ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 120/3250/22
адміністративне провадження № К/990/17711/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 120/3250/22
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2023 року (суддя Комар П.А.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року (головуючий суддя - Біла Л.М., судді: Матохнюк Д.Б., Гонтарук В.М.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст, відповідач), у якому просив:
- визнати бездіяльність Мін`юсту щодо контролю за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру в частині виконання рішень Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 листопада 2006 року та Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року у невиконаних їх частинах - протиправною;
- зобов`язати Мін`юст, з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини (по тексту - ЄСПЛ) від 17 липня 2014 року, ініціювати судову процедуру з відновлення і повторного розгляду справи по рішенню Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 листопада 2006 року;
- зобов`язати Мін`юст, з урахуванням раніше виплаченої ним частини заборгованості Державної акціонерної компанії "Укрресурси" (по тексту - ДАК "Укрресурси") на загальну суму 1 900 147,03 грн при виконанні трьох рішень ЄСПЛ, сплатити ОСОБА_1 залишок боргу у розмірі 2 981 555,14 грн, що встановлений арбітражним керуючим ДАК "Укрресурси" та визнаний постановою Північного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2021 року у справі № 46/436-б;
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом подання звіту до суду.
На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що рішенням ЄСПЛ від 17 липня 2014 року у справі "Яворовенко та інші проти України" (заява № 25663/02 та 30 інших заяв), серед іншого, зобов`язано Україну виконати рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 листопада 2006 року та Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року. Разом з тим, відповідач допустив протиправну бездіяльність стосовно контролю за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру в частині виконання указаних рішень національних судів. Зокрема, відповідач протиправно не ініціював судову процедуру з відновлення і повторного розгляду справи по рішенню Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 листопада 2006 року. Окрім того, зазначеним рішенням ЄСПЛ також обов`язано Україну виконати рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року, проте з ним не проведено повного розрахунку по сумі боргу, яка визначена постановою Північного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2021 року у справі № 46/436-б.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання строку звернення до суду не пропущеним. Задоволено клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду. Позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).
Постановою Верховного Суду від 29 грудня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року скасовано, а справу направлено до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про залишення позову без розгляду, дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду, зазначивши, що він не надав належних та допустимих доказів наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду. Однак, матеріали справи не містять процесуальних рішень щодо надання можливості позивачу скористатися правом подати заяву, в якій зазначити інші причини поважності пропуску строку звернення до суду.
З огляду на це Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, застосовуючи частини третю та четверту статті 123 КАС України, неправомірно залишив позовну заяву без розгляду, так як в силу частини першої зазначеної статті суд не залишив позовну заяву без руху із зазначенням недоліків, які необхідно усунути, чим не надав позивачеві можливість повторно повідомити про причини поважності пропуску строку на звернення до суду.
Урахувавши висновки Верховного Суду, суд першої інстанції ухвалою від 18 січня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху та надав позивачеві строк у п`ять днів з дня отримання цієї ухвали подати до суду заяву з обґрунтуванням наявності причин поважності пропуску строку звернення до суду з цим позовом, при цьому вказавши інші причини поважності пропуску такого строку, ніж у заяві від 01 червня 2022 року.
В подальшому, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2023 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено, позовну заяву залишено без розгляду.
Постановляючи означену ухвалу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірні обставини стосуються порядку видання ДАК "Укрресурси" наказу від 06 вересня 2017 року № 06/09/17-1Б про звільнення ОСОБА_1 та зміни дати звільнення у його трудовій книжці, які, як уважає позивач, здійснено неправильно. Відтак, за обставин, зазначених у позовній заяві ОСОБА_1, про порушення своїх прав, за захистом яких він звернувся до суду із цим позовом, позивач був обізнаний починаючи з 19 вересня 2017 року, коли отримав трудову книжку із внесеними у ній записами, які на його думку здійснені з порушенням вимог закону. Натомість, до адміністративного суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся у квітні 2022 році, тобто поза межами строку, визначеного КАС України.
Наведені у заяві позивача доводи про те, що підставою для звернення до суду з даним позовом є постанова Північного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2021 року у справі №46/436-б, якою його визнано кредитором ДАК "Укрресурси" на суму боргу у розмірі 2 981 555,14 грн, суд першої інстанції оцінив критично. Зокрема суд зазначив, що сума боргу у розмірі 2 981 555,14 грн є кредиторськими вимогами ОСОБА_1 до ДАК "Укрресурси", а отже її виплата не може бути здійснена в іншому порядку, ніж це передбачено Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Порушення такої процедури відшкодування боргу призведе до порушення прав та законних інтересів інших кредиторів ДАК "Укрресурси". Відтак, постанова суду про визнання остаточної суми боргу ДАК "Укрресурси" перед позивачем не може вважатися підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом. Суть даного позову стосується саме наказу від 06 вересня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 та вчинення записів у його трудову книжку, яку він отримав 19 вересня 2017 року.
