ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2024 року
м. Київ
справа № 703/4087/20
провадження № 61-5883св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючої - Фаловської І. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Черкаського апеляційного суду від 26 травня 2022 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Вініченка Б. Б., Нерушак Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Позов обґрунтований тим, що вона є власником будинковолодіння АДРЕСА_1 . У цьому будинковолодінні зареєстрований відповідач ОСОБА_2, який в ньому не проживає з 2010 року, та у будинку відсутні його особисті речі.
На момент звернення з позовом вона мала намір оформити субсидію, але у зв`язку з реєстрацією місця проживання відповідача в її будинковолодінні не мала можливості скористатись державною допомогою.
Відповідач не користується будинковолодінням, постійно ухиляється від її вимог про зняття з реєстрації, в позасудовому порядку зняти його з реєстрації неможливо.
Оскільки з 2007 року ОСОБА_2 не є членом її сім`ї та втратив право користування належним їй будинковолодінням, просила усунути перешкоди у здійсненні права користування житловим будинком шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування будинковолодінням АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 березня 2022 року у позові відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача немає доказів наявності у нього іншого місця проживання, крім будинковолодіння позивачки. Тривале проживання відповідача в будинковолодінні, відсутність у нього іншого житла, враховуючи, що він є колишнім членом сім`ї позивачки, є достатньою підставою для висновку, що таке будинковолодіння є його житлом в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 26 травня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме будинковолодінням АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що у цій справі спір виник між власницею будинковолодіння, яка є одночасно його користувачем, та її колишнім чоловіком, користувачем цього будинковолодіння (або тільки гаражем, за твердженням позивачки) щодо користування вказаним житлом після припинення шлюбу між сторонами.
Позивачка на підтвердження своїх доводів надала акти, складені жителями села. Ці акти в сукупності з іншими доказами, які є в матеріалах справи, підтверджують, що ОСОБА_2 з 31 січня 2001 року зареєстрований, але не проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач визнав, що зайняв лише другий поверх гаражу, який є нежитловим приміщенням та є непридатним для житла, і використовує його непостійно для житла. Житловим будинком як місцем свого основного проживання не користується.
Враховуючи, що шлюб між сторонами розірвано в 2010 році, вони не надали доказів про перебування на утриманні когось із них неповнолітніх дітей, які також мають потребу в житлі, з урахуванням періодичного користування відповідачем житлом позивачки, суд дійшов висновку, що він втратив право користування цим житлом.
Суд виходив з того, що захист права власності позивачки превалює над правом відповідача щодо користування домоволодіння як колишнього члена сім`ї власника житла. Втручання у право відповідача на повагу до житла є легітимним та співрозмірним з переслідуваною законною метою (захист права власності ОСОБА_1 ).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2022 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 26 травня 2022 року, у якій просив її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу заявник мотивував тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року у справі № 203/1665/19-ц, провадження № 61-11593св21, від 22 вересня 2021 року у справі № 754/8540/19, провадження № 61-10302св21, від 18 травня 2022 року у справі № 756/8164/19, провадження № 61-17001св21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, провадження № 14-298цс19.
Він вселився у житлове приміщення як член сім`ї власника та ніколи не залишав місце свого проживання. У випадках неможливості залишатися у будинку внаслідок агресивних дій позивачки для ночівлі користувався гаражем.
Суд позбавив його права користування житлом та фактично вийшов за межі позову, виселивши його із займаного житлового приміщення. Іншого житла він не має та став безхатченком.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу позивачка зазначає, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не належать до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень права власності у будь-який час.
Гараж є допоміжним нежитловим приміщенням та не може використовуватись як житло. Крім того, гараж під літерою "Г" є самочинним будівництвом. Проживання у гаражі не підтверджує факт користування житлом.
Факт непроживання відповідача у будинку визнаний учасниками справи та не підлягає доказуванню.
Внаслідок реєстрації ОСОБА_2 у будинку вона позбавлена можливості оформити субсидію, щоб зменшити витрати на утримання будинку, в яких відповідач участі не бере. У будинку відповідач не проживає.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Зупинено дію постанови Черкаського апеляційного суду від 26 травня 2022 року до закінчення касаційного розгляду справи.
