ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 120/5971/23
адміністративне провадження № К/990/1948/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Білоуса О.В.,
суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року (головуючий суддя Жданкіна Н.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року (головуючий суддя Граб Л.С., судді - Смілянець Е.С., Сторчак В.Ю.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В:
У травні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс" (далі - ТОВ "Авіс") звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - ГУ ДПС у Вінницькій області), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 грудня 2022 року: № 0104730703, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість задекларовану на рахунку платника у банку у розмірі 1968575 грн та №0104740703, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 2199699 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення контролюючим органом прийнято безпідставно, оскільки висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства не відповідають фактичним обставинам, є не обґрунтованими та базуються виключно на припущеннях, натомість у позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій з контрагентами та свідчать про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 26 грудня 2022 року. Стягнуто на користь ТОВ "Авіс" за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Вінницькій області сплачений при звернені до суду судовий збір у розмірі 26840 грн. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС у Вінницькій області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за скаргою ГУ ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року.
Підставою касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема пунктів 1 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті рішень не врахували відповідних висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 7 липня 2022 року у справі №160/3364/19, від 23 лютого 2023 року у справі №280/5649/19.
Зокрема, відповідач вказує, що всупереч висновкам Верховного Суду судами не враховано, що на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник повинен мати відповідні первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами справи, мають свідчити про факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Проте судами не враховано вказані висновки судів, а також доводи контролюючого органу та надані докази щодо, неможливості постачання товару контрагентами в силу відсутності у них відповідних трудових та матеріальних ресурсів.
З урахуванням зазначеного відповідач посилається і на порушення судами вимог пункту 1 частини другої статті 353 КАС України та зазначає, що судами не досліджено зібрані у справі докази, не перевірено фактичний альтернативний рух активу в порівнянні з задекларованим, не досліджено технічну можливість вирощування та транспортування сільськогосподарської продукції.
29 січня 2024 року адміністративна справа надійшла до Верховного Суду.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення першої та апеляційної інстанцій в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ГУ ДПС у Вінницькій області у період з 27 жовтня 2022 року по 16 листопада 2022 року, на підставі підпункту 19-1.1.6 пункту 19-1.1 статті 19-1, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, пункту 69.2 статті 69, пункту 200.11 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Авіс" щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за серпень 2022 року у податковій декларації з податку на додану вартість № 9188176967 від 20 вересня 2022 року з урахуванням уточнюючого розрахунку від 17 жовтня 2022 року №9212881606 від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, яке визначене з урахуванням від`ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах та поданих уточнюючих розрахунків, за результатами якої 23 листопада 2022 року складено Акт №10247/02-32-07-03/13304871 (далі - Акт перевірки).
Згідно висновків Акта перевірки встановлено порушення позивачем приписів:
пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України, оскільки позивачем завищено від`ємне значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 2199699 грн (розділ 21 Декларації "Сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду") за серпень 2022 року;
пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 200.1, пункту 200.1, абзацу "б" пункту 200.4 статті 200 ПК України, в результаті чого позивачем завищено ряд. 20.2.1. "Сума податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку)" за серпень 2022 року на 1968575 грн.
Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства в Акті перевірки вмотивовано тим, що господарські операції з ПП "Галатея Таврія" не спричинили настання реальних правових наслідків, з огляду на те, що такі операції, на думку відповідача, фактично не відбувалися та мають формальний характер, оскільки за результатами аналізу даних наявних в інформаційно - аналітичних ресурсах ДПС було встановлено відсутність чи наявність у недостатній кількості у вказаного контрагента трудових, матеріальних ресурсів, основних засобів (земельних ділянок, транспортних засобів, складських приміщень) для проведення відповідних господарських операцій, не встановлено придбання сільськогосподарської продукції по ланцюгу постачання, відсутність декларування послуг зі зберігання продукції, не підтвердження фактичного транспортування товару, фізичні особи - підприємці, які здійснювали транспортування товару не мають найманих працівників, тощо.
Що стосується господарської операції позивача з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - ФО-П ОСОБА_1 ), то відповідач під час проведення перевірки дійшов висновку, що за своєю суттю господарська операція здійснена сторонами договору, на виконання Додаткової угоди до Договору поставки від 16 вересня 2021 року №ДА-26 з повернення раніше придбаного за вказаним Договором поставки товару, є операцією з обміну подібними запасами (бартер). З огляду на зазначене, класифікуючи здійснену позивачем за Додатковою угодою від 9 травня 2022 року господарську операцію, як операцію з обміну подібними товарами відповідач дійшов висновку, що така операція є об`єктом оподаткування податку на додану вартість.
ТОВ "Авіс" не погоджуючись з висновками Акта перевірки до ГУ ДПС у Вінницькій області подало заперечення від 5 грудня 2022 року №556 на вказаний Акт.
