ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 161/18252/20
провадження № 51-4647км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
а також у режимі відеоконференції:
представників потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7
потерпілого ОСОБА_8,
захисника ОСОБА_9
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_9 та потерпілого ОСОБА_8 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2023 року і ухвалу Волинського апеляційного суду від 23 червня 2023 року, а також прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 23 червня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013020010000463, за обвинуваченням
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Луцьк, жительки АДРЕСА_1,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2023 року ОСОБА_10 засуджено за ч. 3 ст. 190 КК України (в редакції Закону № 270-VI від 15 квітня 2008 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Строк відбуття покарання ОСОБА_10 визначено рахувати з дня її затримання в порядку виконання вироку.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_10 зараховано у строк відбування покарання строк її попереднього ув`язнення, а саме 9 липня 2020 року, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 до обвинуваченої ОСОБА_10 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково, стягнуто з останньої 36 734 гривні 27 копійок завданої матеріальної шкоди, 100 000 гривень завданої моральної шкоди та процесуальні витрати на правову допомогу у сумі 3 000 гривень.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 23 червня 2023 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання змінено, призначено ОСОБА_10 покарання за ч. 3 ст. 190 КК України (в редакції Закону № 270-VI від 15 квітня 2008 року) у виді позбавлення волі на строк 3 роки. В решті вирок залишено без змін.
Згідно із вироком суду ОСОБА_10 визнано винуватою у заволодінні чужим майном та придбанні права на майно шляхом обману, вчиненому у великих розмірах, за наступних обставин.
Так ОСОБА_10 в середині травня 2013 року, керуючись єдиним умислом та з метою заволодіння чужим майном і правом на майно, достовірно знаючи про те, що квартира АДРЕСА_2, вартість якої згідно висновку оціночно-будівельної експертизи №8647 від 30 квітня 2020 року становить 155 600 гривень, належить їй та її колишньому чоловіку ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності (по частки), підшукала покупця для даної квартири - ОСОБА_11, якій повідомила неправдиву інформацію та переконала, що є єдиним власником вказаного нерухомого майна.
Продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_10 22 травня 2013 року перебуваючи в офісі приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_12, що по АДРЕСА_3, скориставшись тим, що право власності на нерухомість зареєстровано тільки на її ім`я, повідомила нотаріусу неправдиву інформацію про те, що уся квартира належить їй на праві приватної власності і вона має намір продати її ОСОБА_11, тим самим ввівши в оману нотаріуса.
В подальшому 22 травня 2013 року приватний нотаріус ОСОБА_12 посвідчила договір купівлі-продажу серії ВТІ №095693 вищевказаного житла, на підставі якого зазначену квартиру АДРЕСА_2, ОСОБА_10 було продано ОСОБА_11 .
Таким чином, своїми умисними протиправними діями ОСОБА_10 заволоділа коштами потерпілої ОСОБА_11, як добросовісного набувача квартири, завдавши останній значну майнову шкоду в розмірі 155 600 гривень, а ОСОБА_8 позбавила права на майно, а саме квартири АДРЕСА_2, що в грошовому еквіваленті становить 77 800 гривень.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 , зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані вирок та ухвалу та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.
Аргументуючи свою позицію, зазначає, що обвинувальний вирок ґрунтується на припущеннях. Вважає, що у діях ОСОБА_10 або відсутній склад кримінального правопорушення, оскільки в даному випадку мали місце цивільно-правові відносини, або їх слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 190 КК України, оскільки розмір завданої шкоди є значно меншим, ніж встановлено судом.
Також, на думку сторони захисту, місцевий суд проігнорував положення КПК України за якими усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а пред`явлене та визнане судом доведеним обвинувачення є неконкретним.
В свою чергу, апеляційний суд на зазначені порушення уваги не звернув, формально переглянув вирок місцевого суду та безпідставно відмовив у повторному дослідженні доказів, які суд першої інстанції дослідив неповно, та ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України
У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_8 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, просить змінити оскаржені судові рішення в частині призначеного ОСОБА_10 покарання і застосувати до засудженої захід примусу у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Аргументуючи свою позицію, зазначає, що при призначенні покарання суди належним чином не взяли до уваги тяжкість вчиненого ОСОБА_10 злочину, відсутність визнання вини та щирого каяття, відшкодування збитків тільки у примусовому порядку за рішенням суду, а також поведінку засудженої під час розгляду кримінального провадження, яка неодноразово не з`являлась в судові засідання та оголошувалась в розшук.
