ПОСТАНОВА
Іменем України
15 лютого 2024 року
Київ
справа №520/27906/21
адміністративне провадження №К/990/23247/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №520/27906/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2022 року (суддя Бідонько А.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2023 року (головуючий суддя Подобайло З.Г., судді: Григоров А.М., Бартош Н.С.), -
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01 вересня 2021 року: №0873091-2416-2037 в частині 920683,81 грн, №0873095-2416-2037 в частині 113078,26 грн.
Підставою для подання адміністративного позову слугувала незгода позивача із визначеним йому відповідачем розміром податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018-2020 роки. На переконання позивача, відповідач безпідставно відніс приналежне йому на праві власності нерухоме майно до офісних/торгівельних приміщень, що призвело до помилкового застосування ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у 2018 році - 37,23 грн/кв.м, у 2019 році - 41,73 грн/кв.м, у 2020 році - 47,23 грн/кв.м. Водночас у технічному паспорті від 03 березня 2009 року будинок АДРЕСА_2 визначений як виробничий, що свідчить про його віднесення до промислового у розумінні Державного класифікатора будівель і споруд ДК 018-2000 (далі - Класифікатор). За таких обставин ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, мала б становити у 2018 році - 9,18 грн/кв.м, у 2019 році - 4,17 грн/кв.м, у 2020 році - 4,72 грн/кв.м. Крім того, позивач звертав увагу на те, що згідно з пунктом 52-5 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єкти нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до статті 266 цього Кодексу в період з 01 березня по 31 березня 2020 року.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 23 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2023 року, адміністративний позов залишив без задоволення.
Вирішуючи спір, суди встановили, що ОСОБА_1 на праві власності належить нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 9898,1 кв.м., що складається з нежитлового приміщення 1-го поверху №17 в літ. "ГТ-1" площею 8814,8 кв. м (договір купівлі-продажу від 28 грудня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мусієнко О.І. та зареєстрований в реєстрі за №4711 (а.с.7-9)); нежитлових приміщень підвалу № 1, 2, 1-го поверху №1-:-16, 18-:-29, антресоль 1-го рівня №30-:-33, антресоль 2-го рівня №34-:-38 в літ. "ГТ-1" загальною площею 1083.3 кв. м (договір купівлі-продажу від 28 грудня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мусієнко О.І. та зареєстрований в реєстрі за №4717 (а.с.10-12)), що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.13-16).
01 вересня 2021 року ГУ ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення:
- №0873091-2416-2037, яким позивачу відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в загальному розмірі 1077646,02 грн, в тому числі, 328175 грн - за 2018 рік, 367841,60 грн - за 2019 рік, 381629,42 грн - за 2020 рік (а.с.5);
- №0873095-2416-2037, яким позивачу відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в загальному розмірі 132437,94 грн, в тому числі, 40331,26 грн - за 2018 рік, 45206,11 грн - за 2019 рік, 46900,57 грн - за 2020 рік (а.с.6).
29 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою для звірки даних щодо розміру ставки податку та нарахованої суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (а.с. 26).
Листом №52130/6/20-40-24-16-21 від 19 листопада 2021 року ГУ ДПС повідомило, що на теперішній час позивачем не надано доказів, які б свідчили, що впродовж 2018-2020 років належна йому нежитлова будівля використовувалась за функціональним призначенням та в межах власної господарської діяльності, не надано документів, які б дали змогу визначити класифікаційну ознаку будівель, тому підстави для застосування пільг, передбачених підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України відсутні (а.с.27-30).
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що приміщення, розташовані за адресою АДРЕСА_1, та приналежні позивачу на праві власності, використовуються ТОВ "Автрамат-Рембуд", керівником якого є ОСОБА_1, як офісні приміщення. Суд також зазначив, що позивач не надав ні доказів використання належного йому нерухомого майна у 2018-2020 роках за функціональним призначенням та в межах власної господарської діяльності, ні документів, які б дали змогу визначити класифікаційну ознаку будівель. За таких обставин суд першої інстанції відхилив довід позивача, що до спірних нежитлових будівель мають бути застосовані ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 0,25% розміру мінімальної заробітної плати у 2018 році, 0,1% - у 2019-2020 роках згідно з рішенням Харківської міської ради від 22 лютого 2017 року №542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" (із змінами, внесеними рішенням Харківської міської ради від 28 листопада 2018 року №1284/18).
Апеляційний суд погодився з такими висновками та додатково зазначив, що передбачена підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга може бути застосована лише у разі, якщо власники об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). У підтвердження своєї позиції послався на висновки, викладені Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17 лютого 2020 року (справа №820/3556/17). Суд апеляційної інстанції зауважив, що ОСОБА_1 ні контролюючому органу, ні суду не надав жодних доказів, які б свідчили, що впродовж 2018-2020 років належні йому нежитлові будівлі використовувались за функціональним призначенням та в межах власної господарської діяльності. Враховуючи ці обставини, апеляційний суд виснував, що належна позивачу нерухомість не є об`єктом оподаткування у розумінні підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Апеляційний суд також погодився з висновком суду першої інстанції, що відповідно до інформаційних систем ГУ ДПС приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, використовується як офісне ТОВ "Автрамат-Рембуд", керівником якого є ОСОБА_1 . Відтак, згідно з рішенням Харківської міської ради від 22 лютого 2017 року №542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" (далі - Рішення №542/17) ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, була правильно застосована податковим органом у розмірі 1% від мінімальної заробітної плати на відповідний рік.
Суд апеляційної інстанції відхилив посилання скаржника на підпункт 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, оскільки відповідно до розрахунку оскаржуваних податкових повідомлень-рішень контролюючий орган при визначенні податкового зобов`язання врахував обставини звільнення від відповідних нарахувань у період з 01 по 31 березня 2020 року відповідно до вимог наведеної норми податкового законодавства.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив скасувати судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За змістом уточненої касаційної скарги підставами касаційного оскарження вказано пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції застосував у спірних правовідносинах норму права, яка не підлягала застосуванню, і вирішив спір виходячи з обставин, на які позивач взагалі не посилався. ОСОБА_1 зауважує, що ні в позові, ні в апеляційній скарзі він не вказував про наявність у нього пільги, передбаченої підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Наголошує, що він оскаржував розмір застосованої при розрахунку податкового зобов`язання ставки податку, що залежить від типу належного йому об`єкта нерухомості, а не відстоював право на звільнення від оподаткування з причин використання такого об`єкта в специфічній господарській діяльності.
Скаржник наполягає, що підпункт 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України встановлює, що база оподаткування об`єктів житлової і нежитлової нерухомості обчислюється контролюючим органом саме на підставі даних Державного реєстру речових прав на майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Позивач не згоден із позицією судів про можливість віднесення належного йому нерухомого майна до того чи іншого типу на підставі інформаційних систем ГУ ДПС. При цьому не зрозуміло, яким чином за допомогою цих систем можна встановити, що спірні нежитлові будівлі є офісними.
Скаржник також вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, згідно з якою ставки податку встановлюються залежно від типів об`єктів нерухомості. В той же час, суди попередніх інстанцій помилково досліджували питання доведеності/недоведеності використання спірного приміщення за функціональним призначенням та в межах власної господарської діяльності позивача. Проте норма закону не пов`язує обчислення розміру спірного податку із зазначеними вище обставинами. Разом з тим, суди попередніх інстанцій взагалі не дослідили наданий позивачем технічний паспорт від 03 березня 2009 року, відповідно до якого будинок літ. "ГТ-1" АДРЕСА_1 визначений як "виробничий", що свідчить про віднесення його до промислового у розумінні Класифікатора.
