ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 520/1897/22
адміністративне провадження № К/990/42036/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №520/1897/22
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року (головуючий суддя: Перцова Т.С., судді: Жигилій С.П., Русанова В.Б.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Офісу Генерального прокурора, у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо затримки у проведенні розрахунку та виплати надбавки за вислугу років у належному об`ємі в складі щомісячного грошового забезпечення;
- зобов`язати Офіс Генерального прокурора нарахувати середній заробіток за час затримки в розрахунку за період з 5 січня 2016 року до 28 грудня 2021 року та виплатити зазначену суму (банк отримувача - АТ "Райффайзен Банк Аваль", картковий рахунок НОМЕР_1, номер рахунку IBAN НОМЕР_2, код банку 300335, код ЄДРПОУ банку 14305909, отримувач ОСОБА_1, РНОКПП отримувача НОМЕР_3 ).
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що з липня 2009 року до січня 2020 року проходив службу в органах прокуратури, зокрема у статусі військовослужбовця військової прокуратури. Вказував, що за час служби з січня 2016 року до лютого 2018 року та на день звільнення з військової служби з органів військової прокуратури України (останнє місце служби - військова прокуратура Луганського гарнізону) йому не була виплачена у належному розмірі надбавка за вислугу років, через що він пред`явив позов до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил і Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 17 травня 2021 року, що набрало законної сили 27 вересня 2021 року, задовольнив позов (справа №520/3821/21).
ОСОБА_1 зазначав, що вказаним рішення суд, серед іншого, визнав протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо нарахування й виплати йому надбавки за вислугу років за період з 5 січня 2016 року до 31 січня 2018 року та зобов`язав Офіс Генерального прокурора нарахувати й виплатити цю надбавку у правильному розмірі. Указане рішення виконувалося у примусовому порядку й 29 грудня 2021 року Офіс Генерального прокурора виплатив йому кошти у сумі: 1911,07 грн.
У цьому контексті ОСОБА_1 зазначав, що Офіс Генерального прокурора протягом 2016-2021 років не вживав заходи для досудового врегулювання спору чи швидкого проведення виплати коштів, добровільно рішення суду не виконував.
На цій основі ОСОБА_1 стверджував, що Офіс Генерального прокурора не дотримався вимог законодавства й допустив затримку у проведення розрахунку (на період з січня 2016 року до 29 грудня 2021 року) і виплати надбавки за вислугу років у складі щомісячного грошового забезпечення у повному обсязі.
Покликаючись на приписи частини першої статті 47, частини першої статті 116, частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України та вказуючи на те, що Офіс Генерального прокурора не провів виплату надбавки за вислугу років у належному розмірі за час служби з січня 2016 року, не провів повний розрахунок при звільнення з моменту звільнення 28 січня 2020 року до 29 грудня 2021 року, ОСОБА_1 доводив, що з відповідача слід стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку за період 2184 дні з 5 січня 2016 року до 28 грудня 2021 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Харківський окружний адміністративний суд (головуюча суддя: Полях Н.А.) рішенням від 11 липня 2023 року
задовольнив позов:
- визнав протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо затримки в проведенні розрахунку та виплати ОСОБА_1 надбавки за вислугу років у належному об`ємі в складі щомісячного грошового забезпечення;
- зобов`язав Офіс Генерального прокурора нарахувати й виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки в розрахунку за період з 5 січня 2016 року до 28 грудня 2021 року;
- стягнув за рахунок бюджетних асигнувань з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі: 992,40 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що Офіс Генерального прокурора не дотримався вимог законодавства та допустив затримку у проведенні розрахунку на період з січня 2016 року до 29 грудня 2021 року і виплати ОСОБА_1 надбавки за вислугу років у складі щомісячного грошового забезпечення в повному обсязі, а тому в силу приписів статті 117 Кодексу законів про працю України ОСОБА_1 має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. На цій основі суд констатував протиправність оскаржуваної бездіяльності відповідача.