Також місцевий адміністративний суд зауважив, що зі змісту позовної заяви і тексту поданих ОСОБА_1 заяв про поновлення строку звернення до суду, слідує, що після спливу тримісячного строку, що визначений у рішенні ЄСПЛ, він не вчиняв дій для поновлення своїх прав. В матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_1 до відповідача з приводу вчинення ним додаткових заходів індивідуального характеру. Тому, оскільки рішення ЄСПЛ датоване 17 липня 2014 року, а до суду з вимогою про зобов`язання відповідача ініціювати повторний розгляд справи, в якій було прийнято рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 листопада 2006 року, позивач звернувся лише в березні 2022 року, то суд дійшов висновку, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду.
За описаних обставин Вінницький окружний адміністративний суд дійшов висновку про те, що оскільки позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду і не навів достатніх підстав для визнання причин пропуску такого строку поважними, позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
Сьомий апеляційний адміністративний суд у повній мірі погодився з наведеною позицією суду першої інстанції та мотивами постановлення ухвали про залишення позовної заяви без розгляду. Цей суд зазначив, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою у рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Апеляційний суд погодився з тим, що предметом спору у цій справі є правовідносини, пов`язані із виданням ДАК "Укрресурси" наказу від 06 вересня 2017 року № 06/09/17-1Б про звільнення ОСОБА_1 та зміни дати звільнення і вчинення про це записів у його трудовій книжці, яка отримана ним 19 вересня 2017 року, а тому саме з цієї дати і слід розпочинати відлік строку, протягом якого позивач мав можливість оскаржити відповідні дії/бездіяльність відповідача.
Суд апеляційної інстанції відхилив посилання ОСОБА_1 на позицію Верховного Суду, висловлену в межах даної справи у постанові від 29 грудня 2022 року, оскільки касаційним судом оцінка факту дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом не надавалась. В даному випадку, судом було надано оцінку лише діям суду першої інстанції щодо дотримання норм процесуального права при вирішенні питання щодо залишення без розгляду позовної заяви позивача.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
16 травня 2023 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій він просить скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що в оскаржуваній ухвалі від 03 лютого 2023 року суд першої інстанції вийшов за межі питання строку і зробив висновки по суті справи, мотивуючи це тим, що державним виконавцем закінчено 13 вересня 2016 року виконавче провадження з виконання рішення ЄСПЛ, а тому відсутні підстави до вчинення контролю і координації будь-яких дій. У свою чергу, суд апеляційної інстанції не застосував правову позицію Верховного Суду, викладений у постанові від 31 липня 2019 року (касаційне провадження № К/9901/14508/19), відповідно до якої висновки судів попередніх інстанцій щодо закінчення виконання рішення ЄСПЛ не відображають реальності та повноти виконання зазначеного рішення, а лише свідчить про їх закінчення.
Касатор стверджує, що суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду, не врахував висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 127/2-2177/2005, який полягає у тому, що бездіяльність має триваючий характер та існує до початку дій, які свідчать про її припинення. Бездіяльність немає часових меж і закінчується тоді, коли ця бездіяльність припинена. Встановлення строків звернення до суду і залишення заяви без розгляду на підставі їх пропуску не може слугувати меті легалізації триваючого правопорушення та здійснення незаконної бездіяльності.
По суті даного спору скаржник зазначає, що не оскаржує ні дату наказу, ні дату видачі трудової книжки, є вимоги лише по сплаті залишку боргу. Пояснює, що до прийняття постанови Північного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2021 року у справі № 46/436-б у нього була відсутня підстава для звернення до суду з цим позовом, а отже, строк звернення, визначений статтею 122 КАС України, ним не пропущений. Скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що залишок заборгованості є кредиторськими вимогами і повинні виплачуватися у процесі процедури банкрутства, позаяк, на його переконання, це невиконаний обов`язок держави згідно з рішенням ЄСПЛ. Касатор наголошує, що у позовній заяві не просить, як зазначили суди обох інстанцій, про контроль і координацію виконання рішення ЄСПЛ, а оскаржує триваючу бездіяльність Мін`юсту щодо контролю за вжиттям додаткових заходів індивідуального характеру по сплаті залишку боргу повного розрахунку.
Ухвалою від 23 травня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
05 червня 2023 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив Мін`юсту, в якому він просить у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити повністю. Відповідач зазначає, що обставинам, про які йдеться у позові ОСОБА_1, неодноразово надавалася оцінка Верховним Судом, про що вказано в оскаржуваних рішеннях у цій справі. Відповідно, звернення позивача до суду в 2022 році з новим позовом, але з тих же підстав, відбулося з порушенням строків, встановлених КАС України.
