ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2024 року
м. Київ
справа № 757/76933/17
провадження № 61-7308св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Сенс банк",
третя особа ? Національний Банк України,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 19 липня 2021 року та рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року у складі судді Мазура Ю. Ю., ухвалу Київського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Кулікової С. В., Олійника В. І. та постанову Київського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року у складі колегії суддів:Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р., Олійника В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства "Сенс банк" (далі - АТ "Сенс банк"), третя особа ? Національний Банк України, про стягнення грошових коштів.
Позовна заява мотивована тим, що 28 лютого 2008 року він придбав у відповідача послугу з надання кредиту та уклав з відповідачем відповідні договори. При цьому, позивач наперед сплатив повну вартість за послуги, що мали надаватись йому відповідачем. 10 жовтня 2008 року позивач купив у відповідача другу кредитну лінію. Загалом він закупив послуги з надання кредиту у розмірі 500 000,00 грн та 60 000,00 дол. США. Гарантією повернення позивачем кредитних коштів була застава майна. Кредитні кошти йому були потрібні на добудову приватного будинку. Продавши позивачу послугу, відповідач вже з 13 жовтня 2008 року перестав виконувати свої зобов`язання та перестав надавати послугу з надання коштів з кредитної лінії. У 2011 році працівники відповідача подали заяву до приватного нотаріуса, який посвідчував іпотеку квартири та отримали у нього виконавчий напис на стягнення боргу за рахунок квартири, внаслідок чого було накладено арешт на нерухомість, здійснено заходи щодо примусового продажу квартири. Оскільки збитки він поніс внаслідок того, що відповідач за відсутності у позивача боргу перед ним оформив та пред`явив до виконання виконавчий напис нотаріуса, то такі дії є винними діями відповідача і саме на відповідачеві лежить обов`язок відшкодувати ним отримані збитки. Окрім того, при продажу квартири відповідач примусово заставив позивача віддати йому кошти у розмірі 18 182,18 дол. США та 95 260,00 дол. США.
Просив суд стягнути з відповідача:
проценти за користування безпідставно одержаних грошей за період з 20 грудня 2014 року по 20 грудня 2017 року з суми 113 442,18 дол. США;
3 504 000,00 грн пені за несвоєчасне надання послуги за гривневою кредитною лінією (за період з 28 грудня 2016 року по 27 грудня 2017 року);
764 621,12 дол. США (пеня у розмірі 3 % вартості ненаданої послуги за кожен день прострочення у розмірі 525 600,00 дол. США за період з 28 грудня 2016 року по 27 грудня 2017 року), збиток, що поніс відповідач від продажу предмета застави у зв`язку з винними діями відповідача, в розмірі 125 578,94 дол. США, подвійну переплату безпідставно набутих відповідачем коштів в розмірі 113 442,18 дол. США).
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Голосіївського районного суду від 02 грудня 2020 року замінено сторону відповідача у справі ПАТ "Укрсоцбанк" на його правонаступника АТ "Альфа-Банк".
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнено з АТ "Альфа-Банк" на користь ОСОБА_1 пеню за несвоєчасне надання послуги за гривневою кредитною лінією в розмірі 3 504 000,00 грн; пеню (у розмірі 3% вартості ненаданої послуги за кожен день прострочення) у розмірі 525 600,00 дол. США, збиток, що поніс відповідач від продажу предмета застави в розмірі 125 578,94 дол. США, подвійну переплату в розмірі 113 442,18 дол. США, а всього 764 621,12 дол. США. Стягнено з АТ "Альфа-Банк" на користь держави судовий збір у розмірі 640,00 грн.
Заочне рішення мотивоване тим, що загалом 19-ма актами було проведено зарахування на загальну суму 607 693,04 грн та 12 000,00 дол. США і станом на 01 жовтня 2010 року позивач здійснив остаточний розрахунок з відповідачем. Таким чином, на вказану дату відповідач мав зобов`язання перед позивачем щодо надання останньому коштів у розмірі 48 000,00 дол. США та 320 000,00 грн за двома кредитними лініями. Заяву про отримання коштів позивач подав у тому числі письмово листом від 05 березня 2009 року щодо суми 48 000,00 дол. США, листом від 01 жовтня 2010 року про отримання 320 000,00 грн. Відповідач не оскаржував до суду дійсність актів позивача, правомірність дій позивача щодо прийняття ним цих рішень, тобто акти позивача є чинними та відповідачем не спростовано даного факту. Наданий позивачем розрахунок зроблено правильно та у повній відповідності до інших наявних у справі доказів, та підтверджує порушення відповідачем обов`язків.
