ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 159/2012/23
провадження № 61-15840 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - служба у справах дітей виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 липня 2023 року у складі судді Волкової Ю. Ф. та постанову Волинського апеляційного суду від 09 жовтня
2023 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Шевчук Л. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2015 року (справа
№ 159/4935/15-ц) було розірвано шлюб між нею та відповідачем. Вони є батьками двох синів: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживають разом із нею, перебувають
на її утриманні та вихованні.
ОСОБА_2 свої батьківські обов`язки не виконує, участі у вихованні та утриманні дітей не бере, не відвідує їх, не цікавиться ними, про стан здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток своїх дітей не піклується, взагалі не бачив
їх понад три роки.
За результатами розгляду її заяви про позбавлення відповідача батьківських прав орган опіки та піклування сформував висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно синів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 липня
2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив із того,
що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166
СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Позивачем не надано, а судом не встановлено винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками, які б свідчили про його ухилення від утримання та виховання синів. До відповідача не застосовувались попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дітей. При цьому ОСОБА_2 висловив заперечення щодо позбавлення його батьківських прав відносно синів, що свідчить про його інтерес до них, який із його слів не міг бути повною мірою реалізований внаслідок відносин, що склалися між колишнім подружжям.
Заслухавши пояснення сторін, думку неповнолітніх синів ОСОБА_3
та ОСОБА_4 (стаття 171 СК України), суд уважав, що відомості, на підставі яких сформований висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, є поверхневими (акт обстеження умов проживання позивача підтверджує лише факт не проживання відповідача разом
із дітьми, що не заперечується сторонами). Крім цього, районний суд не взяв
до уваги заяви-пояснення сусідів позивача, долучені останньою до позову, як такі, що є недопустимими доказами, оскільки обставини справи щодо участі батька
у вихованні дітей, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (зокрема письмовими заявами сусідів).
Суд першої інстанції послався на відповідну судову практику Верховного Суду, застосував прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року
зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН
від 21 грудня 1995 року, ратифікованої постановою Верховної Ради № 789-X11
від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини) та відповідні норми СК України.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 липня
2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довела належними та допустимими доказами винної поведінки відповідача,
як батька, свідомого нехтування ним своїми обов`язками, які б свідчили про його умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо синів, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для задоволення позову ОСОБА_1 .
При цьому районним судом правильно враховано наявність між сторонами (батьками дітей) конфлікту.
Апеляційний суд зазначив, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав недостатньо обґрунтований, зокрема
у ньому не наведено мотивів про: причини усунення відповідача від утримання
та виховання дітей; ставлення дітей до батька та матері на час складання висновку. Сам по собі висновок про доцільність позбавлення батьківських прав
не є достатнім доказом, який беззаперечно підтверджує наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав за відсутності інших належних доказів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2023 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 липня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року, й ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позов.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник посилається на те, що: судами застосовано норми права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2023 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі від 14 листопада 2023 року, відкрито касаційне провадження
у вказаній справі.Витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій зроблено помилкові висновки по суті спору, які не відповідають обставинам справи. Відповідач не надав доказів, що протягом розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанцій його ставлення до своїх батьківських обов`язків змінилось, тоді як наведені нею факти, а також наявні в матеріалах справи докази, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення батька
від виховання дітей, свідоме нехтування ним своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків. Відповідач ніяким чином не підтримує дітей, не бере участі у їх вихованні,
не провідує синів, не цікавиться їх здоров`ям, успіхами в навчанні, не піклується про їх фізичний і духовний розвиток.
Зазначає, що діти проживають разом із нею та її чоловіком - ОСОБА_7, сприймають його як батька. У 2018 році відповідач попереджався службою
у справах дітей про необхідність змінити ставлення до виховання дітей, але свою поведінку він так і не змінив. На прохання синів, вона ініціювала питання зміни
їх прізвищ.
Крім цього, вказує про порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме суд обмежив тривалість судових дебатів, надавши їй лише одну хвилину для виступу.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу, та відповідь на відзив
У січні 2024 року ОСОБА_2 направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, мотивований тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Вказує, що він працює в органах Національної поліції, має стабільну та хорошу заробітну плату, тому розмір аліментів, який утримується з його заробітної плати на підставі рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області
від 26 жовтня 2015 року, є достатнім для забезпечення розвитку їх спільних дітей. Заборгованості зі сплати аліментів немає. У 2016 році він одружився із іншою жінкою й у них народилась донька, і на його думку, саме це спонукало позивача налаштовувати їх неповнолітніх синів проти нього, змінювати їх прізвища, порушувати питання про позбавлення його батьківських прав. Категорична позиція позивача призвела до погіршення відносин між ним і синами.
У січні 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь
на відзив на касаційну скаргу, в якому позивач підтримала викладені нею мотиви
в касаційній скарзі, вважає доводи відзиву надуманими.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених
у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення суду першої
та апеляційної інстанцій відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
"Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено,
що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними
чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням
та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне
в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому
чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною
або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.