ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 201/12275/20
провадження № 61-5681св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суслов Максим Євгенійович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Чижик Ірина Олександрівна,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року в складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року в складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 та просили:
встановити факт, що ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є їх рідною тіткою;
застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину - заповіту, посвідченого 21 лютого 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Сусловим М. Є., зареєстрованого у реєстрі за № 455, в тому числі, шляхом визнання їх права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, визнання їх права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом у відповідних частках;
визнати за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визнати за ОСОБА_2 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На обґрунтування позову зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх рідна тітка ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .
Як спадкоємці за законом вони звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини та приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Чижик І. О. було відкрито відповідну спадкову справу.
Згодом їм стало відомо, що 21 лютого 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є. було посвідчено заповіт, відповідно до якого ОСОБА_4 заповіла усе належне їй майно ОСОБА_3 .
У зв`язку із хворобою ОСОБА_4 (інсульт) заповіт посвідчувався за місцем постійного проживання заповідача ( АДРЕСА_2 ) та був підписаний ОСОБА_5 . У тексті заповіту (абзац 4) зазначено (друкований текст): "Заповіт прочитано вголос особисто мною, ОСОБА_4".
Насправді ОСОБА_4 за своїм станом здоров`я не могла прочитати вголос заповіт. Всупереч вимогам ЦК України посвідчення заповіту відбувалося без свідків, заповіт зачитував не свідок, та, відповідно, заповіт не містить підписів свідків та відомостей про них. Нотаріус прибув до квартири ОСОБА_4 вже з готовим друкованим текстом заповіту.
Медичні документи, складені напередодні (за день до посвідчення заповіту) та після складання заповіту (через день) свідчать про те, що у спадкодавця було порушення мовлення, у зв`язку з гострим порушенням мозкового кровообігу.
Згідно виписки з протоколу патологоанатомічного дослідження № 19 від 09 березня 2017 року патологоанатомічний діагноз супутній - "інфаркт мозку (запалення у правій і лівій півкулях) від 20 лютого 2017 року".
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень в справі
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачами порушення їх прав внаслідок посвідчення оспорюваного заповіту.
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2022 року судові витрати в справі покладено на позивачів.
Рішенням суду першої інстанції не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Оскільки у задоволенні позову відмовлено, ці витрати підлягають покладенню на позивачів.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року змінено в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що доводи позивачів про наявність підстав для визнання заповіту нікчемним через недодержання в момент його складання вимог щодо обов`язкового посвідчення в присутності свідків не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що заповіт від 21 лютого 2017 року є недійсним в силу закону, тому вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину є передчасними.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У квітні 2023 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 через представника ОСОБА_6 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просили скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги зазначали про застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також оскаржили судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Стан здоровʼя не дозволяв ОСОБА_4 самостійно прочитати та підписати заповіт, тому присутність не менш як двох свідків при його посвідченні була обовʼязковою.
Враховуючи наведене, оспорюваний заповіт є нікчемним відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України.
Допитані в якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у цивільній справі № 201/10981/17 надали свої показання щодо обставин складання заповіту та стану здоров`я ОСОБА_4 у день його складання. Зокрема, ОСОБА_5 зазначила, що спадкодавець не читала вголос заповіт під час його посвідчення.
Медичні документи, складені напередодні та після складання заповіту свідчать про те, що заповідач у звʼязку з погіршенням стану здоровʼя не могла розмовляти.
Апеляційний суд не надав оцінку доказам недотримання вимог ЦК України щодо посвідчення заповіту та помилково зазначив, що заповіт є нікчемним лише за умови наявності одночасно обох підстав, передбачених частиною першою статті 1257 ЦК України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
20 червня 2023 року справа № 201/12275/20 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.