ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 336/3717/17
провадження № 51-2961км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
виправданої ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
прокурора ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 09 лютого 2023 року у кримінальному провадженні № 12017080020000582 за обвинуваченням
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та жительки м. Запоріжжя,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2020 року ОСОБА_5 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК та виправдано через відсутність у її діях складу злочину.
Органом досудового розслідування ОСОБА_5, обвинувачувалась у тому, що будучи головним спеціалістом відділу економічного розвитку та підприємництва районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, діючи умисно, з корисливих мотивів, пояснила ОСОБА_9, що у разі надання їй неправомірної вигоди в сумі 3500 грн, вона, використовуючи своє службове становище, особисто підготує усі необхідні документи, а також вирішить питання про надання йому дозволу для розміщення торгової точки на території Шевченківського району м. Запоріжжя.
24 лютого 2017 року приблизно о 15:00 ОСОБА_9 у кабінеті № 413 районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району передав ОСОБА_5 1000 грн, а остання надала йому розпорядження голови районної адміністрації № 116Р від 23.02.2017 про відведення місця для розміщення точки з продажу продуктів харчування на період з 27.02.2017 по 27.02.2018.
01 березня 2017 року приблизно о 12:00 ОСОБА_5 в приміщенні службового кабінету отримала від ОСОБА_9 другу частину неправомірної вигоди в сумі 1000 грн за надання останньому договору, укладеного з районною адміністрацією, для розміщення торгівельної точки з продажу продуктів харчування з автопричепу на території Шевченківського району м. Запоріжжя, однак цього договору не передала, оскільки її незаконна діяльність була припинена співробітниками поліції.
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_5 кваліфіковані за ч. 3 ст. 368 КК, як одержання службовою особою неправомірної вигоди за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій із використанням наданого службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.
Розглянувши справу суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_5 складу інкримінованого злочину.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора Запорізький апеляційний суд ухвалою від 09 лютого 2023 року залишив це рішення без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У поданій касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
На думку прокурора, апеляційний суд усупереч вимог статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) належним чином не мотивував свого рішення та не дав вичерпних та обґрунтованих відповідей на всі доводи його апеляційної скарги щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення.
Вважає, що цей суд не дав належної оцінки показанням потерпілого ОСОБА_9, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, протоколам про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД), протоколу обшуку від 01.03.2017 та висновку експерта № 6-101від 31.03.2017.
Стверджує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про порушення вимог кримінального процесуального закону під час проведення обшуку службового кабінета ОСОБА_5 01 березня 2017 року є надуманими і не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, оскільки оперативні працівники УЗЕ в Запорізькій області ДЗЕ НПУ ОСОБА_13, ОСОБА_15 та ОСОБА_14 діяли за дорученням слідчого і відповідно до вимог статей 40, 41 КПК були наділені процесуальними правами слідчого.
Вказує, що обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_5 отримала неправомірну вигоду по визначеній розцінці (таксі), а не будь - яку благодійну допомогу для інших осіб.
Зазначає, що суд першої інстанції у порушення вимог ст. 94 КПК дослідивши докази сторони обвинувачення не дав їм належної оцінки, а суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 23 КПК не дослідив ці докази безпосередньо, хоча сторона обвинувачення наполягала на цьому, та без дослідження доказів дійшов висновку про наявність провокації злочину з боку правоохоронних органів.
Звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини для відмежування провокації злочину від допустимої поведінки правоохоронних органів є ряд критеріїв. Під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним критерієм - наявність у суду можливостей перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням вимог рівності та змагальності сторін.
Вважає, що зібрані у кримінальному провадженні докази є допустимими і достатніми для доведення винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину та категорично заперечує наявність будь-якої провокації з боку правоохоронних органів.
Позиція учасників судового провадження в суді касаційної інстанції
Прокурор підтримала доводи касаційної скарги.
Виправдана ОСОБА_5 та її захисник заперечили проти задоволення касаційної скарги і просили залишити оскаржуване рішення без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку про таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду та невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість під час перегляду судових рішень виходить із фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Положеннями ст. 370 КПК визначено, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За правилами ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
У касаційній скарзі прокурор, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як згідно з законом перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду не віднесено.
Висновок місцевого суду у вироку про відсутність у діях ОСОБА_5 складу інкримінованого злочину та необхідність виправдати її за цим обвинуваченням було зроблено на підставі аналізу досліджених у судовому засіданні доказів, наданих сторонами, яким цей суд дав належну оцінку. Вирок районного суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК та є законним і обґрунтованим.