ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2024 року
м. Київ
cправа № 906/513/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Фонду державного майна України - Вакуляк Ю.А.,
Товариства з обмеженою відповідальністю
"Прикарпатзахідтранс" - Тарасюка О.І.,
Південно-Західного Акціонерного товариства
трубопровідного транспорту нафтопродуктів - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 (у складі колегії суддів: Гудак А.В. (головуючий), Мельник О.В., Олексюк Г.Є.)
та рішення Господарського суду Житомирської області від 26.06.2023 (у складі колегії суддів: Кравець С.Г. (головуючий), Вельмакіна Т.М., Тимошенко О.М.) в частині задоволених позовних вимог
у справі № 906/513/21
за позовом Фонду державного майна України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс", Південно-Західного Акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів
про визнання права власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації права власності,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2021 року Фонд державного майна України звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс" (далі - ТОВ "Прикарпатзахідтранс"), Південно-Західного Акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів, у якому просив:
- визнати за державою в особі Фонду державного майна України право власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс розташованої на території України частини магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", згідно з переліком, наведеним у прохальній частині позовної заяви;
- скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ "Прикарпатзахідтранс" та Південно-західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів на об`єкти нерухомого майна.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що об`єкти нерухомого майна, які проходять територією України та забезпечують функціонування нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", є державною власністю України, проте відповідачами безпідставно було зареєстровано право власності на це майно, що призвело до порушення прав і законних інтересів держави.
ТОВ "Прикарпатзахідтранс", заперечуючи проти позову, заявило, зокрема про застосування позовної давності.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 26.06.2023 позов задоволено частково. Визнано за державою в особі Фонду державного майна України право власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс розташованої на території України частини магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", згідно з переліком, наведеним у резолютивній частині рішення. В іншій частині позовних вимог про визнання права власності на майно відмовлено. У позові до Південно-Західного Акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів відмовлено. У частині позовних вимог про скасування державної реакції права власності відмовлено. Стягнуто з ТОВ "Прикарпатзахідтранс" на користь Фонду державного майна України витрати зі сплати судового збору в сумі 794 500,00 грн.
ТОВ "Прикарпатзахідтранс" оскаржило в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 відмовлено в задоволенні заяви ТОВ "Прикарпатзахідтранс" про закриття провадження у справі № 906/513/21 у частині визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс розташованої на території України частини магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", зокрема на технологічні об`єкти, що необхідні для забезпечення експлуатації об`єктів ЛВДС " 5С" (які входять до складу лінійної виробничо-диспетчерської станції " 5С" (знаходиться за адресою: Рівненська обл., Дубенський р-н, смт. Смига), а саме на: резервуарний парк для товарних операцій, ємністю 10000 куб. м (РВС - 10000 № 101); резервуарний парк для товарних операцій, ємністю 10000 куб. м (РВС - 10000 № 102); резервуарний парк для товарних операцій, ємністю 10000 куб. м (РВС - 10000 № 105); резервуарний парк для товарних операцій, ємністю 10000 куб. м (РВС - 10000 № 106). Відмовлено в задоволенні клопотання ТОВ "Прикарпатзахідтранс" про зупинення провадження у справі № 906/513/21 до набрання законної сили вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська у справі №991/8131/21 (кримінальне провадження №52021000000000215 від 22.04.2021) за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 365-2, частиною 2 статті 384 Кримінального кодексу України.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 апеляційну скаргу ТОВ "Прикарпатзахідтранс" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 26.06.2023 у частині визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс розташованої на території України частини магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок" залишено без змін.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволених позовних вимог, у листопаді 2023 року ТОВ "Прикарпатзахідтранс" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 26.06.2023 в частині визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс розташованої на території України частини магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок" та скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 повністю, а в скасованій частині ухвалити нове рішення про відмову в позові у відповідній частині.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.12.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 906/513/21 за касаційною скаргою ТОВ "Прикарпатзахідтранс" з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.01.2024.
Фонд державного майна України у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Південно-Західне Акціонерне товариство трубопровідного транспорту нафтопродуктів (знаходиться за адресою: 443067, Російська Федерація, м. Самара, вул. Карбишева, буд. 61в, оф. 604) у судове засідання свого представника не направило; про день, час та місце проведення судового засідання повідомлено належним чином шляхом розміщення повідомлення на офіційному вебсайті Верховного Суду та наявності ухвали Верховного Суду від 21.12.2023 у справі № 906/513/21 у відкритому, загальному доступі у Єдиному державному реєстрі судових рішень https://reyestr.court.gov.ua/.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
З огляду на положення Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 (з наступними змінами), Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Закону України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справа та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993", Закону України "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності", статті 202 ГПК, розміщення відповідного повідомлення про розгляд у відкритому судовому засіданні 24.01.2024 касаційної скарги ТОВ "Прикарпатзахідтранс" у справі № 906/513/21 на офіційному вебсайті Верховного Суду, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника відповідача.
