ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2024 року
м. Київ
cправа № 904/9070/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н.О., Берднік І. С.,
секретар судового засідання - Дерлі І. І.
за участю представників учасників:
позивача - Шашликова Т.Ф.,
відповідача - Самсонова Н.В.,
третьої особи 1 - не з`явився,
третьої особи 2 - не з`явився,
третьої особи 3 - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Виконавчого комітету Нікопольської міської ради
про ухвалення додаткового рішення
до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 904/9070/21
за позовом Червоногригорівської селищної ради
до Виконавчого комітету Нікопольської міської ради
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
1. Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,
2. Нікопольська міська рада,
3. Нікопольська районна державна адміністрація
про визнання недійсним державного акта та скасування запису про інше речове право,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.10.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Виконавчого комітету Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2022 та постанову Центрального апеляційного суду від 12.09.2023 у справі №904/9070/21 та призначено розгляд цієї скарги в судовому засіданні на 29.11.2023.
У касаційній скарзі Виконавчій комітет Нікопольської міської ради зазначив, що сума судових витрат, які Позивач поніс у зв`язку із розглядом справи у касаційній інстанції складає 13620 грн, що підтверджується квитанцією про сплату судового збору.
Також у касаційній скарзі Касатор вказує, що підтвердження понесених Позивачем витрат на професійну правничу допомогу за Договором №98 від 06.10.2023 в розмірі 80 000 грн буде надано до суду додатково.
За результатами перегляду справи №904/9070/21 у касаційному порядку постановою Верховного Суду від 17.01.2024 касаційну скаргу Виконавчого комітету Нікопольської міської ради задоволено частково. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2022 у справі №904/9070/21 скасовано в частині:
- визнання недійсним Державного акту на право постійного володіння землею площею 181,22 гектарів, виданого Нікопольською районною державною адміністрацією Нікопольському міськвиконкому Дніпропетровської області (53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Шевченка, 130, код 04052318), без номеру від 27.10.1993, який згідно даних, зазначених в акті, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного володіння землею за № 12/215 та
- скасування запису про інше речове право: 34952707; дата, час державної реєстрації 24.12.2019 16:04:12, підстава виникнення іншого речового права Державний акт на право постійного володіння землею, серія, номер: б/н, видавник Нікопольська районна державна адміністрація (53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Шевченка, 130, код 04052318), підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( з відкриттям розділу), індексний номер: 50558381 від 02.01.2020, вид іншого речового права: право постійного користування земельною ділянкою, відомості про суб`єкта іншого речового права: правокористувач: Виконавчий комітет Нікопольської міської ради (53213, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 3, код 04052198) та відмовити у задоволенні позову у цій частині. В іншій частині постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2022 у справі № 904/9070/21 залишено без змін.
22.01.2024 безпосередньо до Касаційного господарського суду представник Виконавчого комітету Нікопольської міської ради адвокат Самсонова Н.В. подала заяву про винесення додаткового рішення у справі №904/9070/21, у якій просить стягнути з Червоногригорівської селищної ради на користь Виконавчого комітету Нікопольської міської ради судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 160 000 грн без ПДВ. До вказаної заяви представником додано докази понесених витрат: зокрема копія Договору №4 від 11.01.2024, копія рахунку-фактури №8/24 від 18.01.2024 на суму 160 000 грн, копія акту наданих послуг №1 від 22.01.2024, копія платіжної інструкції №17 від 22.01.2024.
26.01.2024 від Червоногригорівської селищної ради надійшли заперечення на вказану заяву, в яких Позивач просить відмовити в її задоволенні, а у разі наявності підстав для задоволення заяви - зменшити розмір заявлених до відшкодування судових витрат до 5000 грн, з тих підстав, що їх розмір є необґрунтованим.
Колегія суддів, розглянувши заяву Виконавчого комітету Нікопольської міської ради про розподіл судових витрат, понесених стороною в суді касаційної інстанції, зазначає таке.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Разом з тим, чинним процесуальним законом також визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
За змістом частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат, які підлягають розподілу між сторонами, покладається на сторону, що заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні приписів статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четверті статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення чинного законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись наведеними частинами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, а також у постанові Верховного Суду від 12.01.2023 у справі №910/8342/21.
При цьому відповідно до положень статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.