Верховний Суд ухвалою від 20 липня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін як законні та обґрунтовані. Зазначив, що у витягах з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності у графі "Тип майна" щодо обох об`єктів, належних позивачу, вказано лише "нежитлові приміщення" без конкретизації їх приналежності. Позивач відповідачу оригіналів відповідних документів не надавав, хоча йому надане таке право відповідно до приписів підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 ПК України. ГУ ДПС також зауважило, що відсутні підстави вважати, що нежитлова будівля, що належить позивачу, не є об`єктом оподаткування у розумінні підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції встановив, що ключовими питаннями, які підлягають вирішенню при касаційному перегляді з огляду на межі касаційного оскарження судових рішень, є:
1) правильність застосування судами до спірних правовідносин підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України;
2) порядок застосування підпункту 266.3.2 пункту 266.3, підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України у поєднанні із встановленими ставками податку для певних типів нежитлових приміщень.
Щодо першого питання.
Проаналізувавши доводи сторін у цій справі, суд касаційної інстанції встановив, що звертаючись із цим позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправними і скасувати спірні податкові повідомлення-рішення саме в частині, оскільки не погоджувався лише із розміром ставки податку згідно з рішенням Харківської міської ради від 22 лютого 2017 року №542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" (з урахуванням змін, внесених рішенням Харківської міської ради від 28 листопада 2018 року №1284/18), що була застосована ГУ ДПС при обчисленні податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, рішенням №542/17 Харківська міська рада диференціювала ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, залежно від її типу і у пункті 5 встановила, серед іншого, ставку 1% від розміру мінімальної заробітної плати для офісних будівель (підпункт 2), 0,25% - для промислових будівель і складів (підпункт 5), 0,1% - для інших будівель (підпункт 8). В подальшому, рішенням Харківської міської ради від 28 листопада 2018 року №1284/18 підпункт 5 пункту 5 додатка 1 до Рішення №542/17 був виключений.
Позивач вважав, що належна йому нежитлова нерухомість повинна бути віднесена до промислової у розумінні Класифікатора, оскільки у технічному паспорті від 03 березня 2009 року будинок літ. "ГТ-1" №12 по АДРЕСА_1 визначений як виробничий. За таких обставин ОСОБА_1 вважав, що при розрахунку податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у 2018 році мала б застосуватись ставка 0,25% (підпункт 5 пункту 5 Додатку 1 Рішення №542/17), а у 2019-2020 роках - 0,1% (підпункт 8 пункту 5 Додатку 1 Рішення №542/17). Натомість, податковий орган спірне податкове зобов`язання обчислив за 2018-2020 роки виходячи із ставки 1% від розміру мінімальної заробітної плати як для офісних будівель (підпункт 2 пункту 5 Додатку 1 Рішення №542/17).
Отже, спір між сторонами стосувався саме встановлення належного розміру ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що були встановлені у 2018-2020 роках Рішенням №542/17 (із змінами) та залежали від виду (типу) нерухомого майна. Так, у розглядуваному спорі встановленню підлягав вид належного позивачу нерухомого майна у розумінні пункту 5 Додатку 1 до Рішення 542/17, а саме, чи воно є офісним, промисловим, або належить до категорії "інших будівель" у відповідних звітних періодах.
Натомість, суд апеляційної інстанції під час вирішення цього спору помилково застосував до спірних правовідносин норму підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, відповідно до якої не належать до об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості. З огляду на застосування до спірних правовідносин норми податкового законодавства, яка не підлягала застосуванню у цьому випадку, суд апеляційної інстанції також помилково вдався до з`ясування обставин, чи використовуються належні позивачу нежитлові будівлі за функціональним призначенням (тобто, у промисловому виробництві) та у власній господарській діяльності ОСОБА_1 .
Варто також зазначити, що суд першої інстанції, хоча і не керувався під час вирішення спору нормою підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, проте також як одну із підстав для відмови в позові вказав про ненадання позивачем доказів використання нежитлових будівель у спірний період за функціональним призначенням та в межах власної господарської діяльності. Разом з тим, доведення таких обставин вимагається за умови виникнення спору щодо приналежності нерухомого майна до об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, будівель і споруд, які не є об`єктом оподаткування.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.