ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 461/10495/21
провадження № 61-12629св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Департамент містобудування Львівської міської ради,
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1, подану представником ОСОБА_21, на постанову Львівського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Департаменту містобудування Львівської міської ради про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження майном шляхом скасування наказу.
Позов мотивований тим, що вона є власником квартири № 4а та співвласником допоміжних приміщень в будинку АДРЕСА_2 .
14 листопада 2011 року Департаментом містобудування Львівської міської ради прийнято наказ № А-384, яким затверджено вимоги до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції з розширенням квартири АДРЕСА_2 за рахунок горища. За наслідками виконання вказаного проекту, який затверджений наказом № А-384, площа житлової квартири № 7 повинна збільшитись за рахунок площі горища будинку АДРЕСА_1 .
Вона не надавала згоди на приєднання частини горища до житлової квартири № 7, а відтак розпорядження спільним майном за оскаржуваним наказом є незаконним та порушує її право власності, гарантоване статтями 355, 369 ЦК України.
Ще в 2010 році вона заперечувала щодо зменшення площі горища, про що свідчить її заява, написана на ім`я директора ЛКП "Айсберг" від 14 жовтня 2010 року, яка в подальшому переадресована на адресу Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, однак не врахована відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу.
Просила суд визнати незаконним та скасувати наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради № А-384 від 14 листопада 2011 року "Про затвердження гр. ОСОБА_2 вимог до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції з розширенням квартири АДРЕСА_2 за рахунок частини простору горища".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 15 червня 2022 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що окремі несучі конструктивні елементи даху в будинку № 4 були визнані аварійними, внаслідок чого горище не було придатним для його експлуатації. Враховуючи те, що спірне горище було аварійним і непридатним для нормальної експлуатації, простір між поверхнею покриття (даху), зовнішніми стінами і перекриттям верхнього поверху (горища) не міг забезпечувати експлуатацію будинку та побутове обслуговування мешканців, такий простір не належав до допоміжних приміщень.
Тому суд вважав, що положення статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 не можуть поширюватись на аварійну частину простору горища, яке є нежитловим приміщенням та не належить до допоміжних приміщень будинку.
ОСОБА_1 не представила доказів порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів діями відповідача внаслідок прийняття оспорюваного наказу. Підставою для прийняття оспорюваного наказу № 384 була аварійність даху будинку, а отже згода мешканців будинку на його реконструкцію не вимагалася, що свідчить про відповідність наказу Департаменту містобудування Львівської міської ради № А-384 від 14 листопада 2011 року положенням чинного законодавства. Реконструкція горища з метою припинення його аварійного стану та в подальшому влаштування мансардного поверху, не призвела до порушення права позивача.
Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_21 задоволено частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 червня 2022 року скасовано та ухвалено постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не заявляв клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 457/726/17 (провадження
№ 61-43201св18). З урахуванням вказаного, визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду про визнання незаконним та скасування наказу Департаменту містобудування Львівської міської ради № А-384 від 14 листопада 2011 року "Про затвердження гр. ОСОБА_2 вимог до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції з розширенням квартири АДРЕСА_2 за рахунок частини простору горища", визначивши відповідачем Департамент містобудування Львівської міської ради. Заявлені позивачем вимоги про визнання незаконним та скасування наказу, яким затверджено вимоги до архітектурно - планувальної частини проекту реконструкції з розширенням її квартири за рахунок частини простору горища, наслідком чого є можливість проведення перепланування та реконструкції квартири та збільшення її площі, поліпшення житлових умов сім`ї ОСОБА_22, а відтак співвідповідачами у цій справі, крім Департаменту містобудування Львівської міської ради, мають також бути ОСОБА_2, а також ОСОБА_3, який зареєстрований та проживає у квартирі, оскільки задоволення позовних вимог позивача матиме наслідком скасування наказу, який є однією з підстав виникнення у ОСОБА_2, права на проведення реконструкції її квартири зі збільшенням житлової площі, поліпшення житлових умов проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які залучена до участі у справі, як треті особи.
Позивач не зазначила усіх відповідачів, прав та інтересів яких може стосуватись ухвалене судове рішення, що призвело до вирішення спору з неналежним складом учасників. Оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги не можуть бути вирішені. Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 464/6314/17 (провадження № 61-13581св21).