Апеляційний суд в порушення вимог ст. 419 КПК України такі доводи апеляційної скарги потерпілого не спростував та без належних на те підстав призначив ОСОБА_10 покарання на менший строк, ніж суд першої інстанції.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вважає, що апеляційний суд належним чином не надав відповіді на аргументи апеляційної скарги сторони обвинувачення про м`якість призначеного ОСОБА_10 покарання та без належних на те підстав пом`якшив засудженій призначену місцевим судом міру примусу.
На касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 представник потерпілого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_6 подав письмові заперечення, в яких вказує на безпідставність її доводів та просить змінити оскаржувані судові рішення виключно в частині призначеного покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_9 просив задовольнити касаційну скаргу сторони захисту на викладених у ній підставах. У той же час вимоги касаційної скарги прокурора підтримав в частині наведених мотивів щодо недотримання апеляційним судом вимог ст. 419 КПК України та заперечував щодо задоволення касаційної скарги потерпілого ОСОБА_8 .
Потерпілий ОСОБА_8 та його представник - адвокат ОСОБА_6 підтримали вимоги касаційної скарги потерпілої сторони, частково підтримали вимоги касаційної скарги прокурора та просили залишити без задоволення касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 .
Представник потерпілої ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_7 підтримав вимоги касаційної скарги ОСОБА_8 та прокурора в частині мотивів щодо м`якості призначеного ОСОБА_10 покарання. Разом із цим не погодився із вимогами касаційної скарги сторони захисту та просив її не задовольняти.
Прокурор ОСОБА_5 вимоги касаційної скарги сторони обвинувачення підтримала, касаційну скаргу потерпілого - підтримала в частині невідповідності призначеного покарання та заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_9 .
Мотиви Суду
Вимогами ст. 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.
Відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Тобто у своєму рішенні апеляційний суд повинен проаналізувати доводи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на них вичерпну відповідь.
Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Органом досудового розслідування ОСОБА_10 інкримінувалося заволодіння шляхом обману чужим майном, а саме грошовими коштами ОСОБА_11 у сумі 155 600 гривень, отриманими від продажу квартири, та придбанні права на майно - частки квартири ОСОБА_8, що в грошовому еквіваленті становить 77 800 гривень.
Суд першої інстанції, оцінивши докази у справі окремо та в їх сукупності, дійшов висновку, що пред`явлене ОСОБА_10 обвинувачення доведене, її діям надано правильну правову оцінку, а вчинене слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 190 КК України.
Такі висновки місцевого суду ґрунтуються зокрема на поданих стороною обвинувачення доказах, а саме:
- показаннях потерпілого ОСОБА_8, який зазначив, що квартира АДРЕСА_2 придбана у шлюбі із ОСОБА_10 . В 2010 році рішенням суду визнано, що йому належить вказаної квартири. Пізніше стало відомо, що їх спільне з обвинуваченою майно остання без його згоди та відома продала третій особі - ОСОБА_11 . В подальшому цей договір-купівлі продажу за його позовом визнано недійсним;
- показаннях потерпілої ОСОБА_11, яка зазначила, що у 2013 році придбала у ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_2 . Стверджувала, що обвинувачена запевнила її та нотаріуса у тому, що є єдиним власником житла. Після дотримання всіх формальностей передала ОСОБА_10 за договором купівлі продажу 115 000 гривень. Через деякий час їй стало відомо, що придбаної квартири належить ОСОБА_8, колишньому чоловіку обвинуваченої, який звернувся до суду про визнання договору купівлі-продажу недійсним. ОСОБА_10 спочатку запевняла, що квартиру не відберуть, а потім почала уникати розмов та змінювати номери телефонів. Для захисту своїх інтересів ОСОБА_11 звернулася з позовом до суду і з обвинуваченої в примусовому порядку стягнули 115 000 гривень;
- показаннях свідка ОСОБА_12, приватного нотаріуса, яка зазначила, що перевіряла дані стосовно інших власників вищевказаної квартири, однак в реєстрі таких відомостей не було. В процесі підписання договору купівлі-продажу у ОСОБА_10 була відібрана заява про те, що на момент придбання квартири вона в шлюбі не перебувала, інших осіб, які мають право на користування, не було. На той час іншим чином перевірити достовірність наданої інформації не було можливості. Крім цього, зауважила, що її дії як нотаріуса були предметом неодноразових перевірок, однак жодних порушень виявлено не було;
- рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 грудня 2010 року, яким було частково задоволено позов ОСОБА_8 до ОСОБА_13, визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та ОСОБА_14 квартиру АДРЕСА_2 і зазначено, що ОСОБА_8 належить частина вказаного житла;