Ухвалою Голосіївського районного суду від 19 липня 2021 року скасовано заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 травня 2021 та призначено підготовче засідання.
Ухвала мотивована тим, що АТ "Альфа-банк" не був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, у зв`язку з чим, був позбавлений можливості подати до суду докази, які мають суттєве значення для розгляду даної справи по суті. Вказані відповідачем обставини є істотними для правильного вирішення справи по суті.
Ухвалою Голосіївського районного суду від 02 лютого 2023 року замінено у справі первісного відповідача АТ "Альфа-банк" на належного відповідача - АТ "Сенс банк".
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено, що між сторонами відбулось зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки із матеріалів справи та укладених між сторонами договорів не вбачається того, що відбулось припинення одночасно двох зобов`язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому), оскільки за укладеними договорами позивач є позичальником кредитних коштів, а кредитором - Банк. Тому позивач не надав суду доказів того, що у сторін існують однорідні зустрічні вимоги, оскільки зобов`язань, в яких відповідач був би боржником позивача між сторонами внаслідок укладення кредитних договорів, не виникало.
Позивачем жодним та допустимим доказом не доведено факту завдання йому збитків, як і не надано доказів того, що відповідач примусив позивача віддати йому грошові кошти в сумі 18 182,18 та 95 260 доларів США. Доказів набуття відповідачем цих грошових коштів без достатньої правової підстави суду не надано, окрім того судом встановлено, що позивач взагалі не був стороною договору купівлі-продажу квартири. Тому вимоги щодо відшкодування пені та подвійної переплати також не підлягають задоволенню.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 19 липня 2021 року про скасування заочного рішення повернуто особі, що її подала.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції щодо скасування заочного рішення відповідно до положень ЦПК України не входить до переліку ухвал, визначених статтею 353 ЦПК України, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду.
Постанова суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки листом № 09.2-09/96-203 від 16 березня 2009 року АКБ "Укрсоцбанк" повідомив позивачу, що Національний банк України видав постанову № 413 від 04 грудня 2008 року з метою захисту в першу чергу інтересів вкладників та кредиторів банку, та з метою нейтралізації впливу зовнішньої світової фінансової кризи. Згідно з постановою банки можуть відмовити від укладення договорів про відкриття кредитних ліній і надання інших безумовних кредитних зобов`язань. Заходи, описані в постанові - тимчасові. Тому відсутні підстави вважати, що відповідач не виконував умови договору.
Також як правильно встановив суд першої інстанції та з чим погоджується апеляційний суд, позивачем жодним та допустимим доказом не доведено факту завдання йому збитків, як і не надано доказів того, що відповідач примусив позивача віддати йому грошові кошти в сумі 18 182,18 грн та 95 260,00 дол. США.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено, що між сторонами відбулось зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки із матеріалів справи та укладених між сторонами договорів не вбачається того, що відбулось припинення одночасно двох зобов`язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в іншому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому), оскільки за укладеними договорами позивач є позичальником кредитних коштів, а кредитором - Банк.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправомірно скасував заочне рішення суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки як вбачається з матеріалів справи АТ "Альфа-Банк", як правонаступник ПАТ "Укрсоцбанк", не отримував від суду на свою юридичну адресу: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100 копії ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 13 січня 2020 року, а тому з поважних причин АТ "Альфа-Банк" не надано відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 разом із письмовими доказами, які мають суттєве значення для розгляду цієї справи.
Доводи апеляційної скарги про те, що помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що позивач не був стороною договору купівлі-продажу квартири, суд апеляційної інстанції відхиляє. Позивачем не доведено факту завдання йому збитків, оскільки квартира була реалізована в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не розглянув клопотання позивача щодо витребування доказів від відповідача, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, враховуючи також те, що таким правом скаржник скористався в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема про те, що судовими рішеннями у справі № 761/38881/14-ц, які набрали законної сили, ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог, у тому числі в стягнені пені за період з 16 грудня 2013 року по 15 грудня 2014 року з підстав недоведення останнім порушення Банком зобов`язань за кредитними договорами у правовідносинах, а тому вимоги щодо стягнення пені за новий період також не підлягають задоволенню. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені у рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 16 липня 2015 року у праві № 761/38881/14-ц, є преюдиційними у цій справі і не підлягають повторному доказуванню.