У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до договору купівлі-продажу від 19 квітня 1988 року, посвідченого секретарем Малосмілянської сільської Ради народних депутатів та зареєстрованого в реєстрі за № 40, ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 купила житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в с. Тернівка Смілянського району Черкаської області, розташованого на присадибній ділянці присадибних земель Черкаського НВО "Еліта". На присадибній ділянці розташований один житловий будинок: глиняний, критий шифером, загальною площею 44 кв. м, збудований в 1965 році та надвірні споруди, зокрема сарай глиняний, критий шифером, літня кухня глиняна, обкладена цеглою, крита шифером, погріб бетонний.
Згідно з технічним паспортом на житловий будинок садибного типу, складеним Комунальним підприємством "Черкаське об`єднане бюро технічної інвентаризації" 15 жовтня 2009 року, будинковолодіння АДРЕСА_1 складається з: житлового будинку під літерами "Аа-а2"; погреба під літерою "В"; літньої кухні під літерами "Б,б"; сарай під літерами "Е, Є, Ж, З, М"; гаражу під літерою "Г"; навісу під літерами "Д, І, Й, Л"; убиральні під літерою "К"; літнього душу під літерою "И"; огорожі під № 1-3; вигрібної ями під № 4.
Відповідно до копії паспорта громадянина України, серія НОМЕР_1, виданого Смілянським МРВ УМВС України в Черкаській області 01 серпня 2002 року на ім`я ОСОБА_1, 23 грудня 1989 року позивачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 .
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, серія НОМЕР_2, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Смілянського району Смілянського міськрайонного управління юстиції Черкаської області, 18 травня 2007 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис від 18 травня 2007 року № 45.
ОСОБА_2 вселився в будинковолодіння АДРЕСА_1 та зареєстрував у встановленому законом порядку своє місце проживання у цьому будинковолодінні з добровільно наданої згоди власника будинковолодіння - ОСОБА_5 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (стаття 379 ЦК України).
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.
Згідно зі статтею 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК України.
Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідно до статті 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.
Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.
Згідно зі статтею 7 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до цієї норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка вказує про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не тимчасовий характер таких відносин.
Тому їхні права, зокрема і житлові, розглядалися як постійні. У законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою призводить до втрати права користування житловим приміщенням.
Отже, при вирішенні питання про припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Дійсну сутність відповідних позовних вимог суд має оцінити, виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка не спростувала доводи ОСОБА_2, що він проживає у гаражі, який як встановлено є двоповерховим та входить до складу будинковолодіння АДРЕСА_1, не довела факту непроживання відповідача ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 протягом строку, передбаченого частиною другою статті 405 ЖК України.
Верховний Суд зауважує, що у позовній заяві позивачка просила визнати відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а саме будинковолодінням АДРЕСА_1 . Метою позову вказала намір оформити субсидію від держави.
Суди встановили, що в будинковолодінні АДРЕСА_1, яке належить позивачці, з 31 січня 2001 року зареєстрований відповідач, який є колишнім чоловіком та членом сім`ї позивачки. ОСОБА_2 вселився у спірне будинковолодіння та зареєстрував у встановленому законом порядку своє місце проживання у цьому будинковолодінні з добровільної згоди його власниці.
Після розірвання шлюбу 18 травня 2007 року ОСОБА_2 не втратив правовий зв`язок з будинковолодінням АДРЕСА_1 як із житлом та відповідно до статті 156 ЖК України мав законні сподівання, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє його права користування займаним приміщенням.
Дійшовши висновку про відмову в позові, суд апеляційної інстанції помилково вважав акти від 05 грудня 2020 року, від 10 травня 2010 року, від 19 серпня 2017 року та довідки №463 і №464 від 07 грудня 2020 року та акт від 29 січня 2021 року належними та допустимими доказами добровільної відсутності відповідача за місцем реєстрації понад рік, з огляду на таке.
Акт від 20 травня 2010 року, складений ОСОБА_6, яка проживає на АДРЕСА_2, про те, що ОСОБА_2 зареєстрований, але з 20 травня 2010 року не проживає в будинку на АДРЕСА_1, його станом не цікавиться, особистих його речей в будинку немає (а. с.14).