ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 947/7076/22
провадження № 61-5244св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідач - Казенне підприємство "Морська пошуково-рятувальна служба",треті особи:Професійна спілка працівників Казенного підприємства "Морська пошуково-рятувальна служба", Національне агентство з питань запобігання корупції, Державна служба морського та річкового транспорту України,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 18 серпня 2022 року у складі судді Куриленко О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 березня 2023 року у складі колегії суддів: Пузанової Л. В., Кутурланової О. В., Орловської Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Казенного підприємства "Морська пошуково-рятувальна служба" (далі - КП "МПРС"), треті особи: Професійна спілка працівників КП "МПРС"
(далі - ПСП КП "МПРС"), Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - НАЗК), Державна служба морського та річкового транспорту України, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що з 06 червня 2016 року ОСОБА_1 працював у КП "МПРС", зокрема на посаді менеджера з якості сектору якості.
31 січня 2022 року він поштою отримав копію наказу від 27 січня 2022 року про звільнення із займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (за прогул).
Позивач вказував, що його звільнення відбулося з порушенням
статті 149 КЗпП України, без відібрання пояснень під час притягнення до дисциплінарної відповідальності та з порушенням встановленого трудовим законодавством порядку звільнення з ініціативи роботодавця працівників, які обирались до складу профспілкових органів підприємства.
Також ОСОБА_1 вказує на те, що його звільнення, яке застосовується до нього відповідачем втретє, починаючи із квітня 2020 року, є заходом впливу у зв`язку з повідомленням ним в грудні 2019 року про можливі факти корупційних правопорушень з боку директора підприємства ОСОБА_2 та начальника служби охорони праці ОСОБА_3, отже, на нього поширюються права та гарантії захисту викривачів та статтею 53-4 Закону України "Про запобігання корупції", якою передбачено захист трудових прав викривача, зокрема викривачів не може бути звільнено чи примушено до звільнення, притягнуто до дисциплінарної відповідальності чи піддано з боку роботодавця іншим негативним заходам впливу або загроза таких заходів впливу у зв`язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних із корупцією правопорушень.
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ від 27 січня 2022 року № 31/к
"Про звільнення ОСОБА_1";
- поновити ОСОБА_1 на посаді менеджера з якості сектору з якості
КП "МПРС";
- стягнути з КП "МПРС" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дати поновлення на роботі, допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення
ОСОБА_1 на посаді менеджера з якості сектору з якості КП "МПРС"
та виплати середнього заробітку за один місяць (з 27 січня по 27 лютого
2022 року).
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Київський районний суд міста Одеси рішенням від 18 серпня 2022 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Одеський апеляційний суд постановою від 08 березня 2023 року рішення Київського районного суду міста Одеси від 18 серпня 2022 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що оскільки звільнення позивача відбулося з дотриманням трудового законодавства, тому правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які є похідними вимогами від вимог про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі, немає.
Крім того, Одеський апеляційний суд постановою від 16 серпня 2022 року рішення Київського районного суду міста Одеси від 16 липня 2021 року, яким позивача було поновлено на посаді менеджера з якості сектору з якості
КП "МПРС" з 06 січня 2021 року, скасував та у задоволенні позову
про поновлення на роботі відмовив, тому правові підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі на підставі рішення суду відпали і задоволення позову в цій справі буде суперечити висновкам, зробленим у постановах суду апеляційної інстанції від 16 серпня 2022 року та Верховного Суду від 30 січня 2023 року у справі № 947/3424/21.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2023 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає
пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини шостої статті 43 Конституції України.
Також касаційна скарга подана на підставі, передбаченій підпунктами
"а", "в" пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Касаційна скарга мотивована тим, що звільнення ОСОБА_1 відбулося всупереч наявних у нього як у викривача прав на захист трудових прав на підставі статті 53-4 Закону України "Про запобігання корупції".
Позивач зазначив, що він був звільнений з посади менеджера з якості сектору з якості, проте, вказана посада, як і сам сектор з якості, була відсутня в новому штатному розписі. Отже, неможливо звільнити з посади, яка відсутня у штатному розписі. Відповідач не забезпечив організаційні та технічні умови для виконання позивачем посадових обов`язків у зв`язку з відсутністю посади менеджера з якості сектору з якості.
Позивач також посилається на незастосування судами частини шостої
статті 43 Конституції України, чим, на його думку, порушені конституційні гарантії на захист від незаконного звільнення у спірних правовідносинах, що вплинуло на позбавлення ОСОБА_1 права на справедливий та незалежний судовий захист.
Доводи інших учасників справи
У червні 2023 року КП "МПРС" подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.
У червні 2023 року НАЗК подало відзив на касаційну скаргу, в якій просить задовольнити касаційну скаргу, а судові рішення скасувати, як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
У червні 2023 року КП "МПРС" подало відповідь на відзив НАЗК, вказуючи на те, що викладені у відзиві НАЗК доводи є необґрунтованими та безпідставними, та просило залишити відзив НАЗК на касаційну скаргу ОСОБА_1 без розгляду як такий, що поданий поза межами строку на вчинення такої процесуальної дії.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до пункту 2.1 Статуту КП "МПРС" підприємство створене з метою забезпечення сталого функціонування та подальшого розвитку національної системи пошуку і рятування на морі на виконання публічно-правових функцій держави Україна щодо здійснення операцій з пошуку і рятування людського життя на морі у відповідності до законодавства та міжнародних договорів України.
Згідно з пунктом 5.1.3 Статуту підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис на підставі фонду оплати праці, передбаченого фінансовим планом.
Відповідно до наказу КП "МПРС" від 04 травня 2016 року № 3-к
ОСОБА_1 прийнятий на посаду менеджера з якості сектору з якості
КП "МПРС" 06 червня 2016 року.
З 27 березня 2018 року позивач був переведений на посаду менеджера з якості сектору з якості відповідно до наказу від 27 березня 2018 року № 204-к.
Наказом від 21 квітня 2020 року № 230-к ОСОБА_1 звільнений із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату працівників відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Зазначений запис про звільнення визнано недійсним у зв`язку з поновленням ОСОБА_1 на попередній роботі відповідно до наказу від 06 листопада
2020 року № 707-п, який виданий на виконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 жовтня 2020 року у справі № 947/12894/20. Вказане рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог
ОСОБА_1 про поновлення на роботі залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року. Верховний Суд постановою від 06 липня 2022 року рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 жовтня 2020 року у незміненій після апеляційного розгляду частині та постанову Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року залишив без змін (провадження № 61-820св22).
06 листопада 2020 року КП "МПРС" видав наказ № 789-н, відповідно до якого у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов, необхідних для виконання роботи, враховуючи наказ КП "МПРС" від 17 лютого 2020 року
№ 11б-н "Про внесення змін до штатного розпису КП "МПРС", статтю 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, і з урахуванням рішення державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року, встановленням з 12 березня 2020 року на усій території України карантину, на підставі статей 34, 113 КЗпП України, оголошено простій не з вини працівника з 09 листопада 2020 року до видання наказу по підприємству щодо припинення простою ОСОБА_1 менеджеру з якості сектору з якості.
06 січня 2021 року позивач вдруге звільнений із займаної посади у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України згідно з наказом від 06 січня 2021 року № 3-к.
Київський районний суд міста Одеси рішенням від 16 липня 2021 року у справі № 947/3424/21 позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав незаконним та скасував наказ директора КП "МПРС" ОСОБА_2 від 06 січня 2021 року
№ 3-к та поновив ОСОБА_1 на посаді менеджера з якості сектору з якості КП "МПРС" з 06 січня 2021 року. Стягнув з КП "МПРС" на користь
ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 129 417,60 грн. Допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді менеджера з якості сектору з якості
КП "МПРС" та виплати середнього заробітку за один місяць (з 07 січня
до 07 лютого 2021 року) у розмірі 20 905,92 грн. Стягнув з КП "МПРС"
на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди 5 000 грн та судові витрати.
Одеський апеляційний суд постановою від 16 серпня 2022 року рішення Київського районного суду міста Одеси від 16 липня 2021 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Верховний Суд постановою від 30 січня 2023 року рішення Київського районного суду міста Одеси від 16 липня 2021 року в нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Одеського апеляційного суду
від 16 серпня 2022 року залишив без змін (провадження № 61-9058св22).
