ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого2024 року
м. Київ
справа № 202/11928/14-ц
провадження № 61-5929св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
треті особи: державний нотаріус Першої Дніпровської державної нотаріальної контори Кравцова Анастасія Ігорівна, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 - на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2021 року у складі судді Марченко Н. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2023 рокуу складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Зайцевої С. А., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - державний нотаріус Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Кравцова А. І., про визнання договору дарування 1/2 частини будівлі магазину недійсним.
Позовна заява обґрунтована тим, що у 2008 році він домовився з відповідачем ОСОБА_2, який є його рідним братом, на майбутнє про те, що він подарує братові 1/2 частини будівлі магазину по АДРЕСА_1, а брат, в свою чергу, подарує йому 1/2 частини будівлі магазину по АДРЕСА_2 . Укладення вказаних угод було викликане гарними стосунками між ними та веденням спільної господарської діяльності.
24 жовтня 2008 року на виконання домовленостей ОСОБА_2 видав нотаріально посвідчену довіреність на ім`я його доньки - ОСОБА_6, з правом бути його повноправним представником в усіх державних та недержавних органах та установах стосовно належного йому нерухомого майна.
29 жовтня 2008 року ОСОБА_6 на підставі довіреності від імені ОСОБА_2 звернулася до комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради (далі - КП "ДМБТІ" ДОР) з метою отримання витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно для дарування 1/2 частини будівлі магазину по АДРЕСА_2 .
Зважаючи на те, що його рідний брат почав таким чином виконувати їхні попередні домовленості, він, зі своєї сторони, розпочав готувати документи для вчинення договору дарування 1/2 частини належної йому на праві приватної власності будівлі магазину, розташованої по АДРЕСА_1 .
09 грудня 2008 року на виконання домовленостей між ним і ОСОБА_2 був укладений договір дарування 1/2 частини будівлі магазину літ. А-2 по АДРЕСА_1, який нотаріально посвідчений та зареєстрований у КП "ДМБТІ" ДОР.
Вказував, що підтвердженням їхніх із братом домовленостей є письмова угода, складена ОСОБА_2 та надіслана на його адресу, в якій відповідач підтвердив свій намір щодо дарування 1/2 частини належної йому будівлі магазину, розташованого по АДРЕСА_2 . 26 грудня 2008 року його донька отримала у КП "ДМБТІ" ДОР витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно за № 21425139 для вчинення вказаного правочину.
Однак всупереч його сподіванням до березня 2011 року відповідач так і не здійснив дарування 1/2 частини належної йому будівлі магазину по АДРЕСА_2 .
Вважав, що відповідач ввів його в оману щодо дійсності своїх намірів, адже якщо б він заздалегідь знав про те, що відповідач не збирається укладати на його користь договір дарування частини магазину, розташованого по АДРЕСА_2, то він би не укладав договір дарування частини магазину по АДРЕСА_1, так як не мав наміру вчиняти безоплатне дарування належної йому на праві власності частини будівлі магазину відповідачу.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір дарування 1/2 частини будівлі магазину літ. А-2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений 09 грудня 2008 року між сторонами, посвідчений державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Кравцовою А. І. та зареєстрований в реєстрі за № 10-4153; визнати за собою право власності на 1/2 частку будівлі магазину літ. А-2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Справа перебувала на розгляді в судах різних інстанцій неодноразово.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини будівлі магазину літ. А-2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений 09 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Кравцовою А. І. та зареєстрований в реєстрі за № 10-4153.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будівлі магазину літ. А-2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Суди виходили із доведеності позовних вимог щодо відсутності у ОСОБА_1 під час укладання оспорюваного договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдарованого ОСОБА_2 й передачу майна за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, що є підставою для визнання договору дарування недійсним на підставі частини третьої статті 203 та статті 229 ЦК України.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2017 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) суд не перевірив у достатньому обсязі доводи сторін, не визначився із характером спірних правовідносин, не дав їм оцінки та не вирішив, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Крім того, суди не визначили підстави наявності чи відсутності помилки неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 22 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року та постановою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа державний нотаріусом Першої дніпровської державної нотаріальної контори Кравцова А. І., в частині позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частину будівлі магазину за адресою: АДРЕСА_1 за заявою позивача залишено без розгляду.
