ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 363/2209/18
провадження № 61-1289св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, Димерська селищна рада Вишгородського району Київської, Вишгородська районна державна адміністрація Київської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_12, в інтересах якої діє адвокат Заріцький Сергій Миколайович, на постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Ігнатченко Н. В., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_12, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, Димерська селищна рада Вишгородського району Київської області, Вишгородська районна державна адміністрація Київської області, про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Позов обґрунтований тим, що 28 листопада 2006 року члени спілки співвласників майна СВК "Димерський" прийняли рішення про продаж належного їм на праві власності майна зазначеного СВК, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується витягом із протоколу № 14 загальних зборів співвласників майна.
У лютому 2007 року він та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 викупили у членів-співвласників майна СВК "Димерський" належне їм на праві власності майно.
Відповідно до акта приймання-передачі майна, що знаходиться у спільній частковій власності від 28 лютого 2007 року, члени спілки (як продавці) передали, а позивач та зазначені треті особи (як покупці) прийняли зазначене майно.
За наслідками такої угоди йому на праві власності належить 51/100 частки придбаного у співвласників СВК "Димерський" майна, що засвідчується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17 травня 2013 року.
Отже, придбавши майно СВК "Димерський", що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, до третіх осіб та до позивача відповідно до статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне їм майно.
Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21 грудня 2015 року ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_12 придбала земельну ділянку площею 1,0558 га, кадастровий номер 3221855300:09:092:0155, що розташована на території Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області, яка належала продавцю на підставі свідоцтва про право власності.
Вважає, що обов`язковою умовою для передачі земельної ділянки є погодження відповідного проекту землеустрою. Разом з цим, під час виготовлення технічної документації по землеустрою, межа земельної ділянки із землекористувачами суміжної земельної ділянки, у тому числі і з ним, не погоджувалась. В технічній документації землекористувачі суміжної земельної ділянки, у тому числі і він, не ставили свої підписи, як суміжні землекористувачі, що вказує про недотримання вимог пункту б) частини другої статті 198 ЗК України, у відповідності до якого, кадастрова зйомка в обов`язковому порядку має включати погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.
Унаслідок недотримання вказаних норм, ОСОБА_2 значно збільшив площу своєї земельної ділянки за рахунок площі земельної ділянки суміжних землекористувачів, у тому числі і його, чим порушив їх права власності на земельну ділянку, а також можливості доступу до нерухомого майна, яке належить їм на праві власності, оскільки на земельній ділянці, знаходиться асфальтна дорога загального користування, асфальтна площадка для стоянки с/г техніки та транспорту, паркан власників майна.
Унаслідок таких дій ОСОБА_2 обмежив (відрізав) доступ до будівель позивача та його співвласників.
Отже, оскільки оспорюване свідоцтво про право власності безпосередньо порушує його право користування нерухомим майном, так як на підставі цього свідоцтва відбулося зменшення земельної ділянки, яка перебувала у його користуванні, та відповідно, збільшення частини площі земельної ділянки відповідача за рахунок площі земельної ділянки суміжного землекористувача, вважає наявними підстави для задоволення позову в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності, на підставі якого відповідач набув право власності на земельну ділянку.
Уточнивши позовні вимоги, додатково зазначив, що з матеріалів реєстраційної справи № 803883132218, яка була витребувана судом, спочатку відповідач ОСОБА_2 приватизував земельну ділянку з кадастровим номером 3221855300:09:092:0154, про що було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 10039497, від 26 вересня 2013 року, а вже в подальшому зазначена земельна ділянка була розділена на дві земельних ділянки (кадастрові номери 3221855300:09:092:0155 та 3221855300:09:092:0156) та відчужена ОСОБА_12 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 грудня 2015 року.
Посилаючись на вказані обставини та уточнивши позовні вимоги, просив:
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 10039497, видане 26 вересня 2013 року Реєстраційною службою Вишгородського районного управління юстиції Київської області, на ім`я ОСОБА_2 ;
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 49750767, видане 14 грудня 2015 року Реєстраційною службою Вишгородського районного управління юстиції Київської області, на ім`я ОСОБА_2 ;
- визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу земельної ділянки від 21 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 ;
- вирішити питання щодо розподілу судового збору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року у складі судді Котлярової І. Ю. у позові ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не звертався до компетентних органів з метою набуття права на спірну земельну ділянку у визначеному законом порядку, неефективно обрав спосіб захисту порушеного права, не довів порушення його прав під час набуття права власності на земельну ділянку відповідачами, оскільки не довів належність йому права власності на розташовані об`єкти нерухомості на спірній земельній ділянці. У задоволенні вимог про визнання недійсним договору відмовлено як наслідок незадоволення вимог позову про визнання недійсним правовстановчих документів продавця.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 10039497, видане 26 вересня 2013 року Реєстраційною службою Вишгородського районного управління юстиції Київської області, на ім`я ОСОБА_2 .
