ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2024 року
м. Київ
справа №420/16521/21
провадження № К/990/23986/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А., суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2022 року (головуючий суддя Турецька І.О., судді Стас Л. В., Шеметенко Л. П.)
у справі № 420/16521/21
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_2, державний реєстратор Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Луканіна Марина Анатоліївна,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3
про скасування наказу та про зобов`язання вчинити певні дії.
І. РУХ СПРАВИ
1. У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_2, державний реєстратор Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Луканіна М.А., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3, у якому просила:
- скасувати наказ від 24 березня 2021 року №1089/5 "Про задоволення скарги" ОСОБА_3 від 29 липня 2020 року, зареєстрованої 29 липня 2020 року за №В-21381, про скасування рішення від 24 лютого 2020 року №51279184, прийняте державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Луканіною М.А.;
- зобов`язати не пізніше наступного робочого дня з дня надходження судового рішення поновити відповідні відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за землекористувачем ОСОБА_1, за кадастровим номером: 4824810000:07:003:0071, площею 2,99 га.
2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року позов задоволено частково, внаслідок чого: скасовано наказ Міністерства юстиції України від 24 березня 2021 року №1089/5 "Про задоволення скарги" ОСОБА_3 від 29 липня 2020 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 липня 2020 року за №В-21381. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
3. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2022 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року скасовано, ухвалено у справі нове рішення про закриття провадження. Роз`яснено ОСОБА_1 її право подати до суду апеляційної інстанції заяву про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
4. Не погодившись із вказаним судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, натомість, справу №420/16521/21 направити до П`ятого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
5. Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, а також, серед іншого, установлено десятиденний строк з моменту отримання учасниками справи цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу. Роз`яснено, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та долучених до нього документів іншим учасникам справи.
6. 12 жовтня 2022 року від Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому управління просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
7. Від позивача надійшла заява про повернення відзиву, мотивована тим, що позивачу надійшов примірник відзиву від відповідача без додатків, відзив (як і апеляційна скарга), на думку позивача підписані особою, яка не має достатніх повноважень діяти від імені Міністерства.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 лютого 2020 року між власником земельної ділянки ОСОБА_2 (Власник) та землекористувачем ОСОБА_1 (Землекористувач) укладено договір про визначення права користування чужою земельною ділянкою сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Згідно з вказаним договором Власник передав, а Землекористувач прийняв в користування земельну ділянку для сільськогосподарських потреб із правом відчужувати право користування та передавати у порядку спадкування земельну ділянку площею 2,99 га за кадастровим номером 4824810000:07:003:0071.
Указаний договір був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису про інше речове майно: 35622684, дата, час державної реєстрації 18 лютого 2020 року 10:17:41 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 51279184, від 24 лютого 2020 року 09.25.01, прийняте державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Луканіною М. А.
9. 29 липня 2020 року на електронну пошту Мін`юсту з електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла скарга ОСОБА_3 на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яка зареєстрована 29 липня 2020 року за №В-21381.
Відповідно до змісту зазначеної скарги, ОСОБА_3 28 липня 2020 року дізнався, що державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Луканіною М. А. 24 лютого 2020 року зареєстрований договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
10. ОСОБА_3 наполягав на незаконності такої реєстрації, адже відповідно до ухвали суду від 31 липня 2019 року про забезпечення його позову про стягнення з ОСОБА_2 коштів та відсотків за користування позикою був накладений арешт, зокрема на її нерухоме майно, зокрема і на спірну земельну ділянку.
11. Відомості про такий арешт були внесені до спеціального розділу Державного реєстру.
12. За результатами розгляду скарги ОСОБА_3 . Колегією Мінюсту з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мінюсту складений висновок від 01 березня 2021 року з рекомендацією про часткове задоволення скарги та скасування рішення від 24 лютого 2020 року №51279184, прийняте державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Луканіною М. А.
13. На підставі зазначеного висновку, Мін`юст видав наказ від 24 березня 2021 року №1089/5 про часткове задоволення скарги ОСОБА_3 та скасував рішення від 24 лютого 2020 року №51279184, прийняте державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Луканіною М. А.
14. Незгода з вказаним наказом стала підставою для звернення до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції погодився з доводами ОСОБА_1 про недотримання Мін`юстом вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1128.
16. На думку суду першої інстанції, подання ОСОБА_3 скарги в електронному вигляді без електронного підпису, надає Мінюсту підстави для відмови в її задоволенні. Також зазначено про порушення строків подання скарги.
17. Суд апеляційної інстанції вважав, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір у цій справі пов`язаний з правом позивачки на користування земельною ділянкою. Колегія суддів відзначила, що позивачка необґрунтовано не бере до уваги наявність спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за результатом вирішення якого, можливий перехід права власності на спірну земельну ділянку від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 .
ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
18. Заявниця, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховане те, що підписантом апеляційної скарги від імені Міністерства юстиції України Мартинюк Ольгою не було надано доказів до суду та іншим учасникам судового процесу щодо належного уповноваження її на вчинення будь-яких процесуальних дій від імені державного органу у розумінні статті 59 КАС України, а тому апеляційне провадження повинно було бути закрите на підставі пункту 2 частини 1 статті 305 КАС України, а також те, що суд апеляційної інстанції не мав права поновлювати строк на апеляційне оскарження на підставі наданих доказів.
