ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 761/2818/22
провадження № 61-17284св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Міністерство економіки України,
третя особа - виконувач обов`язків державного секретаря Міністерства економіки України Бояркіна Олена Анатоліївна,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Верланова С. М., Поліщук Н. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки України, третя особа - виконувач обов`язків державного секретаря Міністерства економіки України Бояркіна Олена Анатоліївна, про визнання неправомірним та скасування наказу, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства економіки України, третя особа - виконувач обов`язків державного секретаря Міністерства економіки України Бояркіна О. А., про визнання неправомірним та скасування наказу, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги Бояркіна О. А. мотивувала тим, що вона працює у Міністерстві економіки України на посаді головного спеціаліста відділу корпоративного управління державного сектору економіки та корпоративного управління департаменту політики власності.
Наказом в. о. державного секретаря Міністерства економіки України Бояркіної О. А. від 04 січня 2022 року № 1-к її відсторонено від виконання посадових обов`язків без збереження заробітної плати через відсутність у неї профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Вважає вказаний наказ незаконним, необґрунтованим та прийнятим з порушенням вимог Конституції України, Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), інших нормативно-правових актів, що призвело до порушення її основоположних і фундаментальних прав та свобод.
Крім того, ні у трудовому договорі, ні в будь-якому іншому документі, підписаному сторонами, зобов`язання працівника перед роботодавцем про здійснення такого щеплення немає, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення її від роботи з цих підстав.
Водночас, виключно законами України встановлюється перелік обов`язкових щеплень, а не підзаконним актом чи наказом керівника міністерства, підприємства, організації тощо.
Вказує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому відповідач протизаконно позбавив її засобів до існування на невизначений строк, що є очевидно непропорційним (несправедливим) і тягне за собою необхідність судового захисту.
Враховуючи викладене, Бояркіна О. А. просила суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ в. о. державного секретаря Міністерства економіки України Бояркіної О. А. від 04 січня 2022 року № 1-к про відсторонення її від роботи;
- поновити її на роботі у Міністерстві економіки України;
- стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час незаконного відсторонення, починаючи з 05 січня 2022 року по день набрання рішенням законної сили;
- стягнути з відповідача на свою користь 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 4 751,00 грн матеріальних витрат.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28 березня 2023 року у складі судді Савицького О. А. позов задоволено частково.
Визнано неправомірним та скасовано з 04 січня 2022 року наказ в. о. державного секретаря Міністерства економіки України Бояркіної О. А. від 04 січня 2022 року № 1-к про відсторонення від роботи головного спеціаліста відділу корпоративного управління державного сектору економіки та корпоративного управління департаменту політики власності ОСОБА_1 .
Зобов`язано Міністерство економіки України поновити ОСОБА_1 на роботі шляхом її допуску до роботи на посаді головного спеціаліста відділу корпоративного управління державного сектору економіки та корпоративного управління департаменту політики власності з 05 січня 2022 року.
Стягнено з Міністерства економіки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 січня 2022 року по 28 лютого 2022 року включно у розмірі 50 404,73 грн без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів, а також - 4 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", не є нормативно-правовим актом, що має імперативний характер у частині обов`язковості щеплення працівників проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Крім того, при відстороненні позивача від роботи відповідач порушив норми КЗпП України, а тому оскаржуваний наказ є неправомірним та підлягає скасуванню з 04 січня 2022 року.
З метою ефективного захисту порушених прав працівника суд вважав за необхідне зобов`язати відповідача поновити ОСОБА_1 на роботі шляхом допуску до роботи на посаді головного спеціаліста відділу корпоративного управління державного сектору економіки та корпоративного управління департаменту політики власності з моменту її відсторонення, тобто з 05 січня 2022 року.
Разом із тим суд вказав, що Міністерство економіки України своїм наказом від 03 березня 2022 року № 113-к допустило позивача до роботи з 01 березня 2022 року, а тому ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06 січня 2022 року по 28 лютого 2022 року включно, оскільки вона не виконувала роботу не з власної волі, а з вини відповідача.
