Постанова
Іменем України
19 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 759/19895/20
провадження № 61-18277св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, Дванадцята Київська державна нотаріальна контора, Українська міська рада Обухівського району Київської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року у складі судді Кириленко Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Гуля В. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Дванадцята Київська державна нотаріальна контора, Українська міська рада Обухівського району Київської області, про визнання заповіту недійсним
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина.
07 листопада 2019 року вона звернулася до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини і нотаріус повідомила їй про те, що існує заповіт від 2017 року, згідно з яким усе належне їй майно мати заповіла сестрі позивачки - ОСОБА_2 .
Вказала, що це вже другий заповіт, який був складений її матір`ю за життя, оскільки перший заповіт було складено 02 червня 2011 року і згідно з ним ОСОБА_4 заповіла своїм дочкам по 1/3 та 2/3 частині відповідно житлового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки площею 0,63 га по АДРЕСА_1 .
На момент відкриття спадщини і зараз позивачка є особою з інвалідністю ІІ групи, а тому має право на обов`язкову частку у спадщині.
Вважала, що волевиявлення заповідачки при написанні заповіту від 21 вересня 2017 року не було вільним і не відповідало її волі. ОСОБА_4 вживала медичні препарати, що на думку позивачки, могло вплинути на усвідомлення нею своїх дій та здатність керувати ними під час складання оскаржуваного заповіту.
Заповідачка була зареєстрована та проживала разом із позивачкою у квартирі АДРЕСА_2, яка не входила до територіальної громади с. Жуківці Обухівського району Київської області, у зв`язку з чим секретар Жуківцівської сільської ради Обухівського району Київської області Некряч Н. В. не була уповноваженою на посвідчення заповіту від 21 вересня 2017 року, що свідчить про нікчемність заповіту на підставі частини першої статті 1257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Враховуючи викладене, з метою захисту своїх спадкових прав позивачка просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 від 21 вересня 2017 року, складений та посвідчений секретарем Жуківцівської сільської ради Обухівського району Київської області Некряч Н. В.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
12 квітня 2023 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що матеріали справи не містять висновку експертизи про те, що станом на 21 вересня 2017 року (момент вчинення оспорюваного заповіту) ОСОБА_4 була абсолютно неспроможною розуміти значення своїх дій та керувати ними. Також позивачка не навела інших доказів про тимчасову недієздатність її матері в момент вчинення правочину.
За клопотанням представника позивачки, ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 01 грудня 2021 року у справі була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза, яка проведена не була у зв`язку із несплатою позивачкою рахунку за проведення експертизи.
Матеріали справи не містять жодних відомостей про те, що ОСОБА_4 хворіла на психічні або інші захворювання, які б впливали на її здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними, на обліку у лікаря психіатра не перебувала. Допитані в підготовчому судовому засіданні свідки підтвердили відсутність розумових або психічних порушень у ОСОБА_4
Посвідчення заповіту від 21 вересня 2017 року секретарем Жуківцівської сільської ради Обухівського району Київської області Некряч Н. В. не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в Цивільному кодексі України (далі - ЦК України) та мають наслідком нікчемність заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України.
02 листопада 2023 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що належних, допустимих та достатніх доказів того, що заповідачка ОСОБА_4 під час посвідчення заповіту 21 вересня 2017 року була абсолютно неспроможна розуміти значення своїх дій та керувати ними, матеріали справи не містять, у зв`язку із чим обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачкою цієї підстави її позовних вимог.
Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19).
