ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 545/903/22
провадження № 51-3683км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022030580000504 за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та мешканки АДРЕСА_1, раніше не судимої,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190, ч.2 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_6 на вирок Луцького міськрайонного суду від 9 березня 2023 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 30 травня 2023 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду від 9 березня 2023 року ОСОБА_6 засуджена за ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК до покарання:
- за ч.1 ст.190 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік;
- за ч.2 ст.190 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком 1 рік, з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_6 визнано винуватою у тому, що вона у невстановленому у ході досудового розслідування місці, діючи умисно, керуючись корисливим мотивом та метою незаконного заволодіння чужим майном, під приводом продажу товару за попередньо розміщеним оголошенням у соціальній мережі "Facebook", шляхом обману, не маючи на меті виконувати зобов`язання щодо відправлення обраного потерпілими товару, незаконно заволоділа їх грошовими коштами, які потерпілі добровільно перерахували на вказану у переписці у "Messenger" ОСОБА_6 банківську картку АТ "Ощадбанк" № НОМЕР_1, видану на її ж ім`я, чим спричинила потерпілим майнової шкоди. У такий спосіб ОСОБА_6 заволоділа:
- 19 вересня 2021 року грошима ОСОБА_8 в сумі 264 грн, які потерпіла перевела 19 вересня 2021 року о 15:48;
- у період з 19 до 20 вересня 2021 року грошима ОСОБА_9 в сумі 370 грн, які потерпіла перевела 19 вересня 2021 року о 13:23;
- у період з 25 до 27 вересня 2021 року грошима ОСОБА_10 у сумі 910 грн, які потерпіла 25 вересня 2021 року о 05:37 та о 08:12 перерахувала двома транзакціями відповідно у сумі 540 грн та 370 грн;
- 28 жовтня 2021 року о 18:54 грошима потерпілої ОСОБА_11 в сумі 670 грн;
- 31 жовтня 2021 року о 14:27 грошима потерпілої ОСОБА_11 в сумі 255 грн.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 30 травня 2023 року вирок залишений без змін.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої через суворість, просить змінити судові рішення щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання та призначити їй покарання у виді штрафу.
На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає що:
- у суду були всі підстави для призначення ОСОБА_6 покарання у виді штрафу, оскільки остання вперше притягується до кримінальної відповідальності, обставинами, що пом`якшують її покарання, є активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень та добровільне відшкодування завданих збитків, які теж були враховані судом при прийнятті рішення, що, на переконання захисника, узгоджується з положеннями статей 50, 65 КК, а також правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 617/775/20;
- висновок апеляційної інстанції про неможливість заміни призначеного місцевим судом покарання на штраф з підстав погіршення правового становища засудженої, оскільки ОСОБА_6 звільнена від відбування покарання у виді обмеження волі з випробуванням, а захід примусу у вигляді штрафу підлягає виключно реальному виконанню, є помилковим;
- ст. 53 КК не ставить в залежність штраф, як грошове стягнення, від джерела доходів, з яких він буде сплачений. Водночас ОСОБА_6 пропонувала прокурору укласти угоду про визнання винуватості і сплатити штраф у розмірі 35 000 грн. У судовому засіданні вона пояснювала, що має кошти для сплати штрафу.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення вимог касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію прокурора, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація її дій за ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК у касаційній скарзі не оспорюються, тому в касаційному порядку не перевіряються.
Доводи касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Як убачається з вироку, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких відповідно до вимог ст.12 КК є кримінальним проступком, а інше - не тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_6, яка мала постійне місце реєстрації та проживання, на обліку у нарколога чи психіатра не перебувала, потерпілі не наполягали на суворій мірі покарання, а також активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень та добровільне відшкодування завданих збитків, які суд визнав обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченої, та не встановив обставин, які обтяжують покарання.