Постанова
Іменем України
31 січня 2024 року
м. Київ
справа № 753/14634/22
провадження № 61-14332св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
за позовом про стягнення боргу за договором позики:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
за зустрічним позовом про визнання договору позики недійсним:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2, які підписана представником ОСОБА_3, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року у складі судді: Цимбал І. К., додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2023 року у складі судді: Цимбал І. К., та постанови Київського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року в складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,
Історія справи
Короткий зміст позовів
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору позики від 24 листопада 2021 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. за № 3653, ОСОБА_1, від імені якого діяв ОСОБА_4, позичив ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1 714 075 грн, що є еквівалентом суми 63 250 доларів США за курсом продажу доларів США в АТ КБ "Приватбанк" на день укладення договору позики.
Згідно з пунктом 2.3 договору позики від 24 листопада 2021 року за погодженням між сторонами повернення позики здійснюється частинами згідно встановленого графіку, а вся сума позичених грошових коштів має бути повернена в строк до 24 травня 2022 року.
Вказує на те, що протягом періоду з дати укладання договору позики по дату подання цієї позовної заяви, відповідач не здійснив жодного платежу та не повернув позику згідно умов договору.
3 урахуванням відсутності будь-яких платежів на виконання зобов`язання щодо повернення позики, станом на дату подання цієї позовної заяви відповідач заборгував позивачу грошові кошти у сумі 2 530 000 грн, що еквівалентно 63 250 доларів США за курсом продажу доларів США в АТ КБ "Приватбанк" на день подання позовної заяви (станом на 22 листопада 2022 року 1 долар США = 40 грн).
У пункті 9 договору позики визначено, якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики, він зобов`язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу у гривнях, пеню в розмір 5% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Розрахунок пені станом на 22 листопада 2022 року здійснений з урахуванням положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", тобто, обмежуючись періодом до 24 лютого 2022 року, отже, відповідач має сплатити 6 256,25 доларів США пені.
ОСОБА_1 просив:
стягнути з ОСОБА_2 69 506,25 доларів США з яких: 63 250,00 доларів США заборгованість та 6 256,25 доларів США пеня, в еквіваленті у гривнях за курсом продажу доларів США в АТ КБ "ПриватБанк" на дату платежу.
У січні 2023 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до позовної заяви ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, він просить стягнути з ОСОБА_2 69 506, 25 доларів США, що складається з 63 250,00 доларів США заборгованості, 6 256,26 доларів США пені, в еквіваленті у гривнях за курсом продажу доларів США в АТ КБ "Приватбанк" на дату платежу, на підставі договору позики від 24 листопада 2021 року.
Вказує на те, що згідно вказаного договору позики відповідач передав, а позивач прийняв у власність грошові кошти в сумі - 1 714 075 грн, що є еквівалентом суми 63 250 доларів США на день укладення цього договору.
ОСОБА_2 звертає увагу суду на те, що при працевлаштуванні на роботу його було повідомлено про те, що у перелік його обов`язків буде також входити і періодичне підписання ним різного роду документів. При підписанні договору позики на вимогу роботодавцем 24 листопада 2021 року, позивачу виносили на підпис різного роду документи і одразу забирали, копія договору позики (його екземпляр) йому, як стороні угоди, видана не була, окрім того, він не знайомий з відповідачем - ОСОБА_1 та ніколи в житті його не бачив. Жодних грошових коштів за договором позики він не отримував ні до його підписання, ні після підписання.
Згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови, договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
На думку позивача, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд в справах цієї категорії, оскільки при встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
ОСОБА_2 просив:
визнати недійсним договір позики від 24 листопада 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, від імені якого діяв ОСОБА_5 .
У травні 2023 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Гайдаш О. В. звернувся до Дарницького районного суду з заявою про ухвалення додаткового рішення у справі.
Заява мотивована тим, що 04 травня 2023 року у судових дебатах представником позивача було заявлено, що протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду буде подана відповідна заява про відшкодування судових витрат.
