ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 300/1706/19
адміністративне провадження № К/9901/43409/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Єзерова А.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.06.2021 (головуючий суддя: Остап`юк С.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2021 (головуючий суддя: Улицький В.З., судді: Кузьмич С.М., Шавель Р.М.) у справі №300/1706/19 за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Івано-Франківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 6 імені Івана Ревчука про визнання протиправним і скасування рішення,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду із позовом до Івано-Франківської міської ради (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Івано-Франківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 6 імені Івана Ревчука, в якому просив визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 07.06.2019 №140-26 "Про розгляд клопотань фізичних і юридичних осіб із земельних питань" в частині надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Івано-Франківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 6 ім. Івана Ревчука Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області на АДРЕСА_1 орієнтованою площею 0,242 га для будівництва та обслуговування закладів освіти.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.08.2019 відмовлено у відкритті провадження у адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України у зв`язку із тим, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 15.10.2019 скасував ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.08.2019, а справу направив на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Верховний Суд постановою від 30.07.2020 залишив без змін постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019.
Отже питання юрисдикційної підсудності цього спору є вирішеним.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 09.06.2021, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2021, позов задовольнив.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, і ухвалити нову постанову про відмову задоволенні позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 02.12.2020 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13.02.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваним рішенням, з порушенням вимог пункту 3.22 ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", затвердженим наказом Держкоммістобудування № 44 від 17.04.1992, надано Івано-Франківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 6 ім. Івана Ревчука дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, по якій проходить єдиний можливий заїзд до його будинковолодіння по АДРЕСА_1, виділеної з частини реконструйованого будинковолодіння, що знаходиться на АДРЕСА_2 .
Відповідач позов не визнав. Наполягає на відсутності будь-яких порушень вимог чинного законодавства при виділенні земельної ділянки Івано-Франківській загально-освітній школі І-ІІІ ступенів № 6 імені Івана Ревчука. Зазначив, що місце розташування земельної ділянки відповідає Генеральному плану міста Івано- Франківська, містобудівній документації, відсутні обмеження у використанні земельної ділянки, земельна ділянка знаходиться у межах визначеної категорії земель - "Землі житлової та громадської забудови". За таких обставин, відповідач вважає оскаржуване рішення законним і обґрунтованими.
Одночасно із цим відповідач наголосив, що відповідно до Генерального плану міста на земельній ділянці, щодо якої надано дозвіл на її відведення закладу освіти, відсутній запроектований чи існуючий проїзд у складі вулично-дорожньої мережі, відокремлений червоними лініями.
Водночас згідно із пунктом 7 Додатку 5 до Рішення від 11.03.2016 № 79-4 позивачу та його сусідам ( ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) поновлено договір оренди земельної ділянки на АДРЕСА_2, поруч будинку № 1-1А площею 0,0102 га, вид цільового призначення землі (згідно КВЦПЗ) - "для іншої житлової забудови", функціональне використання земельної ділянки "для влаштування та обслуговування заїзду до їхніх будинковолодінь", терміном на 25 років, кадастровий номер 2610100000:21:001:0235.
Отже, міською радою передано в користування позивачу та його сусідам земельну ділянку саме для влаштування заїзду до своїх помешкань та у 2016 році продовжено договір оренди земельної ділянки ще на 25 років.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачу на праві спільної власності належить 1/2 частина земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:21:001:0044, площею 0,0717 га, на АДРЕСА_2 (Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №814816, зареєстрований 26.02.2007 за № 010729400166), виділеної з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради за № 427 від 26.08.2008 позивачу дозволено проводити індивідуальне житлове будівництво - реконструкцію літньої кухні під житлові приміщення на вказаній земельній ділянці.
Управління архітектури і містобудування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради затвердило архітектурно-планувальне завдання № 1075 на розробку проекту вказаної реконструкції, а 19.06.2014 - видало будівельний паспорт на реконструкцію літньої кухні під індивідуальний житловий будинок з добудовою на АДРЕСА_2 реєстраційний № 143/14-01/1/02, реєстраційний номер містобудівного кадастру БП-143/14.