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 49750767, видане 14 грудня 2015 року Реєстраційною службою Вишгородського районного управління юстиції Київської області, на ім`я ОСОБА_2 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 21 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 .
Стягнуто з ОСОБА_13 та ОСОБА_12 на користь ОСОБА_1 36 747,52 грн судових витрат за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції, по 18 373,76 грн з кожного.
Вирішено питання про розподіл судового збору.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що згідно з актом приймання-передачі майна, що знаходиться у спільній частковій власності від 28 лютого 2007 року та підтверджується рішенням Вишгородського районного суду № 2-1084 від 02 березня 2007 року, ОСОБА_1 набув право власності на 51/100 частки об`єкту нерухомого майна (будівлі і споруди), факт здійснення державної реєстрації права власності позивача на 51/100 частки об`єкту нерухомого майна, на підставі рішення Вишгородського районного суду № 2-1084 від 02 березня 2007 року підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Вишгородським бюро технічної інвентаризації від 13 квітня 2007 року за № 14228765, серія ССВ, № 801851. Такий порядок реєстрації прав існував до 01 січня 2013 року та дотриманий позивачем.
Крім того, позивач надав до суду першої інстанції новий витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 3542134 від 17 травня 2013 року, серія СЕІ, № 299732, як останній актуальний офіційний документ, який відповідає Закону № 1952 та підтверджує у позивача, як власника 51/100 частки об`єкта нерухомого майна (будівлі та споруди) на підставі рішення Вишгородського районного суду № 2-1084 від 02 березня 2007 року.
Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач набув права власності на будівлі, що перебували у власності, користуванні іншої особи, внаслідок чого припинилось право власності чи право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти у попереднього власника/користувача, яке перейшло до позивача.
Судом апеляційної інстанції призначено у справіземельно-технічну експертизу та відповідно до отриманого висновку експерта встановлено, що частина об`єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 60611032218 за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 3221855300:09:092:0155, яка сформована шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3221855300:09:092:0154.
Таким чином позивачем доведено, що ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку з порушенням прав позивача щодо використання належного йому на праві часткової власності майна, а саме об`єктів нерухомості, один з яких знаходиться на спірній ділянці, а інші об`єкти нерухомості обмежені у доступі до них та від земель загального користування, що унеможливлюють їх використання з метою їх цільового призначення. Навіть ті об`єкти навколо яких залишено земельну ділянку для їх використання, розмір такої ділянки не відповідає встановленим для використання цих об`єктів вимогам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
23 січня 2023 року ОСОБА_12, від імені якого діє адвокат Заріцький С. М., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник оскаржує судове рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судом норм процесуального права відповідно до пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції про набуття позивачем права власності на 51/100 частки об`єкту нерухомого майна (будівлі і споруди) саме 17 травня 2013 року не ґрунтуються на матеріалах справи.
На момент набуття позивачем права власності на 51/100 частки об`єкту нерухомого майна норми законодавства України (стаття 120 ЗК України) про автоматичне набуття у власність також земельної ділянки, на якій таке майно розташоване, не діяли.
Набуття права на земельну ділянку відповідно до статті 120 ЗК України у редакції, чинній станом на 2007 рік, передбачало укладення цивільно-правової угоди або договору оренди. Відомості про те, що позивач намагався забезпечити своє право на земельну ділянку у порядку, передбаченому законом, відсутні.
Крім того, позивач набув у власність нерухоме майно не сам, а з третіми особами.
Відповідно до частини четвертої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на момент набуття нерухомого майна позивачем та третіми особами) при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції не мав у розпорядженні чітких позовних вимог, належних доказів про їх обґрунтованість, на порушення статті 11 ЦПК України щодо принципу пропорційності у цивільному судочинстві не забезпечив розумного балансу між інтересами зацікавлених осіб.
Проведена у справі експертиза не є належним та допустимим доказом з огляду на допущені у ній неточності щодо об`єктів нерухомого майна.
Не врахувавши норми статті 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції безпідставно поклав на відповідачів витрати, пов`язані з проведенням експертизи, оскільки ОСОБА_1 не заявив вимогу про відшкодування цих витрат.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у березні 2023 року, ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Нікітін О. С., заперечує проти доводів ОСОБА_12, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року - без змін.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_12 .
У лютому 2023 року справа № 363/2209/18 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником 51/100 частини будівель і споруд, загальною площею 1936,7 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Відповідно до вказаного витягу 23 квітня 2013 року державний реєстратор Реєстраційної служби Вишгородського районного управління юстиції Київської області Шачковська А. М. на підставі рішення Вишгородського районного суду від 02 березня 2007 року у справі № 2-1084 провела державну реєстрацію речового права за ОСОБА_1 .
