ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2024 року
м. Київ
справа №564/138/18
провадження № 51-7312 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженої ОСОБА_7,
потерпілого ОСОБА_8,
потерпілої ОСОБА_9,
представника потерпілих ОСОБА_10,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 на вирок Костопільського районного суду Рівненської області від 11 липня 2022 року й ухвалу Рівненського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року та потерпілого ОСОБА_8 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Осова Костопільського району Рівненської області, громадянки України, яка зареєстрована в АДРЕСА_1,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 11 липня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватою та призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з визначенням іспитового строку два роки та покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
Позовну заяву ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальних та моральних збитків задоволено частково та присуджено до стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 36 500 грн майнової шкоди та 150 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти вимог відмовлено.
Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року вищевказаний вирок місцевого суду залишено без змін.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_7 08 листопада 2016 року приблизно о 22:00 керувала автомобілем "Volkswagen Transporter" (д. н. з. НОМЕР_1 ), рухалася ним по проїзній частині вул. Лесі Українки в с. Яполоть Костопільського району Рівненської області, порушила вимоги пп. б) п. 2.3, п. 12.3 Правил дорожнього руху, проявила неуважність до дорожньої обстановки, в момент виникнення перешкоди для руху заходів до зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди негайно не вжила і поблизу будинку №21 допустила наїзд на ОСОБА_11, який знаходився на проїзній частині, внаслідок чого останній загинув.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник стверджує про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 .
На обґрунтування своїх вимог захисник вказує про те, що:
- ОСОБА_7 нікого не збивала та не здійснювала наїзду, а була лише випадковим свідком, який бачив ОСОБА_11 на проїжджій частині дороги в момент його об`їзду;
- сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК, вчинене ОСОБА_7 ;
- суди не надали оцінки низці недоліків під час здійснення огляду місця ДТП та оформленого за його результатами протоколу, а саме: не було вилучено шапку чорного кольору, яка, на думку захисника, могла містити сліди вчинення злочину, оскільки смерть потерпілого настала через черепно-мозкову травму голови; фотозйомка огляду здійснена цифровим фотоапаратом, марка і модель якого не зазначені; до протоколу огляду місця ДТП додані чорно-білі фотографії, а не кольорові, які б засвідчили наявність слідів речовини схожої на кров на автомобілі; зі змісту протоколу вбачається, що на автомобілі не було слідів, які б свідчили про його контакт з тілом потерпілого;
- не було допитано понятих ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які залучались під час здійснення огляду місця ДТП;
- протокол огляду автомобіля від 10 листопада 2016 року є недопустимим доказом, оскільки ОСОБА_7 не надавала своєї згоди на його огляд, а поняті не залучалися;
- недопустимими є похідні від протоколу огляду автомобіля докази - висновки експерта від 18 листопада 2016 року №2.2-254/16, від 18 листопада 2016 року №2.2- 253/16, від 12 грудня 2016 року №10/684, від 29 червня 2017 року №44/3.1- 310/17;
- протокол слідчого експерименту від 08 листопада 2017 року є недопустимим доказом, оскільки ОСОБА_7 на момент його проведення перебувала в статусі свідка і в подальшому була визнана підозрюваною, а тому похідний від нього доказ висновок судової інженерно - транспортної експертизи від 27 листопада 2017 року №3.1-916/17 також є недопустимим;
- органом досудового розслідування порушено право на захист ОСОБА_7, оскільки їй протягом одного дня (22 січня 2018 року) було повідомлено про підозру, допитано без участі захисника та повідомлено про завершення досудового розслідування з наданням доступу до матеріалів досудового розслідування.
Потерпілий у своїй касаційній скарзі посилається на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через його м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування касаційних вимог потерпілий стверджує, що при призначенні покарання суд першої інстанції належним чином не врахував, що вчинений злочин відноситься до категорії тяжких. Стверджує, що апеляційний суд проігнорував те, що ОСОБА_7 у вчиненому не розкаялась, у добровільному порядку не відшкодувала потерпілим матеріальну шкоду та не визнала вчинення злочину, що, на думку потерпілого, свідчить про те, що її виправлення неможливе без ізоляції від суспільства та без реального відбуття покарання у виді позбавлення волі.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні:
- захисник та засуджена підтримали касаційну скаргу захисника, просили її задовольнити та заперечили щодо задоволення касаційної скарги потерпілого;
- потерпілі і їхній представник підтримали касаційну скаргу потерпілого та просили її задовольнити, касаційну скаргу захисника заперечили;
- прокурор заперечив вимоги касаційної скарги захисника та підтримав касаційну скаргу потерпілого.
Мотиви суду
Суд заслухав суддю-доповідача, учасників судового провадження, перевірив матеріали кримінального провадження, наведені в касаційних скаргах доводи та дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, Суд під час оцінки касаційних доводів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судами попередніх інстанцій.
