ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 46/436-б (910/16810/21)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковського О.В. - головуючого, Огородніка К.М., Погребняка В.Я.,
за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.
розглянув касаційну скаргу Державної акціонерної компанії "Укрресурси" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Плесюка О.С.
на постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Б.В. Отрюх, судді: Б.М. Поляков, Б.М. Грек) від 31.05.2023
за позовом Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України
до 1) Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації)
2) Державної акціонерної компанії "Укрресурси"
3) Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Київ)
треті особи: 1) Міністерство економіки України
2) Фонд державного майна України
3) Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України
про визнання недійсним та скасування наказу
в межах справи № 46/436-б
за заявою Державного агентства резерву України
до Державної акціонерної компанії "Укрресурси"
про визнання банкрутом.
Учасники справи:
представники позивача - Вараниця К.В. (в порядку самопредставництва),
представник відповідача-1 - не з`явився,
представник відповідача-2 - не з`явився,
представник відповідача-3 - не з`явився,
представник третьої особи -1 - Колода Є.Г. (в порядку самопредставництва),
представник третьої особи-2 - Хайновський О.О. (в порядку самопредставництва),
представник третьої особи -3 - не з`явився,
від Офісу Генерального прокурора - Штін Д.С.
1. Короткий зміст вимог
1.1. 09.09.2010 Господарський суд міста Києва ухвалив: порушити, за заявою Державного комітету України з державного матеріального резерву (Державного агентства резерву України), провадження у справі про банкрутство Державної акціонерної компанії "Укрресурси" (далі - Боржник) в загальному порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів тощо.
06.04.2012 припинено процедуру розпорядження майном Боржника
1.2. 18.10.2021 Господарсько-фінансовий департамент Секретаріату Кабінету Міністрів України (далі - Позивач) подав позов про:
- визнання недійсним та скасування наказу Головного управління майном Київської міської держаної адміністрації (на даний час Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації, далі - Відповідач-1) від 23.09.1999 № 468-В (далі - Наказ);
- скасування свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 24.09.1999 (далі - Свідоцтво);
- скасування рішення Державного реєстратора прав на нерухоме мано Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві (на даний час Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Київ), далі - Відповідач-3) про державну реєстрацію прав № запису 3191-П в книзі 22 п-118 від 11.12.2012 щодо реєстрації права на нежитловий будинок в цілому - адміністративний будинок за адресою: місто Київ, провулок Музейний, 12 (далі - Адмінбудинок) за Державною акціонерною компанією "Укрресурси" (далі - Відповідач-2), форма власності колективна, з відкриттям розділу (далі - Рішення);
- визнання за Державою Україна в особі Позивача права власності на Адмінбудинок.
Також Позивач просив визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити цей строк для звернення із вказаним позовом.
1.3. Позов обґрунтований незаконністю оскаржуваних Наказу та Свідоцтва та реєстрації права власності на Адмінбудинок за Відповідачем-2, оскільки Адмінбудівля перебуває у власності Держави Україна та була передана як внесок Держави Україна до статутного капіталу державної компанії - Відповідача-2, засновником якого є Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, управління державними корпоративними правами Відповідача-2 здійснює Міністерство економіки України (далі - Третя особа-1), тому державна реєстрація права власності на Адмінбудинок за Відповідачем-2 є незаконною і стала перешкодою у реєстрації за Позивачем права власності на Адмінбудинок, а також підставою для відмови у здійсненні цієї реєстрації, тоді як земельна ділянка в тому числі під Адмінбудинком, площею 0,1712, була надана Позивачу в постійне користування для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарських будівель і споруд у пров. Музейному, 10-а, 12 у Печерському районі міста Києва.
