ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 296/7093/20
провадження № 61-4681св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Поліський національний університет,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Поліського національного університету на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 06 вересня 2022 року у складі судді Анциборенко Н. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 березня 2023 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року Житомирський національний агроекологічний університет (у подальшому перейменовано на Поліський національний університет) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, визнання осіб такими, що втратили право на житло та зняття з реєстрації.
Позов мотивований тим, що 30 жовтня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу Державний вищий навчальний заклад "Державний агроекологічний університет", у подальшому ? Житомирський національний агроекологічний університет, на підставі договору купівлі-продаж набув у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . 21 листопада 2007 року між університетом та ОСОБА_1 укладено договір найму житлового приміщення, на підставі якого університет передав останній у користування вказану квартиру. Пунктом 1.5 договору сторони передбачили, що разом із ОСОБА_1 до найманої квартири вселяється її чоловік - ОСОБА_2 . Пунктом 2.1 договору чітко встановлено, що строк дії договору становить 10 років за умови перебування співробітника в трудових відносинах з університетом.
30 жовтня 2017 року ОСОБА_1 припинила трудові відносини з університетом у зв`язку із закінченням терміну дії контракту. Підтвердженням факту того, що відповідач була проінформована про припинення дії договору найму є її лист-відповідь на попередження про припинення договору та вимогу університету звільнити займане приміщення. Відповідачам направлялись вимоги про звільнення безпідставно займаного ними житлового приміщення та повернення майна його законному власнику, однак вказані вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виконали.
Наказом ректора університету від 17 жовтня 2019 року створено комісію з приймання-передачі майна у зв`язку з припиненням договору найму житлового приміщення. На виконання наказу 24 жовтня 2019 року комісія прибула до відповідачів для приймання майна, однак вони категорично відмовилися звільняти та передавати квартиру, про що було складено акт. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично не допустили членів комісії до квартири, чим створили перешкоди для обстеження житла та визначення його стану. Отже, відповідачі, відмовляючись звільнити майно, яке використовується безпідставно, чинять перешкоди університету як власнику майна вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.
Позивач просив суд:
зобов`язати ОСОБА_1, ОСОБА_2 не чинити перешкоди у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом звільнення займаної квартири;
визнати ОСОБА_1, ОСОБА_2 такими, що втратили право на житло за адресою: АДРЕСА_1 ;
зняти відповідачів з реєстрації за вказаною адресою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 06 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що за змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свободта статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Виселення відповідачів в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням порушення їх права на житло, внаслідок чого відповідачі можуть втратити не лише право на користування житлом, а й позбутися такого права взагалі та стати безхатченками. Відповідачі набули право користування спірним житлом згідно із законом, тобто набули охоронюване законом право на мирне користування квартирою, а інше житлове приміщення у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутнє. Втрата житла є крайньою формою втручання у права на житло, правомірність застосування якого за обставинами цієї справи позивачем не доведено, так само й не доведено обставин, якими університет обґрунтовує свої позовні вимоги.
Щодо позовної вимоги про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, то відповідно до норм житлового законодавства підставою для задоволення вказаної вимоги необхідна наявність одночасно двох умов: відсутність особи за місцем проживання без поважних причин понад встановлені законом строки, а також відсутність поважних причин непроживання за адресою такого житлового приміщення. У свою чергу ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_2 правомірно набули право користування спірною квартирою, проти чого не заперечував позивач, місце їх проживання зареєстровано у встановленому законом порядку та вони продовжують проживати у спірній квартирі. Тому підстави для визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1, відсутні.
Щодо позовної вимоги про зняття відповідачів з реєстраційного обліку, то реєстрація місця проживання є фактом, що підтверджує місцезнаходження особи та не впливає на володіння нерухомістю, право на яке документально підтверджено в установленому законом порядку. Позовна вимога про зняття з реєстраційного обліку осіб є похідною та може бути задоволена у разі задоволення судом позовної вимоги про виселення осіб. Оскільки підстави для виселення відповідачів відсутні, тому і позовна вимога про зняття відповідачів з реєстраційного обліку задоволенню не підлягає.
Аргументи учасників справи
29 березня 2023 рокуПоліський національний університет звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив судові рішення у справі скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди виходили із того, що відсутні підстави для виселення відповідача відповідно до вимог норм ЖК України, тоді як з позовної заяви вбачається, що позивач не обґрунтовував свої позовні вимоги вказаними нормами матеріального права, а посилався на захист своїх прав відповідно до вимог статті 391 ЦК України. Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов застосовується для захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, коли право власності може бути порушено без безпосереднього вилучення майна у власника. Положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору. На момент подання позову позивач і відповідачі не мали договірних відносин, так як термін дії договору закінчився. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. Тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення. Навіть якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин.
