ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 127/12718/19
провадження № 61-5012св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 жовтня 2021 року у складі судді Бессараб Н. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Стадника І. М., Сопруна В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ земельної ділянки.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 12 липня 1998 року йому на праві власності належить 8/25 часток будинковолодіння, яке розташоване на земельній ділянці площею 624 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . До складу його частки увійшли: кімната 1-4; кухня 1-3; 50 % сараю літ. "Б", убиральня літ. "В", 50 % огорожі, що також підтверджується інформаційною довідкою з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Власником іншої частини (17/25 часток) житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами є відповідач ОСОБА_3
18 травня 2003 року між ним та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір про встановлення порядку користування будинком від 18 травня 2003 року, за яким, серед іншого, він погодився надати відповідачу в користування 1/2 частину сараю під літ. "Б", яка йому належить на підставі вказаного договору купівлі-продажу від 12 липня 1998 року.
Одночасно цього ж дня сторони узгодили між собою порядок користування земельною ділянкою площею 624 кв. м у рівних частках з певним відхиленням, за яким він отримав у користування частину ділянки площею 301 кв. м, а відповідач - площею 323 кв. м, що також знайшло своє відображення у кадастровому плані земельної ділянки.
У подальшому, на підставі рішення Вінницької міської ради від 17 червня 2003 року № 353 сторони приватизували на праві спільної сумісної власності спірну земельну ділянку площею 624 кв. м, про що свідчить державний акт серії ЯА № 810425, виданий 04 квітня 2007 року Вінницьким міським управлінням земельних ресурсів.
Зазначає, що у провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебувала цивільна справа № 127/22283/16, в якій його позов до ОСОБА_3, Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради про визнання недійсним свідоцтва та скасування рішення про державну реєстрацію прав на земельну ділянку залишено без розгляду.
Разом із тим, у вказаній справі суд ухвалою від 12 липня 2017 року призначив земельно-технічну експертизу. За результатами проведеної експертизи висновком від 09 липня 2018 року, який стосується предмета спору у цій справі, запропоновано шість можливих варіантів визначення порядку користування земельною ділянкою площею 0,0624 га.
Вказує, що саме шостий варіанткористування земельною ділянкою, запропонований експертом, є найбільш прийнятним для нього, оскільки цей варіант враховує його право власності на 1/2 частину сараю літ. "Б", яке він набув 12 липня 1988 року, придбавши 8/25 часток будинковолодіння згідно з договором купівлі-продажу.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд поділити між сторонами спірну земельну ділянку згідно з шостим варіантом висновку судової земельно-технічної експертизи від 09 липня 2018 року, а саме: виділити йому частину земельної ділянки площею 248 кв. м., а ОСОБА_3 - площею 376 кв. м.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 жовтня 2021 року позов задоволено частково.
Поділено земельну ділянку площею 624 кв. м, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану на АДРЕСА_1, яка перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_1 і ОСОБА_3, згідно з четвертим варіантом (додаток № 5) висновку судової земельно-технічної експертизи від 09 липня 2018 року № 412, складеного експертом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - TOB) "Подільський центр судових експертиз", а саме:
- ОСОБА_1 виділено 8/25 часток земельної ділянки площею 216 кв. м (у тому числі 17 кв. м для обслуговування інженерних мереж), яка позначена на схемі зеленим кольором;
- ОСОБА_3 виділено 17/25 часток земельної ділянки площею 408 кв. м (у тому числі 23 кв. м для обслуговування інженерних мереж), яка позначена на схемі рожевим кольором.
Судові витрати віднесено на рахунок держави.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ідеальні частки співвласників у земельній ділянці площею 624 кв. м складають: ОСОБА_3 власник 17/25 часток будинковолодіння - 424 кв. м; ОСОБА_1 власник 8/25 часток будинковолодіння - 200 кв. м.
Висновком судової земельно-технічної експертизи від 09 липня 2018 року, який стосується предмета спору у цій справі, запропоновано шість можливих варіантів визначення порядку користування земельною ділянкою площею 0,0624 га, тоді як лише четвертий варіант найбільш відповідає розміру ідеальної частки кожного із співвласників у спільному майні та є наближеним до того порядку, що склався між сторонами, в тому числі, враховує розташування господарських будівель і споруд сторін, можливість нормального користування будинковолодінням і здійсненням за ним догляду, проходу і проїзду з вулиці на подвір`я тощо.
Відхиляючи шостий варіант поділу спірної земельної ділянки, про який просив позивач, суд вказав, що такий варіант запропоновано експертом з урахуванням схематичного плану місця розташування 1/2 частини сараю літ. "Б", однак цей об`єкт договору купівлі-продажу від 12 липня 1988 року лише юридично значиться зареєстрованим на праві власності за ОСОБА_1, тоді як насправді вказана будівля фізично відсутня (знищена), що підтверджується самим висновком експертизи та визнається сторонами у справі.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 жовтня 2021 року - без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У квітні 2023 року ОСОБА_2 (як правонаступник позивача у цій справі ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до закінчення строку на касаційне оскарження) подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 жовтня 2021 року змінити, а постанову Вінницького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року скасувати, ухваливши нове рішення, яким поділити спірну земельну ділянку згідно з шостим варіантом висновку судової земельно-технічної експертизи від 09 липня 2018 року.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16, від 03 жовтня 2018 року у справі № 820/4149/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16 та у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 911/1563/17, від 13 червня 2018 року у справі № 742/388/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 636/1088/15, від 29 серпня 2019 року у справі № 127/59/15, від 13 листопада 2019 року у справі № 686/6888/15, від 11 грудня 2019 року у справі № 127/9859/14, від 03 березня 2021 року у справі № 686/24438/15, від 28 квітня 2021 року у справі № 173/2287/17, від 28 вересня 2022 року у справі № 127/19203/17.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що у 2003 році співвласники будинковолодіння узгодили між собою порядок користування спірною земельною ділянкою і рішення суду не може підмінити таку домовленість.
Крім того, за положеннями частини п`ятої статті 89 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
Отже, при поділі спірної земельної ділянки між співвласниками, розмір часток яких не визначено, суди повинні були виходити із рівності земельних часток співвласників.
Також вказує, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.
Однак суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що четвертий варіант висновку судової земельно-технічної експертизи не враховує право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину сараю літ. "Б", яке останній набув 12 липня 1988 року, придбавши 8/25 часток будинковолодіння згідно з договором купівлі-продажу, і що в державному реєстрі відсутні відомості про припинення такого речового права на вказаний об`єкт нерухомого майна, зокрема, з підстав знищення цієї будівлі.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Вінницького міського суду Вінницької області.
24 липня 2023 року справа № 127/12718/19 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Встановлено, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 12 липня 1988 року ОСОБА_1 на праві власності належить 8/25 часток житлового будинку з відповідною часткою господарчих будівель, які розташовані на земельній ділянці площею 600 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . У постійне користування покупця перейшли: кімната 1-4; кухня 1-3; 50 % сараю літ. "Б", убиральня літ. "В", 50 % огорожі, що також підтверджується інформаційною довідкою з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень від 31 березня 2016 року (том 1 а. с. 9-10, 57-58).
Згідно з матеріалами інвентаризаційної справи № 3110 на житловий будинок АДРЕСА_1, станом на 09 квітня 1991 року право приватної власності на 17/25 часток вказаного житлового будинку з господарськими будівлями було зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого 02 березня 1991 року державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Федорченко В. І. 25 вересня 1992 року ОСОБА_3 подарувала 17/25 часток згаданого будинковолодіння ОСОБА_4 . Водночас, за договором дарування, посвідченим 10 серпня 2000 року державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Борківським А. В., зареєстрованим у реєстрі за № 6-1814, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 17/25 часток житлового будинку з прибудовами з відповідною часткою господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, наразі власником іншої частини (17/25 часток) житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, є відповідач ОСОБА_3, про що свідчить нотаріально посвідчений договір дарування від 10 серпня 2000 року. У постійне користування обдарованої перейшли: кухня 1-1; ванна 1-2; коридор 1-3; кімнати 1-4, 1-5; ґанок з козирком; 1/2 частина хліва літ. "Б"; льох "П/Б"; 1/2 частина огорожі № 1-2 (том 1 а. с. 124).
Згідно з нотаріально посвідченим договором про порядок користування будинком від 20 серпня 2003 року, укладеним між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_3, в користування ОСОБА_3 перейшли приміщення, відображені на схематичному плані технічного паспорта, складеного 02 червня 2003 року Комунальним підприємством "Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації", а саме: кухня 1-1; ванна 1-2; коридор 1-3; кімната 1-4 житловою площею 10,6 кв. м; кімната 1-5 житловою площею 15 кв. м; хлів літ. "Б", льох "П/Б", 2/3 частини огорожі № 1-2; ґанок з козирком, а в користування ОСОБА_1 - коридор 2-1; кладова 2-2; кухня 2-3; кімната 2-4 житловою площею 20 кв. м; кімната 2-5 житловою площею 10,2 кв. м; кухня 2-6, ґанок; 1/3 частина огорожі № 1-2 (том 1 а. с. 95-96).
Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 810425, виданим 04 квітня 2007 року Вінницьким міським управлінням земельних ресурсів, підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належить земельна ділянка площею 624 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (том 1 а. с. 13).
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 червня 2015 року у справі № 127/10800/14-ц позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсними кадастрового плану, угоди про встановлення порядку користування земельною ділянкою відповідно до часток у будинковолодінні, усунення перешкод у праві користування земельною ділянкою задоволено частково. Встановлено порядок користування земельною ділянкою площею 0,0624 га, що знаходиться на АДРЕСА_1, згідно з першим варіантом висновку судової земельно-технічної експертизи від 31 березня 2015 року № 164, за яким площа земельної ділянки, яка виділяється в індивідуальне користування ОСОБА_3, становить 397 кв. м (том 1 а. с. 15-17).
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2016 року у справі № 127/10800/14-ц згадане заочне рішення від 08 червня 2015 року було скасоване, а ухвалою цього ж суду від 09 березня 2017 року позовну заяву ОСОБА_3 залишено без розгляду (том 1 а. с. 18-20).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 лютого 2019 року у справі № 127/22283/16-ц, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, скасування рішення про державну реєстрацію прав на земельну ділянку задоволено. Визнано недійсним свідоцтво від 04 грудня 2015 року індексний номер 49083280 про право власності на земельну ділянку площею 0,0397 га, кадастровий номер 0510100000:02:048:0348, за адресою: АДРЕСА_1, видане на ім`я ОСОБА_3 (том 1 а. с. 21-26).
У межах розгляду вказаної цивільної справи № 127/22283/16-ц ухвалою Вінницього міського суду Вінницької області від 12 червня 2017 року було призначено судову земельно-технічну експертизу. За результатами проведеної експертизи висновком від 09 липня 2018 року № 412, складеним експертом ТОВ "Подільський центр судових експертиз", запропоновано шість можливих варіантів визначення порядку користування земельною ділянкою площею 0,0624 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, з яких:
- перші три варіанти встановлюють порядок користування спірною земельною ділянкою між співвласниками в рівних частках, що графічно відображено на схемах у додатках 2, 3, 4 та в таблиці № 1 дослідницької частини висновку;
- наступні три варіанти встановлюють порядок користування спірною земельною ділянкою відповідно до часток співвласників у будинковолодінні, що графічно відображено на схемах у додатках 5, 6, 7 та в таблицях № № 2, 3, 4 дослідницької частини висновку (том 1 а. с. 27-43).
Зокрема, згідно з цим висновком:
- за четвертим варіантом експертом запропоновано виділити ОСОБА_1 у індивідуальне користування земельну ділянку площею 216 кв. м (на 16 кв. м більше від його ідеальної частки, яка складає 200 кв. м), а ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 408 кв. м (на 16 кв. м менше від її ідеальної частки, яка становить 424 кв. м);
- за п`ятим варіантом експертом запропоновано виділити ОСОБА_1 у індивідуальне користування земельну ділянку площею 227 кв. м (на 27 кв. м більше від його ідеальної частки, яка складає 200 кв. м), а ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 397 кв. м (на 27 кв. м менше від її ідеальної частки, яка становить 424 кв. м);
- за шостим варіантом експертом запропоновано виділити ОСОБА_1 у індивідуальне користування земельну ділянку площею 248 кв. м (на 48 кв. м більше від його ідеальної частки, яка складає 200 кв. м), а ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 376 кв. м (на 48 кв. м менше від її ідеальної частки, яка становить 424 кв. м).
