Постанова
Іменем України
07 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 753/11680/20
провадження № 61-1432св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року в складі колегії суддів: Рубан С. М., Заришняк Г. М., Кулікової С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, у якому просив: визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 29 червня 2016 року; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на цю квартиру, номер запису про право власності 15158727 від 29 червня 2016 року, 16:53:30, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Влас М. С.
На обґрунтування позову зазначав, що 15 лютого 2016 року уклав з ОСОБА_4 договір позики, за умовами якого вона взяла у нього в борг 1 568 845,80 грн, що еквівалентно 60 000,00 доларів США. 20 червня 2016 року ОСОБА_2 позичила в нього ще 4 900,00 доларів США на три місяці, про що склала розписку, а 13 червня 2017 року - 7 500,00 доларів США з кінцевим строком повернення до 15 серпня 2017 року.
У вказаних розписках ОСОБА_2 зазначила, що з метою забезпечення виконання зобов`язань з повернення грошових коштів вона передає у заставу квартиру АДРЕСА_1 .
У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 зобов`язань з повернення позики він звернувся до суду і рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 грудня 2019 року з неї стягнуто заборгованість у розмірі 2 586 650,14 грн.
Згодом він дізнався, що 29 липня 2016 року ОСОБА_2 подарувала своїй матері ОСОБА_3 квартиру, яка виступала заставою повернення боргів.
Вказаний договір дарування не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а мав на меті лише приховування майна, на яке могло бути звернуто стягнення в рахунок погашення боргів, а тому є фіктивним.
З огляду на наведене ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 червня 2022 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір дарування квартири від 29 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Влас М. С. за реєстровим номером 370.
Припинено право власності та скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру загальною площею 58, 6 кв. м, житловою площею 25, 4 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 958539680000; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 30233917 від 29 червня 2016 року, 17:04:52; номер запису про право власності 15158727).
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що, укладаючи оспорюваний договір, відповідач ОСОБА_2 діяла очевидно недобросовісно, оскільки вказаний правочин порушує права позивача щодо задоволення його кредиторських вимог за рахунок нерухомого майна, спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника з метою уникнення в майбутньому виконання рішення суду про стягнення з неї боргу.
Оскільки заборгованість ОСОБА_2, стягнута судовим рішенням, становить 2 586 650,14 грн, це рішення не виконане, немає доказів на підтвердження наявності у боржника іншого майна, за рахунок якого можливо виконати рішення суду, є підстави для визнання оспорюваного договору недійсним.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року скасовано рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 червня 2022 року та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідачі уклали оспорюваний договір дарування у 2016 року, а позивач звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у 2018 році.
Позивач не надав доказів відсутності у ОСОБА_2 будь-якого іншого нерухомого або рухомого майна, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.
Уклавши оспорюваний договір, ОСОБА_2 фактично повернула квартиру матері як єдиному законному власнику. До реалізації повноважень власника ОСОБА_2 ніколи не приступала, в неї немає ключів від квартири, вона квартиру не утримує і не утримувала.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У січні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року і залишити в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 червня 2022 року.
На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі № 922/2878/17, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також оскаржив судове рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Основною ознакою фіктивного правочину є введення в оману третьої особи (що було зроблено ОСОБА_4 шляхом написання розписки від 13 червня 2017 року, тобто вже після відчуження єдиного належного їй нерухомого майна) та намір уникнути звернення стягнення на майно за наявності невиконаних цивільно-правових зобов`язань.
Апеляційний суд не надав правової оцінки поясненням ОСОБА_2 щодо мети укладення договору уступки права вимоги від 05 березня 2007 року до договору щодо участі в інвестуванні будівництва № 7/174-1 від 20 грудня 2005 року, а саме створення враження про наявність у неї майна для отримання віз у консульських установах іноземних країн (тобто фактичного введення їх в оману).
Суд апеляційної інстанції протиправно відмовив у задоволенні клопотання його представника про зупинення провадження у справі у зв`язку з його перебуванням у складі Збройних Сил України, внаслідок чого він був позбавлений можливості особисто надати пояснення у справі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва.
28 березня 2023 року справа № 753/11680/20 надійшла до Верховного Суду.
Представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 15 лютого 2016 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір позики, за умовами якого передав їй у власність кошти в сумі 1 568 845,80 грн, що еквівалентно 60 000,00 доларів США. Згідно з умовами договору ОСОБА_2 зобов`язалася повернути повну суму позики до 15 лютого 2021 року шляхом щомісячної виплати суми, еквівалентної 1 000,00 доларів США за курсом станом на день повернення (пункт 2.4 договору). Також ОСОБА_2 зобов`язалася сплачувати відсотки за користування позикою у розмірі 1,66 % залишку неповерненої суми, що розраховувались від суми доларового еквіваленту позики за курсом на момент здійснення платежу (пункт 2.2.1 договору).
Згідно з розпискою від 20 червня 2016 року ОСОБА_2 отримала від позивача в позику грошові кошти в сумі 4 900,00 доларів США, які зобов`язувалась повернути у тримісячний строк. У тексті цієї розписки позичальниця зазначила, що завдатком повернення вказаної суми є квартира АДРЕСА_1 .