ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2024 року
м. Київ
справа №460/3284/22
адміністративне провадження № К/990/30293/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 червня 2022 року (суддя: Дуляницька С.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року (судді: Качмар В.Я., Большакова О.О., Затолочний В.С.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У лютому 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби України у Рівненській області (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача "Про звільнення ОСОБА_1" від 17 січня 2022 року № 6-о;
- поновити позивача на посаді начальника управління податкового аудиту Головного управління Державної податкової служби України у Рівненській області;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 січня 2022 року по дату винесення рішення у цій справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що його звільнено з роботи на підставі частини 2 статті 86 Закону У країни "Про державну службу", пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, проте наміру звільнятися у позивача не було, а заява про звільнення на підставі частини 2 статті 86 Закону України "Про державну службу" (пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України) була ним написана під психологічним тиском за відсутністю вільного волевиявлення, оскільки позивач перебував у стані сильного душевного хвилювання, у т.ч. така заява про звільнення була відкликана позивачем. Тому, на переконання позивача, вищевказаний наказ підлягає скасуванню з одночасним поновленням позивача на роботі та стягненням середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Позивач з 19 січня 2021 року перебував на посаді начальника управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Рівненській області.
З долученої до матеріалів справи копії заяви позивача від 17 січня 2022 року, адресованої в.о. начальника Головного управління Державної податкової служби України у Рівненській області, вбачається, що позивач просив звільнити його з займаної посади 18 січня 2022 року за згодою сторін. Заява написана позивачем власноручно та містить його підпис. На заяві також є підпис про її погодження заступником начальника Головного управління Державної податкової служби України у Рівненській області. Крім цього, на заяві є резолюція в.о. начальника Головного управління "до наказу" (т.1 а.с.85).
На підставі вказаної заяви позивача, 17 січня 2022 року в.о. начальника Головного управління Державної податкової служби України у Рівненській області видано наказ №6-о, яким 18 січня 2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління податкового аудиту Головного управління Державної податкової служби України у Рівненській області за угодою сторін, згідно з частиною 2 статті 86 Закону України "Про державну службу".
Зазначений наказ 17 січня 2022 року погоджено заступником начальника, начальником відділу кадрового забезпечення та розвитку персоналу, начальником організаційно-розпорядчого управління, начальником управління інфраструктури та бухгалтерського обліку - головним бухгалтером, начальником юридичного відділу, завідувачем сектору з питань запобігання та виявлення корупції (т.1 а.с.80 зворот).
Зі спірним наказом позивач ознайомився 17 січня 2022 року та в цей же день отримав копію наказу, про що свідчить особистий надпис позивача на звороті наказу, та не заперечувалось позивачем.
Трудову книжку позивач отримав особисто 18 січня 2022 року, про що свідчить підпис в книзі обліку трудових книжок і вкладів до них (т.1 а.с.82-83).
Як вбачається з копії епікризу, позивач з 18 по 21 січня 2022 року перебував на стаціонарному лікуванні у кардіологічному відділенні № 1 для хворих на інфаркт міокарда Комунального некомерційного підприємства "Центральна міська лікарня" Рівненської міської ради (т.1 а.с.23-24).
Разом з тим, 17 січня 2022 року позивач підписав адресовану в.о. начальника Головного управління Державної податкової служби України у Рівненській області заяву про відкликання заяви про звільнення. У заяві про відкликання зазначено, що 17 січня 2022 року в.о. начальника Головного управління у Рівненській області викликано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для повідомлення термінової інформації від керівництва Державної податкової служби України. Прибувши до в.о. начальника Головного управління у Рівненській області позивачу та ОСОБА_2 доведено про те, що надійшла вказівка негайно звільнити усе керівництво ОСОБА_3, якого затримано посадовими особами ДБР за підозрою у вчиненні 04 січня 2022 року корупційного злочину, тому позивачу та ОСОБА_2 необхідно написати заяви про звільнення. При цьому у заяві про відкликання позивач зазначив, що з боку начальника Головного управління у Рівненській області здійснювався стосовно нього психологічний тиск та примус, застосовані погрози щодо позивача й примушено його до написання заяви про звільнення за частиною 2 статті 86 Закону України "Про державну службу". Також у заяві позивач зазначив, що сумлінно та добросовісно виконував покладені на нього обов`язки, без будь-яких корупційних складових, проступків тощо й бажає продовжувати свою працю професійного державного службовця на посаді начальника управління податкового аудиту Головного управління й жодних підстав для його звільнення з ініціативи роботодавця немає.
