Постанова суду № 450/126/20 від 31.01.2024 про визнання недійсними окремих пунктів угод та додатків до них, визнання недійсним додатку до угоди, зобовʼязання здійснити...

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року

м. Київ

справа № 450/126/20

провадження № 61-5149св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючої - Олійник А. С. (суддя-доповідач)

суддів: Гулейкова І. Ю., Ігнатенка В. М., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (змінило назву на Акціонерне товариство "Сенс-Банк"),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Буковинським Тарасом Йосиповичем, на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 листопада 2020 року у складі судді Кіпчарського М. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 10 травня 2022 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (змінило назву на Акціонерне товариство "Сенс-Банк", далі - АТ "Сенс-Банк", банк) про визнання недійсними окремих пунктів угод та додатків до них, визнання недійсним додатку до угоди, зобовʼязання здійснити перерахунок заборгованості, визнання угоди недійсною та зарахування коштів.

Позов обґрунтований тим, що 16 березня 2019 року між нею та АТ "Сенс -Банк" укладено угоду про надання кредиту № 501121701, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, згідно з якою банк надав їй кредит для власних потреб у розмірі 33 267,60 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30,99 % річних, строком на 24 місяці (далі - Угода № 1).

24 липня 2019 року між нею та АТ "Сенс -Банк" укладено угоду про надання кредиту № 501166566, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, згідно з якою банк надав їй кредит для власних потреб у розмірі 81 580,55 грн строком на 48 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі: 33,00 % річних - за перший рік користування; 28 % річних - за період з 12-го по 23-й місяць користування; 23 % річних - за період з 24-го по 48-й місяць користування кредитом (далі - Угода № 2).

У грудні 2019 року, після отримання консультації адвоката на предмет відповідності умов вказаних договорів законодавству, позивач дізналася, що до суми щомісячного платежу відповідач включив комісійну винагороду банку за розрахунково-касове обслуговування кредиту в розмірі 2,00 % від суми кредиту за кредитним договором № 501121701, що становить 665,35 грн щомісячно, всього протягом строку дії договору 15 968,40 грн, та у розмірі 1,50 % від суми кредиту за кредитним договором № 501166566, що становить 1 223,71 грн щомісячно, всього протягом строку дії договору 58 738,08 грн.

Умови вказаних кредитних договорів, які передбачають комісійну винагороду банку за обслуговування кредиту, вважає несправедливими та такими, які необхідно визнати недійсними.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості є значно більшою ніж проценти за користування кредитом, та не є банківською послугою в розумінні Закону України "Про банки і банківську діяльність", за яку відповідач може отримувати будь-яку плату чи винагороду. Крім того, відповідач не надав повну та обʼєктивну інформацію щодо загальної вартості кредитів, чим фактично ввів її в оману щодо реальної процентної ставки та кінцевої загальної суми кредиту, внаслідок чого оспорювані умови кредитного договору є несправедливими, а їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовʼязків на шкоду позивача.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила:

- визнати недійсним підпункт (б) пункту 1 Угоди № 1 та пункт 7.2 додатку № 1 до Угоди № 1, згідно з яким встановлено комісійну винагороду за обслуговування кредиту в розмірі 2,00 % від суми кредиту, на загальну суму 15 968,60 грн та комісійну винагороду за переказ коштів і приймання готівки на рахунки банку, що сплачуються згідно з чинними тарифами банку;

- визнати недійсним підпункт (б) пункту 1 Угоди № 2 та пункт 7.2 додатку № 1 до угоди, згідно з яким встановлено комісійну винагороду за обслуговування кредиту в розмірі 1,50 % від суми кредиту, на загальну суму 58 738,08 грн та комісійну винагороду за переказ коштів і приймання готівки на рахунки банку, що сплачуються згідно з чинними тарифами банку;

- визнати недійсним додаток № 1 до Угоди № 2, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 24 липня 2019 року в частині нарахування розміру процентів за користування кредитом на загальну суму 66 327,74 грн, як таких, що суперечать умовам кредитного договору;

- зобовʼязати АТ "Сенс-Банк" здійснити перерахунок заборгованості за угодою про надання кредиту № 501166566, шляхом зарахування сплачених ОСОБА_1 комісійних винагород банку згідно з Угодами № 1, № 2, у рахунок погашення тіла кредиту за угодою про надання кредиту від 24 липня 2019 року № 501166566;

- визнати Угоду № 2 недійсною в цілому, а зайво сплачені кошти повернути ОСОБА_1 шляхом зарахування на поточний рахунок № НОМЕР_3, відкритий у АТ "Сенс-Банк".