В касаційній скарзі захисник засудженої стверджує про недопустимість протоколу огляду автомобіля від 10 листопада 2016 року та похідних від нього висновків судових експертиз з мотивів відсутності понятих та згоди ОСОБА_7 під час його проведення.
Колегія суддів не погоджується з наведеними твердженнями.
Вказані доводи були предметом оцінки судів попередніх інстанцій, які дійшли обґрунтованого висновку про їх безпідставність, оскільки відповідно до наявного в матеріалах кримінального провадження свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 29 травня 2014 року (а. с. 22, Т. 1) власником автомобіля "Volkswagen Transporter" (д.н.з. НОМЕР_1 ) є ОСОБА_14, який 10 листопада 2016 року згідно з поданою ним заявою надав згоду на проведення огляду вказаного автомобіля і проведення необхідних судових експертиз у цьому кримінальному провадженні (а. с. 58, Т. 1). Вільне волевиявлення власника автомобіля учасниками кримінального провадження під сумнів не ставилося. Крім того, ні ОСОБА_14, ні засуджена не подавали скарг чи зауважень в ході проведення огляду транспортного засобу, яким було вчинено ДТП.
Також КПК не передбачає обов`язкової участі понятих при огляді, якщо він проводиться не в житловому приміщенні, водночас, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, зазначена слідча дія проводилась в гаражі на території Костопільського ВП ГУНП в Рівненській області, куди автомобіль було направлено після огляду місця ДТП.
Відтак Суд не вбачає підстав для визнання протоколу огляду автомобіля від 10 листопада 2016 року недопустимим доказом, як і похідних від нього доказів.
Щодо аргументів про недопустимість протоколу слідчого експерименту від 08 листопада 2017 року та похідного від нього висновку судової інженерно - транспортної експертизи від 27 листопада 2017 року №3.1-916/17, оскільки під час його проведення ОСОБА_7 перебувала в статусі свідка, а в подальшому була визнана підозрюваною, Суд зазначає таке.
Колегія суддів звертає увагу на те, що під час слідчого експерименту інтереси ОСОБА_7 представляв адвокат ОСОБА_15, який був залучений до участі у вказаній слідчій дії на підставі постанови слідчого від 08 листопада 2017 року за бажанням ОСОБА_7 (а. с. 126, Т. 1). Проведенню слідчого експерименту передувало роз`яснення ОСОБА_7 права не свідчити проти себе і відмовитися давати показання, що можуть стати підставою для підозри чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, що відображено безпосередньо у протоколі вказаної слідчої дії (а. с. 132, Т. 1).
Будь-яких зауважень до протоколу слідчого експерименту ні ОСОБА_7, ні її захисник не заявляли.
Суд зазначає, що відомості, які зафіксовані у протоколі слідчого експерименту від 08 листопада 2017 року, фактично не суперечать показанням, наданим ОСОБА_7 під час досудового розслідування та судового розгляду. Загалом інформація про розвиток подій та розташування потерпілого й транспортного засобу під час ДТП як у протоколі слідчого експерименту, так і в показаннях учасників судового провадження не містить істотних суперечностей.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що підстав для визнання протоколу слідчого експерименту та похідного від нього висновку судової інженерно - транспортної експертизи недопустимими доказами немає.
Доводи захисника про відсутність відомостей щодо марки та моделі цифрового фотоапарата, яким було здійснено фотозйомку під час огляду місця ДТП 09 листопада2016 року, касаційний суд відхиляє.
У протоколі вказаної слідчої дії вказано, що огляд місця ДТП проводився також за допомогою фотозйомки цифровим фотоапаратом, а відповідні фотозображення є додатками до протоколу від 09 листопада 2016 року (а. с. 13-21, Т. 1). Конкретна марка фотоапарата і його технічні характеристики не мають вирішального значення для цілей огляду місця ДТП.
Крім цього, сторона захисту не ставить під сумнів зміст самих фотозображень та тих предметів, речей тощо, які на них зображені, чи їхнього місцярозташування.
З огляду на викладене, підстав для визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця ДТП від 09 листопада 2016 року колегія суддів не вбачає.
На думку захисника, винуватість засудженої не доведена поза розумним сумнівом.
Колегія суддів не погоджується з наведеними твердженнями та вважає, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, суди попередніх інстанцій встановили на підставі низки належних та допустимих доказів, зокрема:
- протоколу огляду місця події від 09 листопада 2016 року, відповідно до якого місце ДТП знаходиться навпроти будинку АДРЕСА_2 . Автомобіль "Volkswagen Transporter" (д.н.з. НОМЕР_1 ) знаходиться біля правого краю проїзної частини вул. Лесі Українки. Із доданої до протоколу схеми вбачається, що труп ОСОБА_11 розміщений на проїжджій частині головою в напрямку руху автомобіля ОСОБА_7 (а. с. 10 - 21, Т.1);