Аргументи учасників справи
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року, передати справу для продовження розгляду.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 19 липня 2021 року про скасування заочного рішення у справі не є ухвалою, на яку може бути подана скарга окремо від рішення суду. А тому заперечення на указану ухвалу може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду. Позивач, не погоджуючись з ухвалою про скасування заочного рішення, не оскаржував її окремо, а включив заперечення на неї до апеляційної скарги на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року.
У липні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ "Сенс банк", у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржене судове рішення - без змін.
Зазначає, що ухвала суду першої інстанції щодо скасування заочного рішення відповідно до положень ЦПК України не входить до переліку ухвал, визначених статтею 353 ЦПК України, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, отже суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про повернення апеляційної скарги в частині оскарження ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 19 липня 2021 року.
У вересні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 19 липня 2021 року, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року, в якій просить судові рішення скасувати, залишити в силі заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 травня 2021 року та з урахуванням ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року змінити найменування боржника на АТ "Сенс банк".
Касаційну скаргу мотивовано тим, щосуд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, від 07 липня 2021 року у справі № 703/1518/18, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, від 23 серпня 2023 року справа № 564/282/16-ц, у яких викладено правову позицію, яка на правовідносини між банком (кредитор) та споживачем (на споживчі потреби) поширює дію Закону України "Про захист прав споживачів") - на споживачів банківських фінансових послуг, у тому числі, але не виключно, і щодо поширення дії Закону на відносини, які виникають як під час укладання, так і під час виконання угод, зокрема і угод стосовно надання споживчих кредитів.
Постанова апеляційного суду не підписана двома суддями, що зазначені в судовому рішенні (рішення підписано КЕП тільки судді Сушко Л. П., та не підписано ні КЕП, ні особистим підписом суддів Гаращенко Д. Р., Олійник В. І.).
Суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (неконституційне рішення суду). Київський апеляційний суд обґрунтовує своє незаконне рішення тим, що у справі № 761/38881/14-ц між тими ж сторонами щодо стягнення збитків, пені за період 2014 року судами було відмовлено позивачу з підстав недоведення позивачем наданими у той час у тій справі порушення відповідачем договірних зобов`язань. Судове рішення у справі № 761/38881/14-ц в порушення частини четвертої статті 42 Конституції України суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 1-26/2011, в якому не застосовано до відносин позивача (споживач банківських фінансових послуг) та відповідача (надавач банківських фінансових послуг) Закон України "Про захист прав споживачів".
У справі № 761/38881/14-ц між тими ж сторонами, на яку посилається апеляційний суд, Шевченківський районний суд міста Києва зазначив, що позивачем не доведено порушень банком зобов`язань за кредитними договорами. У цій справі позивач при поданні позову також подав клопотання про витребування у відповідача матеріалів кредитної справи позивача, у якій містяться докази порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань. Печерський районний суд указане клопотання задовольнив, однак після передачі справи на розгляд до Голосіївського районного суду міста Києва це клопотання залишилося нерозглянутим. Не розглянув його і апеляційний суд, не витребувавши докази у відповідача, а в оскаржуваному рішенні зазначив, що позивачем не доведено порушень банком зобов`язань за кредитними договорами.
Апеляційний суд проігнорував наявні докази визнання відповідачем у письмовому документі щодо порушення ним умов кредитних договорів, зокрема лист від 16 березня 2009 року № 092-09/96-203 (додаток № 4 до позовної заяви). Також судом проігноровано дійсність боргу відповідача перед позивачем в силу положень частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", внаслідок чого позивачем були прийняті рішення про зарахування однорідних зустрічних вимог, строк виконання яких настав відповідно до статті 601 ЦК України. Постанова Правління Національного Банку України від 04 грудня 2008 року № 413 "Про окремі питання діяльності банків" пунктом 3 лише рекомендує "відмовитися від укладання договорів про відкриття кредитних ліній і надання інших безумовних кредитних зобов`язань", однак жодним чином не надає права банківській установі не виконувати вже укладені кредитні договори. Тому при наявності письмового визнання самим відповідачем порушень виконання договірних зобов`язань наявне порушення з боку відповідача.
Помилковим є посилання судів, що недоведення позивачем порушення Банком зобов`язань по кредитних договорам призводить до того, що пеня за новий період також не підлягає оплаті. Адже в матеріалах справи є власне визнання Банком про порушення свого зобов`язання за кредитними договорами.