Предметом договору про надання правової допомоги від 19 вересня 2022 року, який був укладений між адвокатом Гайдаш О. В. та позивачем ОСОБА_1, відповідно до пункту 1.1 договору, є представлення прав та інтересів замовника щодо стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 24 листопада 2021 року.
Згідно пунктів 2, 3 додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 19 вересня 2022 року гонорар адвоката за супроводження справи у суді, що полягає у написанні позову та процесуальних документів, здійсненні розрахунків, представництві інтересів замовника у суді, у розмірі 20 000 грн сплачується протягом 30 днів після ухвалення судового рішення у суді першої інстанції.
Вказує на те, що ОСОБА_1 має сплатити за надану правничу допомогу 20 000 грн, що складає суму судових витрат, яка має бути відшкодована відповідачем, так як позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені судом першої інстанції.
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Гайдаш О. В. просив:
стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 20 000 грн.
12 травня 2023 року представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Буцан О. В. подала до Дарницького районного суду м. Києва заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення в яких зазначає, що договір про надання правничої допомоги, укладений між позивачем та адвокатом, був підписаний 19 вересня 2022 року, додаткова угода до договору про надання правничої допомоги датована 24 вересня 2022 року, а тому ніщо не перешкоджало представнику позивача надати вказані докази на підтвердження судових витрат суду своєчасно, тобто, до закінчення судових дебатів.
Вказує на те, що представником позивача, до закінчення судових дебатів у справі, не було заявлено (озвучено) клопотання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, а тому такі вимоги заяви не підлягають задоволенню і суд не має підстав для розгляду питання про розподіл здійснених учасником справи витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначає, що згідно з попереднім розрахунком судових витрат, який було долучено до позовної заяви, загальний розмір витрат був зазначений позивачем у розмірі 15 000 грн, а не 20 000 грн, як зазначено у заяві про ухвалення додаткового рішення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 63 250 доларів США, судовий збір в розмірі 12 653 грн.
У задоволені іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим що:
24 листопада 2021 року сторони уклали нотаріально посвідчений договір позики (а.с. 49-52). Відповідно до договору позики позивач надав у борг відповідачу 1 714 075 грн., що було еквівалентом 63 250 доларів США, на умовах погашення боргу, починаючи з 24 грудня 2021 року по 24 травня 2022 року кожного місяця в сумі 1 375 доларів США. Зазначене свідчить, що валюта зобов`язання та спосіб його виконання визначені в іноземній валюті, а саме у доларах США, тому вимоги про стягнення боргу в іноземній валюті, а саме у доларах США є обґрунтованими;
суд вважає вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають, оскільки згідно п. 9 договору позики сторони фактично передбачили, умову за якої така пеня підлягає стягненню, а саме в разі несвоєчасного повернення боргу відповідач мав би сплатити позивачу, зокрема пеню на вимогу останнього. Враховуючи те, що позивач не пред`являв відповідачу вимоги про погашення боргу, така умова за якою відповідач повинен сплатити пеню не настала;
доводи зустрічного позову суд вважає необґрунтованими, оскільки законом не вимагається на підтвердження передачі грошових коштів за договором позики обов`язку одночасного укладення і договору і розписки на підтвердження отримання коштів. Позивачем за зустрічним позовом не було надано доказів на підтвердження обставин викладених у позові, зокрема щодо перебування позивача за зустрічним позовом у будь яких трудових відносинах, під час перебування в яких останній нібито підписувати договори, зокрема договір позики без фактичної передачі коштів;
позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови, договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей. Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд в справах цієї категорії. При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним. Отже, недійсним може бути визнаний лише укладений договір, тобто визнання правочину недійсним і визнання його неукладеним є взаємовиключними правовими підставами. Визнання правочину недійсним виключає факт його не укладення, тому і спосіб захисту обраний позивачем за зустрічним позовом з урахуванням обґрунтування останнього є неналежним;
доводи представника позивача за зустрічним позовом про встановлення мораторію на стягнення коштів з громадян України на користь громадян рф, які перебувають на території України не на законних підставах, суд вважає необґрунтованими, оскільки мораторій стосується питання виконання, а не захисту прав судом, що передбачено статтею 55 Конституції України.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2023 року заяву адвоката Гайдаш О. Б. про ухвалення додаткового рішення задоволено та ухвалено додаткове рішення.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, оцінюючи належність, допустимість, а також достатній зв`язок доказів у їх сукупності, а також те, що представником позивача до закінчення судових дебатів було заявлено, що протягом п`яти днів після ухвалення рішення, останнім буде подано відповідна заява щодо відшкодування судових витрат, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заявником подано належні докази обґрунтування розміру вимог щодо стягнення витрат на правову допомогу (а. с. 145-147), у визначений законом строк, а тому заява про відшкодування витрат є законною, обґрунтованою і підлягає задоволенню.
Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року в частині вирішення вимог основного позову про стягнення боргу за договором позики та судових витрат змінено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 2 394 012,50 грн, що є еквівалентом 63 250доларів США за курсом продажу доларів США в АТ КБ "ПриватБанк" на день ухвалення рішення суду.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 11 287,30 грн.
В іншій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
відповідно до договору позики від 24 листопада 2021 року ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_1, від імені якого діяв ОСОБА_5, 1 714 075,00 грн, що є еквівалентом суми 63 250 доларів США та зобов`язався повернути вказані кошти в строк до 24 травня 2022 року. Ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано належних та допустимих доказів про невідповідність волевиявлення учасника спірних договорів позики (відповідача) його внутрішній волі, про відсутність у нього бажання настання реальних наслідків правочину. Тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність між сторонами правовідносин, які випливають з договору позики від 24 листопада 2021 року, позичальник не виконав зобов`язання перед позикодавцем. Факт укладення договору позики відповідач не заперечує, доказів, які б вказували на фіктивність укладеного договору або на його безгрошовість відповідачем суду не надано;
разом з тим суд першої інстанції помилково стягнув з відповідача на користь позивача вказану заборгованість в іноземній валюті. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16- (провадження № 14-360цс19). Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Така правова позиція міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19) та Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 200/16729/15-ц (провадження № 61-16100св20);
судом встановлено, що відповідно до пункту 1 договору позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність грошові кошти в сумі 1 714 075 грн, що є еквівалентом суми 63 250 доларів США доларів, за курсом продажу доларів США в ПриватБанк на день укладення цього договору. Згідно з умовами пункту 3 договору повернення позики здійснюватиметься в місті Києві готівкою у гривнях. За погодженням між сторонами повернення позики здійснюється частинами, у такі строки та розміри: до 24 грудня 2021 року еквівалент 1 375 доларів США; до 24 січня 2022 року - еквівалент 1 375 доларів США; до 24 лютого 2022 року - еквівалент 1 375 доларів США; до 24 березня 2022 року - еквівалент 1 375 доларів США; до 24 квітня 2022 року - еквівалент 1 375 доларів США; до 24 травня 2022 року - еквівалент 1 375 доларів США. Таким чином, сторони у зобов`язанні визначили суму позики та її еквівалент в іноземній валюті і передбачили її повернення фіксованими частинами, в гривні, зазначивши еквівалент в доларах. Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції неправильно було застосовано положення статті 533 ЦК України, не враховані умови укладеного між сторонами договору позики в цій частині та вимоги позову про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики в гривні, враховуючи еквівалент суми 63 250 доларів США, за курсом продажу доларів США в ПриватБанк на день платежу. Тому рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року в частині вирішення вимог основного позову про стягнення боргу за договором позики необхідно змінити та стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 2 394 012,50 грн, що є еквівалентним 63 250,00 доларів США за курсом продажу доларів США в АТ КБ "ПриватБанк" на день ухвалення рішення суду;
доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні посилається на документи, зокрема, на посвідку на право проживання позивача на території України, які відсутні в матеріалах справи, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до журналу судового засідання від 04 травня 2023 року судом першої інстанції та учасниками справи було оглянуто діючу посвідку на право проживання позивача на території України, проте, у зв`язку із запереченнями представника відповідача проти долучення наданих документів до матеріалів справи, суд першої інстанції відмовив в долучені зазначених документів;
посилання в апеляційній скарзі на неправильність висновку суду першої інстанції про те, що мораторій на стягнення коштів з громадян України на користь громадян рф стосується питання виконання, а не захисту прав особи судом, що передбачено статтею 55 Конституції України, колегія суддів відхиляє, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, мораторій на стягнення коштів з громадян України на користь громадян рф застосовується на стадії виконання рішення суду, в тому числі, примусового виконання. Окрім того, стороною позивача було надано докази на підтвердження того, що позивач має право перебувати на території України на законних підставах, а саме на підставі посвідки на проживання;
відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд першої інстанції посилався на те, що позивачем за зустрічним позовом не було надано доказів на підтвердження обставин, викладених у позові, зокрема, щодо перебування позивача за зустрічним позовом у будь яких трудових відносинах, під час виконання яких він нібито міг підписувати договори, зокрема, і договір позики, без фактичної передачі коштів. За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов`язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми. Судом встановлено, що 24 листопада 2021 року між ОСОБА_1, від імені якого діє ОСОБА_5, та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність грошові кошти в сумі 1 714 075 грн, що є еквівалентом суми 63 250 доларів США доларів, за курсом продажу доларів США в ПриватБанк на день укладення цього договору. Передачу вказаних грошових кошті було здійснено до підписання цього договору. Вказаний договір позики посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. 24 листопада 2021 року. Отже, умови договори позики підтверджують, що, укладаючи цей договір, сторони засвідчили факт передачі грошових коштів, який відбувся до моменту його підписання та нотаріального посвідчення. Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 травня 2022 року у справі № 159/1519/21 (провадження № 61-2290св22);
в оцінці умов договору про передачу грошових коштів за договором позики до його підписання сторонами суд апеляційної інстанції також враховує висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19). Досліджуючи питання змісту умов договору про передачу грошових коштів та правової природи подібного за змістом пункту договору, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що пункт спірного договору в тій його частині, у якій він містить відомості про отримання покупцями грошей до підписання договору, суму цих грошових коштів та пропорції, у якій вони отримані кожним з продавців, є розпискою (пункт 7.28). Під розпискою на практиці, як правило, розуміється письмовий документ, який містить відомості про певні обставини, наприклад про отримання однією особою від іншої грошей, іншого майна тощо. Розписка у такому значенні є письмовим доказом (пункт 7.26). У пункті 7.36 постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що включення в договір положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема, при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір. Відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. З урахуванням установлених у справі обставин та змісту умов договору про отримання позичальником суми позики, Верховний Суд дійшов висновку, що сторони договору на власний розсуд визначили його умови, у яких підтвердили факт передачі суми позики від позикодавця позичальнику. Підписуючи договір позики, позичальник погодився з умовами договору, у тому числі щодо суми позики та факту передачі грошових коштів за цим договором до його підписання. Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що позивачем не було надано доказів перебування позивача за зустрічним позовом у будь яких трудових відносинах, під час перебування в яких останній нібито підписував договори, зокрема, договір позики без фактичної передачі коштів;
стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 12 653,00 грн, суд першої інстанції помилково стягнув з відповідача на користь позивача сервісний збір в сумі 248,10 грн;
рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає зміні шляхом зменшення розміру судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з 12 653 грн до 11 287,30 грн, з урахуванням того, що позов ОСОБА_1 задоволено на 90,99%.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2023 року змінено, зменшено розмір витрат на правничу допомогу, стягнутий з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 з 20 000 грн до 18 198 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
стягуючи з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн суд першої інстанції не застосував вимоги статті 141 ЦПК України та не врахував, що позовні вимоги було задоволено на 90,99%, а тому додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2023 року підлягає зміні, шляхом зменшення розміру витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з 20 000 грн на 18 198 грн;
доводи апеляційної скарги відносно того, що заява про ухвалення додаткового судового рішення у справі про відшкодування судових витрат подана до Дарницького районного суду м. Києва 09 травня 2023 року, проте додаткове рішення було ухвалено судом 24 травня 2023 року тобто, з порушення десятиденного строку, колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції;
доводи апеляційної скарги відносно того, що прохальна частина позову не містила взагалі вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу, відповідно вони не могли бути компенсовані судом, адже правила ЦІК України не надають суду права виходу за межі позовних вимог з власної ініціативи, колегія суддів відхиляє, оскільки до позовної заяви позивач подав попередній розрахунок судових витрат позивача. У подальшому між сторонами було підписано додаткову угоду відповідно до якої сторони погодили розмірі витрат на правничу допомогу який очікує понести позивач в суді першої інстанції;
доводи апеляційної скарги відносно того, що представником позивача, до закінчення судових дебатів, не було заявлено (озвучено) клопотання суду про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим такі вимоги не підлягали задоволенню і суд не мав підстав для розгляду питання про розподіл здійснених учасником витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи апеляційної скарги спростовуються звукозаписом судового засідання.
