ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2024 року
м. Київ
справа № 759/2184/23
провадження № 61-11555св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - Святошинський відділ центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 березня 2023 року у складі судді Петренко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Немировської О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
2. Заява мотивована тим, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кузнецьк Пензенської області РСФСР.
3. В липні 1987 року одружилася з ОСОБА_3, після чого вони разом з чоловіком з 1985 року навчалися у Московському державному університеті ім. М. В. Ломоносова.
4. Влітку 1990 року після закінчення навчального закладу вона разом з чоловіком переїхала на постійне місце проживання до УРСР, де проживала до та після розпаду СРСР, але після 1991 року паспортом громадянина України не документувалася.
5. Згодом отримала паспорт громадянина російської федерації, виданий 15 липня 2002 року, який в подальшому обміняла на новий паспорт ІНФОРМАЦІЯ_2 .
6. Наразі в неї наявна посвідка на постійне проживання в Україні, яка видана 01 липня 2021 року.
7. У вересні 2022 року вона звернулася до відповідного органу із заявою про оформлення набуття громадянства України, але їй було відмовлено, оскільки відсутнє документальне підтвердження факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
8. Вказувала, що метою встановлення факту проживання на території України до 24 серпня 1991 року, а саме в період з липня 1990 року по серпень 1991 року, є передбачена законодавством України необхідність отримати судове рішення, що підтвердить її можливість претендувати на громадянство України на підставі статті 8 Закону України "Про правонаступництво України".
9. Враховуючи наведене просила суд встановити факт її постійного проживання до 24 серпня 1991 року в період з липня 1990 року по серпень 1991 року на території, яка стала територією України, відповідно до Закону України "Про правонаступництво".
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
10. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено.
11. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що надані заявником докази не є безспірними доказами підтвердження факту постійного (безперервного) її проживання на законних підставах на території України з липня 1990 року по серпень 1991 року, а отже вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, є недоведеними.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
12. У серпні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .
13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити заяву про встановлення факту, що має юридичне значення.
16. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі
№ 553/4224/14-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 673/416/16-ц,
від 14 листопада 2018 року у справі № 395/539/17, від 02 липня 2020 року у справі № 358/608/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 520/2486/19,
від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/14596/19, від 20 жовтня 2021 року у справі № 521/9099/19, від 02 листопада 2021 року у справі № 910/8852/20,
від 30 листопада 2021 року у справі № 910/8278/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
17. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо застосування статті 82 ЦПК України. (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
18. Крім того, заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про долучення доказів та клопотання про допит свідків щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
19. Касаційна скарга мотивована тим, що розглядаючи заяву, суди не надали належної уваги долученому заявницею рішенню Святошинського районного суду м. Києва від 02 листопада 2022 року у справі № 759/13036/22, яким вже встановлені обставини, що підтверджують постійне проживання у вказаний заявницею період.
20. Вказаним судовим рішення встановлено факт проживання заявниці на території України станом на 24 серпня 1991 року та на 13 листопада 1991 року.
21. Посилається на те, що рішенням у справі № 759/13036/22 також встановлено, що ОСОБА_1 проживала з липня 1990 року по грудень 1990 року у рідної сестри чоловіка - ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 ; після цього вона орендувала квартиру у АДРЕСА_2, у якій разом із сім`єю проживала з грудня 1990 року.
22. Зазначає, що у вказаний період батькові її чоловіка ОСОБА_6 було виділено земельну ділянку у с. Мих. Рубежівка Київської області, що підтверджується копією наказу № 82 від 20 лютого 1991 року. В подальшому сім`єю було придбано житловий будинок, у якому заявниця з сім`єю проживала з жовтня 1991 року, про що зроблені відповідні записи в будинковій книзі. В книзі вказано стосовно ОСОБА_1, що "мета приїзду та на який час - пост. жит.", що трактується як на постійне проживання.
23. В порушення статті 82 ЦПК України не врахували вищевказаних обставин, встановлених судовим рішення у справі № 759/13036/22.
24. Також посилається на те, що суди попередніх інстанцій всупереч положенням статті 294 ЦПК України не сприяли охороні гарантованих прав та інтересів заявника, а також не вжили усіх можливих заходів для всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин.
25. Вказує, що суд апеляційної інстанції протиправно відмовив у задоволенні клопотання про виклик свідків та долучення доказів.
Відзиву на касаційну скаргу не подано
26. У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 від центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27. ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Кузнецьк Пензенської області РСФСР.
28. 22 липня 1987 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб Великофоснянською сільською радою Овруцького району Житомирської області, актовий запис № 12.
29. Заявниця та її чоловік 18 червня 1990 року отримали дипломи про закінчення Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова.
30. 15 липня 2002 року ОСОБА_1 отримала паспорт російської федерації та згодом вказаний паспорт був обміняний на новий паспорт рф, виданий 16 серпня 2018 року.
31. ОСОБА_1 має посвідку на постійне місце проживання на території України - безстроково.
32. Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 10 липня 2003 року по теперішній час.
33. Відповідно до наказу ПО радгоспу "Рубежівський" № 82 від 20 лютого 1991 року батькові чоловіка заявниці ОСОБА_1 було виділено земельну ділянку 0,15 га при купівлі домобудови у АДРЕСА_4 .
34. 11 вересня 1991 року батьком чоловіка заявниці ОСОБА_1 було придбано жилий будинок в АДРЕСА_4 .
35. З трудової книжки вбачається, що на підставі наказу №17 від 20 серпня 1990 року заявницю було прийнято на роботу та призначено на посаду бухгалтера в науково-виробничому кооперативі "ІРБІС".
36. 18 жовтня 1991 року ОСОБА_1 була звільнена з посади бухгалтера за власним бажанням.
37. 25 жовтня 1991 року прийнята на роботу і призначена на посаду головного бухгалтера в спільному підприємстві "СЕНТ" (м. Київ), на якому пропрацювала до 06 жовтня 1992 року.
38. Листом Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської області Святошинський відділ № 598/8032.1-22 від 01 вересня 2022 року повідомлено про неможливість прийняття заяви з доданими документами у зв`язку з тим, що відсутнє документальне підтвердження факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України".
Позиція Верховного Суду
39. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
40. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
41. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
42. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
43. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
44. Згідно з частиною першою статті 3, та частиною першою статті 4 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
45. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право за захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.