При цьому, зважаючи на тиск та примус в.о. начальника Головного управління Державної податкової служби України у Рівненській області на позивача й відсутність вільного волевиявлення та дійсної волі позивача на звільнення, у т.ч. під час написання заяви про звільнення від 17 січня 2022 року за частиною 2 статті 86 Закону України "Про державну службу" та фактичне намагання в.о. начальника Головного управління звільнити позивача без законних правових підстав з ініціативи роботодавця/суб`єкта призначення, у т.ч. під видом звільнення "за угодою сторін", позивач просив вважати такою, що відкликана подану ним заяву про звільнення від 17 січня 2022 року, як таку, що складена без вільного волевиявлення, під психологічним тиском та не здійснювати його звільнення із займаної посади (а.с.21).
На підтвердження того, що зазначену заяву було направлено в.о.начальника Головного управління 17 січня 2022 року, позивачем до матеріалів справи долучено копію накладної № 2251439 кур`єрської служби GrandEX (а.с.18).
Фактично зазначене відправлення отримано уповноваженою особою Головного управління ДПС у Рівненській області 15 лютого 2022 року (а.с.22).
Позивач, не погоджуючись із вищевказаним наказом про звільнення звернувся до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що відкликання позивача заяви від 17 січня 2022 року про звільнення із займаної посади 18 січня 2022 року за згодою сторін могло б мати місце лише у випадку на це згоди в.о. начальника Головного управління Державної податкової служби України у Рівненській області. Враховуючи відсутність згоди уповноваженої особи відповідного державного органу на відкликання державним службовцем своєї заяви про звільнення 18 січня 2022 року за угодою сторін, суди попередніх інстанцій, з урахуванням правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі №404/3049/15-ц, Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі №524/3490/17-ц, 22 квітня 2019 року у справі №759/11508/16-ц, 19 липня 2019 року у справі №452/1839/16-а, 29 жовтня 2020 року у справі №826/3388/18, 11 березня 2020 року у справі №120/930/19-а констатували, що звільнення позивача відбулося у порядку та спосіб, що визначені, як законодавством про працю, так і законодавством про державну службу.
При цьому суди попередніх інстанцій відхилили посилання позивача на направлення заяви про відкликання заяви про звільнення, датованої 17 січня 2022 року, яка відправлена за допомогою кур`єрської служби доставки "GrandEX" 17 січня 2022 року о 12:20 год і доставлена 15 лютого 2022 року через відсутність доказів підтвердження відправлення.
Крім того суди попередніх інстанцій зауважити, що позивач з наказом про своє звільнення ознайомився 17 січня 2022 року, трудову книжку отримав 18 січня 2022 року і при цьому, ні під час ознайомлення з наказом, ні під час отримання трудової книжки не вказав працівникам податкового органу, які ознайомлювали його з наказом та вручали трудову книжку, що він має намір (чи вже відкликав) свою заяву про звільнення. З наказом ознайомився без жодних зауважень.
Також суди попередніх інстанцій відхилили доводи позивача стосовно його звільнення в період тимчасової непрацездатності, з посиланням на те, що положення частини 3 статті 40 КЗпП не містять заборони звільнення працівника, якщо таке звільнення відбувається за власним бажанням працівника, в тому числі за згодою сторін.
Крім того зауважили, що наказ про звільнення позивача датований 17 січня 2022 року, в той час як на лікуванні позивач перебував з 18 січня 2022 року.
Також через відсутність доказів того, що позивач перебував в безпорадному стані при написанні заяви і не міг усвідомлювати свої дії чи керувати своїми вчинками судим попередніх інстанцій відхилили посилання позивача на те, що заява про звільнення на підставі частини 2 статті 86 Закону № 889-VIII написана ним під тиском. Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу здійснення на нього тиску матеріали справи також не містять.
Водночас суди звернули увагу на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 826/3388/18 про те, що Законом України "Про державну службу" №889-VIIІ передбачений механізм реагування державних службовців на спроби вплинути на їхню діяльність, у зв`язку з чим звільнення під тиском не може обґрунтовуватися загальним посиланням на некоректну чи незаконну поведінку керівництва.
