ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 826/17974/14
адміністративне провадження № К/990/24215/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №826/17974/14
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління МВС в Одеській області,
третя особа - Міністерство юстиції України,
про визнання протиправним і скасування наказу в частині, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2023 року (головуючий суддя: Оксененко О.М., судді: Лічевецький І.О., Мельничук В.П.).
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління МВС в Одеській області (далі - "ГУ МВС в Одеській області"), третя особа - Міністерство юстиції України, в якому просив суд:
визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 27 жовтня 2014 року №2239о/с "По особовому складу" в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 (С-649531), заступника начальника ГУ МВС в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки, з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік);
поновити ОСОБА_1 з 28 жовтня 2014 року на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника ГУ МВС в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки;
стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача за час вимушеного прогулу за період з 28 жовтня 2014 року і до винесення судом постанови по справі середнє грошове забезпечення, яке на момент звільнення отримував позивач на посаді заступника начальника ГУ МВС в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки;
зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його звільнення відповідно до Закону України "Про очищення влади" відбулося з недотриманням принципу презумпції невинуватості особи, за недоведеності наявності обґрунтованих підстав для його звільнення, а лише за формальними ознаками, які визначені пунктом 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади". Зазначив, що факти вчинення ним дій чи бездіяльності, передбачених частиною другою статті 1 Закону України "Про очищення влади", відсутні.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року позовні вимоги задоволено:
визнано протиправним і скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 27 жовтня 2014 року №2239о/с "По особовому складу" в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 (С-649531), заступника начальника ГУ МВС в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки, з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік);
здійснено вихід за межі позовних вимог та визнано протиправним і скасовано наказ ГУ МВС в Одеській області від 31 жовтня 2014 року №775о/с "По особовому складу" в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 (С-649531), заступника начальника ГУ МВС в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки у запас Збройних Сил;
поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки з 28 жовтня 2014 року;
стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 683 286,83 грн (шістсот вісімдесят три тисячі двісті вісімдесят шість гривень вісімдесят три копійки);
допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць у розмірі: 12 266,04 грн (дванадцять тисяч двісті шістдесят шість гривень чотири копійки);
зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Окружний суд, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідач не надав до суду жодних доказів щодо здійснення ОСОБА_1 будь-якими рішеннями, діями чи бездіяльністю заходів (та/або які сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задоволено повністю, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року скасовано, та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 3 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року в справі № 826/17974/14 скасовано, а справу № 826/17974/14 направлено на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову від 12 січня 2022 року у письмовому провадженні без дотримання процедури надсилання позивачу копії ухвали про відкриття апеляційного провадження та копії апеляційної скарги Міністерства внутрішніх справ України, позбавив позивача права на судовий захист.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2023 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року скасовано і прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про очищення влади" не передбачено додаткової перевірки для осіб, щодо яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 Закону, у випадку відповідності їх приписам частини першої статті 3 Закону, а тому посилання суду першої інстанції на необхідність дотримання відповідачами передбаченої статтями 4-5 цього Закону процедури перевірки стосовно позивача, є помилковими.
До того ж, апеляційний суд, встановив, що ОСОБА_1 вироком Апеляційного суду Чернігівської області від 1 червня 2017 року у справі №750/4139/15-к визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення за статтею 340 Кримінального кодексу України та призначено останньому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
Тож, апеляційний суд констатував, що за такої умови, з дотриманням принципу індивідуальної доведеності вини, ОСОБА_1 було правомірно звільнено з посади.
Не погоджуючись із судовим рішенням апеляційного суду, позивач подав касаційну скаргу на нього.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів
У липні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2023 року і залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року.
Скаржник у касаційній скарзі покликається на пункти 1 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема:
- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
- якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Порушення процесуальних норм скаржник вбачає у тому, що апеляційним судом спір було вирішено на підставі недопустимих доказів, а саме: інформації з сайту Єдиного реєстру судових рішень по кримінальній справі №750/4139/15-к від 2017 року. Скаржник наполягає, що у цій справі оскаржується звільнення позивача, яке відбулось у 2014 році, тож судом мають бути досліджені усі докази, які існували на дату звільнення позивача і були взяті за основу при прийнятті відповідного наказу.
Окрім того, скаржник не згоден із розглядом і вирішенням цієї справи апеляційним судом у порядку письмового провадження, адже це прямо суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 3 травня 2023 року в цій справі. До того ж, скаржник наполягає, що такий порядок вирішення справи позбавив його права на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Порушення норм матеріального права скаржник вбачає у вирішенні цієї справи апеляційним судом без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 3 червня 2020 року у справі № 817/3431/14.
Верховний Суд ухвалою від 11 липня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі.
Міністерство внутрішніх справ і третя особа у відзивах на касаційну скаргу просять Суд відмовити у її задоволенні, а судове рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Відзиви обґрунтовані правильністю вирішення спору судом апеляційної інстанції із дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Головне управління МВС в Одеській області свого відзиву на касаційну скаргу не надало, копію ухвали Суду про відкриття касаційного провадження отримало 17 липня 2023 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 1991 року.
Наказом МВС України від 9 лютого 2011 року №145 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Управління МВС України в Чернігівській області - начальника міліції громадської безпеки.
У подальшому, 8 травня 2014 року МВС України видано наказ №822 о/с, яким полковника міліції ОСОБА_1 (С-649531) призначено заступником начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальником міліції громадської безпеки, звільнивши його з посади заступника начальника Управління МВС України в Чернігівській області - начальника міліції громадської безпеки.
Наказом МВС України від 27 жовтня 2014 року №2239о/с "По особовому складу", згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про очищення влади" та пунктом 62 "а" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, полковника міліції ОСОБА_1 (С-649531), заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік).
На підставі наказу МВС України від 27 жовтня 2014 року № 2239о/с "По особовому складу", ГУ МВС в Одеській області прийнято наказ від 31 жовтня 2014 року № 775о/с "По особовому складу", яким полковника міліції ОСОБА_1, заступника начальника ГУ МВС України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки, звільнено у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) за пунктом 62 "а" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).
Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).
Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.
Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року №2077-ХІІ і яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - "Віденська конвенція"), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - "Конвенція"), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини (далі - "ЄСПЛ") в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.