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 листопада 2020 року, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 10 травня 2022 року, в позові відмовлено.

01 грудня 2022 року АТ "Сенс-Банк" змінило назву на Акціонерне товариство "Сенс-Банк" (далі - АТ "Сенс-Банк").

Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 ознайомилася 16 березня 2019 року та 24 липня 2019 року з паспортом споживчого кредиту, акцептом пропозиції на укладення угоди про надання кредиту, додатком № 1 до кредитного договору (графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг), якими, зокрема, передбачена щомісячна комісія за розрахунково-касове обслуговування, що підтверджується її підписом, отже, немає правових підстав для визнання вказаних вище угод та/або окремих їх положень (пунктів угод) недійсними.

Крім того, Угода № 2 укладена між сторонами на виконання попередньої кредитної Угоди № 1 (повернення кредитної заборгованості), що додатково підтверджує визнання ОСОБА_1 умов наданого їй кредитування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Буковинського Т. Й. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 травня 2022 року, просила їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права і порушили норми процесуального права.

Умови кредитних договорів, що передбачають комісійну винагороду за розрахункове-касове обслуговування, є несправедливими умовами договору та окремою виключною підставою для визнання кредитів у цій частині недійсними.

Встановлена відповідачем на постійній основі у підпункті (б) пункту 1 кредитних договорів плата за обслуговування кредиту є також оманливою умовою кредитного договору, оскільки банк вже окремо встановив комісію за переказ коштів, прийняття готівки в касу банку, тобто за розрахункове-касове обслуговування за кредитом.

Усі кошти за кредитами позивачка сплачувала готівкою через термінал у відділеннях відповідача без відкриття поточного рахунку, які миттєво зараховувались на транзитні рахунки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, що зазначені у кредитних договорах.

За кожне таке внесення готівки через термінал банку (погашення по кредиту) банк автоматично при кожному погашенні кредиту окремо стягував плату - комісію у розмірі 15,00 грн за кожен такий платіж з призначенням: комісія за переказ коштів за допомогою ПТКС банкомат АТ "Сенс-Банк" з функцією cash in.

Тому встановлена відповідачем згідно з підпунктом (б) пункту 1 кредитних договорів на постійній основі й додаткова комісійна винагорода за обслуговування кредиту є фактично подвійним стягненням плати за одні й ті самі дії, а також надуманою (несправедливою) умовою кредитного.

Положення у кредитному договорі, що встановлюють плату за обслуговування кредитної заборгованості, є несправедливою умовою договору та призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовʼязків позивача та суперечать принципу добросовісності відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Крім того, Угода № 2 є недійсною в цілому, оскільки банк здійснив нарахування процентів за іншою процентною ставкою, ніж та, що передбачена умовами кредитного договору.

При укладенні кредитного договору сторони не досягли згоди про ціну договору як істотної його умови, а відповідач приховав від позичальника реальну вартість кредиту та його складові, чим вів в оману.

Тому, встановлена відповідачем у підпункті б) пункту 1 кредитного договору комісійна винагорода за обслуговування кредиту в розмірі 1,50 % річних, є недійсною умовою, а розмір нарахованих відповідачем процентів не відповідає домовленості сторін та суперечить положенням договору.

Суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 766/8096/20, провадження № 61-15716св20, від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19, провадження № 61-17707св19, від 16 вересня 2020 року у справі № 127/27751/16-ц, провадження № 61-7067св19, від 19 серпня 2020 року у справі № 641/11984/15-ц, провадження № 61-37843св18, Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року, провадження № 6-1746цс16.

Просила стягнути з відповідача на її користь витрати на правничу допомогу у розмірі 12 700,00 грн.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З 10 червня 2017 року набрав чинності Закон України "Про споживче кредитування", який є спеціалізованим законом.

До 10 червня 2017 року стаття 11 Закону України "Про захист прав споживачів" складалася із тринадцяти частин та містила обмеження щодо встановлення комісійної винагороди у споживчих кредитних договорах.

З 10 червня 2017 року стаття 11 Закону України "Про захист прав споживачів" складається із однієї частини такого змісту: "Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування" та передбачає встановлення комісійної винагороди.

Отже, з 10 червня 2017 року у договорах споживчого кредитування є можливим зазначення положень про комісійну винагороду, крім процентів.

Безпідставним є посилання ОСОБА_1 на практику Верховного Суду, оскільки висновки, викладені у наведених нею постановах, стосуються кредитних договорів укладених до 10 червня 2017 року.

Кредитні договори відповідають вимогам Закону України "Про споживче кредитування", банк провів переддоговірну роботу щодо споживчого кредитування.

Підписанням анкети-заяви, оферти на укладання угоди про надання особистого кредиту, акцепту пропозиції про укладання угоди про надання особистого кредиту, графіку платежів та розрахунку вартості споживчого кредиту і реальної процентної ставки з урахуванням вартості усіх супутніх послуг, ОСОБА_1 підтвердила, що вона належним чином ознайомлена та згодна з умовами угоди про надання особистого кредиту, розуміла та погодилася виконувати обовʼязки, покладені на неї цією угодою.

16 лютого 2023 року та 10 травня 2023 року до Верховного Суду надійшли заяви ОСОБА_1, які за змістом є доповненнями до касаційної скарги.

Відповідно до статей 126, 390, 398 ЦПК України ці заяви підлягають залишенню без розгляду, оскільки їх подано до суду касаційної інстанції поза межами строку на касаційне оскарження.

Водночас у заяві від 10 травня 2023 року заявниця просить відшкодувати витрати на правничу допомогу, надала додаткову угоду до договору про правничу допомогу та остаточний розрахунок витрат у розмірі 19 700,00 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

Касаційне провадження відкрито відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з пʼяти суддів.

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Обʼєднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 204/224/21, провадження № 61-4202сво22.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 16 березня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ "Сенс-Банк" укладено Угоду № 1, відповідно до якої відповідач, як позикодавець, надав позивачці як позичальнику споживчий кредит у розмірі 33 267,00 грн зі сплатою 20,99 % річних строком на 24 місяці, до 18 березня 2021 року.

Згідно з пунктом 3 Угоди № 1 кредит надається позичальнику для власних потреб у розмірі 30 800,00 грн; оплати страхового платежу у розмірі 2 217,60 грн згідно з умовами комплексного договору добровільного страхування ризиків позичальника; сплати страхового платежу в розмірі 250,00 грн згідно з умовами договору добровільного страхування фінансових ризиків позичальника.

У додатку № 1 до Угоди № 1, який є невідʼємною її частиною, визначаються складові загальної вартості кредиту, графік платежів з повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, суми комісійної винагороди та інші платежі за угодою.

Згідно з цим додатком загальна вартість кредиту становить 56 991,89 грн (пункт 10), щомісячний платіж за розрахунково-касове обслуговування кредиту - 665,35 грн, а за весь період - 15 968,40 грн (пункт 7.2); щомісячний платіж (18 число кожного місяця) - 2 374,67 грн.

Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, є в паспорті споживчого кредиту, який особисто підписано позичальником 16 березні 2019 року.

Реальна річна процентна ставка становить 92,76 %, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у тому числі тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі), становить 56 991,89 грн, плата за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості становить 665,35 грн щомісячно.

Позичальник підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, виходячи із обраних ним умов кредитування. Також, підтверджено отримання всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема, шляхом розʼяснення наведеної інформації, в тому числі, суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для нього, в тому числі, в разі невиконання ним зобовʼязань за таким договором.

24 липня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ "Сенс-Банк" укладено Угоду № 2.

Відповідно до Угоди № 2 відповідач як позикодавець надав позивачці як позичальнику споживчий кредит у розмірі 81 580,55 грн строком на 48 місяців до 24 липня 2023 року зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі: 33,00 % річних - за перший рік користування; 28 % річних - за період з 12-го по 23-й місяць користування; 23% річних - за період з 24-го по 48-й місяць користування кредитом.

У додатку № 1 до Угоди № 2, яка є невідʼємною частиною угоди, визначаються складові загальної вартості кредиту, графік платежів з повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, суми комісійної винагороди та інші платежі за угодою.

Згідно з цим додатком загальна вартість кредиту становить 206 646,37 грн (пункт 10), щомісячний платіж за розрахунково-касове обслуговування кредиту - 1 223,71 грн, за весь період - 58 738,08 грн (пункт 7.2); щомісячний платіж (24 число кожного місяця) - 4 305,14 грн.

Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит є в паспорті споживчого кредиту, який особисто підписано позичальником 24 липня 2019 року.

Зі змісту вказаного документа встановлено, що реальна річна процентна ставка становить 73,11 %, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у тому числі тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) становить 206 646,37 грн, плата за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості - 1 223,71 грн щомісячно.

Позичальник підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, виходячи із обраних ним умов кредитування. Також підтверджено отримання всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема, шляхом розʼяснення наведеної інформації, в тому числі, суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для нього, в тому числі, в разі невиконання ним зобовʼязань за таким договором.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обовʼязок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частинами другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон повʼязує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позову зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 766/8096/20, провадження № 61-15716св20, на яку посилається заявниця в касаційній скарзі.

Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно з частиною пʼятою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до частин першої-другої, пʼятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовʼязків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, завтерджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України "Про споживче кредитування", у звʼязку з чим у Законі України "Про захист прав споживачів" статтю 11 викладено у такій редакції: "Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Положення частин першої, другої, пʼятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" з набранням чинності Закону України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України "Про захист прав споживачів", визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено комісію за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України "Про споживче кредитування".

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обовʼязкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, повʼязані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України "Про споживче кредитування" передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обовʼязкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і повʼязані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України "Про споживче кредитування" та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлювлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обовʼязків за кредитним договором.

Отже, встановлення банком комісії за обслуговування кредиту, зокрема, комісії за розрахунково-касове обслуговування, відповідає положенням Закону України "Про споживче кредитування".

Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21.

У справі, яка переглядається, Верховний Суд з урахуванням доводів касаційної скарги, виходить з такого.

Щодо визнання несправедливими та недійсними умов кредитного договору про сплату щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування

Розрахунково-касове обслуговування - це послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, у тому числі у вигляді електронного документа, укладеного між ними, які повʼязані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором.

Розрахунково-касове обслуговування є однією з базових операцій банків. Будь яка операція - і пасивна, і активна, і надання послуг - неминуче супроводжується здійсненням платежу, отже - розрахунковим чи касовим обслуговуванням відповідного клієнта. Причому виконання таких операцій виконуються за дорученням клієнтів, яких банки здійснюють платежі, чи касові операції.

Банки на договірній основі здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконують їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків, за що стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди.

Отже, касове обслуговування - це сукупність банківських операцій з прийняття готівкових коштів від клієнтів і зарахування їх на відповідні банківські рахунки та видачі з клієнтських рахунків через касу банку готівкових коштів згідно з розпорядженням клієнтів на цілі, передбачені чинним законодавством.

Касові операції виконуються відповідно до інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України.

У справі, що переглядається, 16 березня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ "Сенс-Банк" укладено Угоду № 1 у вигляді оферти і акцепту, згідно з якою банк надав їй кредит для власних потреб у розмірі 33 267,60 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30,99 % річних, строком на 24 місяці.

Згідно з пунктом 2 позичальнику для повернення заборгованості відкрито рахунок № НОМЕР_1.

Відповідно до пункту 1 Угоди № 1 встановлено сплату комісійної винагороди за переказ та приймання готівки на рахунки банку згідно з чиними тарифами банку.

24 липня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ "Сенс-Банк" укладено Угоду № 2 у вигляді оферти і акцепту, згідно з якою банк надав їй кредит для власних потреб у розмірі 81 580,55 грн строком на 48 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі: 33,00 % річних - за перший рік користування; 28 % річних - за період з 12-го до 23-й місяць користування; 23 % річних - за період з 24-го до 48-й місяць користування кредитом (далі - Угода № 2).

Згідно з пунктом 2 позичальнику для повернення заборгованості відкрито рахунок № НОМЕР_2.

ОСОБА_1 як на підставу позову посилалася на те, що банк на постійній основі встановив комісійну винагороду за обслуговування кредиту і переказ коштів та приймання готівки на рахунки банку, чим встановив плату, що повʼязана з поверненням кредиту. Відповідно до статті 1054 ЦК України, статті 20 Закону України "Про споживче кредитування", статей 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" за користування кредитом банк може отримувати на постійній основі лише проценти. Встановлення банком будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції є незаконним.

................

Перейти до повного тексту