Від позивача 07 липня 2023 року надійшли заперечення на відзив, у яких він зазначає, що суть поданого ним позову полягає у питанні виплати боргу повного розрахунку, що остаточно встановлений роботодавцем і визнаний постановою Північного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2021 року на підставі рішень Вінницького апеляційного суду в січні і травні 2021 року та підрахунку роботодавця - ліквідатора ДАК "Укрресурси", з урахуванням раніше виплачених Мін`юстом сум по трьох рішеннях ЄСПЛ, де він являється заявником. Тому вважає, що Мін`юсту потрібно виплатити залишок боргу заробітної плати і коштів, що визнаний постановою Північного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2021 року, адже саме так вчиняв відповідач по попередніх рішеннях ЄСПЛ. Наголошує, що бездіяльність відповідача щодо невиплати залишку боргу є триваючою, а тому в даному випадку обрахування строку звернення до суду з цим позовом здійснити неможливо.
Ухвалою від 13 лютого 2024 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
IV. Джерела права й акти їхнього застосування
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За приписами статті 5 КАС України установлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно зі статтею 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.
За змістом частини першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС України, відповідно до якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо є підстави, визначені частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
V. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Згідно з ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2023 року, касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд зазначає наступне.
У першу чергу слід зазначити, що 17 липня 2014 року ЄСПЛ прийнято рішення у справі №25663/02 "Яворовенко та інші проти України", яким зобов`язано державу Україну упродовж трьох місяців виконати рішення національних органів, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконанню, та виплатити по 2000 євро кожному із заявників (або його правонаступникам), наведених у Додатку, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди та компенсації судових та інших витрат плюс будь-які податки, що можуть нараховуватись заявникам на вищезазначені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу.
Згідно із Додатком до рішення Європейського суду з прав людини за заявою ОСОБА_1 підлягають виконанню: рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року; рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 28 березня 2006 року; рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 16 жовтня 2006 року; рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 06 квітня 2007 року; рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 27 листопада 2006 року.
Спір у цій справі пов`язаний з невиконанням відповідачем, на думку ОСОБА_1, у повному обсязі рішень національних судів, які підлягали виконанню на підставі рішення ЄСПЛ у справі №25663/02 "Яворовенко та інші проти України", а саме: рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року та рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 27 листопада 2006 року. Зокрема, рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року позивач уважає невиконаним у частині виплати всієї суми боргу, що визнана за ним постановою Північного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2021 року у справі № 46/436-б, у розмірі 2 981 555,14 грн, а рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 27 листопада 2006 року - в частині відновлення і повторного розгляду справи по вказаному судовому рішенню, як додатковий захід індивідуального характеру.
У цьому зв`язку варто зазначити, що на виконання вимог постанови Верховного Суду від 29 грудня 2022 року в цій справі Вінницький окружний адміністративний суд ухвалою від 18 січня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху та запропонував позивачеві у п`ятиденний строк з дня отримання ухвали суду подати до суду заяву з обґрунтуванням наявності причин поважності пропуску строку звернення до суду з цим позовом, при цьому вказавши інші причини поважності пропуску такого строку, ніж у заяві від 01 червня 2022 року.
На виконання вимог ухвали суду першої інстанції позивач 26 січня 2023 року подав заяву, у якій зазначив, що судом першої інстанції було розглянуто питання строку звернення до суду, а тому розгляд справи необхідно продовжувати по суті.
Поряд із цим, на обґрунтування причин пропуску звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 зазначив, що пунктом "а" частини третьої статті 10 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено повторний розгляд справи, включаючи відновлення провадження. Статтею 12 цього Закону передбачено обов`язок відповідальних за виконання додаткових заходів і для вжиття їх відповідальними надані цим Законом владні повноваження.
Позивач зазначив, що Мін`юст не вжив будь-яких ініціювань і звернень до національного суду для відновлення і повторного розгляду справи. Також йому невідомо чи Мін`юст передоручив ці ініціювання Уповноваженому у справах ЄСПЛ чи Департаменту ДВС, Мінекономіки чи ДАК "Укрресурси", та взагалі до якого суду слід ініціювати звернення: першої, апеляційної чи касаційної інстанцій.
Вказував, що підставою для звернення до суду стало те, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2021 року у справі № 46/436-б залишок боргу ДАК "Укрресурси" перед ним визнано на загальну суму 2 981 555,14 грн, а оскільки останню визнано банкрутом, то дії щодо виплати боргу можна проводити лише в межах справи про банкрутство. Встановлення залишку боргу повного розрахунку неправомірно, на думку позивача, затягувалося ліквідатором ДАК "Укрресурси", а відповідачем не вживалися до нього міри впливу, надані йому для цього законодавством. На переконання позивача, раніше 06 грудня 2021 року про цю подію він не знав і не міг знати, а тому до суду звернувся в межах передбаченого КАС України строку.
Однак, як уже зазначалося вище, суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових актах дійшли висновку, що ОСОБА_1 пропустив шестимісячний строк звернення до адміністративного суду із заявленими позовними вимогами.
Колегія суддів уважає за необхідне частково погодитися з позицією судів попередніх інстанцій з описаних нижче підстав.
В аспекті розгляду питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом доцільно чітко окреслити, які позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року (пункт 1), а які рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 27 листопада 2006 року (пункт 2).