Відповідно, відповідач повідомив позивача про зупинення строку виконання зобов`язання на невизначений термін, а відтак строк виконання договорів (10 та 5 років відповідно) подовжується на термін зупинення строку виконання зобов`язань (строк дії Договору 1 становитиме після повідомлення відповідачем про відновлення ним виконання своїх зобов`язань ще щонайменше 109 місяців, а Договору 2 ще щонайменше 55 місяців), тому не підлягає і застосуванню позовна давність.
Договір 1, Договір 2 укладені до набрання чинності Закону України "Про споживче кредитування". Зважаючи на наведене, відповідач зобов`язаний сплачувати на користь позивача пеню у розмірі трьох відсотків вартості послуги за кожен день прострочення.
Крім того відповідач, не маючи заборгованості позивача (споживача) перед банківською установою, незаконно та безпідставно оформив виконавчий напис нотаріуса та у 2011 році вчинив дії щодо примусового продажу предмета застави, яким виступала квартира набута позивачем в шлюбі зі своєю дружиною. Таким чином, відповідач вдруге стягнув на свою користь певні суми при продажу квартири (вперше суми заборгованості позивач добровільно сплатив відповідачу шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог, строк виконання яких настав). За таких обставин суд зобов`язаний був стягнути з відповідача на користь позивача суми, що були отримані відповідачем внаслідок прийняття рішення позивачем про зарахування однорідних зустрічних вимог.
Крім того, Голосіївський районний суд м. Києва від 13 травня 2021 року виніс заочне рішення, яким задовольнив позовні вимоги позивача. Проте ухвалою від 19 липня 2021 року заочне рішення було скасовано. Така ухвала не є ухвалою, на яку може бути подана скарга окремо від рішення суду (перелічені в частині першій статті 353 ЦПК України). Тому заперечення на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 19 липня 2021 року про скасування заочного рішення були включені до апеляційної скарги. Однак Київський апеляційний суд ухвалою від 20 квітня 2023 року повернув позивачу апеляційну скаргу в частині оскарження цієї ухвали.
Висновок апеляційного суду щодо законності ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 19 липня 2021 року не відповідає матеріалам справи та наявним у справі доказам. Так, процесуальні документи направлялися відповідачу за адресою: АДРЕСА_1, зокрема ухвала Голосіївського районного суду від 13 січня 2020 року. Натомість відповідач вважає, що це порушило його права, оскільки його адреса: АДРЕСА_2 . Однак позовна заява подавалася до відповідача ПАТ "Укрсоцбанк" за його місцезнаходженням: м. Київ, вул. Ковпака, 29. Відповідач приймав участь у розгляді справи від самого початку, був обізнаний з матеріалами справи, та за його клопотанням справа була передана від Печерського районного суду в м. Києві до Голосіївського районного суду в м. Києві. Відтак відповідач, який змінив адресу свого офіційного місцезнаходження (хоча і за старою адресою також знаходився), але не повідомив суду про таку зміну, вважається таким, що повідомлений про виклик до суду. При цьому сам відповідач вже приймав участь у справі та був ознайомлений про позовні вимоги та наявні у справі докази, про свій обов`язок надати до суду кредитну справу позивача.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справіза касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 19 липня 2021 року, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (cуди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права - пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 703/1518/18 та від 23 серпня 2023 року у справі № 564/282/16-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 та від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц).
Ухвалами Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року та від 03 листопада 2023 року справу за касаційними скаргами призначено до судового розгляду.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача 3 504 000,00 грн пені та 764 621,12 дол. США пені, збитків і подвійної переплати. В іншій частині вказані судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини
Суди встановили, що між АТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 030.29-50/352-С від 28 лютого 2008 року, згідно якого надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, зі сплатою 14,5 процентів річних та комісій в розмірі та в порядку визначеному цим договором, в межах максимального ліміту заборгованості до 500 000,00 грн з вказаним у договорі графіком змін максимального ліміту заборгованості.
10 жовтня 2008 року між АТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 700/744019-KV, згідно якого кредитор зобов`язується надати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 60 000 дол. США зі сплатою 16% річних та комісій, в розмірі та порядку визначеними тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в додатку 1 до цього договору, що є невід`ємною частиною цього договору та порядку повернення кредиту рівними частинами, в сумі 1 000,00 доларів США не пізніше 05 числа, кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому було надано кредит та з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 09 жовтня 2013 року на умовах, визначених цим договором.
