ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 638/15236/19
провадження № 61-14000св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Мальованого Ю. М., Яцини В. Б., та касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - Бєлокриницького Артема Олександровича на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 рокуу складі колегії суддів: Бурлака І. В., Мальованого Ю. М., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
1. У вересні 2019 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення сплачених грошових коштів та визнання права власності в порядку поділу спільного майна подружжя.
2. Позовна заява мотивована тим, що з 25 липня 2003 року вона з
ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 червня 2014 року. В шлюбі у сторін народилась дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. Зазначила, що після розірвання шлюбу сторони добровільно поділили більшість спільно набутого за період шлюбу майна, про що свідчить договір про поділ майна від 22 квітня 2015 року.
4. Вказала, що з липня 2014 року вона сплатила заборгованість за договорами кредиту в публічному акціонерному товаристві "Райффайзен банк Аваль" за
№ 014/1800/82/88833 від 03 липня 2007 року в сумі 808 115,80 грн і 123 109,79 грн процентів за користування кредитом та за № 014/1800/82/91003 від 17 серпня 2007 року в сумі 708 620,10 грн заборгованості і 124 932,02 грн відсотків. Всього після розірвання шлюбу нею сплачено 1 764 777,71 грн власних коштів на погашення заборгованості та відсотків за договорами кредиту, укладеними під час шлюбу, кошти від яких були використані в інтересах сім`ї. Кредити повністю погашені в липні 2015 року.
5. Посилалася на те, що впродовж тривалого часу вона не зверталася з позовом до суду про стягнення частини цих коштів, оскільки добросовісно ставилась до досягнутої домовленості колишнього подружжя - сплатити кожен ту заборгованість, по якій відповідно він (вона) є позичальником. Проте її право порушено в той момент, коли ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення погашеної ним частини кредиту. Отже, позивач вважає за доцільне завити про наявність зустрічного зобов`язання.
6. Зазначила, що в провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова знаходиться цивільна справа №638/18499/18 за позовом ОСОБА_2 до неї про стягнення частини сплачених ним грошових коштів на погашення заборгованості за кредитним договором. У зв`язку із зазначеними обставинами строк позовної давності слід рахувати з моменту, коли вона дізналась про порушене право, а саме з 11 квітня 2019 року, коли було отримано SMS -повістку про виклик в судове засідання на 27 травня 2019 року - до цього моменту про існування судової справи їй відомо не було.
7. Вказала, що після поділу частини майна у спільній сумісній власності сторін залишився зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 будинок за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 376 кв. м, який збудовано в період шлюбу в 2007-2008 роках на місці іншого будинку, придбаного спільно подружжям на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2007 року. Ринкова вартість будинку становить 7 159 000,00 грн.
8. Просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошову суму в розмірі 882 388,86 грн в якості частини грошових коштів, сплачених ОСОБА_4 на погашення заборгованості за договорами кредиту в публічному акціонерному товаристві "Райффайзен банк Аваль" за № 014/1800/82/88833 від 03 липня 2007 року та № 014/1800/82/91003 від 17 серпня 2007 року; визнати за ОСОБА_4 право власності на частину будинку за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 376 кв. м в порядку поділу спільного майна подружжя.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
9. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 січня 2023 року у складі судді Цвіри Д. М. в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
10. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено порушення її прав, а тому відсутні підстави й для застосування строку позовної давності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
11. Постановою Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 січня 2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 873 912,42 грн, що становить 1/2 частки грошових коштів, сплачених позивачкою на погашення заборгованості за договорами кредиту.
Визнано житловий будинок АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку спірного будинку за кожним. Здійснено розподіл судових витрат.
12. Установивши, що кредитні договори № 014/1800/82/88833 від 03 липня
2007 року та № 014/1800/82/91003 від 17 серпня 2007 року укладено під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі в інтересах сім`ї, після розірвання шлюбу ОСОБА_4 самостійно сплатила заборгованість за вищевказаними кредитними договорами, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 має повернути останній половину сплачених нею особисто коштів на виконання умов кредитних договорів за період з липня 2014 року по 14 липня 2015 року в розмірі 873 912,42 грн.
13. Зважаючи на те, що ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільної сумісної власності сторін на спірний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та не надав доказів, які б підтверджували будівництво за особисті кошти, спірне нерухоме майно зареєстроване за відповідачем
ОСОБА_2, тому апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання цього житлового будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя і в порядку поділу цього нерухомого майна визнати за сторонами право власності за кожним на частину вказаного будинку.
14. Встановивши, що спір між сторонами щодо поділу майна та стягнення сплачених грошових коштів до подання у грудні 2018 року ОСОБА_2 позову до ОСОБА_4 про стягнення частини сплачених грошових коштів на погашення заборгованості за кредитним договором у справі
№ 638/18499/18 не виникав, суд дійшов висновку, що саме з моменту подачі позову ОСОБА_2 у справі № 638/18499/18 слід відраховувати позовну давність на звернення позивачки з даним позовом до суду за захистом порушеного права. Оскільки позивачка звернулася із зазначеним позовом до суду у вересні 2019 року, тобто в межах строку позовної давності, тому відсутні підстави для застосування позовної давності.
15. Додатковою постановою Харківського апеляційного суду від 31 жовтня
2023 року заяву ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу (правову) допомогу, надану в суді апеляційної інстанції, задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 20 000,00 грн витрат на правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції.
Заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу (правову) допомогу, надану в суді апеляційної інстанції, залишено без задоволення.
16. Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що апеляційну скаргу ОСОБА_4 фактично задоволено, а тому з урахуванням обсягу та складності наданих позивачці послуг з правничої допомоги протягом розгляду справи в суді апеляційної інстанції, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, суд дійшов висновку, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню судові витрати за надання правничої допомоги під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 20 000,00 грн.
17. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 , апеляційний суд виходив з того, що предметом позовних вимог ОСОБА_4 є стягнення сплачених грошових коштів та визнання права власності в порядку поділу спільного майна подружжя. І ці вимоги фактично повністю задоволено.
18. З огляду на повне відновлення порушених прав ОСОБА_4, підстав для стягнення з неї на користь відповідача понесених останнім судових витрат на правничу допомогу немає.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
19. У вересні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року.
20. Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
21. Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2023 року клопотання представника ОСОБА_2 - Бєлокриницького А. О., про зупинення виконання та дії постанови Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року задоволено частково. Зупинено виконання постанови Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 коштів у розмірі 873 912,42 грн та судових витрат -
23 781,98 грн, до закінчення її перегляду в касаційному порядку. В іншій частині клопотання відмовлено.
22. У листопаді 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Бєлокриницького А. О. на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року.
23. Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - Бєлокриницького А. О. на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Зупинено виконання додаткової постанови Харківського апеляційного суду
від 31 жовтня 2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
24. У касаційній скарзі на рішення суду апеляційної інстанції ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова
від 18 січня 2023 року залишити в силі.
25. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16;
у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, від 06 червня 2018 року у справі № 712/6574/16-ц від 20 червня 2018 року у справі
№ 263/240/16-ц, від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14, від 05 грудня
2018 року у справі № 346/5603/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 640/14686/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, від 24 березня 2020 року у справі № 367/3800/14-ц,
від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3, від 12 серпня 2020 року у справі № 704/192/18, від 14 липня 2021 року у справі № 640/23008/18, від 05 жовтня
2021 року у справі № 755/16464/20, від 20 квітня 2022 року у справі № 910/2615/18, від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, від 13 вересня 2023 року у справі № 464/3901/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
26. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
27. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Апеляційний суд ухилився від встановлення джерела набуття спірного житлового будинку, незважаючи на наявні в матеріалах справи докази придбання майна за особисті кошти ОСОБА_2 (рішення Дзержинського районного суду Харківської області від 26 серпня 2008 року по справі №2-6386/08 та докази отримання спадщини ОСОБА_2, за рахунок якої й було здійснено будівництво спірного житлового будинку).
28. При цьому апеляційним судом не спростовано презумпцію рішення Дзержинського районного суду Харківської області від 26 серпня 2008 року по справі №2-6386/08, яке набрало законної сили, а також не розглянуто питання щодо прийняття до розгляду доказів, які підтверджують факт отримання спадщини ОСОБА_2 безпосередньо перед будівництвом спірного житлового будинку.