Ухвалюючи судові рішення у справі суди не врахували, що у договорі чітко визначено термін дії договору найму та зазначена обов`язкова вимога - перебування у трудових відносинах. Укладаючи вказаний договір відповідачі були обізнані з його умовами і усвідомлювали наслідки його припинення. Трудові відносини з ОСОБА_1 припинені і до моменту подання позову не відновлювались. Зі сторони відповідачів жодних пропозицій щодо подальшого вирішення питання користування спірного майна не надходило. Посилання суду на абзац 4 статті 9 ЖК України є помилковим, оскільки вказана стаття регулює питання отримання у безстрокове користування житлового приміщення, тоді як відповідачам квартира була надана у строкове користування, умови якого чітко визначені договором найму. У процесі використання спірного майна на умовах найму (оренди) впродовж 10 років не відбувається переходу права власності на майно до користувача. Після припинення трудових відносин відповідачі були попереджені про звільнення займаного приміщення, однак добровільно не звільнили квартиру та відмовилися передати її власнику. З 2017 року відповідачі використовують майно позивача, яке є державним, всупереч норм чинного законодавства, безоплатно та без будь-яких юридичних підстав.
Посилання судів на стаття 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод є безпідставним, оскільки житло відповідачам не належить, тоді як останні позбавляють університет права користуватись та розпоряджатись своїм майном, не допускають власника до його ж майна. Верховний Суд звертає увагу на те, що саме по собі звернення позивача до суду з відповідним позовом про усунення перешкод у користуванні власністю й заперечення відповідачів щодо його задоволення, свідчить про наявність таких перешкод.
13 червня 2023 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що відповідно до підпункту 4.2.3. договору найму від 21 листопада 2007 року та пункту 1 додатку № 1 до договору університет зобов`язався по закінченню 10-річного строку найму квартири, якщо ОСОБА_1 протягом дії договору перебувала з університетом у трудових відносинах, передати їй право власності на квартиру у порядку, встановленому чинним законодавством. Відповідно до підпункту 5.1.4. договору найму після закінчення 10-річного терміну з моменту підписання договору співробітник, тобто ОСОБА_1, має право набути право власності на орендоване приміщення ? квартиру АДРЕСА_2 . Таким чином, закінчення строку дії договору не припинило зобов`язальних правовідносин. Позов про виселення є свідомою спробою позивача ухилитись від виконання його договірних зобов`язань з передачі квартири у власність в порядку приватизації, що виключає правомірність позовних вимог. Також позов абсолютно правомірно не був задоволений і з підстав неможливості виселення їх з квартири без надання іншого житла, з огляду на практику ЄСПЛ. Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, однак жодним чином не спростовують правомірних висновків судів про неможливість їх виселення, з огляду на висновки ЄСПЛ та Верховного Суду. Поліський національний університет не довів яким чином йому чиняться перешкоди у користуванні квартирою.
Позовна вимога про зобов`язання звільнити займане житло є неналежними способом захисту, оскільки позивач звернувся до суду на підставі договірних зобов`язань, які виникли на підставі договору найму від 21 листопада 2007 року. Водночас, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на статті 317, 319, 321, 391 ЦК України, які регулюють позадоговірні відносини. Під час дії договору найму та після його закінчення спірні правовідносини регулюються нормами ЖК України, а не ЦК України, оскільки квартира АДРЕСА_2 є об`єктом державного житлового фонду. Всупереч вимог статті 52 ЖК України, ухваливши рішення про передачу у найм квартири, позивач не повідомив виконавчий комітет Житомирської міської ради про передачу їм житла у користування, що підтверджується відповіддю виконавчого комітету Житомирської міської ради від 18 листопада 2020 року. Крім того, доводи заявника про неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є некоректними з огляду на нерелевантність указаних постанов обставинам цієї справи.
У грудні 2023 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали клопотання, в якому просили врахувати висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладені у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21. Вказують, що справжньою підставою позову є виключно небажання Поліського національного університету виконувати договірні зобов`язання з передачі квартири їм у власність в порядку приватизації, про що вказано у відзиві на касаційну скаргу. У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21 зроблено висновок про можливість передачі квартири, яка має форму власності "державна" і право на яку зареєстровано за Поліським національним університетом, у власність викладачу на підставі умов договору найму, яким передбачено виникнення такого права у наймача після перебування з університетом у трудових відносинах понад 10 років. Верховний Суд констатував, що університет не має права ухилятись від виконання договірних зобов`язань.
