ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 378/729/21
провадження № 61-8307св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державна інспекція архітектури та містобудування України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 19 грудня 2022 року в складі судді Марущак Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року в складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Кулікової С. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання права власності на гараж,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання права власності на гараж.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що на підставі рішення Ставищенської селищної ради від 20 квітня 2007 року № 312 він отримав у власність земельну ділянку, яка розташована на території Ставищенської селищної ради на АДРЕСА_1, площею 0,0027 га, з цільовим призначенням - для будівництва індивідуальних гаражів, з кадастровим номером 3224255100:01:014:0020 (далі - земельна ділянка). На підставі вказаного рішення йому було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 809420 від 08 жовтня 2007 року.
24 лютого 2010 року рішенням виконавчого комітету Ставищенської селищної ради № 27 змінено адресу земельної ділянки з АДРЕСА_1 .
У 2014 році позивач побудував на своїй земельній ділянці нежитлову будівлю - гараж без відповідних дозвільних документів на будівництво. Комунальне підприємство Київської обласної ради "Південне бюро технічної інвентаризації" 23 листопада 2018 року виготовило технічний паспорт на гараж (інвентаризаційна справа № 2428) та провело 04 лютого 2019 року технічне обстеження об`єкта, згідно з яким гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_1 літ. "А-1", загальною площею по зовнішньому обміру 21,9 кв. м.
19 липня 2021 року позивач звернувся до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області (далі - Департамент ДАБІ), правонаступником якого є Державна інспекція архітектури та містобудування України із заявою про реєстрацію декларації про готовність об`єкта (гаража) до експлуатації, відповідно до Порядку проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудованих на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 липня 2018 року № 158, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 серпня 2018 року за № 976/32428.
05 серпня 2021 року позивач отримав від Департаменту ДАБІ відмову у задоволенні його заяви.
ОСОБА_1 вважав вказану відмову протиправною та такою, що порушує його законні права та інтереси, у зв`язку з чим просив суд визнати за ним право власності на гараж, що знаходиться на АДРЕСА_1, загальною площею 21,9 кв. м.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ставищенський районний суд Київської області рішенням від 19 грудня 2022 рокуу задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач при створенні спірного об`єкта архітектури не отримав відповідного права на виконання будівельних робіт, що є порушенням статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Також, вказані будівельні роботи проводились без затвердженої та погодженої проектної документації, розробленої відповідно до містобудівної документації та вихідних даних, що є порушенням статей 9, 27 Закону України "Про архітектурну діяльність", статей 26, 31 Закону України "Про регулювання містобудівної документації", пункту 4.1 ДБН А.2.2-3:2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво".
Оскільки позивач не вичерпав усіх можливих заходів узаконення самовільно збудованого об`єкта у позасудовому порядку, то суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання за ним права власності на гараж, самочинно збудований ним на земельній ділянці з цільовим призначенням для будівництва індивідуальних гаражів.
Київський апеляційний суд постановою від 26 квітня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Ставищенського районного суду Київської області від 19 грудня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а також зазначив, що позивач звернувся до Департаменту Державної архітектурної інспекції у Київській області для реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації за формою, наведеною в додатку № 3, однак йому було відмовлено у реєстрації та повернуто вказану декларацію, оскільки дія Порядку № 158 не поширюється на об`єкт "Гараж", що збудований на земельній ділянці з цільовим призначенням для будівництва індивідуальних гаражів. Відповідь надана Департаментом Державної архітектурної інспекції у Київській області не є відмовою у прийнятті в експлуатацію збудованого об`єкта будівництва по суті розгляду питання. Врахувавши те, що ОСОБА_1 не звертався до органу державного архітектурно-будівельного контролю для набуття права власності та введення об`єкта до експлуатації у встановленому законом порядку, а одразу звернувся до суду з позовом про визнання права власності, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що позивач не вичерпав усі можливі заходи узаконення самовільно збудованого об`єкта у позасудовому порядку.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
25 травня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ставищенського районного суду Київської області від 19 грудня 2022 року і постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі № 623/3999/18, від 25 серпня 2020 року в справі № 760/21223/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач є власником земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва індивідуальних гаражів, у встановленому законом порядку звертався із заявою до зацікавленої особи - Департаменту ДАБІ про реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації (самовільно побудованого гаража), відмова зацікавленої особи від 05 серпня 2021 року є законною, порушення будівельних норм та істотних правил при будівництві гаража згідно проведеного обстеження ФОП ОСОБА_2 не виявлено, а навпаки встановлено можливість надійної та безпечної експлуатації спірного об`єкта. У зв`язку з чим позивач вважає, що має всі законні підстави для задоволення його позовних вимог та визнання за ним права власності на спірний об`єкт на підставі частини п`ятої статті 376 ЦК України.
Крім того вказує на те, що відповідно до проведеного обстеження ФОП ОСОБА_2 встановлено можливість надійної та безпечної експлуатації гаража, його будівництво не порушує права інших осіб. Оскільки гараж належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1), то проект будівництва не підлягає обов`язковій державній експертизі, у зв`язку з чим висновки судів попередніх інстанцій щодо необхідності проведення експертизи проекту будівництва для введення його в експлуатацію не відповідають вимогам чинного законодавства.
Доводи інших учасників справи
У липні 2023 року відповідач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Ставищенського районного суду Київської області.
У липні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до рішення Ставищенської селищної ради Київської області від 20 квітня 2007 року № 312 позивач отримав у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3224255100:01:014:0020, площею 0,0027 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування індивідуального гаража, розташовану на території Ставищенської селищної ради на АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення позивачу видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 809420 від 08 жовтня 2007 року (т. 1 а. с. 44, 45).
24 лютого 2010 року рішенням Виконавчого комітету Ставищенської селищної ради Київської області № 27 змінено адресу зазначеної земельної ділянки з АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 46).
Як зазначено в позові та у технічному паспорті, у 2014 році позивач побудував на своїй земельній ділянці нежитлову будівлю - гараж (т. 1 а. с. 47-50).
Комунальне підприємство Київської обласної ради "Південне бюро технічної інвентаризації" 23 листопада 2018 року виготовило технічний паспорт на спірний гараж (інвентаризаційна справа № 2428) та провело 04 лютого 2019 року технічне обстеження об`єкта - гаража, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 літ. "А-1", загальною площею по зовнішньому обміру 21,9 кв. м з відповідною відміткою у технічному паспорті про те, що гараж збудовано самочинно (т. 1 а. с. 47-50).
Позивач звернувся до Департаменту ДАБІ із заявою від 19 липня 2021 року про реєстрацію декларації про готовність об`єкта - спірного гаража (а. с. 51, 52).
На вказану заяву позивачу Департаментом ДАБІ надано відповідь від 05 серпня 2021 року за № 10/10-24/0508/03, в якій ОСОБА_1 повідомлено про те, що його декларація про готовність об`єкта до експлуатації не відповідає вимогам Порядку проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудованих на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлове комунального господарства України від 03 липня 2018 року № 158. Дія вказаного Порядку не поширюється на об`єкт "Гараж", збудований на земельній ділянці з цільовим призначенням "для будівництва індивідуальних гаражів" (т. 1 а. с. 55).
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 р. № 1340 утворено Державну інспекцію архітектури та містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2021 року № 960 було постановлено погодитися з пропозицією Міністерства розвитку громад та територій про можливість здійснення Державною інспекцією архітектури та містобудування повноважень і виконання функцій з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду; визнано такими, що втратили чинність постанови Кабінету Міністрів України згідно з переліком, що додається, в тому числі постанову Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року № 294 "Про затвердження Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України".
Відповідно до пункту 15-3 Положення про Державну інспекцію архітектури та містобудування України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 року № 1340, Державна інспекція архітектури та містобудування України приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти (видає сертифікати про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта або відмовляє в їх видачі, реєструє декларації про готовність об`єкта до експлуатації, внесення змін до них, а також повертає такі декларації та скасовує їх реєстрацію.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.