Посвідчення заповідачкою ОСОБА_4 заповіту у Жуківцівській сільській раді Обухівського району Київської області не порушує вимог закону та не є підставою для визнання заповіту недійсним, оскільки це суперечитиме принципу поваги до волі заповідача та обов`язковості її виконання. Жодних інших порушень, які б спричинили невідповідність волі заповідача її дійсному волевиявленню при посвідченні секретарем Жуківцівської сільської ради Обухівського району Київської області Некряч Н. В. оспорюваного заповіту ОСОБА_4 від 21 вересня 2017 року судом не встановлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
22 грудня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах:
- Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, про те, що висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Висновок експертизи є лише одним із доказів у справі та йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо), він має лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними;
- Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 136/576/16-ц, про те, що орган місцевого самоврядування уповноважений посвідчувати заповіти (крім секретних) осіб, які належать до територіальної громади, інтереси якої представляє цей орган місцевого самоврядування;
- Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 607/7223/18, про те, що оскільки заповідач був зареєстрований та постійно проживав у населеному пункті, де є нотаріус, то правильним є висновок, що посвідчення заповіту головою сільської ради є порушенням порядку його посвідчення, що тягне за собою нікчемність цього заповіту;
- Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 515/1104/17 (провадження № 61-38820св18), від 27 березня 2018 року у справі № 491/1528/15-ц (провадження № 61-23620св18), про те, що суд зобов`язаний встановити чи є дійсним заповіт.
Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування статті 40 Закону України "Про нотаріат" (в редакції від 04 червня 2017 року) щодо питання: чи є перелік посадових осіб, які не вправі посвідчувати заповіти та доручення на своє їм`я і від свого імені, на ім`я і від імені свого чоловіка або своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер) вичерпним, чи підлягає він розширеному тлумаченню.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження за пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, особа, яка подала касаційну скаргу, вказала, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відхилили її клопотання про допит свідків, а також встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів (постанови Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 761/5894/17, від 08 травня 2019 року у справі № 160/7887/18, від 01 червня 2021 року у справі 640/6758/20, від 01 липня 2021 року № 750/5843/19, від 01 червня 2021 року у справі № 640/6758/20).
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
22 грудня 2023 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 759/19895/20 (провадження № 61-18277ск23) призначено судді-доповідачу Ситнік О. М., судді, які входять до складу колегії: ОСОБА_5., Пророк В. В.
У зв`язку із увільненням від роботи судді ОСОБА_5. на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони 09 січня 2024 року проведено повторний автоматизований розподіл справи, для розгляду касаційної скарги визначено склад колегії суддів: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петров Є. В., Пророк В. В.
10 січня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В. відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 759/19895/20 та витребувано її із Святошинського районного суду м. Києва.
08 лютого 2024 року справа № 759/19895/20 надійшла до Верховного Суду.
08 лютого 2024 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 759/19895/20 (провадження № 61-18277ск23) призначено судді-доповідачу Ситнік О. М., судді, які входять до складу колегії: Петров Є. В., Пророк В. В.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 02 червня 2011 року секретарем Жуківцівської сільської ради Обухівського району Київської області Некряч Н. В. посвідчений заповіт ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та зареєстрований в реєстрі за № 38, відповідно до якого остання на випадок своєї смерті заповіла 1/3 частину належного їй майна, а саме: житлового будинку з господарськими спорудами та земельну ділянку площею 0,63 га по АДРЕСА_1 своїй доньці ОСОБА_1 та 2/3 частини вказаного майна -доньці ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 21).
21 вересня 2017 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, склала новий заповіт, посвідчений секретарем Жуківцівської сільської ради Обухівського району Київської області Некряч Н. В. та зареєстрований в реєстрі за № 37/03-01, відповідно до якого житловий будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку площею 0,63 га по АДРЕСА_1 вона заповіла ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 101).
Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 26 вересня 2019 року ОСОБА_4 з 30 грудня 1976 року по 23 липня 2019 року була зареєстрована за адресою: квартира АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 98).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1217 ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (статті 1233 ЦК України).
Згідно зі статтею 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування. При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (див. постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 693/1314/19 (провадження № 61-4348св23), 27 лютого 2023 року у справі № 334/5171/13-ц (провадження № 61-8309св22), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/4875/17 (провадження № 61-5403св22)).
Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21)).
Згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).