Аргументи учасників справи
05 жовтня 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року, в якій просив:
скасувати оскаржені рішення;
ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів відмовити, зустрічний позов ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд першої інстанції не надав належної оцінки договору позики, виходячи з дійсного його змісту, не встановив його правову природу та стягнув кошти у розмірі 63 250 доларів США, тоді як згідно з пунктом 3 договору позики передбачено, що повернення позики здійснюватиметься в місті Києві, готівкою у гривнях. Суд апеляційної інстанції припустився помилки, оскільки враховуючи умови договору, предметом якого є 5 714 075 грн, що еквівалентно 63 250 доларів США, за курсом продажу доларів США в ПриватБанку на день укладення цього договору, тобто станом на 24 листопада 2021 року, зробив необґрунтований висновок про стягнення коштів в гривні за курсом продажу доларів США в АТ КБ "ПриватБанк" на день ухвалення рішення суду;
у суді апеляційної інстанції представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, однак вважав, що суд помилково стягнув з відповідача на користь позивача суму боргу за договором позики в доларах США, оскільки умовами договору визначено, що позика повертається в гривнях по курсу продажу долара США в АТ КБ "ПриватБанк" на день платежу, про що вони і просили в позові, а тому рішення в цій частині необхідно змінити. Представник позивача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції фактично відмовився від своїх первісних вимог про стягнення заборгованості в доларах, які викладені в позовній заяві. Оскільки вимог про стягнення заборгованості у гривні позовна заява не містить, то апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обрав предмет позову (змінив валюту стягнення заборгованості за договором позики). Відповідно до умов договору позики від 11 березня 2013 року сторонами були визначені істотні умови цього договору, у тому числі обмінний курс. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно- правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України). Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження № 14-465св18);
ОСОБА_2 наголошував, що позивач є громадянином російської федерації та ним не надано жодних доказів законності перебування в України одночасно із позовом, у зв`язку з чим позов не підлягає задоволенню, оскільки лише іноземці, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, як і громадяни України, в тому числі і на звернення до суду. Суд першої інстанції послався на доказ, у прийнятті якого було відмовлено позивачу;
рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості на користь громадянина рф буде мати наслідком відчуження нерухомого майна (і рухомого в тому числі) на його користь, що порушує мораторій, встановлений постановою КМ України від 03 березня 2022 року № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації";
при подачі позовної заяви представником позивача порушенні вимоги щодо оформлення позовної заяви. Майже одночасно до Дарницького районного суду міста Києва було подано 2 позови та відкрито провадження у справі № 753/14634/22 про стягнення заборгованості ОСОБА_1 з ОСОБА_2 за договором позики від 24 листопада 2021 року та у справі № 753/15052/22 про стягнення заборгованості ОСОБА_7 з ОСОБА_2 за договором позики від 27 серпня 2021 року. Вказані договори позики були підписані від імені позикодавців однією особою за довіреністю - громадянином ОСОБА_5 . Представники сторін у цих справах ті самі. У зазначених позовах у позивачів, які зареєстровані в різних містах України, зазначений один і той самий номер мобільного телефону: НОМЕР_1 та одна і та сама адреса - АДРЕСА_1 . У межах справи №753/15052/22 представник позивача - адвокат Гайдаш О. В. повідомив про порушення вимог щодо оформлення позовної заяви за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. Він підтвердив, що зазначена ним в позові адреса ( АДРЕСА_1 ) не належить позивачу, оскільки останній виїхав за кордон, а є адресою ОСОБА_5 підписанта договору позики за довіреністю. Також адвокат Гайдаш О.В. підтвердив, що сам отримує всю кореспонденцію, яка надсилається на ім`я позивача на вказану адресу. Представником відповідача також доведено суду, що номер телефону, зазначений в позові також не належить позивачу, а належить ОСОБА_5, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 02 квітня 2023 року. Отже, у справі № 753/14634/22 та справі № 753/15052/22 порушені вимоги встановлені статтею 175 ЦПК України щодо оформлення позовної заяви, оскільки в них зазначені не місця реєстрації (місця проживання) і не телефони позивачів, а місце реєстрації і номер телефону громадянина ОСОБА_5, який за довіреністю підписав вищевказані договори позики від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_7 і був уповноважений на підписання цих договорів позик від імені позикодавців за довіреністю, проте на уповноважений на стягнення заборгованості за ними. Окрім цього, представник позивача кореспонденцію отримує, що надходить на ім`я вказаних позивачів;