Указаним рішенням Вишгородського районного суду від 02 березня 2007 року у справі № 2-1084, зокрема, визнано за ОСОБА_1 право власності на 51/100 частки у придбаному майні СВК "Димерський".
Крім того, факт здійснення державної реєстрації права власності позивача на 51/100 частки об`єкту нерухомого майна, що розташованеза адресою: АДРЕСА_1, на підставі рішення Вишгородського районного суду від 02 березня 2007 року у справі № 2-1084 підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Вишгородським бюро технічної інвентаризації за № 14228765 від 13 квітня 2007 року, серія ССВ, № 801851. Такий порядок реєстрації прав існував до 01 січня 2013 року та дотриманий ОСОБА_1 .
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, індексний номер 10039497, виданим 26 вересня 2013 року Реєстраційною службою Вишгородського районного управління юстиції Київської області, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, загальною площею 1,1683 га, кадастровий номер 3221855300:09:092:0154, наданої для ведення особисто селянського господарства, розташованої за адресою: Димерська селищна рада, Вишгородський район, Київська область.
З витребуваної судом реєстраційної справи № 803883132218 вбачається, що 05 листопада 2015 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про проведення розподілу належної йому на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 10039497, від 26 вересня 2013 року земельної ділянки, загальною площею 1,1683 га, кадастровий номер 3221855300:09:092:0154, на земельні ділянки площею 0,1125 га та площею 1,0558 га, провести окремо на кожну земельну ділянку державну реєстрацію і видати свідоцтва про право власності та витяги.
Встановлено та не заперечується сторонами, що земельна ділянка, кадастровий номер 3221855300:09:092:0154, була розділена на дві окремі земельні ділянки з кадастровими номерами 3221855300:09:092:0155 та 3221855300:09:092:0156.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія НОМЕР_1, індексний номер 49750767, виданого 14 грудня 2015 року та зареєстрованого Реєстраційною службою Вишгородського районного управління юстиції Київської області, згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49751665, від 14 грудня 2015 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 803883132218, номер запису про право власності 12510962, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 1,0558 га, кадастровий номер 3221855300:09:092:0155, розташованої за адресою: Димерська селищна рада, Вишгородський район, Київська область.
21 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_12 належну йому на праві власності земельну ділянку площею 1,0558 га кадастровий номер 3221855300:09:092:0155, розташовану за адресою: Димерська селищна рада, Вишгородський район, Київська область.
21 грудня 2015 року право власності на вказану земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_12, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
З урахуванням наведеного та з мотивів, викладених в ухвалі Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року, судом апеляційної інстанції було задоволено клопотання про призначення експертизи та здобуто експертний висновок.
Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 01 листопада 2022 року № 15668/22-41/27602/22-41 частина об`єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 60611032218, а саме: металева споруда вагової літ. Ж за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 3221855300:09:092:0155, яка сформована шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3221855300:09:092:0154.
Будівля складу (літ. Е) має вільний прохід шириною близько 2 м вздовж земельної ділянки з кадастровим номером 3221855300:09:092:0155, але не має вільного під`їзду до воріт в будівлі з західного боку, і має вільний доступ до воріт в будівлі з південного боку. Будівля контори (літ. Г) має вільний прохід шириною близько 1 м вздовж земельної ділянки з кадастровим номером 3221855300:09:092:0155, але не має вільного під`їзду до входу в будівлю, і має вільний доступ до вікон будівлі зі східного боку.
Під`їзд до території навколо майстерні (літ. Д) із земель загального користування відсутній, оскільки навколо межують земельні ділянки, які належать іншим власникам, а встановлений паркан фактично перешкоджає під`їзду до території навколо будівлі майстерні літ. Д. Площа, яка залишилась у фактичному доступі, недостатня для експлуатації будівлі майстерні (літ. Д) за функціональним призначенням.
Позиція Верховного Суду
Правове регулювання спірних відносин
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Статтею 14 Конституції України також передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
При цьому захистові підлягає як право власності, так і право користування земельною ділянкою.
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням норм статті 4 ЦПК України, статті 15 ЦК України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Таким чином, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Предметом спору є вимоги про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих 26 вересня 2013 року та 14 грудня 2015 на ім`я ОСОБА_2, а також договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 грудня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_12
ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_2, значно збільшивши площу своєї земельної ділянки з кадастровим номером 3221855300:09:092:0154 за рахунок площі земельної ділянки суміжних землекористувачів, у тому числі і позивача, унеможливив реалізацію речових прав на нерухоме майно, а також можливості доступу до нерухомого майна, частина якого належить йому на праві власності, та в подальшому відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3221855300:09:092:0155, утворену шляхом поділу вищезазначеної ділянки, на користь ОСОБА_12 .