При новому розгляді справи в суді першої інстанції ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2021 року до участі у розгляді справи третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучено співвласників спірної будівлі магазину за адресою: АДРЕСА_1 - ОСОБА_3, ОСОБА_4 .
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суди виходили із того, що позивач не надав достатніх, належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір дарування 1/2 частини будівлі магазину по АДРЕСА_1 вчинений внаслідок обману або помилки,а тому підстави для задоволення позову про визнання договору дарування недійсним у відповідності до статей 229, 230 ЦК України відсутні.
Посилання позивача на те, що оспорюваний правочин був укладений у зв`язку з існуванням між сторонами домовленості про дарування ОСОБА_2 частини іншого магазину, яке відповідач не виконав, само по собі не є законною підставою для визнання укладеного договору недійсним з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України, оскільки, підписавши у нотаріуса такий договір, позивач підтвердив, що передає частину належного йому майна у власність відповідачу безоплатно, будь-якого обов`язку обдаровуваного на користь дарувальника або третіх осіб сторони в договорі не визначили.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Підставами касаційного оскарження указаних судових рішення заявник зазначає неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16, від 18 червня 2014 року у справі № 6-69цс14 (пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України), не дослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 202/11928/14 із Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.
У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову, не звернули увагу на існування між сторонами домовленостей щодо дарування один одному частини належних їм будівель, які позивач зі своєї сторони виконав, подарувавши відповідачу 1/2 частину будівлі магазину літ. А-2, розташованого по АДРЕСА_1, а відповідач ухилився від виконання цих домовленостей. Вказані обставини підтвердили свідки в судовому засіданні, пояснення яких суди не врахували. При цьому суди не надали належної оцінки діям сторін, направленим на часткове виконання вказаних домовленостей, зокрема видачу ОСОБА_2 довіреності на ім`я дочки ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на представництво його інтересів у відповідних установах для отримання документів, необхідних для укладення договору дарування належної йому частки майна на користь позивача.
Суди не надали належної оцінки доводам позивача про введення його відповідачем в оману щодо дійсності своїх намірів, адже якщо б позивач заздалегідь знав про те, що відповідач ухилиться від укладення на його користь договору дарування частини магазину, розташованого по АДРЕСА_2, то він би не уклав оспорюваний правочин від 09 грудня 2008 року, оскільки не мав наміру безоплатно передати у власність відповідача належну йому частину будівлі магазину.
Крім того, поза увагою судів залишилось те, що фактичної передачі нерухомого майна, яке є предметом оспорюваного правочину від 09 грудня 2008 року, не відбулося та після укладання оспорюваного договору дарування ОСОБА_2 не здійснював утримування та обслуговування спірної будівлі або її частини.
Також заявник вказує, що справу в суді апеляційної інстанції розглянуто неповноважним складом суду та безпідставно замінено суддю Деркач Н. М., яка входила до складу колегії суддів, на іншого суддю Зайцеву С. А.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2023 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Сторони по справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними братами, вели спільну комерційну діяльність, пов`язану з торгівлею запасними частинами для автотранспортних засобів.
09 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Кравцовою А. І. та зареєстрований в реєстрі № 10-4153, за яким позивач безоплатно передав, а відповідач прийняв у власність належну дарувальникові на праві приватної власності 1/2 частину будівлі магазину літ. А-2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
16 вересня 2009 року на підставі вказаного договору дарування право власності на частину будівлі магазину літ. А-2 по АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до частин першої-третьої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.
Відповідно до частини першої статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.