З урахуванням глибини та характеру душевних страждань, яких зазнала позивач через неправомірне відсторонення від роботи, засад розумності, виваженості і справедливості, суд оцінив моральну шкоду у розмірі 4 000,00 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року апеляційну скаргу Міністерства економіки України задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 березня 2023 року скасовано, а провадження у справі закрито.
Роз`яснено ОСОБА_1 право на звернення до суду з цим позовом у порядку адміністративного судочинства.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що спірні правовідносини стосуються проходження ОСОБА_1 публічної (державної) служби, а тому між сторонами виник публічно-правовий спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 березня 2023 року залишити без змін, або ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що судове рішення ухвалено апеляційним судом з порушенням правил юрисдикції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що спір між нею та Міністерством економіки України виник у зв`язку з її відстороненням з посади, трудова діяльність на якій не пов`язана з проходженням публічної служби, а тому має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
У її трудовій книжці відсутні записи про проходження нею саме "публічної служби" або "іншої державної служби", тому застосований апеляційним судом підхід визначення правової юрисдикції є не однозначним і створює підстави для юридичної "маніпуляції".
Керуючись лише тим, що її право як людини на працю реалізується у статусі державного службовця через трудові відносини з відповідачем, суд апеляційної інстанції не дослідив справу по суті та не дав належної оцінки предмету спору, а саме неправомірному відстороненню її від роботи, що призвело до втрати нею гарантованого статтею 43 Конституції України заробітку.
При цьому, спірні правовідносини фактично регулюються Конституцією України та КЗпП України, а не Законом України "Про державну службу".
Оспорюваний наказ не містить відомостей на підтвердження її відмови здійснити щеплення, тоді як законодавством України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності в нього щеплення від СОVID-19, яке не є обов`язковим.
Застосування до неї такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації дистанційної роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та її самої.
Крім того, особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, однак відповідач в примусовому порядку вимагав від неї надання персональної медичної інформації у вигляді документа, який підтверджує наявність щеплення від СОVID-19 або протипоказань до його застосування, що є неправомірним.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність її відсторонення від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.
Аргументи інших учасників справи
У січні 2024 року Міністерство економіки України подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду міста Києва.
25 січня2024 року справа № 761/2818/22 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Встановлено, що згідно із копією трудової книжки серії НОМЕР_1, виданої на ім`я ОСОБА_1, остання 17 серпня 2005 року прийняла присягу державного службовця (том 1 а. с. 110).
З 12 грудня 2019 року ОСОБА_1 обіймає посаду головного спеціаліста відділу корпоративного управління державного сектора економіки та корпоративного управління департаменту політики власності у Міністерстві економіки України, категорія посади "В", 7 ранг державної служби (том 1 а. с. 114).
Позивача повідомляли про необхідність надання роботодавцю документа, який підтверджує вакцинацію від COVID-19, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я (том 1 а. с. 181-184).
Копію зазначеного повідомлення позивач отримала 30 листопада 2021 року через додаток "Viber", що підтверджується актом від 30 листопада 2021, складеним працівниками відповідача (том 1 а. с. 186-191).
Наказом в. о. державного секретаря Міністерства економіки України Бояркіної О. А. від 04 січня 2022 року № 1-к ОСОБА_1 відсторонено від роботи на посаді головного спеціаліста відділу корпоративного управління державного сектора економіки та корпоративного управління департаменту політики власності з 05 січня 2022 року, як особу, яка ухилилася від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Підстава: стаття 46 КЗпП України; частина друга статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", частина третя статті 5 Закону України "Про державну службу", постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" (том 1 а. с. 116).
Копію вказаного наказу позивач отримала 05 січня 2022 року через додаток "Viber", що підтверджується протоколом та актом від 05 січня 2022 року, складеним працівниками відповідача (том 1 а. с. 199-201).
Через введення воєнного стану в Україні, наказом відповідача від 03 березня 2022 року № 113-к визнано такими, що втратили чинність накази Міністерства економіки України про відсторонення працівників від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від вакцинації проти COVID-19, та з 01 березня 2022 року допущено, в тому числі позивача, до роботи (том 1 а. с. 202-203).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).