Рух справи межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16, від 27 травня 2015 року у справі № 6-92цс15, Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №583/3745/16, від 28 квітня 2022 року у справі № 334/815/21).
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 30 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 та Державним вищим навчальним закладом "Державний агроекологічний університет" укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Черпак Г. А., відповідно до якого університет набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
21 листопада 2007 року університет та ОСОБА_1 (співробітник) уклали договір найму житлового приміщення. Пунктом 1.1 договору передбачено, що університет передає, а співробітник приймає у володіння та користування для проживання строком на десять років житлове приміщення, яке належить університетові на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2007 року та рішення про реєстрацію права власності від 07 грудня 2007 року.
Відповідно до пункту 1.5. особа, яка вселяється у приміщення разом зі співробітником: ОСОБА_2 - чоловік ОСОБА_1 .
Строк найму становить десять років за умови перебування співробітника у трудових відносинах з університетом (пункт 2.1. договору).
Згідно з підпунктами 4.2.3., 5.1.4. університет зобов`язаний по закінченню десятирічного строку найму приміщення, якщо співробітник протягом дії договору перебував у трудових відносинах з університетом, передати право власності на приміщення співробітнику у порядку, встановленому чинним законодавством. Співробітник має право після закінчення десятирічного терміну з моменту підписання договору набути право власності на приміщення. Приміщення передається співробітнику у власність у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Пунктами 7.1., 7.2. встановлено, що договір набуває чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє до 21 листопада 2017 року. Зміни у договорі можуть бути внесені тільки за взаємною згодою сторін шляхом оформлення і підписання обома сторонами додаткової угоди до договору.
Відповідно до додатку № 1 до договору від 21 листопада 2007 року, Житомирський національний агроекологічний університет та професор ОСОБА_1, керуючись рішенням Вченої ради університету від 28 листопада 2012 року (протокол засідання від 28 листопада 2012 року № 3) внесли зміни до договору найму житлового приміщення від 21 листопада 2007 року та підпункт 4.2.3. договору викладено у такій редакції: "По закінченню десятирічного строку найму приміщення, якщо співробітник протягом дії договору перебував у трудових відносинах з університетом, передати співробітнику приміщення у власність з наступною його приватизацією".
25 жовтня 2012 року Житомирський національний агроекологічний університет та ОСОБА_1 уклали контракт, згідно з пунктом 1.1 якого ОСОБА_1, 1951 року народження, доктор економічних наук, професор, призначається на посаду професора кафедри менеджменту організацій на строк з 30 жовтня 2012 року до 30 жовтня 2017 року. Відповідно до пункту 7.2 контракту визначено, що підставою для розірвання контракту є закінчення строку дії контракту (пункт 2 статті 36 КЗпП України).
Наказом Житомирського національного агроекономічного університету від 27 жовтня 2017 року № 487к ОСОБА_1 30 жовтня 2017 року звільнено у зв`язку із закінченням терміну дії контракту від 25 жовтня 2012 року.
Наказом Житомирського національного агроекономічного університету від 17 жовтня 2019 року № 195 створено комісію з приймання-передачі майна (квартири).
Повідомленням Житомирського національного агроекологічного університету від 18 жовтня 2019 № 1781, надісланого ОСОБА_1, доведено до відома, що у зв`язку з припиненням дії договору найму житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та з метою приймання-передачі майна, яке перебуває у користуванні ОСОБА_1, наказом ректора Житомирського національного агроекологічного університету створено комісію та запропоновано здійснити передачу 24 жовтня 2019 року.
Листом від 23 жовтня 2019 року ОСОБА_1 надала лист щодо передачі-приймання квартири і вказала, що у наданій університетом квартирі вона прожила одинадцять років і десять місяців, а трудовий стаж бездоганної роботи в університеті складає рівно 10 років.
Відповідно до копії акта про відмову передачі житлового приміщення (квартири) від 24 жовтня 2019 року ОСОБА_1 відмовилася передати квартиру.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 296/723/18 ц за позовом ОСОБА_1 до Житомирського національного агроекономічного університету про визнання звільнення незаконним, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 03 грудня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року у частині вирішення позову ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади професора кафедри менеджменту організацій і адміністрування імені М.П. Поліщука за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України з 30 жовтня 2017 року на 03 лютого 2018 року.