У судовому засіданні 24.01.2024 було оголошено перерву до 31.01.2024.
25.01.2024 ТОВ "Прикарпатзахідтранс" через систему "Елкетронний суд" подало клопотання про зупинення провадження у справі № 906/513/21 до набрання законної сили вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська у справі № 991/8131/21 (кримінальне провадження № 52021000000000215 від 22.04.2021) за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 365-2, частиною 2 статті 384 Кримінального кодексу України.
Клопотання обґрунтоване тим, зокрема, що у матеріалах справи наявні два висновки експертизи, у тому числі висновок інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017 у справі № 14/312, підготовлений комісією Державного підприємства "Український державний науково-дослідний і проектний інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу" у складі ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, яка у справі № 991/8131/21 є обвинуваченою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 365-2, частиною 2 статті 384 Кримінального кодексу України, що полягають у підготовці, складанні та наданні на адресу Господарського суду Рівненської області висновку від 20.03.2017, до якого нібито внесені відомості, що не відповідають фактичним даним щодо вартості об`єктів (основних засобів) нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок" та його характеристиці. Кримінальна справа на цей час розглядається Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області. Оскільки, на думку відповідача, результати розгляду Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська справи № 991/8131/21 за обвинуваченням ОСОБА_1 матимуть безпосередній вплив на розгляд касаційної скарги у справі № 906/513/21, отже до винесення вироку у зазначеній кримінальній справі існує об`єктивна неможливість розгляду справи № 906/513/21, тому провадження у цій справі (№ 906/513/21) підлягає зупиненню.
У судовому засіданні 31.01.2024 представник ТОВ "Прикарпатзахідтранс" підтримав подане клопотання.
Представник Фонду державного майна України проти заявленого клопотання заперечив та просив відмовити у його задоволенні.
Як зазначалося вище, відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 227 ГПК суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, зокрема, у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
У пункті 4 частини 1 статті 229 ГПК установлено, що провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 ГПК України - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження в якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
З огляду на приписи пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Водночас відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Ураховуючи наведене заявником обґрунтування підстав зупинення провадження у справі, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, у тому числі щодо встановлення обставин, дослідження і оцінки доказів (стаття 300 ГПК), також те, що за змістом клопотання відсутні належні мотиви та доводи щодо об`єктивної неможливості розгляду справи № 906/513/21 до набрання законної сили вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська у справі № 991/8131/21, а заявником клопотання не доведено об`єктивної неможливості розгляду справи № 906/513/21 до набрання законної сили вироком у справі № 991/8131/21 на підставі наявних в матеріалах справи доказів чи неможливості здійснення судом касаційної інстанції перевірки законності та обґрунтованості рішень місцевого та апеляційного господарських судів відповідно до викладених у них висновків, з огляду на положення частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити розгляд справи упродовж розумного строку, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання ТОВ "Прикарпатзахідтранс" про зупинення провадження у справі № 906/513/21.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що нафтопродуктопровід "Самара-Західний напрямок", побудований як стратегічний об`єкт у 1957-1968 роках, до 1987 року входив до системи Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами.
Відповідно до актів введення в експлуатацію, копії яких наявні в матеріалах справи, об`єкти трубопроводу будувалися та приймалися в експлуатацію за часів СРСР.
Відповідно до наказу начальника головного управління по транспорту і постачанню нафти та нафтопродуктів при Раді Міністрів РРФСР від 03.04.1970 № 48а створено, зокрема Прикарпатське районне управління магістральних продуктопроводів з місцезнаходженням у м. Луцьку на базі дільниць Південно-Західного управління магістральних продуктопроводів Головнафтопостачу РРФСР, а згідно з наказом від 05.08.1970 № 94 місцезнаходження Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів перенесено до м. Рівне.
За змістом наказу Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів від 14.09.1988 № 294 "Про перейменування районних підприємств магістральних нафтопродуктопроводів і їх підрозділів" згідно з наказом Президії Верховної Ради СРСР від 29.12.1987 "Про скасування союзно-республіканського Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами" Рада Міністрів СРСР постановою від 12.02.1988 № 193 "Про передачу об`єднань, підприємств і організацій скасованого Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами до відання відповідного Державного комітету РРФСР по забезпеченню нафтопродуктами" передала станом на 01.01.1988 до відання Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів з усіма підлеглими організаціями, зокрема Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів, місто Рівне (Українська РСР).