19. Також П`ятий апеляційний адміністративний суд, на думку позивачки, не застосував положення частини 2 статті 318 КАС України. Під час вирішення спору суд апеляційної інстанції, як зазначено скаржницею у касаційній скарзі, не врахував висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 11 квітня 2018 року у справі №910/8424/17, від 23 травня 2018 року у справі №815/4618/16, від 19 червня 2019 року у справі №826/9614/17 та інших щодо юрисдикції спору.
20. На думку ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції наводить відомості, які не досліджувалися судами і не відповідають дійсності щодо наявності орендних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
21. Також у касаційній скарзі наводяться доводи правомірності висновків суду першої інстанції щодо порушення Мін`юстом порядку розгляду скарг.
22. У відзиві на касаційну скаргу відповідач погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. Щодо повноважень на підписання апеляційної скарги у представника Міністерства, відповідач зазначає, що апеляційну скаргу підписано головним спеціалістом відділу судової роботи та міжнародного співробітництва в Одеській області Управління судової роботи та міжнародного співробітництва Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), яка мала повноваження для самопредставництва Міністерства юстиції України у судах України, а доводи касатора базуються на припущеннях, які не підтвердженні жодними доказами щодо того, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про Мартинюк О.М. для здійснення самопредставництва.
Міністерство також вважає, що ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з порушенням правил предметної і суб`єктної юрисдикції, адже фактично вона захищає своє речове право, тобто право, на яке вплинув оскаржений нею наказ Мін`юсту.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
23. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
(а) щодо повноважень Мартинюк О.М. на підписання апеляційної скарги та відзиву на касаційну скаргу в порядку самопредставництва
24. У постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі №№465/79/18 і від 22 листопада 2022 року у справі №2а-2193/09/1570 зауважено, що перевірка права особи на звернення до суду з апеляційною скаргою передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується (розгляду по суті). Встановлення обставин, що свідчать про відсутність підстав для апеляційного оскарження, а отже і права на звернення до суду з апеляційною скаргою, є перешкодою для розгляду скарги по суті. Законність судового рішення може бути перевірено за скаргою належної особи.
25. Міністерство юстиції України є відповідачем у цій справі, а отже мало право на подання апеляційної скарги. Апеляційну скаргу відповідача підписано Мартинюк О.М. - головним спеціалістом відділу судової роботи та міжнародного співробітництва в Одеській області Управління судової роботи та міжнародного співробітництва Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).
26. Позивач вважає, що Мартинюк О.М. не є належним підписантом апеляційної скарги та відзиву на касаційну скаргу.
27. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)".
Підпунктом 11 пункту 16-1 "Перехідні положення" Конституції України передбачено, що з 01 січня 2017 року у Верховному Суді та судах касаційної інстанції представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції здійснюється виключно прокурорами або адвокатами.
28. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року.
29. Водночас, пунктом 11 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України врегульовані саме питання представництва. Про "самопредставництво" в Конституції України не йдеться, воно передбачено лише відповідними положеннями процесуальних кодексів.
30. Відповідно до частин 1, 3 статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
31. Стаття 59 КАС України містить вимоги до документів, що підтверджують повноваження представників. Так, частина перша цієї статті визначає, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
32. Аналіз наведених правових норм свідчить, що юридичні особи, суб`єкти владних повноважень беруть участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
33. При цьому у порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами.
34. Верховний Суд неодноразово у своїй практиці (в ухвалах Верховного Суду, зокрема, від 13 липня 2021 року у справі №420/7407/20, від 23 грудня 2021 року у справі №480/507/21, від 12 січня 2022 року №160/10938/20, від 09 лютого 2022 року у справі №826/18492/14 та інших) наголошував на тому, що приписи частини 3 статті 55 КАС України передбачають можливість здійснення самопредставництва юридичної особи або суб`єкта владних повноважень особою, яка є керівником, членом виконавчого органу, іншою особою, уповноваженою діяти від імені юридичної особи або суб`єкта владних повноважень відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), а не працівником структурного підрозділу такої юридичної особи або суб`єкта владних повноважень.
35. Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).
36. Обмеження повноважень стосується представників учасника справи та відповідно до частини другої статті 60 КАС України повинні бути відображені у довіреності або ордері.
37. За загальним правилом право на самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови колегіального виконавчого органу діяти від імені такої особи, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.
38. Разом з тим, змінами, внесеними до КАС України Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення" від 18 грудня 2019 року № 390-ІХ розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб`єкта владних повноважень і визначено, що "юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені" та визначено перелік документів, що можуть підтвердити відповідні повноваження: "відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту)".
39. З аналізу цієї норми закону вбачається, що допуск особи до участі у справі та визнання належно вчиненими будь-яких інших з переліку передбачених статтею 44 КАС України процесуальних прав можливий за умови сукупної наявності обох цих умов. Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.
40. Позивач стверджує, що інститут самопредставництва не передбачає обмежень у діях особи, яка представляє інтереси юридичної особи або суб`єкта владних повноважень в порядку самопредставництва. Однак, за матеріалами справи повноваження Ольги Мартинюк є обмеженими, що свідчить про право підписанта діяти в межах повноважень, передбачених інститутом представництва, а не інституту самопредставництва.
41. В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2022 року у справі №303/4297/20 зроблено такі висновки:
"23. 29 грудня 2019 року набрав чинності Закон № 390-IX, згідно з яким частини третю і четверту статті 58 ЦПК України, частини третю та четверту статті 56 ГПК України і частини третю та четверту статті 55 КАС України виклали у новій редакції: