ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 501/437/23
провадження № 61-15105 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ;
заінтересовані особи: Чорноморський відділ Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, Чорноморська міська рада Одеського району Одеської області;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 18 квітня 2023 року у складі судді Пушкарського Д. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Кострицького В. В., Назарової М. В., Лозко Ю. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, заінтересовані особи: Чорноморський відділ Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області), Чорноморська міська рада Одеського району Одеської області, про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України.
Заява обґрунтована тим, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Львові, що підтверджується паспортом громадянина СРСР.
Вказувала, що факт її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року підтверджується проставленням у її паспорті відмітки громадянства України по 01 вересня 2002 року; перебуванням у трудових відносинах з державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" у період 1989-1994 років; зняттям 31 липня 1991 року з постійного місця реєстрації у м. Іллічівськ (наразі м. Чорноморськ) Одеської області у зв`язку з отриманням житлової площі чоловіком у гуртожитку пожежної частини та послідуючою відмовою пожежної частини у реєстрації в зайнятому житловому приміщенні; судовими рішеннями про розірвання шлюбу та про виселення з гуртожитку пожежної частини у м. Чорноморську.
Вказувала, що у листопаді 2022 року вона зверталася до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про встановлення належності до громадянства України, у задоволенні якої було відмовлено з підстав не доведення належності до громадянства України, що й стало підставою для звернення до суду.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд встановити юридичний факт її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 18 квітня 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Суд першої інстанції надав оцінку наявним у матеріалах справи доказам і вважав доведеним факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року. Встановлення цього факту необхідне заявниці для підтвердження належності до громадянства України, отримання паспорта громадянина України.
Міський суд застосував відповідні норми Закону України "Про громадянство України" та Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок).
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року апеляційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області залишено без задоволення.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 18 квітня 2023 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах законодавства, так як наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ГУ ДМС України в Одеській області про наявність спору про право, оскільки метою встановлення факту постійного проживання заявниці на території України є отримання нею паспорта громадянина України.
Також суд апеляційної інстанції вважав безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що долучені до заяви фотокопії документів не є належними доказами, оскільки не завірені ОСОБА_1, вказавши, що оригінали всіх документів були оглянуті апеляційним судом і у суду не виникло сумніву у їх дійсності.
Суд апеляційної інстанції також відхилив доводи апеляційної скарги про відсутність у паспорті заявниці відмітки про прописку після 31 липня 1991 року, що свідчило про факт її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, зазначивши, що такий факт підтверджується не тільки паспортом, а й іншими доказами у справі, яким надана належна правова оцінка.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2023 року ГУ ДМС України в Одеській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 18 квітня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.
Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказує, що суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694 (пункт 1 другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 501/437/23 із Іллічівського міського суду Одеської області.
У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки про наявність правових підстав для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року.У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують факт перебування ОСОБА_1 на території України саме станом на 24 серпня 1991 року. Долучені до заяви фотокопії документів належним чином не завірені ОСОБА_1, що викликає сумніви у їх походженні та справжності.
Крім того, у паспорті заявниці наявна відмітка про виписку 31 липня 1991 року з адреси: АДРЕСА_1, проте будь-які відмітки про її прописку після 31 липня 1991 року та підтвердження, в свою чергу, факту проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, у паспорті відсутні.
Крім того, із довідки, виданої ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" 19 листопада 2020 року за вих. № 52/11.2-72, убачається, що ОСОБА_1 у період з 26 травня 1989 року по 04 липня 1994 року працювала в Іллічівському морському торговельному порту на посаді помічника вихователя дитячого садка № 6, проте до матеріалів не долучено документ, який би підтверджував факт реорганізації вказаного підприємства у ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ", та доказів правонаступництва. При цьому інформація, вказана у довідці від 19 листопада 2020 року за вих. № 52/11.2-72, суперечить інформації, вказаній у довідці, виданій 10 лютого 1992 року управлінням Іллічівського морського торговельного порту, згідно якої ОСОБА_1 працювала на вказаному підприємстві у період з жовтня по грудень 1991 року.
Крім того, страхове свідоцтво від 10 січня 1991 року, на яке посилалися суди попередніх інстанцій, ніяким чином не підтверджує факт проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Посилаючись на відповідні норми Закону України "Про громадянство України" та Порядку, вказує, що у даному випадку наявний спір про право. Заява ОСОБА_1 направлена на набуття громадянства України/отримання паспорта громадянина України, а факт набуття громадянства України громадянином іноземної держави не може бути встановлений у судовому порядку.
Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували відповідну судову практику Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Львові, що підтверджується паспортом громадянина СРСР серії НОМЕР_1, виданим відділом внутрішніх справ м. Іллічівська Одеської області 05 червня 1991 року, виготовленим на бланку зразка 1974 року (а. с. 8-15).
З 03 квітня 1987 року ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Іллічівського міського народного суду Одеської області від 17 грудня 1992 року було розірвано (а. с. 53). У позовній заяві про розірвання шлюбу від 31 липня 1992 року місце проживання ОСОБА_1 зазначено у м. Іллічівську (а. с. 52).
За час перебування в шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Львові народився син ОСОБА_3, про що 18 березня 1988 року видано свідоцтво про народження (а. с. 17).
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання від 04 березня 2020 року № 10-829 (а. с. 18), ОСОБА_1 з 21 грудня 1988 року по 31 липня 1991 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, що також підтверджується відповідною відміткою в паспорті заявниці (а. с. 15).
З 26 травня 1989 року ОСОБА_1 влаштувалась на постійне місце роботи до державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (далі - ДП "ІМТП"), де працювала помічником вихователя дитячого садочку № 6 до 04 липня 1994 року, що підтверджується довідкою ДП "МТП "Чорноморськ" від 19 листопада 2020 року № 52/11.2-72 (а. с. 19), довідкою від 10 лютого 1992 року (а. с. 20-21), довідкою ДП "ІМТП" від 06 травня 1992 року (а. с. 22-23), медичними картками заявниці за період 1989-1994 роки (а. с. 24-47).
Згідно страхового свідоцтва від 10 січня 1991 року, заявниця у м. Іллічівську застрахувала своє життя та життя і здоров`я свого сина на період січня 1991 року по 31 грудня 2005 року (а. с. 48).
31 липня 1991 року у паспорті ОСОБА_1 зроблено відмітку про її виписку з адреси: АДРЕСА_1 (а. с. 15).
18 вересня 1991 року ОСОБА_2 було подано заяву про реєстрацію його разом з родиною у гуртожитку по АДРЕСА_2 (наразі АДРЕСА_3 (а. с. 49).
Із листа управління внутрішніх справ Одеської області від 24 грудня 1992 року № 16/5/1001 (а. с. 54) вбачається, що ОСОБА_1 проживає у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_4 .
Рішенням Іллічівського міського суду від 16 липня 1993 року у справі № 2-468 1993 року було відмовлено у задоволенні позовних вимог управління пожежної охорони про виселення ОСОБА_1 разом з неповнолітнім сином із квартири АДРЕСА_5 . Вказаним рішенням, зокрема було встановлено, що 08 лютого 1990 року житлово-побутовою комісією пожежної частини було прийнято рішення про виділення ОСОБА_2 на склад сім`ї з трьох осіб житлової площі у гуртожитку (а. с. 57).
Згідно довідки начальника ЦБП УГПО УМВД в Одеській області від 21 березня 1995 року, ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_3 дійсно проживають за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 59).
Згідно акту, складеного житловою комісією ІМУ УМНС України в Одеській області 15 травня 2008 року, ОСОБА_1 та її син ОСОБА_3 проживають, але не зареєстровані в кімнаті № 7 за адресою: АДРЕСА_2, (а. с. 85).
30 жовтня 2008 року Головне управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в Одеській області звернулось до суду з позовом про виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 із кімнати АДРЕСА_6 без надання іншого жилого приміщення, в якому зазначено, що останні проживають за вказаною адресою на підставі рішення житлово-побутової комісії від 08 лютого 1990 року (а. с. 89-90).
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 20 січня 2009 року у справі № 2-476/09, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 квітня 2009 року, позов Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в Одеській області задоволено; виселено ОСОБА_1, ОСОБА_3 із кімнати АДРЕСА_6, без надання іншого жилого приміщення (а. с. 93-94, 96-97).
18 жовтня 2022 року колишній чоловік заявниці ОСОБА_2 надав письмову заяву, в якій підтвердив факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року (а. с. 98).
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Чорноморського відділу ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про встановлення належності до громадянства України, правовими підставами подання якої зазначила статтю 3 Закону України "Про громадянство України", пункт 8 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 (а. с. 103-106).
Чорноморським відділом ГУ ДМС України в Одеській області на заяву ОСОБА_1 видано довідку від 21 грудня 2022 року № 5120-539/5120.1-22 та лист, якими підтверджено право заявниці на встановлення належності до громадянства України відповідно до частини третьої статті 3 Закону України "Про громадянство України" та повідомлено, що для набуття громадянства їй необхідно встановити факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року (а. с. 107, 108-109).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ГУ ДМС України в Одеській області задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною першою статті 15 ЦПК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.