Наказом від 19 липня 2021 року № 452-к скасований наказ від 06 січня
2021 року № 3-к "Про звільнення". Поновлено ОСОБА_1 на посаді менеджера з якості з 06 січня 2021 року. Підстава: рішення Київського районного суду міста Одеси від 16 липня 2021 року у справі № 947/3424/21.
З наказом про поновлення на роботі позивач був ознайомлений 17 серпня 2021 року.
Відповідно до наказу від 18 серпня 2021 року № 548-к ОСОБА_1 відсторонений від роботи з 18 серпня 2021 року та йому запропоновано у строк до 28 серпня 2021 року включно пройти обов`язкові інструктажі та перевірку знань з охорони праці та пожежної безпеки. Час, протягом якого менеджер з якості ОСОБА_1 не буде виконувати свої трудові обов`язки, внаслідок відсторонення від роботи, наказано не оплачувати.
Згідно з наказом від 07 вересня 2021 року № 613-н ОСОБА_1 відсторонений від роботи з 08 вересня 2021 року та йому запропоновано у строк
до 17 вересня 2021 року включно пройти обов`язкові інструктажі та перевірку знань з охорони праці та пожежної безпеки. Час, протягом якого менеджер з якості ОСОБА_1 не буде виконувати свої трудові обов`язки, внаслідок відсторонення від роботи, наказано не оплачувати.
Відповідно до наказу від 30 листопада 2021 року № 775-н ОСОБА_1 відсторонений від роботи з 30 листопада 2021 року та йому запропоновано у строк до 09 грудня 2021 року включно пройти обов`язкові інструктажі та перевірку знань з охорони праці та пожежної безпеки. Час, протягом якого менеджер з якості ОСОБА_1 не буде виконувати свої трудові обов`язки, внаслідок відсторонення від роботи, наказано не оплачувати.
10 грудня 2021 року позивач написав заяву, в якій просив надати йому чергову відпустку за період роботи 2021-2022 роки з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу з 13 грудня
2021 року.
Згідно з наказом від 10 грудня 2021 року № 873-н ОСОБА_1 відсторонений від роботи з 10 грудня 2021 року та йому запропоновано у строк до 19 грудня 2021 року включно пройти обов`язкові інструктажі та перевірку знань з охорони праці та пожежної безпеки. Час, протягом якого менеджер з якості ОСОБА_1 не буде виконувати свої трудові обов`язки, внаслідок відсторонення від роботи, наказано не оплачувати.
Відповідно до наказу від 17 грудня 2021 року № 748-н позивач ОСОБА_1 відсторонений від роботи з 17 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
17 січня 2022 року КП "МПРС" видало наказ № 8-н, яким ОСОБА_1, менеджера з якості сектору з якості допустило до роботи з 18 січня 2022 року. Підставою для допуску працівника до роботи зазначений консультативний висновок спеціаліста від 20 грудня 2021 року.
17 січня 2022 року працівники КП "МПРС" здійснили виїзд на адресу проживання позивача, яка вказана у його особовій справі, з метою особистої зустрічі та обов`язкового ознайомлення з наказом КП "МПРС" від 17 січня 2022 № 8-н "Про допуск до роботи ОСОБА_4", дзвонили в домофон, двері ніхто не відчинив (акт від 17 січня 2022 року).
18 січня 2022 року працівники КП "МПРС" повторно здійснили виїзд на адресу проживання позивача, яка вказана у його особовій справі, з метою ознайомлення з наказом КП "МПРС" від 17 січня 2022 року № 8-н "Про допуск до роботи ОСОБА_4", дзвонили в домофон, двері ніхто не відчинив. Працівники КП "МПРС" звернулися до сусідів з питанням, чи не бачили вони ОСОБА_1, розшукують працівника у зв`язку з його відсутністю на роботі. Було повідомлено, що кожного ранку ОСОБА_1 вигулює свою собаку,
а отже, повинен бути вдома (акт від 18 січня 2022 року).
25 січня 2022 року працівники КП "МПРС" втретє здійснили виїзд за адресою проживання ОСОБА_1, з метою ознайомлення з наказом КП "МПРС"
від 17 січня 2022 року № 8-н "Про допуск до роботи ОСОБА_1".