27.06.2014 Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в області зареєструвала повідомлення позивача про початок виконання будівельних робіт вказаної реконструкції за № ІФ 0622141840769.
Суди зазначили, що проектною документацією проект реконструкції літньої кухні під індивідуальний житловий будинок з добудовою на АДРЕСА_2 передбачає заїзд до проектованих житлових приміщень, господарських споруд та земельної ділянки, на якій вони розташовані з АДРЕСА_1 .
Позивачем 23.12.2015 зарезервована поштова адреса для житловому будинку - АДРЕСА_1, яка згідно із рішенням відповідача № 811 від 30.07.2020, присвоєна виділеній частині будинковолодіння позивача.
07.12.2020 позивач уклав договір про виділення в натурі та поділ спільної земельної ділянки між співвласниками на дві окремі земельні ділянки. Внаслідок такого виділення будинковолодіння та поділу земельної ділянки, заїзд та прохід до виділеної позивачу частини земельної ділянки та виділеної частини будинковолодіння можливий з АДРЕСА_2 тільки через земельну ділянку та будинковолодіння, що виділені для іншого співвласника.
Водночас на 26 сесії сьомого демократичного скликання Івано-Франківської міської ради було прийнято рішення від 07.06.2019 № 140-26 "Про розгляд клопотань фізичних і юридичних осіб із земельних питань", яким, зокрема, надано Івано-Франківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №6 ім. Івана Ревчука Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, орієнтованою площею 0,242 га, для будівництва та обслуговування закладів освіти.
Суди констатували, що відведення земельної ділянки третій особі, дозвіл на виготовлення проекту якого надано оскаржуваним рішенням відповідача, здійснюється із земель, що Генеральним планом міста віднесено до територій садибної забудови.
Із посиланням на інформацію, зазначену у довідках від 01.06.1988 та 25.08.2005, суди також зазначили, що проектною документацією реконструкції домоволодіння позивача проектовано заїзд на площі земельної ділянки, що в 1951 році вилучена в складі 230 кв.м. земельної ділянки, з присадибної ділянки ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись із рішенням Івано-Франківської міської ради № 140-26 від 07.06.2019 "Про розгляд клопотань фізичних і юридичних осіб із земельних питань", позивач звернувся із цим позовом до суду.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову ґрунтуються на висновках експертного дослідження від 14.05.2021 №006/05-2021, виконаного на замовлення позивача згідно із статтею 104 КАС України, яким встановлено, що згідно затвердженої містобудівної документації під`їзд/прохід до будинку АДРЕСА_1 передбачений з південної сторони ділянки шириною 4,0 м. з АДРЕСА_1, а облаштування іншого заїзду до будинку АДРЕСА_1 неможливо.
Також Експертним дослідженням встановлено, що рішення Івано-Франківської міської ради за № 140-26 від 07.06.2019 в частині надання дозволу Івано-Франківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 6 імені Івана Ревчука Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області на складення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1, орієнтовною площею 0,0242 га для будівництва та обслуговування закладів освіти не враховує проїзд до будинку АДРЕСА_1, що вказаний у Будівельному паспорті на забудову земельної ділянки виділеної індивідуальному забудовнику: ОСОБА_1 АДРЕСА_2, реєстраційний № 143/14-01/1/02, виданого 2014 року Департаментом містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, що позбавить ОСОБА_1 можливості заїзду до будинку.