Також відповідно до положень пункту 12 вказаної постанови Верховного Суду подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого статтею 38 КЗпП строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення. Підвищення ж емоційно-психологічного стану, не можна вважати примусом до написання заяви про звільнення.
Судами попередніх інстанцій також не встановлено, що станом на момент складання заяви про звільнення за угодою сторін було відсутнє відповідне волевиявлення позивача про припинення трудового договору за зазначеною підставою, в той час як наступна зміна власного рішення позивача не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем (без його згоди на таку зміну).
Тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність спірного наказу про звільнення позивача та відсутності підстав для його поновлення на посаді із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Касаційне провадження відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, не враховував висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №524/3490/17-ц щодо припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, постанови Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 591/4938/18 про звільнення за угодою сторін під впливом психологічного тиску, від 05 березня 2020 року у справі № 524/466/17, в якій зазначено, що важливим елементом під час припинення трудових відносин є наявність реального волевиявлення сторін на звільнення, угода має бути реальною, тобто ґрунтуватися на спільному волевиявленні сторін, від 31 жовтня 2019 року у справі № 1340/6082/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 820/243/16, в якій Суд вказує на те, що факт відкликання працівником заяви про звільнення хоч і не має юридичних наслідків, однак свідчить про відсутність у працівника свідомого волевиявлення щодо звільнення з посади на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП. Також на переконання скаржника, суд апеляційної інстанції, не враховував висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №205/4196/18, де Велика Палата Верховного Суду відступила від усталених правових висновків та визначила, що заборона звільнення під час відпустки та лікарняного поширюється також і на звільнення, передбаченого статтею 36 КЗпП України.
Позиція інших учасників справи.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суддів попередніх інстанцій без змін.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 червня 2022 року (суддя: Дуляницька С.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2024 року призначено справу до розгляду.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.
Скаржник вказує, що при винесені рішення судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №524/3490/17-ц щодо припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, постанови Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 591/4938/18 про звільнення за угодою сторін під впливом психологічного тиску, від 05 березня 2020 року у справі № 524/466/17, в якій зазначено, що важливим елементом під час припинення трудових відносин є наявність реального волевиявлення сторін на звільнення, угода має бути реальною, тобто ґрунтуватися на спільному волевиявленні сторін, від 31 жовтня 2019 року у справі № 1340/6082/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 820/243/16, в якій Суд вказує на те, що факт відкликання працівником заяви про звільнення хоч і не має юридичних наслідків, однак свідчить про відсутність у працівника свідомого волевиявлення щодо звільнення з посади на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП. Також на переконання скаржника, суд апеляційної інстанції, не враховував висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №205/4196/18, де Велика Палата Верховного Суду відступила від усталених правових висновків та визначила, що заборона звільнення під час відпустки та лікарняного поширюється також і на звільнення, передбаченого статтею 36 КЗпП України.
Предметом спору у цій справі є правомірність наказу Головного управління ДПС у Рівненській області від 17 січня 2022 року №6-о, яким 18 січня 2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Рівненській області за угодою сторін, згідно з частиною 2 статті 86 Закону України "Про державну службу".
Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу порядку звільнення за угодою сторін, що передбачено частиною другою статті 86 Закону №889-VIII та пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
Зокрема, як констатував Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №815/4354/17, з аналізу статті 86 Закону №889-VIII висновується, що передбачене її частиною другою правило, що за змістом відповідає сенсу словосполучення "за угодою сторін", означає домовленість між суб`єктом призначення і державним службовцем щодо звільнення останнього із займаної посади в інший, ніж передбачений частиною першою цієї статті, строк, і саме з цих підстав.
Тобто підстава звільнення та дата звільнення є обов`язковими умовами домовленості щодо звільнення державного службовця за частиною другою статті 86 Закону № 889-VIII.
Згідно з висновками Верховного Суду, зробленими у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 820/3360/17 при домовленості між державним службовцем і суб`єктом призначення про припинення державної служби за угодою сторін, державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця і суб`єкта призначення.
Право на відкликання заяви про звільнення є безумовним правом державного службовця, але лише у разі, якщо звільнення відбувається з його ініціативи. Якщо ж суб`єкт призначення і працівник домовилися про певну дату звільнення, державний службовець не має права відкликати свою заяву в односторонньому порядку.