ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 399/819/20
провадження № 51-3243 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Кропивницького апеляційного суду від 30 березня 2023 року у кримінальному провадженні № 12020120100000201 за обвинуваченням
ОСОБА_7,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Машівка Полтавської області, жителя АДРЕСА_1, такого, що в силу ст. 89 КК України не має судимості,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09 квітня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців.
Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк покарання період його попереднього ув`язнення з 21 червня 2020 року по 09 квітня 2021 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні обмеження волі.
Вироком Кропивницького апеляційного суду від 30 березня 2023 року вирок міськрайонного суду скасовано. Постановлено новий вирок, яким ОСОБА_7 визнано винним та призначено покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк покарання період його попереднього ув`язнення з 21 червня 2020 року по 09 квітня 2021 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Вироком апеляційного суду встановлено, що 20 червня 2020 року, приблизно о 23:00 год., ОСОБА_7, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на перехресті вулиць Квітнева та Гагаріна в с. Онуфріївка Кіровоградської області безпідставно почав словесно ображати нецензурною лайкою ОСОБА_8, який проходив повз нього. Внаслідок виниклого словесного конфлікту, у ОСОБА_7 виник умисел на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_8 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7, не маючи будь-якої загрози для свого життя та здоров`я з боку ОСОБА_8, схопив потерпілого за шию та умисно завдав гострим предметом удар в шию ОСОБА_8, заподіявши останньому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, виконавши усі дії, які вважав за необхідні для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, так як потерпілий вирвався із захвату та втік з місця події, після чого йому було надано кваліфіковану медичну допомогу.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд при постановленні вироку не взяв до уваги суперечливість у показаннях свідків, не оцінив належним чином усі докази, дійшов неправильного висновку про наявність у діях винного умислу на вбивство потерпілого та неправильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України і призначив надто суворе покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений та його захисник у судовому засіданні підтримали скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення скарги та просила залишити вирок апеляційного суду без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Мотиви суду
У касаційній скарзі захисник висловлює доводи щодо оскарження фактичних обставин справи та надання власної оцінки доказам, які, виходячи з вимог ст.ст. 433, 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість, зазначені обставини ретельно перевірив суд апеляційної інстанції, в тому числі, шляхом проведення судового слідства й дослідження матеріалів кримінального провадження.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Оскаржуваний вирок апеляційного суду відповідає наведеним вимогам закону.
Під час перегляду судового рішення судом касаційної інстанції у межах передбачених законом повноважень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено. Ці висновки підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення.
З матеріалів провадження встановлено, що суд належним чином вирішив питання допустимості всіх доказів у провадженні. Дотримуючись положень ст. 94 КПК України, суд оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого переконання про те, що вина ОСОБА_7 доведена поза розумним сумнівом.
У поданій касаційній скарзі сторона захисту не заперечує факту заподіяння ОСОБА_7 тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_8, однак вважає, що суд апеляційної інстанції дав неправильну юридичну оцінку діям засудженого, оскільки останній, за його твердженням, діяв з неконкретизованим умислом та не мав умислу на вбивство потерпілого, а тому такі дії підзахисного необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 125 КК України.
Проте, колегія суддів відхиляє ці доводи сторони захисту з огляду на таке.
Під час кваліфікації злочинів проти життя і здоров`я особи питання про наявність чи відсутність умислу на вбивство необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.