ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2024 року
м. Київ
справа № 754/4883/21
провадження № 61-13712св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником Овчаренком Ігорем Сергійовичем, на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року у складі суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т. А.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просили стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за договором про надання банківських послуг № б/н від 15 лютого 2016 року в сумі 172 083,63 грн станом на 16 березня 2021 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 рокупозов АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 15 лютого 2016 року в загальному розмірі 172 083,63 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 581,25 грн.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Овчаренка І. С. на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 січня 2022 року у справі за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішення Деснянського районного суду м. Києва ухвалено 26 січня 2022 року, тоді як апеляційну скаргу подано до суду апеляційної інстанції 30 серпня 2023 року. Апелянт про розгляд даної справи в суді першої інстанції повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, наявною в матеріалах справи розпискою, в якій представник ОСОБА_1 - Решнюк А. В. поставив свій підпис про те, що він повідомлений про розгляд справи, який відбудеться 26 січня 2022 року о 14 год 30 хв.В обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження представник ОСОБА_1 - адвокат Овчаренко І. С. послався на введений в Україні військовий стан. Сам по собі факт введення в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року та продовження його в подальшому не є підставою для поновлення пропущеного строку, встановленого законом для вчинення процесуальної дії. Доказів того, що строк на апеляційне оскарження пропущений внаслідок виникнення обставин непереборної сили представник ОСОБА_1 - адвокат Овчаренко І. С. не надав. Оскільки апеляційна скарга подана більше ніж через рік після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення за правилами частини другої статті 358 ЦПК України у відкритті апеляційного провадження слід відмовити.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У вересні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Овчаренком І. С., в якій просив скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року та передати справу для продовження розгляду.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
суд апеляційної інстанції не повно встановив обставини, які вказують на поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження;
суд не звернув уваги, що належній реалізації права відповідача на апеляційне оскарження судового рішення перешкодила обставина непереборної сили - здійснення повномасштабного військового вторгнення рф в Україну, введення з 24 лютого 2022 року воєнного стану, який діє по теперішній час, а також те, що у лютому 2022 року відповідач був призваний на військову службу по мобілізації до Збройних Сил України, де продовжує проходити військову службу по теперішній час;
в апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що у зв`язку з проходженням ним військової служби у Збройних Силах України, переведених на воєнний стан, відповідач не міг оформити повноваження на ведення його справи у суді апеляційної інстанції особі, яка була його представником у суді першої інстанції та те, що відповідач в цілому знаходився в умовах, що обмежують можливості щодо вирішення особистих питань;
в постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 зроблено висновок про те, що призов особи на військову службу в порядку мобілізації відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та Указу Президента України № 65/2022 від 24 лютого 2022 року "Про загальну мобілізацію" є достатньою поважною причиною пропуску такою особою процесуального строку.
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подав доповнення до касаційної скарги, до яких додав оригінал апеляційної скарги з додатками, який отримав з Київського апеляційного суду разом з ухвалою про відмову у відкритті апеляційного провадження.
У листопаді 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" подав відзив на касаційну скаргу за підписом ОСОБА_4, в якому просили залишити касаційну скаргу без задоволення.
В обґрунтування відзиву зазначили, що суд апеляційної інстанції правильно відмовив у відкритті апеляційного провадження з урахуванням того, що відповідач був повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції та звернувся з апеляційною скаргою за спливом одного року після ухвалення рішення суду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від29 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 754/4883/21. Витребувано цивільну справу № 754/4883/21 з суду першої інстанції.
У жовтні 2023 року матеріали цивільної справи № 754/4883/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 29 вересня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (порушення норм процесуального права).
Позиція Верховного Суду
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Європейський суд з прав людини зауважував, що:
"відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року)";
"одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами" (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року)";
"вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року)";
"складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року)".