10 жовтня 2008 року між АТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 700/744021-ІО, згідно якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання позичальником основного зобов`язання наступне нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_3 .
Пунктом 1.2. вказаного іпотечного договору передбачено, що вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 1 604 160,00 грн, що за офіційним курсом Національного банку України на день укладення цього договору 492,71 грн за 100 дол. США, становить 325 578,94 дол. США.
Згідно договору про внесення змін № 2 до іпотечного договору № 030.29-50/352-С заставна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 1 604 160,00 грн.
29 жовтня 2008 року позивач звернувся до КМФ АКБ "Укрсоцбанк" із заявою, в якій зазначив, що 13 жовтня 2008 року ОСОБА_1 звернувся із заявкою до відповідача про видачу чергового траншу у розмірі 18 000,00 дол. США, однак йому повідомили, що за розпорядженням НБУ не видають кошти по вже оформленим кредитним договорам, по яких банк отримав плату від клієнта.
05 жовтня 2009 року позивач звернувся до голови правління АКБ "Укрсоцбанк" із зверненням, в якому просив посприяти в тому, щоб головний офіс АКБ "Укрсоцбанк" надав дозвіл КМФ АКБ "Укрсоцбанк" видавати позивачу недоотриману частину кредиту у розмірі 48 000,00 дол. США за кредитною угодою № 700/744019-KV від 10 жовтня 2008 року.
Листом № 09.2-09/96-203 від 16 березня 2009 року АКБ "Укрсоцбанк" повідомив позивачу, що Національний банк України видав Постанову № 413 від 04 грудня 2008 року, якою рекомендовано банкам, зокрема, відмовитися від укладання договорів про відкриття кредитних ліній і надання інших безумовних кредитних зобов`язань, з метою захисту в першу чергу інтересів вкладників та кредиторів банку, та з метою нейтралізації впливу зовнішньої світової фінансової кризи. Заходи, описані в постанові - тимчасові.
Відповідно до пункту 2 постанови правління Національного банку України від 04 грудня 2008 року № 413, яка втратила чинність на підставі постанови Національного банку від 14 грудня 2010 року № 543, рекомендовано банкам, зокрема, відмовитися від укладання договорів про відкриття кредитних ліній і надання інших безумовних кредитних зобов`язань.
01 жовтня 2010 року позивач звернувся до АКБ "Укрсоцбанк" із повідомленням з додатком Акт № 21 від 01 жовтня 2010 року про те, що прийняте позивачем рішення про зарахування однорідних зустрічних вимог строк виконання яких настав. Окрім наданих раніше заявок про видачу кредитних коштів у валюті, боргових зобов`язань, банку підготувати та видати 07 жовтня 2010 року кредитні кошти у гривні у сумі 320 000,00 грн.
19 грудня 2011 року ОСОБА_1 видано довідку про те, що зобов`язання останнього за договором кредиту № 700/744019-KV від 10 жовтня 2008 року, виданого на поточні потреби перед ПАТ "Укрсоцбанк", виконано в повному обсязі.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 липня 2015 року у справі № 761/38881/14-ц (т. 1, а. с. 201), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 червня 2016 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Укрсоцбанк", третя особа - Національний банк України, про стягнення коштів відмовлено.
Як встановлено в рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 16 липня 2015 року, квартиру було реалізовано в погашення заборгованості позивача перед відповідачем за кредитним договором. В позовній заяві позивач зазначав, що його дружина вимушена була продати вказану квартиру на невигідних для неї умовах за відсутності боргових зобов`язань позивача перед банком у зв`язку із проведенням зарахування однорідних зустрічних вимог у період з 08 грудня 2008 року по 01 жовтня 2010 року. В зв`язку із цим позивачу були спричинені збитки, які зобов`язаний відшкодувати Банк. В обґрунтування своєї позиції позивач надав суду звернення до керівництва банку із вимогою про видачу йому недоотриману частину кредиту в сумі 48 000,00 дол. США, копії квитанцій про внесення грошових коштів та копії актів зарахування однорідних зустрічних вимог (т. 1, а. с. 59-95).
Позиція Верховного Суду
Щодо оскарження ухвал Київського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року та Голосіївського районного суду міста Києва від 19 липня 2021 року про перегляд заочного рішення суду
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. "Право на суд", одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.