно перебуває на балансі відповідача, його місцезнаходження, вартість; вимога надання заявником доказів, які свідчать про наміри відповідача протиправно вивести кошти та припинити господарську діяльність для завдання шкоди кредитору (чи ухилення від виконання грошового зобов`язання у разі його підтвердження в судовому порядку); надання позивачем доказів, що дії з продажу автомобілів вчинено відповідачем умисно, з метою уникнення відповідальності за порушення зобов`язань, а не в процесі здійснення господарської діяльності, свідчать про застосування ним завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін, та протирічать вимогам процесуального закону, у тому числі і щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом (п. 2 ч. 3 ст. 2, ст. 7 ГПК України).
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.01.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 31.01.2024.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить оскаржену постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також ухвалу місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, з огляду на таке.