ОСОБА_1 був ознайомлений з вказаним наказом та повідомлений про необхідність з`явитись на роботу. Ознайомитися під підпис з вказаним наказом відмовився (акт від 25 січня 2022 року).
27 січня 2022 року КП "МПРС" видало наказ № 31/к "Про звільнення", яким ОСОБА_1, менеджер з якості сектору з якості, звільнений із займаної посади 27 січня 2022 року, через відсутність на роботі 25, 26 та 27 січня 2022 року без поважних причин, на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи
(стаття 5-1 КЗпП України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу порушених прав послався на те, що його звільнення на підставі наказу від 27 січня 2022 року
№ 31/к є незаконним, оскільки його було поновлено на роботі на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси від 16 липня 2021 року у справі № 947/3424/24 у неналежний спосіб, оскільки посада менеджера з якості сектору з якості була відсутня у новому штатному розписі, а отже, вказане рішення суду від 16 липня 2021 року у справі № 947/3424/24 не було виконаним.
Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.
До Єдиного державного реєстру судових рішень внесено судові рішення, ухвалені судами всіх інстанцій у справі № 947/3424/21 за позовом
ОСОБА_1 до КП "МПРС", треті особи: ПСП КП "МПРС", НАЗК, Державна служба морського та річкового транспорту України, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Предметом спору у справі № 947/3424/21 є законність звільнення
ОСОБА_1 з посади менеджера з якості сектору з якості КП "МПРС", яке відбулося згідно з наказом від 06 січня 2021 року № 3-к на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Київський районний суд міста Одеси рішенням від 16 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав незаконним та скасував наказ директора КП "МПРС"ОСОБА_2 від 06 січня 2021 року № 3-к "Про звільнення".
Поновив ОСОБА_1 на посаді менеджера з якості сектору з якості
КП "МПРС" з 06 січня 2021 року.
Стягнув з КП "МПРС" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 129 417,60 грн.
Допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді менеджера з якості сектору з якості КП "МПРС" та виплати середнього заробітку за один місяць (з 07 січня по 07 лютого 2021 року) у розмірі 20 905,92 грн.
Стягнув з КП "МПРС" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди 5 000 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат (https://reestr.court.gov.ua/Review/98843013).
Наказ про поновлення на роботі ОСОБА_1 виданий КП "МПРС"
на виконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 16 липня 2021 року через два дні після його проголошення - 19 липня 2021 року.
Одеський апеляційний суд постановою від 16 серпня 2022 року рішення Київського районного суду міста Одеси від 16 липня 2021 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишив без задоволення (https://reestr.court.gov.ua/Review/105937155).
При цьому, суд апеляційної інстанції у справі № 947/3424/21 вважав, що при звільненні ОСОБА_5 відповідач дотримався вимог частини третьої
статті 49-2 КЗпП України щодо запропонування позивачеві іншої роботи на підприємстві, яке в порядку статті 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" належним чином та у встановлений законом строк повідомило діючу на той час єдину профспілку КП "МПРС" працівників Морської пошуково-рятувальної служби КП "МПРС" щодо звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства.
Верховний Суд постановою від 30 січня 2023 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 залишивбез задоволення. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 16 липня 2021 року у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Одеського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року залишивбез змін (провадження № 61-9058св22 (https://reestr.court.gov.ua/Review/108654389)).
Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення, відхилив доводи касаційної скарги, а саме про те, що висновки щодо поновлення позивача на роботі без внесення до штатного розпису відповідної посади відбулось неправомірно; щодо фактичного скорочення штату на підприємстві в спірний період часу не відбувалось; відповідачем недотримано вимог
статті 49-2 КЗпП України при звільненні позивача; щодо недотримання відповідачем вимог статті 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" щодо надання первинним профспілковим організаціям інформації щодо звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень; щодо неврахування рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем; що суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав належної оцінки доказам звільнення як негативного заходу впливу на позивача як на викривача відповідно до Закону України "Про запобігання корупції".
Отже, суди у вказаних рішеннях встановили, що звільнення ОСОБА_1
06 січня 2021 року відбулося без порушення його трудових прав та відповідно до вимог трудового законодавства, тому підстав поновлювати його на роботі немає.