З метою відновлення порушеного права ОСОБА_1 суд вважав за необхідне зобов`язати Офіс Генерального прокурора нарахувати й виплатити йому середній заробіток за час затримки в розрахунку за період з 5 січня 2016 року до 28 грудня 2021 року. Одночасно з цим, суд дійшов висновку, що питання виплати грошової суми на конкретний розрахунковий рахунок є передчасним, оскільки вирішується під час виконання судового рішення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 22 листопада 2023 року задовольнив апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора, скасував рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 липня 2023 року та прийняв нову постанову, якою відмовив у задоволенні позову.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в порядку статті 117 Кодексу законів про працю України ОСОБА_1 заявив не до органу, з якого був звільнений, а до Офісу Генерального прокурора, який не був роботодавцем, не проводив розрахунків при звільненні та не може нести відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
На цій основі суд дійшов висновків, що Офіс Генерального прокурора є неналежним відповідачем і стаття 117 Кодексу законів про працю України не може застосовуватися до спірних правовідносин, тому констатував відсутність підстав для задоволення позову.
Крім цього, суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновку суду першої про визначення 5 січня 2016 року початком періоду затримки розрахунку при звільненні, оскільки звільнення відбулося 28 січня 2020 року.
Короткий зміст касаційної скарги
ОСОБА_1 просить Верховний Суд скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 липня 2023 року.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження ОСОБА_1 послався на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - "КАС України").
Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції помилково не застосував норми права, які належало застосувати: статті 116, 117 Кодексу законів про працю України, статтю 2 Бюджетного кодексу України, статті 1, 7 Закону України "Про прокуратуру", статтю 78 КАС України, а також застосував норми статей 116, 117 Кодексу законів про працю України без урахування висновків щодо їхнього застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 15 грудня 2021 року у справі №640/20466/19.
Позиція ОСОБА_1 полягає в тому, що саме Офіс Генерального прокурора є суб`єктом фінансової відповідальності у розумінні статей 116-117 Кодексу законів про працю України як єдиний розпорядник бюджетних коштів з фінансовими (бюджетними) зобов`язаннями по відношенню до військовослужбовців військових прокуратур, як входили до складу Військової прокуратури сил антитерористичної операції.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
Офіс Генерального прокурора просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову залишити без змін.
Позиція відповідача полягає в тому, що приписи частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України покладають відповідальність за порушення вимог законодавства про працю виключно на роботодавця, який здійснює нарахування й виплату сум, належних працівникові при звільненні.
У цьому контексті відповідач зазначає, що у 2020 році нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 здійснювала Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, з якою він перебував у трудових відносинах. Тож відповідач вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про те, що Офіс Генерального прокурора не був таким роботодавцем і стаття 117 Кодексу законів про працю України не може слугувати підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Крім цього, відповідач зазначає про те, що ОСОБА_1 з підстав несвоєчасного розрахунку при звільненні пред`явив позов до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону у рамках справи №520/10691/23, де вимагає виплатити йому середній заробіток у межах 6 місяців за час затримки в розрахунку щодо виплати у належному обсязі надбавки за вислугу років, визначеної рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року у справі №520/3821/21.
У цьому контексті відповідач зазначає, що у справі №520/10691/23 Харківський окружний адміністративний суд ухвалив рішення від 5 жовтня 2023 року про відмову у задоволенні позову, встановивши, що ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року до 14 грудня 2021 року вже був виплачений середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні. Водночас відповідач вказує, що Кодекс законів про працю України не передбачає подвійного стягнення середнього заробітку за один і той же період.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури України з липня 2009 року до січня 2020 року.
З 19 серпня 2015 року до 21 жовтня 2018 року ОСОБА_1 проходив службу на посаді прокурора у Військовій прокуратурі Харківського гарнізону (місто Харків).
З 22 жовтня 2018 року ОСОБА_1 проходив службу на посаді прокурора у Військовій прокуратурі Луганського гарнізону (місто Рубіжне Луганської області), перебував у статусі військовослужбовця відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" до дня звільнення.