Судами також встановлено, що лише четвертий варіант поділу спірної земельної ділянки найбільш відповідає розміру ідеальної частки кожного із співвласників у спільному майні та є наближеним до того порядку, що склався між сторонами, в тому числі, враховує розташування існуючих господарських будівель і споруд сторін, можливість нормального користування будинковолодінням і здійсненням за ним догляду, проходу і проїзду з вулиці на подвір`я тощо.
Водночас, відхиляючи шостий варіант поділу спірної земельної ділянки, про який просив позивач, суди вказали, що такий варіант запропоновано експертом з урахуванням схематичного плану місця розташування 1/2 частини сараю літ. "Б", однак цей об`єкт договору купівлі-продажу від 12 липня 1988 року лише юридично значиться зареєстрованим на праві власності за ОСОБА_1, тоді як насправді вказана будівля фізично відсутня (знищена), що підтверджується самим висновком експертизи та визнається сторонами у справі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.
За змістом статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України).
Статтею 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина перша статті 368 ЦК України).
Відповідно до статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Положеннями статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Статтею 90 Земельного кодексу Української РСР (далі - ЗК Української РСР) 1970 року, який діяв на час виникнення спільної часткової власності набудинковолодіння на АДРЕСА_1 (07 вересня 1984 року) та в час, коли позивач набув у власність свою частку у цьому майні (12 липня 1988 року), передбачено, що на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.
Відповідно до статті 90 ЗК Української РСР 1970 року особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок. Наступні зміни в розмірі часток в спільній власності на будинок, які сталися у зв`язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін встановленого порядку користування ділянкою. Угода про порядок користування земельною ділянкою є обов`язковою і для особи, яка згодом придбає відповідну частку в спільній власності на цей будинок. Якщо згоди на користування спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується в порядку, встановленому статтею 167 цього Кодексу.
Аналогічні положення містилися у статті 30 ЗК Української РСР 1990 року, що діяв на час набуття відповідачем права власності на другу частину (17/25 часток) згаданого будинковолодіння, за змістом яких при переході права власності на будівлю і споруду разом із цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку у разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.
Згідно зі статтею 42 ЗК Української РСР 1990 року громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об`єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду. Наступні зміни в розмірі часток у спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі, що сталися у зв`язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін установленого порядку використання та розпорядження земельною ділянкою. Угода про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою є обов`язковою для особи, яка згодом придбала відповідну частку в спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі. Якщо згоди на використання та розпорядження спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується судом.
Отже, в час, коли виокремились первинні частки двох співвласників вказаного будинковолодіння, і в подальшому до співвласників будинку перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розмішені їх частки житлового будинку, прибудов та господарських споруд та частки земельної ділянки, необхідні для їх обслуговування - відповідно до розміру часток у спільній власності на будинок.
Статтею 121 ЗК України (в редакції, чинній на час набуття права спільної сумісної власності на земельну ділянку співвласниками будинковолодіння, 04 квітня 2007 року) визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 га, в селищах - не більше 0,15 га, в містах - не більше 0,10 га.
При цьому розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв`язку з набуттям ним права власності на житловий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений статтею 121 ЗК України (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).
За системним аналізом зазначених норм матеріального права громадянин мав право на приватизацію земельної ділянки, яка знаходиться у його користуванні, а у випадку переходу права власності на житловий будинок (частину житлового будинку) та переходу при цьому права користування земельною ділянкою - на приватизацію тієї земельної ділянки, на якій розміщено житловий будинок (частина житлового будинку), господарські будівлі та споруди, та частини земельної ділянки, необхідної для їх обслуговування.
У справі, яка переглядається, при передачі земельної ділянки у власність співвласникам для обслуговування та будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд, оскільки земельна ділянка розташована у місті Вінниці, то вказані особи за змістом законодавства мали право на отримання у власність земельної ділянки у розмірі до 0,10 га, крім випадків, якщо земельна ділянка, на якій розташовано будинок, є меншою за розміром.