Таким чином суди обох інстанцій констатували, що заїзд по орендованій земельній ділянці до будинковолодіння, належного позивачу спільно з іншою особою та суміжного домоволодіння по АДРЕСА_2 не створює можливості облаштування заїзду до виділеної частини будинковолодіння позивача, що утворене шляхом поділу власності між її співвласниками. Виділена із спільної власності частина будинковолодіння не має меж з орендованою ділянкою чи АДРЕСА_2, від яких відділена земельною ділянкою, що виділена з спільного майна іншому співвласнику. На вказаній земельній ділянці розміщено житловий будинок та господарські споруди, які обмежують ширину проходу по чужій ділянці до 0,77 м вздовж північної межі та 2,17 м - з південної, що унеможливлює облаштування заїзду до будинковолодіння позивача з дотриманням вимог державних будівельних норм, в разі встановлення земельного сервітуту.
За наведених вище обставин, суди обох інстанцій дійшли одностайного висновку, що оскаржуване рішення відповідача створює пряму перешкоду позивачу у реалізації суб`єктивного права, наданого раніше рішенням органу місцевого самоврядування про надання дозволу ОСОБА_1 проводити індивідуальне житлове будівництво - реконструкцію літньої кухні під житлові приміщення, що реалізоване, в передбаченому чинним законодавством порядку, в тому числі, шляхом отримання та погодження за своїм зверненням проектної та містобудівної документації, якими визначені містобудівні, об`ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологічні вирішення, в тому числі облаштування проїзду для поєднання забудови з вуличною мережею, що погіршує існуюче становище позивача, а тому таке рішення не може вважатися законним.
Одночасно із цим суди зазначили, що факт спільної оренди 0,0102 га позивачем та співвласниками будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 для влаштування та обслуговування заїзду до їхніх будинковолодінь, на який посилається відповідач та третя особа в обґрунтування своїх заперечень, цих заперечень не обґрунтовує.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Касаційна скарга відповідача обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.
У контексті фактичних обставин цієї справи скаржник вважає доведеним законність оскаржуваного рішення. Водночас суди вирішуючи спір надали перевагу експертному висновку, який, на переконання скаржника, є сумнівним позаяк не розкриває питань, що входять до предмету доказування у цій справі. Крім того, відповідаючи на питання: "чи відповідає будівельним нормам та правилам (які є складовою частиною національного законодавства та підзаконним нормативним актом) оскаржуване рішення", експерт посилається на положення ДБН 360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", затверджених наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 № 44, який втратив чинність ще у 2018 році на підставі наказу Мінрегіонбуду від 23.04.2018 № 100 "Про затвердження ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій".
Крім того, про неповноту та однобокість цього Висновку свідчить і те, що для експертного дослідження документи надавалися тільки позивачем, і на дослідження не було надано договору оренди земельної ділянки для заїзду.
Також експертом не здійснювався виїзд на місце, адже у такому випадку останній мав би помітити наявність двох нежитлових приміщень (надвірні вбиральні), які знаходяться на ділянці та закріплені за ЗОШ на праві оперативного відання.
Зокрема у технічному паспорті надвірні вбиральні позначені літерами "Д" та "Е". Ці приміщення також відображені на кадастровому плані ділянки, що був долучений до заяви про надання дозволу па складання проекту землеустрою та довідці з містобудівного кадастру (на топоплані масштабу 1:500).
Зазначені документи містяться у матеріалах справи. Крім того, до матеріалів справи відповідачем також долучалися Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 04.09.2008 та Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, де в описі об`єкта зазначено вбиральні літерою "Д" та "Е".
Власне, зважаючи на те, що на спірній земельній ділянці знаходиться майно, яке належить ЗОШ, третя особа ініціювала питання відведення земельної ділянки у користування на підставі статті 123 ЗК України.
Таким чином скаржник вважає, що ЗОШ, як комунальний заклад Івано-Франківської територіальної громади, за яким закріплено на праві оперативного управління майно, що знаходиться на земельній ділянці, безумовно має право на оформлення права користування ділянкою. Своєю чергою у відповідача були відсутні підстави для відмови у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у користування.
Також скаржник зазначає, що згідно Генерального плану міста Івано-Франківська об`єкт знаходиться на території громадської забудови, обмеження у використанні земельної ділянки відсутні, тому місце розташування земельної ділянки відповідає Генеральному плану міста Івано-Франківська.