26 січня 2023 року ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву про визнання договору позики недійсним у справі №753/14634/22, за результатом якої ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 21 березня 2023 року у справі №753/14634/22 прийнято рішення прийняти та об`єднати з первісним позовом в одне провадження. 01 травня 2023 року ОСОБА_2 подав клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження, однак суд відмовив у його задоволенні. Вищевказані порушення норм процесуального права призвели до неможливості скористатися процесуальними правами (як позивача за зустрічним позовом), зокрема у наданні додаткових доказів, клопотань про витребування доказів та позбавили права на справедливий суд. Суд першої інстанції порушив вимоги пункту 12 частини другої статті 197 та пункту 3 частини другої статті 198 ЦПК України, оскільки в ухвалі про прийняття зустрічної позовної заяви суд не встановив строк для надання відзиву на зустрічну позовну заяву, а одразу перейшов до розгляду справи по суті;
попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції - позивачем сплачено судовий збір в загальному розмірі 26 956 грн, з яких: судовий збір в розмірі 12 405,00 * 200% = 24 810 грн (первісний позов); судовий збір в розмірі 1 073,00 * 200% = 2 146 грн (зустрічний позов).
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються у частині стягнення тіла позики. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
05 жовтня 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3, на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року, в якій просив:
скасувати оскаржені рішення;
ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат відмовити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції не звернув увагу на попередній розрахунок витрат адвоката, зазначених в позовній заяві. Згідно попереднього розрахунку він становить 15 000 грн. Позивач та його представник визначити погодинну оплату послуг адвоката в розмірі 3 000 грн за 1 годину. Позивачем надано лише договір про надання правової допомоги б/н від 19 вересня 2023 року та додаткову угоду до договору про надання правової допомоги б/н від 24 вересня 2023 року, проте не надано акт виконаних робіт. Незважаючи на те, що учасник справи повинен деталізувати опис робіт (наданих послуг) лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення, це не звільняє його від обов`язку надання акту виконаних робіт, що є обов`язковою умовою, для можливості компенсації витрат на правничу допомогу;
помилковим є висновок апеляційного суду про те, що позивачем доведено розмір витрат в сумі 14 000 грн, оскільки письмові докази, які б підтверджували розмір витрат в розмірі 14 000 грн, не подавалися позивачем (його представником). Суд апеляційної інстанції не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду у справі № 757/38773/17-ц від 10 листопада 2021 року;
договір про надання правничої допомоги від 19 вересня 2022 року та додаткова угода від 24 вересня 2022 року не містять порядку та форми оплати гонорару адвоката (готівковий або безготівковий) та реквізитів, на які може бути здійснена така оплата, а зазначено лише ПІБ адвоката та номер його свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. У постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19 зазначено, що у разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково;
в апеляційній скарзі представник скаржника наголошувала на тому, що при подачі позовної заяви представником позивача, останнім порушенні вимоги встановлені статтею 175 ЦПК України щодо оформлення позовної заяви. при подачі позовної заяви представником позивача порушенні вимоги щодо оформлення позовної заяви. Майже одночасно до Дарницького районного суду міста Києва було подано 2 позови та відкрито провадження у справі № 753/14634/22 про стягнення заборгованості ОСОБА_1 з ОСОБА_2 за договором позики від 24 листопада 2021 року та у справі № 753/15052/22 про стягнення заборгованості ОСОБА_7 з ОСОБА_2 за договором позики від 27 серпня 2021 року. Вказані договори позики були підписані від імені позикодавців однією особою за довіреністю - громадянином ОСОБА_5 . Представники сторін у цих справах ті самі. У зазначених позовах у позивачів, які зареєстровані в різних містах України, зазначений один і той самий номер мобільного телефону: НОМЕР_1 та одна і та сама адреса - АДРЕСА_1 . У межах справи №753/15052/22 представник позивача - адвокат Гайдаш О. В. повідомив про порушення вимог щодо оформлення позовної заяви за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. Він підтвердив, що зазначена ним в позові адреса ( АДРЕСА_1 ) не належить позивачу, оскільки останній виїхав за кордон, а є адресою ОСОБА_5 підписанта договору позики за довіреністю. Також адвокат Гайдаш О.