Після розпаду СРСР Прикарпатському управлінню повернуто всі об`єкти Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктів у межах України.
На підставі наказу Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту РРФСР від 10.03.1992 № 47а "Про перейменування районних управлінь магістральних нафтопродуктопроводів у складі Південно-Західного об`єднання магістральних нафтопродуктопроводів і реорганізацію їх структурних підрозділів" Прикарпатське районне управління перейменовано в Прикарпатську філію Південно-Західного об`єднання магістральних нафтопродуктопроводів.
Згідно з наказом Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів Концерну "Роснафтопродукт" від 27.11.1992 № 293 структурному підрозділу Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів Прикарпатському районному управлінню магістральних нафтопродуктопроводів з місцезнаходженням у місті Рівному (Україна) присвоєно статус Дочірнього підприємства, яке перейменовано в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" без зміни функцій та його структурних підрозділів.
Відповідно до розпорядження голови Рівненської міської адміністрації від 22.02.1993 № 169 зареєстровано статут Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" Дочірнього підприємства Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктів концерну "Роснафтопродукт".
Правонаступником Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" стало Дочірнє підприємство "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктів з розташуванням у місті Рівному, статут якого зареєстровано розпорядженням міського голови м. Рівне від 23.11.2001 № 2790-р, яке у подальшому реорганізоване у ТОВ "Прикарпатзахідтранс".
Також судами попередніх інстанцій з огляду на наявні у матеріалах справи докази встановлено, що право загальносоюзної власності СРСР на частину нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", що проходить по території України, у встановленому законом порядку у власність будь-яким органам або організаціям не передавалося, а також установлено, що станом на 24.08.1991 це майно не перебувало й у власності Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів відповідного Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами; будь-які нормативні акти, якими б передбачалося вибуття частини нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", що проходить по території України, із загальносоюзної власності СРСР, а в подальшому з державної власності України, відсутні.
Крім того, встановлено наявність реєстрації нерухомого майна, що складає технологічний комплекс розташованої на території України частини магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок" за Дочірнім підприємством "Прикарпатзахідтранс" Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктів, а в подальшому зміна такої реєстрації з підстав правонаступництва на ТОВ "Прикарпатзахідтранс", що підтверджується наявними в матеріалах справи витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, інформаціями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, рішеннями про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, рішеннями про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
Фонд державного майна України, звертаючись до суду з відповідним позовом у справі, що розглядається, обґрунтував вимоги тим, що нафтопродуктопровід "Самара-Західний напрямок" є магістральним нафтопродуктопроводом, частина якого проходить територією України і ця його частина є державною власністю України, проте відповідачі безпідставно заволоділи державним майном - об`єктами нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок" та за відсутності правових підстав провели державну реєстрацію права власності на окремі об`єкти нерухомого майна, що забезпечують функціонування зазначеного нафтопродуктопроводу, чим порушили права та законні інтереси держави щодо такого майна.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив частково та мотивував таке рішення тим, що, виходячи із статусу нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", цей об`єкт як магістральний трубопровідний транспорт належав до загальносоюзної власності СРСР і не міг відноситися до об`єктів права інших форм власності.
Оскільки нафтопродуктопровід "Самара-Західний напрямок" є магістральним нафтопродуктопроводом, частина якого проходить територією України та складається з окремих об`єктів, така частина є державною власністю України, тому вимоги позивача в частині визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на окремі об`єкти нерухомого майна, які проходять територією України та забезпечують функціонування нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", є правомірними.
Водночас суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна (комплекс будівель), який розташований за адресою: Закарпатська обл., Свалявський р-н, с. Росош, вул. Зарічна, 1 (реєстраційний номер об`єкта 1591430321240), у тому числі промблок, А, загальною площею 238,8 кв. м; підпірна насосна, Б, загальною площею 1 178,6 кв. м; магістральна насосна, В, загальною площею 796,4 кв. м; камера регулятора тиску № 1, Г, загальною площею 19,7 кв. м; камера регулятора тиску № 2, Д, загальною площею 17,1 кв. м; прохідна, Е, загальною площею 15 кв. м; водопровідна насосна, Ж, загальною площею 71,2 кв. м; насосна піногасіння, 3, загальною площею 50,9 кв. м; озонаторна, К, загальною площею 63,7 кв. м; насосна з операторною, Л, загальною площею 46,3 кв. м; блок вторинної очистки, М, загальною площею 24,5 кв. м, технологічні колодязі 1-50, И; шлаконакопичувач, І; басейн допоміжного відстою II; буферні резервуари III, позаяк право власності на це майно згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстроване за Акціонерним товариством "Інтернешнл Трейдінг Партнере АГ" на підставі договору купівлі-продажу від 04.10.2018 та не зареєстровано за відповідачами, тому, за висновками суду, позовні вимоги в цій частині до відповідачів заявлені безпідставно. Також суд відмовив у задоволенні позову до Акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів, оскільки за встановлених обставин вимог до цього відповідача заявлено не було.