Своєю чергою, рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 26.08.2008 № 427 позивачу надано дозвіл на реконструкцію літньої кухні під житлові приміщення з добудовою на власній земельній ділянці на АДРЕСА_2, а не на земельній ділянці, яка передається у постійне користування закладу освіти.
У довідці з містобудівного кадастру наявний фрагмент Генерального плану міста та Ситуаційна схема по земельній ділянці, яка передається у постійне користування. Відповідно до цієї довідки, у містобудівній документації відсутній запроектований чи існуючий проїзд, у складі вулично-дорожньої мережі, відокремлений "червоними лініями".
Крім того, міською радою не приймалось рішення про передачу у користування позивачу земельної ділянки для проїзду з АДРЕСА_1 . Разом з тим, міською радою було передано в користування позивачу та його сусідам земельну ділянку по АДРЕСА_2, поруч будинку № 1-1А площею 0,0102 га саме для влаштування заїзду до своїх помешкань та у 2016 році продовжено договір оренди земельної ділянки ще на 25 років.
Одночасно із цим, скаржник вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що Будівельним паспортом на реконструкцію літньої кухні під індивідуальний житловий будинок з добудовою № 143/14-01/1/02 передбачено заїзд до проектованих будівель з АДРЕСА_1, позаяк такий не є документом, який встановлює права на земельні ділянки, які ним не охоплюються. Вказаний будівельний паспорт видавався виключно на земельну ділянку позивача та не охоплює сусідні земельні ділянки.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу. Зазначив, що рішенням Івано-Франківської міської ради від 14.02.2006 для обслуговування школи передано в постійне користування 0,2269 га землі на АДРЕСА_1 (Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 17.12.2010)
Проте, оскільки будівлі школи на АДРЕСА_1 у м. Івано-Франківську збудовані давно, а деякі з них перебувають в аварійному стані та не придані для проведення у них навчального процесу, територіальна громада міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради збудувала нове приміщення школи за адресою: АДРЕСА_3 та зареєструвала право власності на нього 31.07.2015, що підтверджується інформацією, зазначеною у довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки: 290223032 від 14.12.2021.
Таким чином, на час прийняття оскаржуваного рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення Івано-Франківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 6 імені Івана Ревчука земельної ділянки на АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,0242 га, школа знаходилася вже на АДРЕСА_3 в м. Івано-Франківську в новозбудованому приміщенні, де і здійснюється навчальний процес, а тому, на переконання позивача, не було необхідності у виділенні додаткової площі для обслуговування цього закладу за іншою адресою.
До того ж позивач наголосив, що відповідно до довідки з містобудівного кадастру міста Івано-Франківська від 09.07.2019 спірна земельна ділянка, яка відповідно до оскаржуваного рішення відведена для обслуговування школи, належить до території садибної забудови.
Зважаючи на зазначене, позивач вважає, що відведення цієї землі для розміщення закладу освіти суперечить вимогам генплану.
Крім того, спірна земельна ділянка використовується позивачем, іншими землекористувачами, та власне самою школою для заїзду.
Одночасно із цим, позивач визнав, що біля школи є дворові вбиральні вигрібного типу, проте зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, ці об`єкти знаходяться на спірній земельній ділянці.
Також позивач вважає, що розміщення у школі дворових вбиральнь вигрібного типу суперечить вимогам Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу, ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України 14.08.2001 № 63 (втратили чинність на підставі Наказу Міністерства охорони здоров`я № 2205 (21111-20) від 25.09.2020), якими ще з 2001 року передбачалося, що водопостачання та каналізація в школах є централізованими, тобто мають бути облаштовані внутрішні санітарні вузли з підведенням до умивальників холодної та гарячої проточної води приміщення санвузлів.
Третя особа правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалася.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до приписів статті 13 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Стаття 142 Конституції України, серед іншого, визначає, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.