ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 175/2520/19
провадження № 51-5924км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
представника потерпілого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2023 року стосовно
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України(далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.286 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК ухвалено звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання за умови, що протягом 1 року іспитового строку він не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього цим судом обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_8 30000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 8000 грн у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу, а також з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" на користь потерпілого ОСОБА_8 6798, 18 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 339, 91 грн моральної шкоди.
У задоволенні позову ОСОБА_8 в іншій частині відмовлено.
Вирішено питання щодо судових витрат у кримінальному провадженні.
Дніпровський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції стосовно
ОСОБА_7 в частині призначеного покарання і вирішення цивільного позову щодо стягнення моральної шкоди та 28 червня 2023 року ухвалив свій вирок, яким призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.
На підставі ст. 75 КК ухвалено звільнити ОСОБА_7 від призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_8 99 660, 09 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині вирок місцевого суду залишено без змін.
За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, 15 листопада 2018 року приблизно о 05:00 водій ОСОБА_7, керуючи автомобілем "МАN", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався в Дніпровському районі Дніпропетровської області по автодорозі з боку м. Підгородне у напрямку м. Дніпра. Під час руху ОСОБА_7, грубо порушуючи п. 2.3 б) і 12.3 Правил безпеки дорожнього руху, скоїв зіткнення з автомобілем "Volkswagen", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_9 в районі ТЦ "Метро", розташованого по вул. Каштановій, 1 у смт Слобожанське Дніпровського району Дніпропетровської області.
Унаслідок дорожньо-транспортної події пасажиру автомобіля "МАN" ОСОБА_8 спричинені тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент заподіяння.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати вирок апеляційного суду стосовно нього та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не виконав вимог ч. 2 ст. 420 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК), оскільки у вироку не навів належних та достатніх мотивів призначення йому додаткового покарання, у зв`язку з чим дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги потерпілогощодо невідповідності призначеного судом першої інстанції покарання без позбавлення права керуватитранспортними засобами тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином, у відповідності до вимог КПК, не перевіривобставин, які мають істотне значення для призначеннядодаткового покарання ОСОБА_7, відповідно до вимог статей 50, 65 КК, оскільки не врахував, що засуджений зареєстрований та постійно проживає на території, де ведуться бойові дії (с. Котлино, Покровської міської територіальної громади Покровського району Донецької області), а тому для отримання пенсії, медичної та соціальної допомоги ОСОБА_7 вимушений виїжджати до іншого населеного пункту в якому працюють медичні установи і соціальні служби, банківські установи, відділення пошти тощо.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.
Представник потерпілого заперечував щодо задоволення касаційної скарги засудженого. Свою позицію обґрунтував, зокрема тим, що призначення
ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є обґрунтованим, а доводи касаційної скарги засудженого про те, що він без використання транспортного засобу не зможе отримувати соціальну та медичну допомогу, а також ряд інших послуг (поштові відправлення, банківські послуги) є неспроможними, оскільки населений пункт у якому проживає засуджений межує з Дніпропетровською областю та фактично є крайнім у Донецькій області. Крім того, вказує, що із загальнодоступних джерел інформації вбачається, що у с. Котлине є пересувне відділення поштового зв`язку, яке працює у визначені дні.
Засуджений ОСОБА_7 перед касаційним розглядом надіслав до Суду заяву про розгляд касаційної скарги без його участі.
Іншим учасникам судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, проте в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про відкладення судового розгляду не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, позицію представника потерпілого та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи касаційної скарги засудженого, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).
Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оспорюються та не заперечуються.
Доводи засудженого ОСОБА_7, наведені ним у касаційній скарзі, про недотримання судом апеляційної інстанції вимог статей 50, 65 КК та необґрунтоване призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами колегія суддів вважає безпідставними.
Вказані доводи за своїм змістом стосуються питання призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.