У поданій касаційній скарзі ТОВ "Прикарпатзахідтранс" послалося на те, що при вирішенні спору суди попередніх інстанцій, зокрема:
- неправильно застосували пункт 2 частини 1 статті 175, пункт 3 частини 1 статті 231 ГПК щодо наявності підстав для закриття провадження у справі та не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 05.07.2023 у справі № 922/717/22, від 23.12.2021 у справі № 922/1419/21;
- неправильно застосували положення статті 264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) при відмові у застосуванні позовної давності з посиланням на переривання позовної давності у зв`язку з пред`явленням позову у справі № 14/312, де судом розглядався позов щодо частини вимог без конкретизації спірного майна, та безпідставно не застосували сплив позовної давності (частини 3, 4 статті 267 ЦК), про застосування якої було заявлено відповідачем; при цьому не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 02.11.2022 у справі № 344/19567/19, від 28.06.2023 у справі № 754/293/20, від 15.11.2023 у справі № 750/1642/20, від 07.09.2022 у справі № 910/10569/21, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16;
- неправильно застосували положення статті 1 Закону України від 10.09.1991 № 1540-XII "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, та дійшли помилкового висновку про перебування спірної частини нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", що проходить територією України, у складі майна підприємства союзного підпорядкування; частина нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", що проходить територією України, перебувала у підпорядкуванні органів РРФСР і не може визнаватися державною власністю в розумінні положень зазначеного Закону;
- суди допустили порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
- висновки судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин неправомірності реєстрації спірної частини нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", що проходить територією України, зроблено на підставі недопустимих доказів, а саме без урахування тих доказів, які є допустимими; при цьому скаржник послався на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14, щодо належності доказів;
- висновок експертів від 04.02.2021 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комісійної судової будівельно технічної експертизи у кримінальному провадженні, на підставі якого судом першої інстанції було відхилено обставини, встановлені стосовно скаржника судовим рішенням у справі № 14/312, не є висновком експерта в розумінні пункту 2 частини 2 статті 73 та параграфа 6 глави 5 ГПК, а є одним із доказів у справі, містить суперечливі висновки; суд першої інстанції, пославшись на цей доказ, порушив частину 4 статті 75 ГПК і здійснив переоцінку обставин, що в силу закону звільняються від доказування та не повинні бути доказуватися при розгляді цієї справи; такі порушення норм процесуального права не було виправлено судом апеляційної інстанції;
- скаржником зауважено, що судові рішення попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, та доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
Статтею 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК).
Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права.
Разом із тим у статті 4 ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).
Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1 статті 4 ГПК).
З огляду на положення статті 4 ГПК, статей 15, 16 ЦК підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.
Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Відповідний порядок звернення до господарського суду встановлюють положення ГПК, частиною 1 статті 162 якого передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
За змістом пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 ГПК позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (частина 3 статті 45 ГПК).
При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що Фонд державного майна України звернувся до суду з позовом до ТОВ "Прикарпатзахідтранс", Південно-Західного Акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів, у якому просив визнати за державою в особі Фонду державного майна України право власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс розташованої на території України частини магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", згідно з переліком, наведеним у прохальній частині позовної заяви, та скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ "Прикарпатзахідтранс" та Південно-західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів на об`єкти нерухомого майна.
До переліку такого майна, зокрема входить: лінійна виробничо-диспетчерська станція "Новоград-Волинський": об`єкти нерухомого майна, будівлі, виробничі приміщення, технологічні об`єкти, технологічні трубопроводи, допоміжні трубопроводи; об`єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: Житомирська обл., Новоград-Волинський р-н, с/рада Чижівська, комплекс будівель та споруд № 1 (перекачувальна станція " 4Ч"), технологічні об`єкти; об`єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: Житомирська обл., Овруцький р-н, с/рада Руднянська, технологічні об`єкти; лінійна виробничо-диспетчерська станція " 5С", до якої входять: будівлі, об`єкти нерухомого майна, технологічні об`єкти, технологічні трубопроводи; лінійна виробничо-диспетчерська станція " 1-К", до складу якої входять: об`єкти нерухомого майна, технологічні об`єкти, технологічні трубопроводи, допоміжні трубопроводи; лінійна виробничо-диспетчерська станція "Дубриничі", до складу якої входять: об`єкти нерухомого майна, технологічні об`єкти; ремонтно-будівельне управління, до якого входять: об`єкти нерухомого майна, технологічні об`єкти; об`єкти нерухомого майна, що забезпечують безпеку та надійну експлуатацію частини магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок"; лінійна частина магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок"; технологічні об`єкти, що розміщені на лінійній частині магістрального нафтопродуктопроводу: лінійні частини магістрального нафтопродуктопроводу дві нитки відводу № 12 ділянки 42 магістрального нафтопродуктопроводу.