Наказом Генерального прокурора України від 17 серпня 2015 року №67ш утворено Військову прокуратуру сил антитерористичної операції на правах регіональної.
До 2018 року у Військової прокуратури сил антитерористичної операції не було бухгалтерської служби або іншого підрозділу, на який можливо було б покласти виконання таких функцій.
У зв`язку з цим такі функції у період з 17 серпня 2015 року до 31 січня 2018 року покладались на управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності, внутрішнього контролю та аудиту Генеральної прокуратури України відповідно до Положення про управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності, внутрішнього контролю та аудиту Генеральної прокуратури України, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 26 квітня 2016 року №167.
4 січня 2018 року Військова прокуратура сил антитерористичної операції була зареєстрована як розпорядник бюджетних коштів, а відділ фінансування та бухгалтерського обліку Військової прокуратури сил антитерористичної операції відповідно до наказу Генерального прокурора від 22 вересня 2017 року №80ш розпочав роботу з 1 лютого 2018 року.
Положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-ІХ визначено ліквідувати в органах прокуратури України ланку органів військової прокуратури, у зв`язку з чим розпочався процес звільнення військовослужбовців військової прокуратури як з військової служби, так і з прокурорсько-слідчих посад.
На виконання приписів зазначеного Закону 23 грудня 2019 року Генеральний прокурор видав наказ №351, яким 2 січня 2020 року визначено днем початку роботи Офісу Генерального прокурора.
Наказом Міністра оборони України №4 від 4 січня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Наказом Військової прокуратури об`єднаних сил №67 від 22 січня 2020 року майора юстиції ОСОБА_1 на підставі наказу Міністра оборони України від 4 січня 2020 року №4 звільнено з 28 січня 2020 року з посади прокурора військової прокуратури Луганського гарнізону та з органів прокуратури, виключено зі списків особового складу Військової прокуратури об`єднаних сил, усіх видів забезпечення, у зв`язку із звільненням з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та направлено його особову справу до Індустріального районного військового комісаріату міста Харкова.
Також цим наказом установлено виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 13 повних календарних років служби і доручено Відділу фінансування та бухгалтерського обліку Військової прокуратури об`єднаних сил провести повний розрахунок у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з військової служби до його виключення зі списків особового складу Військової прокуратури об`єднаних сил.
У період проходження служби з січня 2016 року до лютого 2018 року ОСОБА_1 не виплачувались окремі складові грошового забезпечення у повному обсязі, зокрема, у виді надбавки за вислугу років, та, як наслідок, таку надбавку не було враховано у складі грошового забезпечення на день звільнення з військової служби з органів військової прокуратури України (останнє місце служби - Військова прокуратура Луганського гарнізону).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року у справі №520/3821/21, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року, задоволено позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії:
- визнано протиправними дії Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військові та оборонній сфері об`єднаних сил щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 5 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року надбавки за вислугу років у складі грошового забезпечення без урахування положень постанови Кабінету Міністрів України №1294 від 7 листопада 2007 року "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб";
- зобов`язано Офіс Генерального прокурора нарахувати й виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років за період з 5 січня 2016 року до 31 січня 2018 року із застосуванням постанови Кабінету Міністрів України №1294 від 7 листопада 2007 року "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" з урахуванням отриманих сум;
- зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил нарахувати й виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років за період з 1 лютого 2018 року до 28 лютого 2018 року із застосуванням постанови Кабінету Міністрів України №1294 від 7 листопада 2007 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" з урахуванням отриманих сум.
Виконання вказаного судового рішення здійснювалося у примусовому порядку у межах виконавчого провадження №67912795 від 15 грудня 2021 року та 29 грудня 2021 року стягнуто з Офісу Генерального прокурора кошти у розмірі: 1911,07 грн.
Не погоджуючись із бездіяльністю Офісу Генерального прокурора щодо затримки у проведенні розрахунку за період з січня 2016 року до 29 грудня 2021 року і виплати надбавки за вислугу років, вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.