В. підтвердив, що сам отримує всю кореспонденцію, яка надсилається на ім`я позивача на вказану адресу. Представником відповідача також доведено суду, що номер телефону, зазначений в позові також не належить позивачу, а належить ОСОБА_5, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 02 квітня 2023 року. Отже, у справі № 753/14634/22 та справі № 753/15052/22 порушені вимоги встановлені статтею 175 ЦПК України щодо оформлення позовної заяви, оскільки в них зазначені не місця реєстрації (місця проживання) і не телефони позивачів, а місце реєстрації і номер телефону громадянина ОСОБА_5, який за довіреністю підписав вищевказані договори позики від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_7 і був уповноважений на підписання цих договорів позик від імені позикодавців за довіреністю, проте на уповноважений на стягнення заборгованості за ними. Окрім цього, представник позивача кореспонденцію отримує, що надходить на ім`я вказаних позивачів. Якщо після відкриття провадження у справі буде з`ясовано, що провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк, суд повинен постановити ухвалу про залишення позову без розгляду, на підставі пункту 8 частини першої статті 257 ЦПК України, однак суд першої інстанції не надав строк на усунення недоліків і продовжив розгляд справи по суті;
описова частина постанови суду апеляційної інстанції не містить короткого змісту всіх вимог апеляційної скарги представника скаржника, а мотивувальна частина постанови не містить мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі - зокрема постанова суду апеляційної інстанції взагалі не містить і жодної згадки на заявлене в апеляційній скарзі питання порушення вимог щодо оформлення позовної заяви, оскільки ця вимога не розглядалася судом апеляційної інстанції;
суд апеляційної інстанції не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 206/1293/19, відповідно до якого у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються у частині стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 18 198 грн. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_2
03 листопада 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року клопотання ОСОБА_2, яке підписано представником ОСОБА_3, про зупинення виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року, додаткового рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року повернуто.
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 17 жовтня 2023 року вказано, що:
наведені у касаційній скарзі ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 16 листопада 2022 року у справі № 301/2052/18; від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц; від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17; від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц; від 10 листопада 2021 року у справі № 757/38773/17; від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц; від 08 вересня 2021 року у справі № 369/7772/15-ц; від 02 березня 2021 року у справі № 922/2319/20; від 16 лютого 2021 року у справі № 913/502/19; від 13 серпня 2020 року у справі № 916/1168/17; від 16 березня 2021 року у справі № 905/1232/19; від 21 липня 2022 року у справі № 922/3308/20; від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; від 09 серпня 2023 року у справі № 932/4154/22; від 03 червня 2020 року у справі № 318/89/18; від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц; від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17; від 13 листопада 2019 року у справі № 171/1584/18; від 19 серпня 2020 року у справі № 2-13112/10; від 10 липня 2019 року у справі № 648/2988/16; від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18; від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15-ц; від 26 вересня 2018 року у справі № 346/2946/16-ц, та постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13; від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14; від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу;