ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 161/12266/23
провадження № 61-14414св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцька картонно-паперова фабрика",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 липня 2023 року у складі судді Філюк Т. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В., усправі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцька картонно-паперова фабрика" про визнання недійсним звільнення за угодою сторін, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцька картонно-паперова фабрика" (далі - ТОВ "Луцька картонно-паперова фабрика") про визнання недійсним звільнення за угодою сторін, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 29 листопада 2021 року він написав заяву про звільнення з роботи за угодою сторін.
01 грудня 2021 року наказом ТОВ "Луцька картонно-паперова фабрика"на підставі поданої заяви його було звільнено з роботи згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Вказував, що заяву про звільнення за угодою сторін писав проти своєї волі, під впливом фізичного і психологічного тиску та під диктовку директора, оскільки перед цим, 25 листопада 2021 року, мало місце завдання йому тілесних ушкоджень на робочому місці та погрози з боку роботодавця, що, у свою чергу, і вплинуло на написання такої заяви.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати його заяву про звільнення неправочинною, а правочин про звільнення за угодою сторін недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
- стягнути з відповідача на свою користь 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 40 000,00 грн компенсації за майнову шкоду, яка пов`язана з витратами на правничу допомогу у зв`язку з порушенням його немайнових прав.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 липня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що зазначені ОСОБА_1 на обґрунтування позовних вимог обставини вже були предметом судового розгляду у справі № 161/927/22 за його позовом до ТОВ "Луцька картонно-паперова фабрика" про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення, скасування наказу про звільнення, зміну дати і підстави звільнення з роботи, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Таким чином, оскільки існує таке, що набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, то у відкритті провадження у цій справі слід відмовити згідно з пунктом 2 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Суд також зауважив, що викладення ОСОБА_1 прохальної частини позовної заяви в іншому форматі не свідчить про відмінність правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі та у справі, яка вже розглядалася судом та у якій ухвалено рішення, що набрало законної сили.
Постановою Волинського апеляційного суду від 07 вересня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 липня 2023 року - без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що у справі № 161/927/22 та у цій справі збігаються сторони, предмет і підстави позову.
Зокрема, позивачем є ОСОБА_1, а відповідачем - ТОВ "Луцька картонно-паперова фабрика", предмет позову в обох справах становлять вимоги про незаконність звільнення позивача з роботи за угодою сторін на підставі його особистої заяви від 29 листопада 2021 року, яку, як стверджує ОСОБА_1, він написав під психологічним і фізичним тиском з боку адміністрації роботодавця, та про відшкодування моральної шкоди. Жодних нових обставин позивач не навів, лише розширено посилався на докази, які ним не були подані раніше, - аудіозаписи розмов між працівниками.
Зважаючи на збіг в обох справах сторін, предмета та підстав позовів, а також беручи до уваги, що на час подання ОСОБА_1 цього позову набрало законної сили судове рішення у справі № 161/927/22, то обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у цій справі згідно з пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України.
Аргументи заявника про те, що позови у цій справі та у справі № 161/927/22 не є тотожними, оскільки він обґрунтував свій новий позов нормами статей 203, 215, 216, 230, 231 ЦК України та просив саме на цій підставі визнати недійсними правочинами його заяву та наказ про звільнення за угодою сторін, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, вказавши, що формулювання прохальної частини позовної заяви в іншому форматі з посиланням на інші правові норми не може свідчити про відмінність правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі та у справі № 161/927/22, яку розглядали суди різних інстанцій та у якій ухвалено рішення, що набрало законної сили.
Крім того, зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а з`ясувавши, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює їх правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
При розгляді трудових спорів, пов`язаних зі звільненням працівника, належним та ефективним способом судового захисту є подання позову про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (моральної шкоди), як це передбачено нормами КЗпП України, зокрема статтями 231-241-1 цього Кодексу.
У розумінні статті 202 ЦК України трудовий договір (а так само і заява про припинення трудового договору за угодою сторін) не є правочином, на який поширюються передбачені статтями 203, 215 цього Кодексу вимоги щодо чинності правочину та який може бути визнаний недійсним з передбачених ЦК України підстав.
Таким чином, змінене позивачем ОСОБА_1 формулювання позовних вимог та посилання на інші, ніж у попередньому позові, норми закону, які не підлягають застосуванню до трудових відносин, не впливає на суть його позовних вимог, не змінює предмет та фактичні підстави нового позову, який є тотожним з попереднім, що вже вирішений судом.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
05 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 липня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року і передати справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначив, що суд першої інстанції безпідставно відмовив йому у відкритті провадження з підстав набрання законної сили рішенням суду між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, оскільки предметом цього позову є визнання його заяви про звільнення неправочинною, а правочину про звільнення за угодою сторін - недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, тоді як у справі № 161/927/22 суди розглянули його позов про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення, скасування наказу про звільнення, зміну дати і підстави звільнення з роботи, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди із застосуванням положень КЗпП України.
Суди залишили поза увагою те, що остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів є завданнями підготовчого провадження.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Підставою для прийняття судового рішення про відмову у відкритті провадження у справі може бути лише наявність на час вирішення питання про відкриття провадження у справі рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.
Для застосування вказаної підстави для відмови у відкритті провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Аргументи інших учасників справи
У листопаді 2023 року ТОВ "Луцька картонно-паперова фабрика" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Луцького міськрайонного суду Волинської області.
08 листопада 2023 року справа № 161/12266/23 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Встановлено, що у провадженні Луцького міськрайонного суду Волинської області перебувала цивільна справа № 161/927/22 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Луцька картонно-паперова фабрика" про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення, скасування наказу про звільнення, зміну дати і підстави звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Свій позов у справі № 161/927/22 ОСОБА_1 обґрунтовував, зокрема, тим, що під тиском роботодавця 29 листопада 2021 року він написав заяву про звільнення з роботи за угодою сторін. 01 грудня 2021 року наказом підприємства на підставі поданої заяви його було звільнено згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України за угодою сторін. Вказував, що заяву про звільнення за угодою сторін написав поза своєю волею, наміру звільнятися не мав, а на час звільнення перебував на лікарняному.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року у справі № 161/927/22 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади слюсара з контрольно-вимірювальних приладів і автоматики допоміжних дільниць 6 розряду ТОВ "Луцька картонно-паперова фабрика" на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України з 01 грудня на 08 грудня 2021 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У справі № 161/927/22 суди встановили, що ОСОБА_1 з власної волі подав письмову заяву про звільнення за угодою сторін і така дата звільнення була погоджена роботодавцем, що відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Змінивши дату звільнення позивача на 08 грудня 2021 року, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 був звільнений у період тимчасової непрацездатності, який тривав із 01 до 07 грудня 2021 року, тому датою припинення трудових відносин є перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності.
Звертаючись у липні 2023 року до суду з цим позовом, ОСОБА_1 також вказував на те, що заяву про звільнення за угодою сторін він писав проти своєї волі, під впливом фізичного і психологічного тиску та під диктовку директораТОВ "Луцька картонно-паперова фабрика".
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив суд: визнати його заяву про звільнення неправочинною, а правочин про звільнення за угодою сторін недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України; стягнути з відповідача на свою користь 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 40 000,00 грн компенсації за майнову шкоду, яка пов`язана з витратами на правничу допомогу у зв`язку з порушенням його немайнових прав.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.