За доводами касаційної скарги, на яких, у тому числі, ґрунтувалися заперечення відповідача проти позову під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, наявні підстави для закриття провадження у справі № 906/513/21 відповідно до пункту 3 частини 1 статті 231 ГПК, оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення суду у справі № 14/312 між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 231 ГПК господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.
У пункті 2 частини 1 статті 175 ГПК визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Отже, закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.
Передумовою для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 175 ГПК є наявність такого, що набрало законної сили, рішення чи ухвали суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Проте зміна хоча б однієї з наведених складових не перешкоджає особі звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду підстави для відмови у відкритті провадження у справі.
Тобто, для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 ГПК необхідна наявність одночасно трьох однакових складових: рішення у справі, що набрало законної сили, повинно бути ухвалене щодо тих самих сторін, про той самий предмет і з тих самих підстав.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що предметом позову у справі № 14/312 є вимоги прокурора про визнання права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, та їх витребування з володіння Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" (далі - ДП "ПрикарпатЗахідтранс") на користь Фонду державного майна України; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (Міністерства палива та енергетики України), третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Федерального агентства по управлінню державним майном Російської Федерації, Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт".
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 у справі № 14/312 позов задоволено. Визнано право власності на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, за державою в особі Фонду державного майна України. Витребувано частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, з володіння ДП "ПрикарпатЗахідтранс" та передано їх Фонду державного майна України.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2014 рішення місцевого господарського суду від 22.03.2011 скасовано, провадження у справі № 14/312 припинено на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК.
Постановою Вищого господарського суду України від 07.08.2014 постанову Рівненського апеляційного господарського від 25.04.2014 скасовано з передачею справи до цього ж суду апеляційної інстанції для апеляційного перегляду рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 по суті.
При повторному апеляційному перегляді постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 17.03.2015 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 залишено без змін.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21.04.2015, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.06.2015, заяву ДП "ПрикарпатЗахідтранс" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 задоволено. Рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 скасовано та призначено розгляд справи в судовому засіданні.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2017, у задоволенні позову відмовлено.
Верховний Суд залишив без змін ці судові рішення у справі № 14/312 та у постанові від 30.05.2018 зазначив, зокрема, що за замістом позовної заяви, прокурор ідентифікував названі частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова спільно, із зазначенням загальної протяжності обох нафтопродуктопроводів у сумі 1433 км, у той час як суди встановили, що нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок і нафтопродуктопровід Грозний Армавір-Трудова є незалежними об`єктами, не пов`язані технологічно і знаходяться на географічно віддалених один від одного територіях. З технічної точки зору ці об`єкти не можуть бути ідентифіковані спільно як частина нафтопродуктопроводу, що проходить через територію України загальною довжиною 1433 км. Кожен із вказаних нафтопродуктопроводів має свою довжину та технічні й інші характеристики; оскільки прокурором не було наведено в його позовній заяві будь-яких ідентифікуючих ознак, а також кількісних і якісних характеристик спірних частин нафтопродуктопроводів, їх склад, місцезнаходження та протяжність (окремо по кожному), то наведене унеможливлює задоволення позовних вимог в тій формі, в якій вони викладені у прохальній частині його позовної заяви.
Натомість, як зазначено вище, у справі № 906/513/21, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено як відмінність у суб`єктному складі сторін (Фонд державного майна України (позивач), ТОВ "Прикарпатзахідтранс" та Південно-Західне Акціонерне товариство трубопровідного транспорту нафтопродуктів (відповідачі), так і у предметі позову (визнання права власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс, розташованої на території України частини магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", щодо якого зазначено його чітке найменування, площі об`єктів та їх реєстраційні номери, місцезнаходження, протяжність та інші технічні характеристики, за якими це майно ідентифікується, а також скасування державної реєстрації права власності), що за обґрунтованими висновками цих судових інстанцій не є підставою для закриття провадження у справі відповідно до пункту 3 частини 1 статті 231, пункту 2 частини 1 статті 175 ГПК.