За результатами розгляду заперечень ГУ ДПС у Вінницькій області 21 грудня 2022 року прийнято рішення, яким висновки, наведені в Акті перевірки залишено без змін, а заперечення позивача - без задоволення.
На підставі Акта перевірки контролюючим органом 26 грудня 2022 року прийнято податкові повідомлення-рішення:
№ 0104730703, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість задекларовану на рахунку платника у банку у розмірі 1968575 грн;
№0104740703, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 2199699 грн.
ТОВ "Авіс", вважаючи, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 26 грудня 2022 року №0104730703, №0104740703 є безпідставними та прийнятими з порушенням норм податкового законодавства, звернулося до суду з цим позовом про визнання їх протиправними та про їх скасування.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ПП "Галатея Таврія" є реальними, що підтверджено первинними документами, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Відповідачем не надано доказів на підтвердження недобросовісності позивача чи його контрагента, як і не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем господарських операцій виключно з наміром отримати неправомірну податкову вигоду. Також, суд виходив з того, що основним підґрунтям доводів контролюючого органу, які стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, фактично було непідтвердження здійснення господарських операцій з огляду на недостатність основних засобів (землі, транспортних засобів), працівників, відсутність складських приміщень, тощо, проте такі доводи не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами. Вказані обставини обґрунтовано виключно податковою інформацією, отриманою в результаті аналізу даних, наявних в інформаційно-аналітичних ресурсах ДПС. Також суд дійшов висновку, що відповідачем не правильно кваліфіковано правовідносини між позивачем та його контрагентом ФО-П ОСОБА_1, адже соняшник є річчю, що визначена саме родовими ознаками, а тому є замінною й вимірюється лише вагою, якість якої визначається державними стандартами України. Контролюючий орган залишив поза увагою ту обставину, що згідно із статтею 715 Цивільного кодексу України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. В даному ж випадку, мало місце саме повернення раніше придбаного за Договором поставки №ДА-26 від 16 вересня 2021 року товару, за який позивачем ще не здійснено оплату. При цьому, таке повернення документально оформлене та було зумовлене саме настанням форс-мажорних обставин (введення з 24 лютого 2024 року на території України військового стану), що вплинуло на ціну товару у бік її значного зменшення, у порівняні з періодом в який було укладено між позивачем та ФО-П ОСОБА_1 . Договір поставки №ДА-26 від 16 вересня 2021 року.
Зазначена позиція підтримана Сьомим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Надаючи оцінку доводам скаржника у касаційні скарзі колегія суддів касаційної інстанції виходить з вимог частини першої статті 341 КАС України, відповідно до якої суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.
Пунктом 44.1 статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
За приписами пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е)постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Згідно пункту 187.1 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
За приписами пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Також пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
З аналізу вказаних правових норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Зазначена правова позиція неодноразово була викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 28 квітня 2020 року (справа №826/15568/16), від 10 квітня 2020 року (справа №808/954/17), від 09 вересня 2021 року (справа №460/2315/19).
Згідно вимог статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон №996-XIV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Встановлюючи правило щодо обов`язкового документального підтвердження сум податкового кредиту, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений у статті 4 Закону №996-XIV, так само характеризує і податковий облік.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимогам статті 75 КАС України щодо достовірності доказів.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, наявність у платника податків первинних документів в підтвердження задекларованих сум податкового кредиту, є підставною для одержання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, позивач повинен мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.
Крім того, при вирішенні податкових спорів суд враховує презумпцію добросовісності платника податків за якою передбачається економічна виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.
Згідно доктрини реальності господарської операції, яка застосовується у судовій практиці Верховного Суду, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.
Нормами ПК України презюмується вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи основною підставою для невизнання контролюючим органом формування позивачем податкового кредиту та в подальшому заявлення такого до бюджетного відшкодування за господарськими операціями з ПП "Галатея Таврія" слугував висновок про відсутність реальності господарських операцій, з огляду на результати опрацювання податкової інформації, зібраної відповідно до статей 72, 74 ПК України та Єдиного реєстру податкових накладних. За результатами аналізу податкової інформації наявної в інформаційно - аналітичних ресурсах ДПС було встановлено відсутність у контрагента позивача достатніх виробничих потужностей (земельних ділянок), працівників, офісних та складських приміщень та інших основних засобів (транспортних засобів) для проведення відповідних господарських операцій, не підтверджено придбання сільськогосподарської продукції її транспортування, відсутність декларування послуг зі зберігання продукції, тощо.
При розгляді цієї справи, судами першої та апеляційної інстанцій досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України, є підставою для податкового обліку та встановлено, що надані позивачем документи (договори, видаткові накладні, податкові товарно - транспортні накладні) містять дані про зміст та обсяг господарських операцій, їх учасників, дату і місце їх складання, а отже підтверджують фактичне здійснення спірних господарських операцій з придбання позивачем товару (соняшнику).
Зауваження по оформленню первинних документів (щодо наявності всіх необхідних реквізитів) у контролюючого органу відсутні.