За таких обставин суду першої інстанції слід було відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 з тих підстав, що позивачем до участі у розгляді справи не були залучені як відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, тоді як рішення суду у спірних правовідносинах впливає на їх права та обов`язки. Тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з цих підстав.
Аргументи учасників справи
У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_21 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вирішити питання розподілу судових витрат.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що в оскаржуваному рішенні Галицький районний суд м. Львова не зазначив жодної норми матеріального права, якою б було передбачено втрату допоміжними приміщеннями такого статусу внаслідок їх аварійності, та які пов`язують можливість припинення права спільної власності на допоміжні приміщення у зв`язку з цим. Судом не враховано, що у зв`язку із прийняттям відповідачем спірного наказу, позивач була протиправно позбавлена своєї власності (права спільної власності на допоміжне приміщення - горище). Суд не зазначив в оскаржуваному рішення жодної вимоги матеріального права, якою було б передбачено набуття ОСОБА_2 права користування частиною допоміжних приміщень внаслідок їх реконструкції та якою передбачено правомірна можливість здійснення права спільної сумісної власності без згоди інших співвласників, що передбачено статтею 369 ЦК України. Суд першої інстанції проігнорував висновки Верховного Суду про те, що приміщення зберігають статус допоміжних, якщо вони будувались як такі і використовувались для обслуговування потреб мешканців будинку.
Тому висновки суду про втрату горищем статусу допоміжного у зв`язку з його аварійністю та припиненням на це приміщення права спільної власності у позивача не гуртуються на вимогах закону.
Також в апеляційній скарзі скаржник звертав увагу на помилкове застосування судом першої інстанції приписів п. 1.15 Положення від 06 липня 2007 року, яким передбачено надання права на здійснення переобладнання горищ і надбудови житлових будинків на мансардні поверхи без отримання згоди співвласника, що суперечить положенням статті 369 ЦК України та висновкам, викладеним у рішенні Конституційного Суду від 02 березня 2004 року № 4рп/2004. Така суперечність між нормами закону та підзаконного нормативного акту встановлена у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 1304/8585/12.
Застосування апеляційним судом висновків Верховного Суду, які зроблені у справах 344/17464/15 та №457/726/17, у цій справі є помилковим, оскільки справи не є подібними. У справі № 344/17464/15 розглядались позовні вимоги про визнання недійсним договору міни нерухомого майна та скасування запису про державну реєстрацію прав. Спір у наведеній справі виник у сімейних правовідносинах та стосувався права спадкування нерухомого майна. У справі № 457/726/17 розглядались позовні вимоги про визнання права власності на арештоване майно та звільнення такого майна з під арешту. Спір у наведеній справі виник з приводу арешту нерухомого майна, який позивач вважала своїм.
Висновок апеляційного суду про те, що можливе рішення суду про задоволення позовних вимог впливає на права третіх осіб, а тому такі мали бути залучені до участі у справі не відповідає жодним вимогам процесуального права. В цій справі позивачем не заявлено позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які б вони могли задовольнити та відновити порушене право позивача. Тобто вказані особи не є зобов`язаними за заявленими позовними вимогами у цій справі. Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 761/42332/17 від 12 липня 2020 року для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом.?
Враховуючи викладене, у цій справі апеляційний суд зробив помилковий висновок, що за позовними вимогами про скасування наказу повинні відповідати треті особи. Апеляційний суд не встановив та не спростував, що за позовом про скасування наказу має відповідати орган який його видав, а не особи в інтересах яких такий було видано.
У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3, у якому він зазначає, що касаційна скарга є безпідставною.
Вказує, що позивач не наводить жодного рішення Верховного Суду, в якому б було зазначено, що п. 1.15 Положення не повинен застосовуватись в аналогічних справах (які стосуються оскарження наказів Департаменту містобудування ЛМР про затвердження вимог до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції аварійних горищ, виданих до 26 вересня 2016 року). Більше того, ОСОБА_1 та ОСОБА_21 намагаються ввести в оману суд касаційної інстанції, стверджуючи, що суд раніше не формував висновків в подібних справах.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник ОСОБА_1 - ОСОБА_21 зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17, від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17, від 13 січня 2021 року у справі №440/2722/20, від 09 червня 2022 року у справі № 520/2089/19, від 18 жовтня 2022 року у справі № 569/17077/16, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 1 та 3 частини другої статті 389 ЦПК України).