29. Судом не враховано, що при поділі майна сторони не включили до спільно набутого майна станом на 2015 рік спірний житловий будинок, що свідчить про те, що позивачка визнавала той факт, що будинок не входить до спільної сумісної власності та належить ОСОБА_2 .
30. Також вважає, що апеляційний суд на підставі довідок з банку, наданих позивачем, не встановив, ким саме було погашено заборгованість за кредитними договорами, оскільки з них не вбачається, що саме ОСОБА_1 було здійснено платежі для погашення відповідної заборгованості та за рахунок її власних грошових коштів. При цьому ОСОБА_2 ніколи не визнавав обставину особистої сплати позивачкою заборгованості за відповідними кредитними договорами.
31. Зазначав про сплив строку позовної давності щодо вимоги про поділ будинку, оскільки фактично шлюбні відносини між сторонами припинено в жовтні 2012 року, шлюб розірвано рішенням суду в червні 2014 року, однак позивачка протягом семи років своїми правами щодо спірного житлового будинку не цікавилась (до звернення до суду з цим позовом у вересні 2019 року), хоча повинна була це роботи та нести повну відповідальність за житло.
32. Також зазначав, що виплату за кредитним договором було здійснено ще в 2015 році, тому строк позовної давності за вимогою про стягнення частини сплачених грошових коштів сплив у 2018 році, однак позов подано у вересні
2019 року, що свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності.
33. Також зауважував про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права (статей 44, 259, 381, 367 ЦПК України) у подібних правовідносинах.
34. У касаційній скарзі на додаткову постанову апеляційного суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Бєлокриницький А. О., посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення, а його заяву задовольнити.
35. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20, від 18 лютого 2022 року у справі
№ 925/1545/20, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 25 січня 2023 року у справі № 523/12032/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
36. Касаційна скарга мотивована тим, що договір від 25 грудня 2022 року
№ 359/22 про надання правової допомоги не може бути достатнім доказом на підтвердження понесення позивачкою витрат на правову допомогу в розмірі 30 000,00 грн саме по цій справі; відповідач був позбавлений можливості доводи неспівмірність витрат позивачки, оскільки в детальному описі наданих послуг сторона позивачки не зазначила жодних відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
37. У грудні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_4 - адвоката Шрамко І. С. на касаційну скаргу, в якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що апеляційний суд належним чином оцінив надані сторонами докази у справі і рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
38. Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 25 липня 2003 року
ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі.
39. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 червня 2014 року справа № 639/4223/14-ц шлюб між ОСОБА_2 та
ОСОБА_4 розірвано.
40. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 серпня
2008 року по справі № 2-6386/08 за ОСОБА_2 визнано право власності на житловий будинок літ "В-2" загальною площею 376 кв. м, житловою площею
106,1 кв. м, що складається з приміщень цокольного поверху №№1-підсобне,
№2-топочна, №3-коридор, №4-комора, №5-комора, №6-санвузол, №7-комора, всього по цокольному поверху 96,8 кв. м; приміщень першого поверху №8-передпокій, №9-санвузол, №10-кухня, №11-гараж загальною площею 123,1 кв. м; приміщень 2-го поверху №12-коридор, №13-санвузол, №14-житлова, №15-житлова, №16-комора, №17-санвузол, №18-житлова, №19-комора загальною площею
122,0 кв. м; приміщення мансарди "Вм" №20-житлова, №21-коридор, площею
34,1 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
41. Зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що відповідно до договору купівлі-продажу від 25 червня 2007 року ОСОБА_2 на праві власності належить житловий будинок літ А-1, житловою площею 27,1 кв. м, надвірні будівлі: вбиральня літ Б, льох літ Д, сарай літ Е, огорожа № 12, розташовані на земельній ділянці площею 494 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
42. Як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації"
№ 20713782 від 27 жовтня 2008 року та витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" № 20901619 від 13 листопада 2008 року, власником житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 вказано ОСОБА_2 . Підстава виникнення права власності - рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 серпня 2008 року, справа №2-6386/08.
43. Із аналітичної довідки про ринкову вартість майна від 04 вересня 2019 року, а саме житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 376,0 кв. м, житловою площею 106,1 кв. м вбачається, що з врахуванням ціноутворюючих факторів, а також принад і недоліків об`єкту дослідження, найбільш ймовірна величина ринкової вартості об`єкту, що є подібним об`єкту дослідження, станом
на 04 вересня 2019 року з урахуванням округлення складає 7 159 000,00 грн.
44. Як вбачається з договору про поділ майна від 02 квітня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н. В. за реєстровим номером №183, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, подружжя, маючи на меті припинити право спільної сумісної власності подружжя, дійшли згоди про його поділ щодо наступного майна: нежитлові приміщення підвалу АДРЕСА_3 ; земельна ділянка площею 0,0999 га, кадастровий номер 6310136600:12:059:0030, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; гроші у сумі 430 000,00 грн.
45. Із довідки акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" № Д1/343/62-6402 від 20 травня 2019 року про стан кредиту, наданої ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) вбачається, що заборгованість за кредитним договором №014/1800/82/88833 від 03 липня 2007 року, виданим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" відсутня.
46. Як вбачається з довідки про операції за кредитом № Д1-/343/62-6404
від 20 травня 2019 року, виданої акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" та наданої ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) за період з 19 жовтня
2011 року по 10 травня 2019 року згідно кредитного договору
№ 014/1800/82/88833 від 03 липня 2007 року були проведені наступні операції, зокрема, за період з липня 2014 року по 14 липня 2015 року погашено заборгованості щодо тіла кредиту в розмірі 808 115,80 грн, процентів -
123 109,79 грн.
47. Із довідки акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" № Д1/343/62-6403 від 20 травня 2019 року про стан кредиту, наданої ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) вбачається, що заборгованість за кредитним договором №014/1800/82/91003 від 17 серпня 2007 року, виданим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" відсутня.
48. Як вбачається з довідки про операції за кредитом № Д1-/343/62-6405
від 20 травня 2019 року, виданої акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" та наданої ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) за період з 19 жовтня
2011 року по 10 травня 2019 року згідно кредитного договору
№ 014/1800/82/91003 від 17 серпня 2007 року були проведені наступні операції, зокрема, за період з липня 2014 року по 14 липня 2015 року погашено заборгованості щодо тіла кредиту в розмірі 708 620,10 грн, процентів -
107 979,15 грн.
49. 12 січня 2023 року ОСОБА_1 змінила своє прізвище на " ОСОБА_6".
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
50. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених упункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
51. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
52. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
53. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
54. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
55. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
56. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
57. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
58. Колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою та підстав для її скасування немає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо позовних вимог в частині стягнення частини грошових коштів, сплачених на погашення заборгованості за договорами кредиту
59. Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
60. Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
61. Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
62. Подібні положення містить і стаття 368 ЦК України.
63. Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
64. За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
65. Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.
66. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
67. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі
№ 372/504/17-ц.
68. Виходячи зі змісту статей 60, 65 СК України, при поділі майна подружжя враховуються також борги подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
69. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому якщо боргові зобов`язання підтверджуються наявними у справі доказами, такі боргові зобов`язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя.
70. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц.
71. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у цій же постанові дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї (пункт 61).
72. Відповідно до статті 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов`язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.
73. Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеним у постанові від 07 вересня
2016 року у справі № 6-801цс16 та постанові Верховного Суду від 06 червня
2018 року у справі № 712/6574/16-ц.
74. Встановивши, що кошти за укладеними під час шлюбу договорами кредиту сторони витратили в інтересах сім`ї, після розірвання шлюбу
ОСОБА_4 самостійно сплатила заборгованість за вищевказаними кредитними договорами від 03 липня 2007 року та 17 серпня 2007 року, що підтверджується довідками банку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 має повернути ОСОБА_4 половину сплачених нею особисто коштів на виконання умов кредитних договорів за період з липня 2014 року по 14 липня 2015 року в розмірі 873 912,42 грн.
75. Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд належним чином не встановив ким саме було погашено заборгованість за кредитними договорами є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
Щодо визнання права власності на частину будинку в порядку поділу спільного майна подружжя
76. Вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.
77. Згідно з нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.
78. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.