1.4. Поважність причин пропуску позовної давності Позивач обґрунтовував отриманням відомостей про порушене право з Рішення - про відмову у державній реєстрації права власності Позивача на Адмінбудинок, та з інформаційної довідки від 11.03.2016 про право власності Відповідача-2 на спірне нерухоме майно та підстави для реєстрації цього права (оскаржувані Наказ, Свідоцтво), а також вчиненням Позивачем з вказаного часу дій щодо захисту порушеного права, звертаючись в порядку адміністративного судочинства, яке однак було визнано неналежним, оскільки остаточним рішенням адміністративного суду вирішено про розгляд цього спору в порядку господарського судочинства.
1.5. 16.11.2021 Відповідач-1 подав заяву про застосування позовної давності, яка була пропущена Позивачем, та про відмову у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності при зверненні із позовом у спірних правовідносинах, оскільки Позивач з 2008 року, коли проводились організаційно-розпорядчі дії з передачі спірного майна до сфери управління Позивача, був обізнаний з характеристиками Адмінбудинку, суб`єктом володіння цього майна та документами, на підставі яких Відповідач-2 має у власності це майно, а тому мав об`єктивну можливість звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності.
1.6. 23.12.2021 Позивач подав заяву про зміну підстав позову, в якій уточнив, що спірне майно до статутного фонду у власність Відповідача-2 не передавалось, а тому рішення Відповідача-1 (Наказ) про оформлення права власності на Адмінбудинок за Відповідачем-2 з оформленням Свідоцтва є незаконним. Також Позивач зазначив, що на момент прийняття Рішення (щодо реєстрації права власності на Адмінбудівлю) з колективною формою власності відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" цей закон не передбачав колективної форми власності, а тому і Рішення є незаконним.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2.1. 02.02.2023 Господарський суд міста Києва вирішив відмовити в позові.
2.2. Судове рішення мотивоване законністю реєстрації права власності на Адмінбудинок за Відповідачем-2, а також неповажністю причин пропуску позовної давності при зверненні із позовом у спірних правовідносинах, оскільки Позивач мав об`єктивну можливість дізнатись про обставини порушеного права Позивача у спірних правовідносинах - через ухвалення у 2008 році Кабінетом Міністрів України рішення про передачу до сфери управління Позивача спірного нерухомого майна, однак Позивач не надав переконливих доказів на підтвердження поважності причин пропуску позовної давності.
3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
3.1. 31.05.2023 Північний апеляційний господарський суд постановив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги: визнати недійсним та скасувати Наказ, скасувати Свідоцтво та Рішення, а також визнати за Державою Україна в особі Позивача право власності на Адмінбудинок.
3.2. Судове рішення мотивоване відсутністю підстав для реєстрації права власності на Адмінбудинок за Відповідачем-2, оскільки матеріали справи не містять документів, які б слугували підставою для здійснення такої реєстрації, а передача Адмінбудинку до статутного фонду Відповідача-2 не є його відчуженням з державної власності та не є підставою для реєстрації цього майна у формі колективної власності, тоді як держава України в особі відповідного компетентного органу (Третьої особи-1) не ухвалювала рішення про відчуження спірного майна з державної власності держави або про приватизацію цього майна, а передача до статутного фонду державного майна не є приватизацією цього майна. При цьому апеляційний суд вказав, що рішення Кабінету міністрів України від 2008 року про передачу нерухомого майна, зокрема, і Адмінбудівлі до сфери управління Позивача можна ототожнити з рішенням власника Відповідача-1 (загальних зборів) про зменшення статутного фонду Відповідача.
Апеляційний суд визнав поважними причини пропуску позовної давності при зверненні із вимогами у спірних правовідносинах, оскільки Позивач дізнався про порушене право у 2016 року, отримавши рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації права власності Позивача на Адмінбудинок, та дізнавшись з інформаційної довідки від 11.03.2016 з Реєстру прав власності на нерухоме майно про право власності Відповідача-2 на спірне нерухоме майно та підстави для реєстрації цього права (оскаржувані Наказ, Свідоцтво). При цьому апеляційний суд виходив з того, що Позивач вчиняв дії щодо захисту порушеного права, звертавшись в порядку адміністративного судочинства, яке однак було визнано неналежним, а остаточним рішенням суду вирішено про розгляд цього спору в порядку господарського судочинства.
4. Встановлені судами обставини
4.1. Указом Президента України від 21.12.1994 № 789/94 "Про реформування системи матеріально-технічного забезпечення народного господарства" утворено Державну акціонерну компанію "Укрресурси" на базі підприємств і організацій, що входять до сфери управління Державного комітету України з матеріальних ресурсів.
До її статутного фонду передано акції і державне майно корпоратизованих державних підприємств, у тому числі адміністративні будинки №№ 10, 10А, 12, розташовані у пров. Музейному в м. Києві.
4.2. Постановою Кабінету Міністрів України № 46 від 21.01.1995 "Питання Державної акціонерної компанії "Укрресурси" затверджено статут Державної акціонерної компанії "Укрресурси", відповідно до якого Компанія є акціонерним товариством відкритого типу, засновником є держава в особі Кабінету Міністрів України.
4.3. У редакції Статуту Боржника від 19.08.1999, яка діяла на момент оформлення оскаржуваного Свідоцтва, пунктом 2 передбачено, що засновником Боржника є держава в особі Кабінету Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 розділу VI Статуту Боржника вищим органом Компанії є загальні збори акціонерів.
4.4. На підставі Наказу зареєстровано за Відповідачем-2 право власності на нежитловий будинок у цілому - Адмінбудинок, про що 24.09.1999 видано Свідоцтво.
4.5. Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 339 від 27.02.2008 "Про забезпечення розміщення центральних органів виконавчої влади" Кабінет Міністрів України з метою розміщення Міністерства економіки України та деяких інших центральних органів виконавчої влади доручив Держкомрезерву забезпечити передачу у двотижневий строк будинків по пров. Музейному 10А та 12 у м. Києві до сфери управління Позивача.
4.6. Постановою Кабінету Міністрів України № 198 від 19.03.2008 "Про управління державними корпоративними правами Державної акціонерної компанії "Укрресурси" встановлено, що повноваження з управління державними корпоративними правами Державної акціонерної компанії "Укрресурси" здійснює Міністерство економіки України, крім цього, також зобов`язано Міністерство економіки України затвердити статут Відповідача-2 та забезпечити виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 339 від 27.02.2008.
4.7. На підставі наказу Міністра Кабінету Міністрів України № 408 від 06.03.2008 та акта приймання-передачі від 21.05.2008 адміністративні будинки по пров. Музейному, 10А та 12, було передано до сфери управління Позивача.
4.8. Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань єдиним засновником Боржника є держава в особі Міністерства економіки України.
4.9. У Статуті Боржника, затвердженого наказом Міністерства економіки України №134 від 17.04.2008 визначено, що компанія є відкритим акціонерним товариством, засновником компанії є держава, управління державними корпоративними правами здійснює Міністерство економіки України.
Згідно з пунктом 8.2.7 Статуту Боржника рішення щодо розпорядження та використання майна, внесення змін до розміру статутного капіталу відноситься до компетенції загальних зборів акціонерів.
Відповідно до пункту 3.13 цього Статуту майно, передане засновниками до статутного капіталу компанії, належить їй на праві господарського відання.
Пунктом 3.14 Статуту Боржника встановлено, що компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном відповідно до законодавства, статуту та мети діяльності компанії. Корпоративні права держави, надані компанії в управління, не можуть бути відчужені з державної власності без дозволу Кабінету Міністрів України. Стосовно них не можуть вчинятись дії, наслідком яких може бути відчуження цих корпоративних прав з державної власності.
За змістом п. 4.2 Статуту Боржника до набуття в процесі приватизації прав власності на акції компанії іншими юридичними та фізичними особами єдиним акціонером компанії від моменту її утворення та до завершення процедури приватизації або припинення її діяльності є держава в особі Міністерства економіки України.
4.10. Міністерство економіки України - орган управління, не приймало жодних рішень щодо відчуження державного майна Боржника в приватну або колективну власність.
4.11. Адмінбудинок перебуває в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності.
4.12. Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно № 28404586 від 23.02.2016 Позивачу відмовлено в державній реєстрації права власності на будівлю, що розташована за адресою: м. Київ, пров. Музейний, буд. 12, загальною площею 3678,8 кв.м, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис про право колективної власності за іншою юридичною особою, а саме за Відповідачем-2.
4.13. Отримавши інформаційну довідку з Реєстру прав власності на нерухоме майно, сформовану станом на 11.03.2016, Позивачу стало відомо, що право власності на Адмінбудинок належить Боржнику на підставі Свідоцтва, відповідно до Наказу.
4.14. З метою скасування Свідоцтва та Наказу Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з відповідним позовом до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Відповідача-2.
4.15. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2017 у справі № 826/6025/16 вказаний адміністративний позов задоволено. Скасовано Наказ та Свідоцтво.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2019 у справі № 826/6025/16, залишеною без змін Верховним Судом, задоволено апеляційну скаргу Відповідача-2; постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2017 у справі № 826/6025/16 скасовано, оскільки указаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
5. Короткий зміст вимог касаційної скарги
5.1. 29.09.2023 Відповдіач-2 в особі ліквідатора Боржника - арбітражного керуючого Плесюка О.С. подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 залишити без змін.
6. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі, підставою для касаційного оскарження судового рішення у цій справі є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки апеляційний суд:
- застосував норми права, які не були чинні на момент набуття Боржником та оформлення за ним права власності на Адмінбудинок (за Наказом та Свідоцтвом), а саме: Господарський кодекс України, Закон України "Про управління об`єктами державної власності", постанову Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803 "Про затвердження Порядку відчуження об`єктів державної власності", Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";
- не вказав, яким саме нормам суперечать оскаржувані Свідоцтво та Наказ, зокрема, яким саме нормам Закону України "Про приватизацію державного майна" та Декрету Кабінету Міністрів України "від 15.12.1992 № 8-92;
- не врахував, що оформленням переданого до статутного фонду Відповідача-2 державного майна (Адмінбудинку) за Відповідачем-2 це майно з державної власності не вибувало та не відчужувалось;
- дійшов безпідставного висновку про незастосування чинного на момент виникнення спірних правовідносин (видачі оспорюваного Наказу) Закону України "Про власність";
- дійшов помилкового висновку, що розпорядження Кабінету Міністрів України № 339 від 27.02.2008 "Про забезпечення розміщення центральних органів виконавчої влади" - про передачу Адмінбудинку до сфери управління Позивача є рішенням загальних зборів про зменшення статутного фону Відповідача-2, тоді як вказане розпорядження не є рішенням про припинення права власності Відповідача-2 на Адмінбудинок, яке виникло за Наказом та Свідоцтвом, а іншого рішення не ухвалювалось;
6.2. Також скаржник вказав, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про поважність причин пропуску Позивачем позовної давності у спірних правовідносинах, оскільки, без врахування висновку Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 у справі № 359/2421/15-ц щодо застосування положень частини першої статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), неправильно визначив початок обчислення позовної давності з моменту отримання у 2016 році рішення про відмову у державній реєстрації права власності Позивача на Адмінбудинок, тоді як за змістом позовних вимог порушення права Позивач на Адмінбудинок відбулось Наказом та Свідоцтвом у 1999 році, з якого і належить обчислювати позовну давність, а Позивач як представник держави та орган, до сфери управління якого передавалось спірне майно, мав бути обізнаним про передачу та перебування Адмінбудинку у власність Відповідача-2.
При цьому скаржник зауважив, що Позивач як представник держави ініціював спір про незаконність документів (Наказу та Свідоцтва), виданих державою, яка не може продовж 20 років не знати про факти та правові підстави відчуження об`єктів державної власності, оскільки це підриває сталість господарського обороту, оскільки кредитори у справі про банкрутство Боржника розраховували задовольнити грошові вимоги за рахунок продажу Адмінбудинку, який включений до ліквідаційної маси Боржника.
7. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
7.1. Аргументи Позивача, Фонду державного майна України (далі - Третя особа-2) та заступника Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора у відзивах на касаційну скаргу, а Третьої особи -1 - у письмових поясненнях на касаційну скаргу, в яких ці особи погоджуються з оскаржуваною постановою, як правомірною та обґрунтованою, загалом аналогічні мотивам в цьому рішенні, в яких (аргументах) вказані особи наголошують, що право власності Відповідача-2 зареєстровано з порушенням законодавства - за відсутності правовстановлюючих документів; правовстановлюючі документи на Адмінбудівлю були оцінені апеляційним судом та встановлено, що Адмінбудівля передавалась до статутного фонду з оформленням акта-приймання передачі, а тому не вибувала з державної власності, а орган, що управляє переданим до статутного фонду Боржника державним майном, не ухвалював рішення про зміну форму власності або його приватизацію спірного майна; норми щодо позовної давності застосовані правильно, а причини пропуску Позивачем цього строку визнані поважними; чинним законодавством не була передбачена колективна форма власності на момент здійснення реєстрації права на Адмінбудівлю за Позивачем з такою формою власності.
8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Щодо підстав для набуття права колективної власності на майно державної форми власності
8.1. Суди встановили, що предметом спору став Адмінбудинок, порушення права державної власності на який у спірних правовідносинах стверджує Позивач, посилаючись на оформлення за Відповідачем-2 права колективної власності на нього згідно з оскаржуваними Наказом, Свідоцтвом та Рішенням, та вимагаючи захистити це право шляхом скасування оскаржуваних актів та визнання права власності на спірне майно за державою в особі Позивача.
8.2. Право колективної власності чинне законодавство не передбачає.
Водночас така форма власності мала місце на дату видачі оскаржуваних Наказу та Свідоцтва, які стали матеріально-правовою підставою для ухвалення оскаржуваного Рішення щодо державної реєстрації за Відповідачем-2 права на Адмінбудинок з колективною формою власності.
Так, колективна форма власності була передбачена зокрема, Законом України "Про власність" та Законом України "Про підприємства в Україні" (що втратили чинність), які втратили чинність, але на дату видачі оскаржуваних актів закріплювали зазначену форму власності, визначали об`єкти та суб`єктів колективної форми власності, регламентували її правовий режим, умови та підстави її виникнення, однак.
Тому саме відповідні положення цих Законів підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
8.3. Частиною четвертою статті 2 Закону України "Про власність" було передбачено, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна, а всі форми власності є рівноправними.
Частиною першою статті 20 цього Закону встановлено, що суб`єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об`єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об`єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.
За нормами частини першої статті 21 Закону України "Про власність" право колективної власності виникає на підставі: добровільного об`єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об`єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.
Наведеній нормі кореспондують положення, зокрема, частини третьої статті 15 Закону України "Про підприємства в Україні":
Трудовий колектив державного та іншого підприємства, в якому частка держави або місцевої Ради народних депутатів у вартості майна становить більш як 50 процентів:
- бере участь у вирішенні питання про виділення із складу підприємства одного чи кількох структурних підрозділів для створення нового підприємства;
- разом з власником вирішує питання про вступ і вихід підприємства з об`єднання підприємств;
- погоджує пропозиції щодо передачі з державної у комунальну власність майна, закріпленого за підприємством, об`єктів соціальної інфраструктури, споруджених за рахунок коштів підприємства;
- приймає рішення про оренду підприємства, створення на основі трудового колективу органу для переходу на оренду і викупу підприємства.
При частковому викупі майна підприємства трудовий колектив набуває права співвласника, а підприємство - статусу спільного.